www.ji-magazine.lviv.ua

Богдан Неділько

«Ісламська держава», яка в різні періоди свого існування називалася «Організація Єдинобожжя та Джихаду», «Ісламська Держава Іраку», «Ісламська Держава Іраку та Леванту» — це терористична організація, яка доволі несподівано з маловідомого не чисельного угрупування перетворилася на потужну силу та загрозу в Сирії та Іраку. У пік своєї могутності вона контролювала територію з населенням понад 8 мільйонів чоловік з площею більшою за територію Великобританії, а в її рядах воювали або влаштовували теракти по всьому світу громадяни з більш ніж 85 країн. Серед них були як чоловіки, так і жінки. Одним із ключових факторів такого успіху була високопрофесійна пропаганда ісламістів.

В чому ж полягає феномен пропаганди «ІД»?

В першу чергу – це орієнтованість на новітні технології. Не дивлячись на те, що терористи на підконтрольних їм територіях встановлюють найконсервативнішу форму шаріату, для залучення новий бійців вони активно використовують соціальні мережі, в першу чергу Twitter, Facebook, Telegram. Широке використання соціальних мереж пояснюється тим, що пропаганда «ІД» орієнтована в першу чергу на молодь, потенційних «борців з хрестоносцями» та «майбутніх дружин захисників ісламу». Особливістю є те, що бойовики використовують не лише загально публічну пропаганду (наприклад опублікування постів у відкритому доступі), а й вдаються до точкових пошуків. Бойовиками «ІД» було створено десятки тисяч акаунтів, з яких ведуться пошуки потенційних членів. Виглядає це наступним чином. Член «ІД», який має власний акаунт, скажімо, у Twitter, через фільтри пошуку відшуковує молодих осіб, як правило мусульман, які часто постять різні повідомлення релігійного характеру, сури із Корану та які публікують повідомлення, якими прославляють Аллаха і іслам. Якщо така особа, крім релігійних постів публікує також антизахідні пости, тобто пости, в яких висловлює своє невдоволення суспільним життям і суспільством Європи чи США – це вже без двох хвилин завербований терорист. Після цього член «ІД» додає таку особу в друзі чи починає його фоловити і вести онлайн бесіди на тему релігії. Екстреміст одразу не зізнається у тому, хто він, а бесіда ведеться протягом кількох днів чи тижнів. Користувачу – жертві поступово все більше і більше нав’язується ідея того, що Західний світ – це хрестоносці, істинні вороги ісламу, які завжди прагнули і прагнуть підкорити мусульман, викорінити іслам і нав’язати їм свій суспільний лад. Розігріваючи ненависть до Заходу, паралельно ведеться нав’язування ідеї, що саме в Сирії та Іраку наразі ведеться боротьба за весь ісламський мир. Для більшої переконливості постійно робляться відсилки на релігійні тексти, в яких нібито пророком Мухаммадом говорилося, що саме з Сирії почнеться боротьба за іслам у всьому світі. Як тільки в «ІД» бачать, що їхня жертва всіляко їх підтримує і готова відправитися на джихад, воювати або стати мучеником в ім’я ісламу, організовується зустріч з представником «ІД» на місці, яка допомагає організувати політ до Туреччини, а звідти – нелегальний перетин сирійського кордону і «Ісламська держава» поповнюється новим членом. Таким способом здійснювалося вербування практично у всіх країнах світу; вербуються як хлопці, так і дівчата. Промивання мізків ведеться обережно та поступово. Часто батьки підлітків навіть не підозрюють з ким і про що переписується їхня дитина. Коли особа вже практично готова їхати до Сирії, вербувальники дають чіткі настанови, як це зробити непомітно. Батьки дізнаються, що їхня дитина вступила до лав терористів «ІД» коли вона вже на шляху до Сирії. Наприклад, мати одного із звинувачених у терористичних атаках у Парижі 2015 року Біляля Хадфі зазначила: «Ви б не помітили, що з ним щось не так. Він був як і всі інші…завжди був готовий допомогти. Але вони знали, як його обдурити». Детально процедура пропаганди і агітації описана у книзі французької журналістки під псевдонімом Анни Ерель «Я була джихадисткою», яка спеціально завела акаунт потенційної жертви пропаганди «ІД» для проведення журналістського розслідування. На неї особисто вийшов та переконував поїхати до Сирії один з помічників «халіфа Ісламської держави» Абу Бакра аль-Багдаді Абу Білель. Про силу пропаганди «ІД» та вміння переконувати говорить той факт, що навіть особи, які сповідували християнство, після онлайн діалогів з представниками «ІД» переходили в іслам і відправлялися на джихад. До таких, наприклад, належить 24-річна піддана Великобританії Грейс Деар, яка після того, як відправилася до Сирії у 24 році взяла ім’я Хадіджа.

