www.ji-magazine.lviv.ua

Віктор Жих

Незважаючи на те, що більшість джерел у майже всіх країнах світу називають датою, коли почалась друга світова війна,  1 вересня 1939, тобто день, коли Німеччина почала наступ на  Польщу, чи, інколи, 3 вересня 1939 року, коли виконуючи свої союзницькі зобов’язання, Франція та Великобританія об’явили війну Німеччині,  існує декілька інших дат, які теж мають право вважатися початком цієї війни. Серед них треба відзначити 7 липня 1937 року, коли Японія почала повномасштабну війну проти Китаю. Виходячи з того, що закінченням другої світової вважається 2 вересня 1945 року, дата офіційної капітуляція Японії, тобто, війна в азійській частині земною кули теж розглядається як частина другої світової, ця дата є достатньо обґрунтованою.

Однак й з датами початку війни у Європі не так все просто. Так  є 11 березня 1938 року, коли німецькі війська почали окупацію Австрії, наслідком якої став аншлюс. Або 14 березня 1939 року, коли вже після анексії Судет, що відбулась як наслідок Мюнхенської угоди 1938 року, німецькі війська почали окупацію Чехословаччини.  Тобто того, що від неї тоді ще залишалося.  І тут, треба відзначити, що у той день вже пролилась перша кров у найкривавішій з війн в Європі. У цей день один підрозділ чеської армії під керівництвом капітана Карела Павлика чисельністю не більше 250-300 бійців, відмовився капітулювати та оказав збройний спротив німецьким військам в районі невеличкого чеського містечка Містек. У тому бою, відомому як бій за Чаянкові казарми, загинуло шість та було поранено до 18 німецьких солдат. З чеської сторони були лише легко поранені декілька бійців.

Але найбільш цікавою є дата 7 березня 1936 року. У цей день Німеччина офіційно вийшла з умов Локарнської угоди 1925, яка була останньою з низки міжнародних угод Версальської системи, та ввела війська до Рейнської демілітаризованої зони.

Для кращого розуміння важливості цієї дати та подій, що тоді відбулися, треба трохи зазирнути до історично контексту закінчення першої світової війни, та міжнародних угод, що були тоді заключні, відомими під назвою Версальської системи.  Перша світова війна закінчилася 11 листопада 1918 року підписанням Комп’єнське перемир’я  згідно з яким Німеччина визнала себе переможеною. Після цього бойові дії у Європі закінчилися, але ще більше півроку йшли перемовини, які закінчилися 28 червня 1919 року підписанням мирного договору між Німеччиною та країнами – членами Антанти. Це були Великобританія, Франція, США, Італія та декілька інших країн з усього світу. Згідно з цим договором Німеччина втратила приблизно 13% території, повинна була сплатити величезні компенсаційні репарації, в першу чергу, Франції, піти на значні військові обмеження, включаючи відмову від флоту, військової авіації, танкових військ, чисельність армії не повинна була перевищувати 100 000 осіб та інше. Крім того, на кордоні з Францією та Бельгією створювалася так звана Рейнська демілітаризована зона, на території якої Германії заборонялося тримати регулярні війська, лише поліцейські підрозділи. На початку 20-х років 20-го сторіччя війська Антанти, серед яких більш усього було французьких та бельгійських сил, неодноразово входили на цю територію, що викликало значне незадоволення місцевого населення та німецького уряду того часів. Нарешті, 1 грудня 1925 року у місті Локарно (Швейцарія) була підписана низка угод – 7 договорів, що вступили в силу з 10 вересня 1929 року, та, як тоді здавалося, остаточно нормалізували  пограничні та територіальні суперечки між Німеччиною та західними сусідами. Але це лише здавалося. Саме «несправедливість» Версальської системи  та вимоги їх перегляду були головними гаслами Гітлера та його прихильників під час боротьби за владу. Тому повернення Германії повного контролю над Рейнською  демілітаризованою зоною, як одним з найболючих обмежень німецького суверенітету, стало принциповим завданням для німецького реваншизму на початку тридцятих років двадцятого сторіччя.

