Віктор Карвацький

Чи можливо домовитись з Іраном без згоди іранців?

Давно не секрет, що президент США руйнує сучасний світовий порядок, який був створений після Другої світової війни та видозмінений після закінчення «холодної війни» США та СРСР. У царині зовнішньої політики «Зробити Америку знову» означає вибрати ізоляціонізм. Трамп уже оголосив вихід США з ТPP (Транс-Тихоокеанське партнерство), Паризької кліматичної угоди, ЮНЕСКО, Ради ООН з прав людини та поставив під сумнів існування НАТО. Зовнішньополітичні кроки Трампа зробили величезну користь китайському лідерові Сі Цзіньпіню та його гегемоністичним амбіціям.

Проте, JCPOA (Joint Comprensive Plan of Actions — ядерна угода Ірану) означає більше, ніж просто стимулювання відносин Тегерану з Пекіном та Москвою. Не можна просто “звинувачувати в усіх смертних грішах” одну з найважливіших країн Близького Сходу, вийти з Іранської ядерної угоди і згодом змусити іранців укласти “кращий” договір. Як світ прийшов до такого стану речей та що буде далі, читайте в цьому матеріалі.

Вихід з JCPOA

8 травня Дональд Трамп оголосив про вихід США з JCPOA. Його рішення стало послідовним продовженням довготривалої антиіранської риторики . Зовнішньополітична команда Президента, зокрема Джон Болтон, зображує Іран в якості «головного зла», диявола Близького Сходу. Деякі експерти сходяться на думці, що Президент США має так звану «алергію на Іран».

Іранська ядерна угода була укладена 14 липня 2015 і по праву може вважатися важливим досягненням адміністрації Обами. Згідно з цією угодою, Іран погодився відмовитися від своєї ядерної програми: ліквідувати запаси середньогозбагаченого урану, скоротити свої запаси низькозбагаченого урану на 98% та зменшити кількість газових центрифуг на дві третини до 2028 . JCPOA поклав кінець можливому процесу розповсюдження ядерної зброї на Близькому Сході. МАГАТЕ було дозволено мати постійний доступ до всіх ядерних об’єктів. Відповідно, політичні та економічні санкції ООН були скасовані 16 січня 2016 року.

Іранська ядерна угода дійсно було ефективною. Хасан Рухані, 7-й президент Ірану, розпочав процес реформування країни. На жаль, зміни тривали не так довго. 8 травня 2018 Трамп, звинувативши Іран у порушенні ядерної угоди і заявивши, що Іран є «головним спонсором тероризму, оголосив про вихід з JCPOA. Це рішення було схвалене тільки Ізраїлем та Саудівською Аравією. Ці дві країни є традиційними ворогами Ірану після Ісламської Революції в 1979 році. Європейські держави, такі як Німеччина, Франція, Великобританія висловили співчуття щодо американського виходу з JCPOA. Сучасний Близький Схід й так був дуже складним і проблематичним регіоном ще з початком «Арабської весни» в 2011 році. На мою думку, 8 травня 2018 року варто розглядати як ще один поворотний момент.

Думки Трампа

Тепер зрозуміло, що рішення вийти з Іранської ядерної угоди в очах головного американського політика є частиною його величного геополітичного плану. Трамп не може діяти в мережі координат, створених і обмежених угодою Обами, він хоче укласти свій договір. Американський Президент прагне змусити Іран нову угоду через страх до могутності США.

На жаль, «Північнокорейський спосіб ведення переговорів», що передбачає злі твіти та погрози, згодом хороші твіти про плідні дискусії, згодом знову злі, не працює у випадку Ірану. Іранці не пробачають образ. Як Трамп, так і Кім Чен Ин були зацікавлені у досягненні «зовнішньополітичного тріумфу «. Дональд Трамп хотів показати, як він може справитись з ядерною загрозою на зразок КНДР, а Кім хотів через укладену угоду та взагалі через ядерну програму відволікти увагу пересічних корейців від внутрішніх проблем та закцентуватись на зовнішньополітичній могутності. У 2018 році Трамп не може змусити іранців піти на поступки знову. Іран категорично відмовляється йти на будь-які перемовини. Іранська релігійна та світська влада не зацікавлена в подібних речах.

«Дипломатія сили Трампа» складається з двох основних частин — економічної та військової. 7 серпня Трамп вже запровадив економічні санкції проти Ірану. Він хоче використати «прийом Обами» ще раз. Двоетапні санкції, санкції щодо імпорту нафти мають вступити в листопаді цього року, передбачають замороження рахунків, торгове ембарго, яке повинно вдарити в першу чергу по іранському експорту природніх ресурсів, і значне скорочення ПІІ (прямі іноземних інвестиції). 30 червня Президент США оголосив, що король Саудівської Аравії погодився збільшити видобуток нафти до 2 мільйонів барелів на день.

