www.ji-magazine.lviv.ua

Яр Батог, стажер Українського інституту майбутнього

Нинішні очільники Молдови в обличчі прем’єр-міністра Павла Філіпа та олігарха і одночасно голови правлячої Демократичної партії Влада Плахотнюка позиціонують себе як проєвропейських політиків, а в останні 2 роки активно протиставляють себе Партії соціалістів та президенту Ігорю Додону, яких звинуваючують у проросійських поглядах. Але в середині листопада, за 3,5 місяців до виборів саме Брюссель наніс удар по електоральних перспективах «демократів» та пішов на загострення у відносинах з Молдовою.

Що відбулося?

14 листопада 396 депутатів Європарламенту прийняли резолюцію по Молдові. Лише 74 проголосували проти і 186 утримались. З одного боку європарламентарі відмітили певні досягнення у сферах торгівлі, енергетики, банківської справи та урядування. Але акцент у резолюції було зроблено не на цьому, а на критиці молдовської влади. Зокрема, європарламентарі виразили занепокоєння рівнем корупції, відсутністю незалежної судової системи та відкатом у питанні демократії. Серед іншого вони прямо зазначили, що Молдова знаходиться в полоні інтересів олігархів, а політична й економічна влада сконцентрована в руках невеликої групи людей, яка поширює свій вплив на парламент, уряд, політичні партії, поліцію, суди та медіа – прозорий натяк на Влада Плахотнюка.

Крім загальних фраз були зазначені і конкретні претензії, які й викликали таку жорстку реакцію ЄС. Йдеться про відміну результатів виборів мера Кишинева в червні 2018 року, виборчу реформу 2017 року (пропорційну систему змінили на змішану), відсутність прогресу у розслідуванні виведення 1 млрд євро з банківської системи у 2014 році та порушення прав людини, зокрема, переслідування незалежних суддів, журналістів та політичних опонентів.

Найважливішою частиною резолюції стала рекомендація зупинити всі програми фінансування та виставити умови для їх відновлення. Зокрема, європарламентарі вважають, що макрофінансову та бюджетні допомоги можна буде надати молдовському уряду тільки після парламентських виборів 24 лютого і лише, якщо вони будуть проведені відповідно до демократичних стандартів. Натомість, зараз вони пропонують перенаправити кошти на підтримку громадянського суспільства, незалежних медіа, приватного сектору та місцевої влади.

27 листопада, напередодні засідання Комісії по асоціації Молдова-ЄС, в Кишинів прибули з візитом представники Єврокомісії – Крістіан Даніельсон, генеральний директор Єврокомісії з європейської політики сусідства та Томас Майр Хартінг, керуючий директор Європейської служби зовнішніх зв’язків для Європи і Центральної Азії. Вони провели зустрічі з Президентом Ігорем Додоном та Прем’єр-міністром Павлом Філіпом, після чого на прес-конференції підтвердили те, що пропозиції Європарламенту будуть реалізовані – тобто, фінансової допомоги Молдові не чекати як мінімум до парламентських виборів.

Таким чином європейці показали, що не готові залишатися ширмою для олігархічних кіл, які управляють країною, прикриваючись своєю прозахідною позицією та позиціонуючи себе як гарантію від проросійського реваншу. Це недвозначно продемонстрували у заклику до влади сконцентруватися на виконанні зобов’язань та відстоюванні спільних цінностей, а не спекулюванні «геополітичними» аргументами.

Постає питання – чому зараз? Адже означені проблеми з’явилися не сьогодні, а вибори 2014 року теж не були кришталево чистими. На мою думку, відіграли свою роль 3 фактори. По-перше, очевидним стало затягування розслідування викрадення мільярду євро з банківської системи. Європейці вважають, що 4 років було достатньо для притягнення винних до відповідальності та повернення коштів, а цього не зробили. По-друге, в ЄС незадоволені імплементацією Угоди про асоціацію і вирішили використати не тільки пряник, а й батіг. По-третє, європейців хвилює діяльність Демократичної партії. Якщо у 2014 році вони протистояли соціалістам і комуністам, які у зовнішньополітичному плані традиційно схиляються до співпраці з Росією, то зараз демократи атакують в першу чергу Майю Санду та Андрея Нестасє – політиків, які декларають свою прихильність європейському вектору Молдови.