Звичайно, крім точкових пошуків і промивання мізків конкретно обраним особам в онлайн режимі використовується і масова пропаганда, спрямована на невизначене коло осіб. І близько 52% такої пропаганди спрямовані на формування іміджу «Ісламської держави» як держави загального блага, держави де панує іслам в усіх сферах і де кожен правовірний мусульманин може жити щасливо. Цей ефект досягався завдяки численним фото повсякденного життя: фото, де бойовики займаються риболовлею та полюванням, збором врожаю, фото щасливих дітей, фото щоденних молитов в мечетях, природних ландшафтів, фото з тваринами, включаючи фото з котенятами, – щоденне життя іншими словами. Таким чином у жертв пропаганди формувалося враження, що «Ісламська держава» – це сильна держава з потужною економікою, діючою системою правосуддя, де кожен мусульманин відчуває себе захищеним і щасливим, – ісламська утопія. Було багато випадків, коли особи, які спочатку відправлялися на джихад до Сирії, згодом втікали. Всі говорили, що їм було обіцяно краще життя, і вони в це вірили. Проте реальність виявлялася зовсім не такою, як на фотографіях у Twitter чи Facebook. Як не дивно, виїхати з «Ісламської держави» виявлялося набагато складніше ніж приїхати. Тих, кого бойовики ловили на втечі, в більшості випадків чекала страта, як це трапилося з 17-річною австрійкою Самрою Кесінович. Для неї, як і багатьох інших, це був квиток в один кінець.

Соціальні мережі також використовувалися бойовиками «Ісламської держави» для демонстрації сили і залякування. Всім відомо, що більшість страт знімалися на відео і оприлюднювалися в Інтернеті. Це і обезголовлювання іноземних журналістів (Джеймс Фоли, Стівен Сотлоф, Девід Хейнс, Алан Хенінг та інші), обезголовлювання сирійських військовополонених, полонених з інших неурядових угрупувань, цивільних. Крім обезголовлювань знімалися і опубліковувалися інші види страт. Зокрема у серпні 2014 року було опубліковано відео, де бойовики «ІД» змусили бігти пустелею у нижній білизні близько 250 сирійських полонених солдат, після чого всі були страчені; у лютому 2015 було опубліковано відео спалювання живцем спійманого йорданського військового пілота Муаза аль-Касасіба. Таких відео було відзнято і опубліковано безліч. Цю практику започаткував ще «хрещений батько Ісламської держави» Абу Мусаб аль-Заркауві. Проте якщо у Заркауві видно було, що зйомка велася на «любительську» камеру, та й сама зйомка була далеко не професійною, то «ІД» підійшла до цього більш серйозно. Всі відео страт відзняті професійною та дуже дорогою технікою. Кожне відео має високу роздільну здатність. Видно, що «ІД» виділяє на даний аспект пропаганди значну кількість коштів. До того ж крім окремих відео страт «Ісламська держава» випускала навіть повномасштабні пропагандистські фільми, найвідомішим з яких є Clanging of the Swords IV (Відгук мечів IV – авторський переклад) – фільм, повністю відзнятий у голлівудському стилі у 2014 році. Технічна, операторська та монтажна роботи фільму могли б скласти конкуренцію оскароносним голлівудським блокбастерам. Тут  і зйомка з дронів, і висока роздільна якість відео, і зйомка в уповільненому режимі, високопрофесійна зйомка вибухів, правильний ракурс камери при зйомці, музичний супровід, звукова обробка. Все це демонстративно свідчить, що в «ІД» працювали люди, які на професійному рівні вміють поводитися з камерою і відповідною технікою та програмним забезпеченням. Суть фільму – демонстрація сили та потужності «Ісламської держави» та залучення ще більшої кількості іноземних добровольців. У ньому присутні сцени з баталій, сцени терактів, підірваної техніки сирійської та іракської армій, сцени, де іноземні бойовики, які прибули на джихад, демонстративно спалюють свої «західні» паспорти та сцена, де особи, звинувачені у співпраці зі США, риють власні могили. Недивлячись на те, що фільм неодноразово видалявся Youtube (а його спочатку завантажили саме туди), його завантажували знову і знову з інших акаунтів. Цей фільм мав також і іншу функцію – залякати іракських військових в часи, коли «ІД» була на підступах до Багдаду. Для цього бойовиками також використовувалися відфотошоплені фото, на яких зображувалися бойовики на вулицях Багдаду та сам Багдад під чорними прапорами «ІД». На щастя, Багдад ісламісти так і не захопили. Все це опубліковувалося для того, щоб в іракських солдатів та населення формувалося відчуття та ілюзія, що «ІД» вже увійшла до столиці Іраку.