Крім того, Трамп прагне максимізувати військовий тиск на Іран. США не може ввести війська в Іран, як це було в Афганістані в 2001 році чи в Іраку в 2003 році. Проте, американський лідер прагне відродити ідею «арабського НАТО». Його адміністрація виношує плани створення альянсу Саудівської Аравії, Бахрейну, Об’єднаних Арабських Еміратів, Кувейту, Катару, Оману, Єгипту і Йорданії. Альянс буде відомий як Близькосхідний стратегічний альянс (MESA — Middle East Strategic Alliance).

Іранська відповідь

Як і очікувалося, вихід США з JCPOA призвів до радикалізації Ірану на Близькому Сході. Тепер Іран буде намагатися здійснити свою заповітну мрію — регіональне лідерство. На щастя, процес розповсюдження ядерної зброї ще не почався, але Іран вже доклав значних зусиль для дестабілізації регіону.

З точки зору Ірану, рішення та риторика Трампа було недопустимим нападом на наступника Перської імперії. Всі прозахідні та проліберальні рухи відіграють мізерну роль в сучасному Ірані. Навіть колишній ліберальний президента Рухані уклав союз з консерваторами в парламенті.

Так що зробив Іран? У 1979 року Ісламська революція оголосила про зміну зовнішньополітичної ідеології: Іран перестав орієнтуватись на США. Саудівська Аравія та Іран установили так звану «Близькосхідну холодну війну» яка призвела до встановлення біполярного регіонального порядку. Після арабської весни як саудівці, так і іранці побачили шанс скористатися можливістю. Підчас «Арабської зими» Саудівська Аравія та Іран підтримують сунітсько-шиїтські уряди та загони повстанців в Іраку, Сирії, Ємені та Лівії. Оголосивши вихід з ядерної угоди Ірану, США відкрили шлях становлення демоном для Іраном.

Рішення Трампа вже призвело до ескалації ізраїльсько-палестинського конфлікту в секторі Газа, конфліктів в Сирії та Ємену. У ситуації, коли сунітські монархії Перської затоки погодилися закрити очі на Палестину через бажання залишатися друзями з державою Ізраїль, Іран заявив про свою підтримку палестинцям.

Останнім часом стало зрозуміло, яку стратегію Іран вибрав щодо іранського нафтового ембарго. Проіранські повстанці хусити в Ємені почали бомбувати нафтові танкери у Баб-ель-Мандебській. Важливо пам’ятати, що Іран також власноруч контролює Ормузьку протоку з півночі. Саудівська Аравія та Кувейт оголосили про призупинення експорту нафти в Червоному морі. У короткостроковій перспективі це могло призвести лише до зростання цін на нафту, але в довгостроковій перспективі іранські дії стали б серйозною загрозою монархіям Перської затоки, які не можуть жити без експорту нафти. Хоча зараз ситуація стабілізувалась та сторони знайшли певний компроміс: Саудівська Аравія, ОАЕ та їх союзники не бомблять територію хуситів, тоді проіранські хусити не заважають експорту нафти. Але де гарантія, що Іран не використає цей прийом знову?

Чому санкції приречені на провал?

На щастя для Ірану економічні санкції не будуть успішними. Весь світ розуміє, що Трамп — це зовсім не Обама в царині зовнішньої політики. Обама не нищив світовий порядок, кажучи, що Європейський Союз є ворогом США і не висловлював проросійських симпатій.

Почнемо з Європейського Союзу. Під час періоду санкцій у 2010-тих роках Штати були вірним другом Об’єднаної Європи. Лідери ЄС, такі як як Ангела Меркель, Девід Кемерон, Франсуа Олланд, Маттео Ренці були переконані в тому, що вони можуть завжди покладатися на США. До 2014 здавалось, що НАТО та ЄС «будуть існувати вічно». Ось чому ЄС був в стані принести в жертву свої економічні вигоди для того, щоб допомогти США справитись з Іраном.