Внутрішня кухня

Наразі в Молдові 3 основні табори, які боряться за владу. Демократична партія (ДП) на чолі з олігархом Владом Плахотнюком. Саме вони зараз є правлячою партією та мають свій уряд, голова якого – Павел Філіп. Партія соціалістів (ПС), яка має другу фракцію в парламенті та крім цього представлена Президентом Ігорем Додоном. Третій табір – Партія «Дія і справедливість» (ПДС) Майї Санду та Партія «Платформа гідність і порядок» (ППГП) Андрея Нестасє, які об’єдналися в блок ACUM для спільної участі у виборах. Зараз вони не представлені в парламенті і головні їх досягнення – вихід Майї Санду в другий тур президентських виборів та перемога Нестасє на виборах мера Кишиніва влітку, які були анульовані.

Вже зараз очевидно, що ситуація після виборів зміниться – про це свідчать останні соціологічні опитування. За останнім опитуванням, проведеним Асоціацією соціологів і демографів, ПС має 32,7% підтримки, ДП – 11,5%, ПДС – 10,8%, ППГП – 10%. Решта партій не долають 5%, які дають можливість потрапити до парламенту. Однак не варто екстраполювати ці показники на можливі результати виборів. Зокрема, і через реформу виборчого законодавства 2017 року, яка змінила пропорційну модель на змішану і тепер половина депутатів обиратиметься за мажоритарними округами, де традиційно велику роль відіграє адмінресурс, яким володіють зараз демократи. Тому варто говорити про тренди, серед яких можна виділити 3 основних:

§  Низька підтримка правлячої партії, якій для прийнятного результату потрібно буде масштабно задіювати адмінресурс для того, щоб взяти більшість мандатів на «мажоритарці»;

§  Електоральне лідерство та популярність соціалістів і їхнього лідера Ігоря Додона, якому довіряють 52% громадян;

§  Жодна партія не претендує на цілковиту перемогу і тому після виборів доведеться домовлятися.

«Відкритий діалог»

Важливою подією останніх тижнів стала доповідь парламентської комісії, яка розслідує втручання у внутрішню політику Молдови Фонду «Відкритий діалог». Комісію організували у жовтні депутати правлячої Демократичної партії і вже 16 листопада результати її діяльності представили в парламенті, який затвердив цю доповідь. Фонд звинувачують у отриманні фінансування від В’ячеслава Платона (ув’язнений у 2017 році бізнесмен, який брав участь у схемі відмивання коштів «російський Ландромат»), а також з вкрадених з банківської системи у 2014 році коштів. Не обійшлось і без «руки Москви» — депутати заявляють, що фонд отримав гроші, виручені від угод російських воєнних підприємств, що знаходяться під санкціями ЄС і США.

Але головним у доповіді були звинувачення проти Майї Санду та Андрея Нестасє. Поки серед конкретних фактів назвали лише те, що ці політики брали участь у заході, організованому фондом в Брюселі і що їм були оплачені авіаквитки та проживання в готелі. Але депутати Демпартії закликають Генпрокуратуру взятися за цю справу, а спікер парламенту Андріан Канду заявив, що якщо Санду і Нестасє знали про те, що «фонд – інструмент впливу Росії», то вони повинні відповідати за державну зраду. У відповідь ПДС опублікувала заяву, у якій назвала звинувачення абсурдними та заперечила фінансування її діяльності з боку фонду. Відреагувала на події і очільниця фонду Людмила Козловська. Вона назвала діяльність комісії політичним замовленням та помстою режиму Плахотнюка через її позицію щодо молдовської влади – зокрема, через лобіювання нею перед європарламентарями обумовлення фінансової допомоги Молдові ситуацією з правами людини, а також запровадження персональних санкцій проти урядовців, через яких ці права порушуються.

Поки незрозуміло, наскільки далеко зайде молдовська влада у цій справі – чи її використають лише як інформаційний привід для критики опозиції, чи варто очікувати реальних кримінальних справ і недопуску Санду та Нестасє на вибори. З одного боку у цьому році вони вже продемонстрували рішучість у боротьбі з опозиційними політиками – коли суд анулював результати виборів мера Кишинева, на яких переміг Андрей Нестасє. З іншого боку стримуючим фактором може стати позиція західних партнерів. Ні ЄС, ні США поки ніяк не зреагували на доповідь у парламенті, але це не означає, що вони не відреагують в майбутньому. Тим більше, з огляду на резолюцію Європарламенту, в якій чітко вказали на незадоволення анулюванням результатів виборів Кишиніва та тиском на опозицію, а всі програми макрофінансової та секторальної підтримки запропонували призупинити до проведення виборів і відновити лише, якщо вони пройдуть у відповідності до демократичних стандартів. На важливості проведення прозорих і чесних виборів наголосив і новопризначений посол США Дерек Хоган. А кримінальне переслідування лідерів партій, кожна з яких має таку ж підтримку, як і правлячі демократи, навряд в очах західних партнерів відповідатиме поняттю «чесних і прозорих виборів».

