Сергєй Чапнін, головний редактор альманаху «Дары», в 2009-2015 – відповідальний редактор «Журнала Московской Патриархии», офіційного органу РПЦ

Як РПЦ втратила Україну

Два ключові аргументи на користь автокефалії Української церкви виявилися для РПЦ повною несподіванкою.

Рішення Константинопольського патріархату призначити до Києва двох єпископів-екзархів, які будуть готувати ґрунт для надання Українській православній церкві автокефалії (незалежності), ставить крапку в давній суперечці. Натяки на те, що Константинополь схиляється до надання Києву самостійності, були і до цього – але в гострих дискусіях залишалося неясним, як константинопольський патріарх Варфоломій зможе обґрунтувати своє рішення.

А ось позиція Московської патріархії була відомою давно: автокефалію Україні може надати тільки Російська православна церква, оскільки Україна – це канонічна територія РПЦ. А позаяк канонічна церква в складі РПЦ автокефалії не просить, то і саме питання як таке обговоренню не підлягає.

Довгий час здавалося, що заперечень і альтернативних думок бути не може. Тому дії Президента України Петра Порошенка, який прилетів в квітні 2018 року до патріарха Варфоломія і попросив у нього автокефалію, були в Москві сприйняті як грубе втручання держави в суто церковні справи. Однак патріарх Варфоломій не просто прийняв Порошенка – він зробив публічну заяву з обіцянкою «вивчити» це питання. Мовою церковної політики це можна інтерпретувати як "я вивчу це питання і вирішу його позитивно, Україна отримає довгоочікувану автокефалію".

Мотиви Константинополя зрозумілі: з одного боку, це прагнення подолати розкол, який виник 30 років тому, а з іншого – показати всім (і перш за все РПЦ та особисто патріарху Кірілу), хто в православному світі головний. Що тут перше, а що друге, сказати важко.

Ми все ще не знаємо змісту томосу, офіційного документа про проголошення незалежності Української церкви. Однак очевидно, що аргументи в ньому мають бути використані дуже переконливі, бо Московський патріархат вже дав зрозуміти, що категорично з ним не згоден і готовий заперечувати це рішення.

Перш за все, у рішенні константинопольського патріарха твердими мають бути власне канонічні, а не політичні підстави. Тому Москві здавалося, що перед греками стоїть нездійсненне завдання. РПЦ була абсолютно впевнена, що 300 років тому константинопольський патріарх офіційно передав Російській церкві не тільки повноваження вищої стосовно Києва церковної інстанції, але і всю територію України, що робило в очах Москви звернення до греків за автокефалією пустою політикою. Але два ключові аргументи на користь автокефалії, оприлюднені в перших числах вересня на синаксисі (соборі) архієпископів і митрополитів Константинопольського патріархату, виявилися для РПЦ цілковитою несподіванкою: по-перше, територія України ніколи не належала РПЦ – Москва неправильно трактує історичні документи, і по-друге, в Україні зараз немає жодної канонічної (законної) православної церкви. Для Московської патріархії це був шах і мат.

Мусимо визнати, що ці тези свідчать про повний крах міжнародного церковного права. Ситуація з канонами і правилами вже давно вкрай неладна – більшість з них написані понад тисячу років тому, і нині вони малозрозумілі, а чіткого кодексу церковного права, який би відповідав реаліям XXI століття, нема. Природно, в умовах кризи ситуація стає вибухонебезпечною. Але багатьом здавалося, що кризи не буде – життя у православних церков сонне, повільне... Але й історія у православних церков довга – два тисячоліття. Конфлікти можуть тліти століттями. І саме фактор «великого часу» зіграв з РПЦ злий жарт.

Правда в тому, що РПЦ – церква молода, що би вона не говорила про свою тисячолітню історію. Російську греко-кафоличну православну церкву практично повністю знищив Сталін, а її жалюгідні залишки дістали в 1942 році нове життя під новим ім'ям – Російська православна церква. Своєю чергою, проблема української автокефалії корінням сягає початку ХХ століття, а проблеми, пов'язані зі статусом Київської митрополії, – кінця XVII століття. Але в той час, як константинопольський патріарх зберігає наступність своїх інститутів без малого півтори тисячі років, то Московський патріархат після повного їхнього зруйнування в 1917 році не може мислити навіть категоріями століть. Коли треба було визначити статус Київської митрополії на кінець XVII століття, то Москва не змогла розібратися зі змістом історичних документів — але це не заважало їй вважати, що Константинополь в 1686 році подарував їй Україну повністю, з усіма потрохами.

Першим неприємним для Москви відкриттям стало те, що Константинополь вважає інакше: території України Константинопольський патріархат Російській церкві ніколи не передавав. Москва отримала право висвячувати київських митрополитів і бути щодо них церковно-судовою інстанцією. Ці права передавалися Москві на невизначений термін, але не навічно: константинопольський патріарх міг відкликати своє рішення в будь-який час. І, виглядає, цей час настав.

Друга неприємність для Москви: київський митрополит в юрисдикції РПЦ порушив правило поминати за богослужінням константинопольського патріарха. Щоправда, варто сказати, що це сталося давно. Однак, з точки зору церковного права, відмова поминати на літургії ім'я константинопольського патріарха – це серйозне порушення. Серйозне настільки, що порушник втрачає канонічне право бути главою митрополії і підлягає церковному суду. І тому греки визначили статус нинішнього глави Української православної церкви Московського патріархату митрополита Онуфрія як «неканонічний». Але й Українська православна церква Київського патріархату, і Українська автокефальна православна церква в цілому визнають свою неканонічність і вже висловили готовність приєднатися до тієї автокефальної церкви, яка буде проголошена патріархом Варфоломієм.

Вирішення ситуації чекали в жовтні, але все сталося значно швидше. В п'ятницю, 7 вересня, через тиждень після зустрічі патріарха Варфоломія з патріархом Кірілом у Стамбулі, Константинопольський патріархат оголосив про призначення в Україну двох екзархів (повноважних представників) з етнічних українців, громадян США і Канади. Публічно їхнє завдання і повноваження поки що не сформульовані, але очевидно, що вони будуть готувати процедури, необхідні для проголошення автокефалії.

Московський патріархат охарактеризував це рішення як «вторгнення» на свою канонічну територію. 8 вересня від імені Священного синоду РПЦ було опубліковано різку заяву, де дії Константинополя були розцінені як грубе порушення церковних канонів: «Такі дії заводять в тупик відносини між Російською і Константинопольською церквами, створюють реальну загрозу єдності всього світового православ'я». А митрополит Іларіон заявив, що «засоби церковної дипломатії на сьогодні вичерпані». З Москви вже прозвучали заклики до розриву євхаристичного спілкування з Константинополем. Це крайній захід в церковних конфліктах, і якщо про це говорять вголос, то, очевидно, керівництво РПЦ готується до граничного загострення конфлікту.

Такий результат матиме колосальні наслідки і для Москви, і для Константинополя, і для Києва. Але виглядає, що Москва програє найбільше: автокефалія для України стане особистою поразкою патріарха Кіріла. З історією його патріархату буде асоціюватися одна-єдина подія – втрата Москвою України.

Сергей Чапнин
Как РПЦ потеряла Украину
Ведомости, 10.09. 2018

https://zbruc.eu/node/82861