Михаїл Епштейн

Кирилиця як картина світу

Читаючи кирилицею, де б ти не був, все одно залишаєшся в Росії. Якщо відсторонитися від сенсу слів і глянути на написання літер, то зрозумієш, що з Росії нікуди не виїжджав. Так вона і тулиться навкруг тебе — кириличним візерунком свого міського і рустикального пейзажу, кирилицею кремлів, хиж, вулиць, строїв, соціальних структур.

Кирилиця — це азбука не тільки слов'янської писемності, а й усього російського світоустрою. Досить глянути на букви Ж або Щ, такі чудернацькі для західного обсерватора, — і все про слов'янську натуру стане зрозуміло.

Навіть про танці, з їх розкидом рук, прихлопуванням і притопуванням. У кирилиці все розвальцем, вприсядки, викидаючи колінця, широко розставляючи кінцівки, як в російському танці.

Все російське життя — суцільна кирилиця, що наклала свій абетковий відбиток на лиця, жести, пози, ходу. Видко, за образом літер яко архетипом формувався і образ простору, і крій одеж, і широка хода перевальцем, і розложиста жестикуляція. Все розмашисто, без східної в'язі, візерунчастості, як в ієрогліфах чи арабських письменах, і без латинської розчленованості, економності, раціональності. Д, ж, н, ш, ц, щ, ф, ы, ю — найхарактерніші російські букви.

Розставити лікті і ступні поширше, щоб просторніше розмахнутися, відтоптати собі більше місця. Химеричне породження грецького алфавіту та слов'янської мови/розмови, кириличне письмо просторе та вугласте, без округлостей та переливів, без вишуканості та витіюватості — зрубане грубо, як хижа, власне становить собою брусований зруб. Ясно видно стовпи, поперечини, кут даху, квадрати вікон, все інше значення не має.

Порівняймо:

ф f

г g

д d

л l

х h

У латинці букви вужчі, стрункіші, тягнуться вгору, як готичні собори, а кирилиця розходиться вшир, як кряжисті православні храми.

Міцно, уперто стояти на широко розставлених ногах — ось завдання кириличної літери. Відповідників до таких розкинутих літер, як ж, ш, щ, ц, ю, ы, в латинці взагалі нема. Вони ж бо і сприймаються перш за все як особливість кирилиці, вираження її духу.

* * *

Чи ж не тривожно писати таким алфавітом, геокультурний простір якого прискорено стискається, — не тільки в колишніх радянських республіках, а й у слов'янських країнах? Вже серби переходять на латинку: в Белграді на ній пише 61,6% населення, на кирилиці — лише 21,9% (2014 р.). Казахи, після 80 років кирилиці, переходять на латинку. В Молдові це сталося ще 1989-го. Навіть Україна замислюється про перехід на латинку, побоюючись, що при збереженні кирилиці її мову чекає уділ суржика, розмовної суміші російської та української. В міру того, як ущільнюється і ускладнюється тканина соціального і матеріального життя в цих країнах, кирилиця поступово йде з писемності, поступаючись місцем латинці.

snob, 10.11.2018