Партії і ЄС

Як бачать майбутнє відносин з ЄС основні партії? З блоком ACUM та Партією соціалістів все досить просто. Майя Санду і Андрей Нестасє позиціонують себе як справжніх проєвропейців, які будуть проводити реальні реформи, а не прикриватися ними, обслуговуючи інтереси олігархів. У той час як Ігор Додон на всіх переговорах з міжнародними партнерами інформує їх про свою стратегію збалансованої зовнішньої політики. У його розумінні – це відсутність зв’язків з НАТО, нейтральність і одночасна активна співпраця з ЄС та Росією. На практиці це бажання зменшити залежність від ЄС (зокрема, Додон висловлювався за зміну економічної частини угоди про асоціацію) та відновити зв’язки з РФ, з якою на рівні уряду у Молдови відносини натягнуті.

Дещо складніше з правлячою Демократичною партією. Офіційно вони за об’єднання з Румунією, рух в ЄС та зменшення російського впливу. Навіть після критичної резолюції ЄП Прем’єр-міністр Павел Філіп заявив, що альтернативи євроінтеграції для Молдови немає. Разом з тим риторика для «внутрішнього споживача» змінилась. Ще у вересні демократи озвучили ідею, з якою вони підуть на вибори – гасло «Про-Молдова». Воно передбачає концентрацію на внутрішніх проблема країни та відмову від спекулювання на геополітиці. Партійці запевняють, що цей курс означає збереження євроінтеграції та виконання зобов’язань в рамках «Східного партнерства». Але цим кроком Демпартія з одного боку намагається розширити свою електоральну базу, а з іншого – піднімає ставки в суперечці з ЄС, використовуючи той самий геополітичний аргумент, від якого вони ніби-то відмовились.

Що далі?

Європейський Союз чітко означив свою позицію та віддав пас на поле Молдови, означивши конкретну дату, після якої вони повернуться за стіл переговорів – 24 лютого, день парламентських виборів. До того часу покращення відносин чекати не варто, адже європейці дали зрозуміти, що допомога можлива лише після виборів. Але вони будуть пильно спостерігати за ситуацією в Молдові і не варто виключати того, що конфлікт може ще більш загостритись.

Адже зараз все залежить під поведінки Демократичної партії, для якої пріоритетна ціль – зберегти владу після виборів. А в нинішній ситуації для цього їй доведеться йти на кроки, які прямо протирічать вимогам ЄС. Маркером у цьому буде справа «Відкритого діалогу», а саме те, наскільки далеко вирішить піти партія Плахотнюка.

ЄС має у своєму арсеналі ще кілька важелів тиску – безвіз та Угоду про асоціацію, якими уряд Філіпа навряд стане ризикувати. Але демократи розуміють і те, що самі європейці теж не бажають перекреслювати досягнення «Східного партнерства» і кидати колись найбільш успішного його члена в обійми Росії.

Загалом Молдова має певний запас міцності і готова терпіти певний час без грошей ЄС. Не в останню чергу завдяки Румунії, яка 22 листопада погодилась надати 100 млн євро траншу – сума еквівалентна розміру макрофінансової допомоги ЄС. Крім того, уряд розраховує на деяке пом’якшення позиції ЄС після того, як на початку 2019 року Румунія почне своє головування у Раді ЄС.

Про всяк випадок Демпартія готує собі і запасний майданчик. У разі подальшого погіршення відносин з ЄС вони можуть піти на коаліцію з соціалістами у новому парламенті та приєднатися до Додона – благо, передвиборче гасло для цього підходить. Не дарма молдовські ЗМІ пишуть про те, що у Плахотнюка і Додона далеко не найгірші відносини. Свідчення цього і те, що на передвиборчому мітингу соціалістів ті жодного разу не назвали ім’я Плахотнюка попри постійну критику абстрактної влади.

Отже, можемо констатувати, що молдовська влада досить добре підготувалась до кризи у відносинах з ЄС – заручилась фінансовою підтримкою та підготувала декілька варіантів дій. До проведення парламентських виборів можна не очікувати покращення відносин, але і погіршення також – занадто великими можуть бути ризики для політики ЄС на пострадянському просторі. Тому найбільш імовірний розвиток подій на найближчі місяці – статус-кво, якому сприятиме і головування Румунії в Раді ЄС, яка не допустить надмірного тиску на свого партнера.

3 12 2018

http://hvylya.net/analytics/politics/yes-vtomila-politika-moldovi.html