Віктор Андрусів, виконавчий директор Українського інституту майбутнього

Кілька простих тез про повернення Донбасу

У Києві пожвавились розмови про стратегію реінтеграції окупованих територій. Сама по-собі це дуже правильна ініціатива. Велика рідкість, коли в нас до чогось готуються наперед, а не реагують по – факту. Однак, форма і логіка речей, які пропонуються, підтвердили дуже просту істину: Київ абсолютно відірваний від реальності на Донбасі.

Коли я в 2015 році приїхав в Донецьку область у мене з’явилось дивне відчуття ніби я пішов під воду. Незважаючи на хороші контакти в парламенті, Кабміні і з журналістами я зіткнувся з тим, що абсолютно нікому не була цікава інформація про реальний стан справ. Єдина інформація, яка викликала інтерес – це бойові дії. Ні переселенці, ні інфраструктура, ні погляди місцевого населення, ні покарання сепаратистів – все це абсолютно не було цікаво. Я вже більше двох років в Києві і за цей час жодного інтересу до моїх знань гуманітарної ситуації в регіоні не викликали інтересу. Разом з тим, я постійно аналізую ініціативи уряду чи Верховної ради, і за рідким виключенням, це все просто відірвано від реальності. І до цих всіх старань в мене є тільки одне зауваження: може реінтеграцію треба почати з підконтрольної території, а не відразу з окупованої?

По пунктам. Є кілька базових речей, які піднімаються в розмовах про реінтеграцію Донбасу: інформаційна робота, колаборація, відновлення інфраструктури і економіки регіону. Інформаційна робота на підконтрольній території – провалена. Не важливо, куди добиває сигнал на окуповану територію, важливо, що вже на підконтрольній території за 4 роки не створено інформаційного простору. Докази? Будь-ласка, згідно дослідження Zois (німецький аналітичний центр) – 30% вважає конфлікт результатом втручання Заходу, 23% що це місцева реакція проти київської влади, а 10% що винна Україна. Цікаво і ставлення до інших українських пріоритетів – вступ в ЄС – 72% проти, НАТО – 82% проти. На додачу – 71% не довіряє українським медіа, то чи існує інформаційна політика, інформаційний простір на підконтрольному Донбасі?

Колаборація – окрема велика історія. Що сталось з колаборантами після відновлення української влади? Давайте подивимося. Як справи у Штепи? Як справи у нового мера Покровська Требушкіна, який возив допомогу беркуту на Майдан і чиї партнери вішали прапори ДНР? Як справи в інших мерів, які безпосередньо або опосередковано організовували референдуми? У директорів шкіл? У директорів заводів, які ремонтували техніку сепаратистів? Справи чудово. Більшість мерів колаборантів були переобрані завдяки чесним виборам, які провели в 2015 році (хоча я кричав зі всіх сил, що не можна їх проводити). Директори шкіл і заводів почувають себе нормально, більшість кримінальних справ по них розвалились, і вже навіть можна починати розказувати, що вони думають про то, хто винен в війні. Може потестувати норми майбутнього закону про колаборантів на цих людях? Може хай вони отримують амністії, здійснюють покаяння тощо. Бо саме так все буде і з повернутими окупованими територіями. Іноді мені здається, що це ми були змушені стати колаборантами, бо не мали на кого міняти ні цих мерів, ні цих директорів, і це об’єктивна реальність. Ми вже сьогодні маємо визнати, або відразу туди привеземо тисячі підготовлених кадрів, або буде тільки амністія без жодного покарання за колаборацію. А тому стратегія не про те, як ми кого будемо карати, а про масову підготовку кадрів.

Про інфраструктуру та економіку взагалі мало що говорити. На рахунках Донецької області зависли мільярди коштів, і може добре, бо ніхто їх не розікрав. Але і проблиски майбутнього Сингапуру ніхто не бачить. Я постійно шукаю в різноманітних стратегіях реінтеграції один простий пункт – створення робочих місць. І майже ніколи ніякої конкретики по цьому я не зустрічав. А це і є питання номер один, ключ до лояльності місцевого населення. Набагато важливіше ніж сигнал наших медіа на окупованій території, сигнал який по контенту нічого не несе.

Підсумовуючи хочу сказати кілька простих тез:
— Реінтеграцію треба починати з підконтрольних територій, а не з окупованих. Бо успіх тут буде успіхом там. Це один регіон, одні цінності, одні люди.
— Відірваність від реалій найбільше зло. Не визнання об’єктивної реальності, буде мати наслідком розбиту голову.
— Реінтеграція Донбасу має бути горизонтальним включенням його в Україну. Це означає, що тут в Києві, на міжнародних форумах, на фестивалях, на круглих столах ми маємо бачити представників регіону. І навпаки на всіх заходах в області має бути присутня вся Україна.

8 06 2018

http://hvylya.net/analytics/politics/kilka-prostih-tez-pro-povernennya-donbasu.html