Дональд Трамп значно погіршив трансатлантичні відносини. Колишній друг став суперником. Саміт G-7 в Квебеку, саміт з Росіє в Хельсінкі, Американський візит до Великої Британії, саміт НАТО в Брюсселі показали Європі, що вона більше не може покладатися на США. Більше того, у самої Європи є багато проблем. Своїм прикладом Брексіт запустив так званий «ефект доміно», що призвів до зростання популярності популістських, євроскептиків, націоналістичних і антимігрантські рухів і партій в ЄС. Крім того, Європа не зацікавлена в ескалації ситуації на Близькому Сході через масивну кризу біженців. Після введення санкцій з боку США, Європейський Союз заявив, що не підтримує крок Сполучених Штатів. Після того як США пригрозили санкціями і на компанії країн-ЄС, які продовжують вести торгівлю з Іраном, Європа заявила, що буде накладати санкції на власні компанії, які слухаються Америку.

Іран може вижити без торгівлі з США. Ісламська республіка буде більше торгувати з Китаєм, Туреччиною та Росією, які можуть стати рятувальним жилетом для Іранської економіки. Китай стає новою світовою суперсилою — китайська ініціатива «Один пояс, Один шлях», Новий Шовковий шлях і Морський Шовковий шлях є ефективними інструментами для досягнення гегемонії. Китай вже є найбільшим торговим партнером Ірану. Китай не відмовиться від Іранської нафти, щоб угодити Трампу. Через підтримку Асада в Сирії Іран має хороші відносини з Росією. На фоні посилення можливих антиросійських санкцій, Росія також не відступить від своєї позиції. Туреччина Ердогана стала найближчим другом Ірану. США так само ввели санкції проти Туреччини, що зумовило обвал ліри. Ердоган виглядає не сильно занепокоєним. Зокрема, 10 серпня він заявив, що Туреччина справиться бо з нею Бог.

Чому ідея Арабського НАТО нереалістична?

Близький Схід набагато складніший, ніж гадає Дональд Трамп. Не можна просто об’єднати 8 різних сунітських країн Близького Сходу в один альянс і сподіватись, що цей альянс буде працювати. Безперечно, Іран вважається загрозою для багатьох держав, але іранського фактору недостатньо для створення цілого MESA.

Почнемо з Саудівської Аравії, яка буде намагатись позиціонувати себе як лідера MESA. Катар, безсумнівно, не приєднається до про-саудівського альянсу. Саудівсько-катарські відносини стали жахливими з червня 2017 року, коли Саудівська Аравія з ОАЕ, Бахрейном та Єгиптом ввела «земельну, морську і повітряну блокаду» проти Катару. Більше того навіть ОАЕ, які є союзниками СА в Ємені, навряд чи погодяться завжди бути на другому плані. 2018 рік показав, що ОАЕ також мають регіональні амбіції.

Навіть якщо Саудівська Аравія через грошовий фактор зможе «дотиснути» Ємен, за даними МВФ Ємен переживає часи економічної кризи, Кувейт, Оман та Єгипет не хочуть приєднуватись до «холодної війни» Ірану та Саудівської Аравії на Близькому Сході. Ці держави хочуть бути ізольованими від політичного процесу. Їм вистачило кризи GCC (Ради співробітництва арабських держав Перської затоки) з Катаром у 2017.

Що далі?

Іран вже відкинув пропозицію Трампа про проведення америко-іранського саміту. Іранці за своєю ментальністю не сході на корейців: вони не вибачають образ. Тому в найближчий час марно очікувати дипломатичне вирішення конфлікту. А “дипломатія сили” може мати такі наслідки:

§ Турецько-Іранське зближення. Економічні санкції напрямлені проти Туреччини та Ірану, об’єднують їх перед лицем зовнішнього ворога. Квоти на сталь та алюміній підштовхують Ердогана до повномасштабної торгівельної війни з США. Чим більшої шкоду завдають США турецькій економіці, тим кращі відносини у Ірану з спадкоємцем Османської імперії. Так Іран може отримати вже не проксі типу хуситів, а ситуативного вірного союзника.

§ Торгівельна війна Китай та США. Китай продемонстрував США, що не збирається відмовлятися від іранської нафти. Якщо Трамп вибере загострення америко-китайських відносин, щоб показати “хто у світі господар”, тоді торгівельна війна є неминучою. Сі Цзіньпінь також не збирається терпіти накази Сполучених Штатів.

§ Загострення європейсько-американських відносин. Як уже зазначалося, трансатлантичні відносини за часів Президентства Трампа переживають найгіршу стадію після ІІ Світової війни. Американський очільник може застосувати економічний тиск на ЄС, щоб змусити Європу долучитися до антиіранських санкцій. Цей крок скорше за все призведе до зворотного ефекту, який може спровокувати торгівельну війну з ЄС.

15 08 2018

http://hvylya.net/analytics/geopolitics/chi-mozhlivo-domovitis-z-iranom-bez-zgodi-irantsiv.html