Карта Рейнської демілітаризованої зони станом на 1.01.1936 року

Операція по захопленню, або ремілітаризація, Рейнської зони отримала назву «зимові вправи» («Winterübung»). На світанку 7 березня 1936 року 19 німецьких батальйонів піхоти при підтримці однієї артилерійської батареї та декількох бойових літаків увійшли на територію Рейнської зони та вийшла на західний кордон. Бойових дій не було. Хоча французькі війська, що стояли на кордоні,  в декілька разів перевищували чисельність німецьких сил, з міста не зрушили, дозволивши німцям повністю взяти територію під свій контроль. У той же день до МЗС Германії були запрошені посли Франції, Великобританії, Бельгії та Італії, де міністр закордонних справ Німеччини Константін фон Нейрат ознайомив їх з меморандумом німецького уряду про повне відновлення німецького суверенітету на території Рейнської зони та заявив про те, що з цього моменту Германія виходить з Локарнських угод.

Операція «Winterübung»

Яка ж була реакція Франції та Великобританії? Та, фактично, ніякої. Франція видала декларацію, в якій висловила незгоду та занепокоєність діями Германії. Щось подібне висловили й британці. Занепокоєння можливими економічним втратами,  бажання домовитися з агресором та поступками «умиротворити» його, які, як ми знаємо, й привели до страшної війни, що коштувала десятків мільйонів людських життів, — все це почалось саме тоді, 7 березня 1936 року.

Цікаво, що пізніше Гітлер написав про ці події приблизно так – «перші 48 годин після маршу у Рейнську зону були най виснажливими у моєму житті. Якби французи пішли б у наступ, ми би вимушені були ретируватися «з підібраними хвостами». Наші військові ресурси  у той час не дозволяли задати навіть якийсь суттєвий спротив».

Вже по закінченню війни, видатний німецький генерал Гейнц Вільгельм Гудеріан, стратег танкових ударів та автор концепції бліцкригу, даючи показання французьким слідчим, наголосив – «якби ви, французи, у березні 1936-го втрутилися у Рейнській зоні, ми б програли все і падіння Гітлера було б невідворотнім та швидким».

 Є такий вислів: «Історія вчить лише одному, що нікого нічому не вчить». Російська військова агресія проти України, яка  почалась у лютому 2014 з окупації Криму, теж спочатку не зустріла військового спротиву, як і німецькі дії у березні 1936 в Рейнській зоні. Такою ж ніякою, як й у березні 1936, була реакція західних держав. Занепокоєність, стурбованість, та комбінація першого з другим. Принц Чарльз, спадкоємець британського престолу, дозволив собі у травні 2014, у приватній бесіді, під час візиту до Канади,  такий коментар – «Зараз Путін робить практично теж саме, що робив Гітлер», За цей вислів  був потім засуджений «поміркованими» політиками у Великобританії, та не лише там.

14 лютого 2018 року виступаючи в суді по справі о державній зраді колишнього президента України Віктора Януковича, депутат Державної думи Росії 5-го та 6-го скликань Ілля Пономарьов, єдиний з депутатів Думи, хто проголосував проти анексії Криму, заявив наступне «Якби чинився опір, думаю, що ні анексії, ні потім війни на Донбасі не відбулося б». Можливо.

Нажаль, історія не знає шляху назад. Ми можемо бачити та аналізувати лише те, що вже відбулося та робити  припущення на майбутнє, спираючись на ці знання. Те, що відбулося 7 березня 1936 року, відбулося раніше, ніж початок війни Японії з Китаєм, ніж захоплення гітлерівською Германією Австрії та Чехословаччини, раніше, ніж всі інші військові події, що прийнято називати подіями під час другої світової та напередодні неї. Військова агресія та відмова від міжнародних зобов’язань, яка не отримала відповідного спротиву та необхідної жорсткої відповіді, стали тим початком шляху до страшної міжнародної катастрофи, яку так прозаїчно називають другою світовою війною. Це почалося 7 березня 1936 року. Нажаль те, що відбулося у 20-х числах лютого 2014 року у Криму мало чим відрізняється від тих подій.

9 03 2018

http://hvylya.net/analytics/history/koli-pochalas-druga-svitova-viyna-abo-proklyatiy-berezen-yevropi.html