Програмістами «Ісламської держави» була також розроблена спеціальна програма для операційних систем Android та iOS під назвою «На зорі Благої Вісті» (англійською – «The Dawn of Glad Tidings»). Програма була призначена для публікації в Twitter всіх останніх новин «Ісламської держави» через акаунти користувачів. Завантажуючи даний додаток, користувачі надавали свою згоду на доступ програми до великої кількості особистих даних, зокрема, до аканту в Twitter. Внаслідок цього, «На зорі Благої Вісті» відправляла користувачам всі останні новини угрупування, і, найголовніше, автоматично публікувала ці новини на їхніх сторінках. Це призвело до того, що, наприклад, під час та після захоплення бойовиками Мосула в мережі Twitter публікувалося близько 40 000 твітів про «Ісламську державу» на день. Крім того, особливістю програми було те, що її програмний алгоритм дозволяв уникати спам-детекторів. Всі підписники користувачів «На зорі Благої Вісті» мимоволі ставали читачами новин «ІД».

Ще одним проявом пропаганди є ісламізація поп-культури. Зокрема програмістами «ІД» були випущені модифіковані версії популярних комп’ютерних ігор Grand Theft Auto, Call of Duty та Arma 3, в яких гравець грає за бійця «Ісламської держави» і воює проти сирійської армії та солдатів коаліції Заходу. Також було випущено відео, в якому снайпер «Ісламської держави» стріляє по не ідентифікованим цілям. Кадри даного відео практично ідентичні деяким моментам американського фільму Снайпер 2014 року (оригінальна назва – «American sniper»). Подібний контент складав близько 15% онлайн – пропаганди «ІД». Враховуючи велику популярність відео ігор та кінематографу, ціллю такого контенту були особи 16-24 років, які відчувши себе солдатом халіфату в онлайн режимі, охоче погоджувалися їхати на справжню бійню в Ірак та Сирію або вчиняти теракти у себе вдома. Джавієр Лесака, дослідник Школи засобів масової інформації та зв’язків з громадськістю Університету Джорджа Вашингтона, назвав цю тактику «популяризація терору» (making terror popular, desirable, and imitable).

Демонстрація величі «халіфату» та героїзму його солдатів також становить частину пропаганди. Медіа «ІД» щодня опубліковували сотні зображень солдата «Ісламської держави», який стоїть в геройській позі неначе для постера голлівудського фільму. Часто ці фото супроводжувалися закликами їхати на джихад, сурами з Корану, висловлюваннями «богословів», закликами стати мучениками. Такі зображення постилися не лише офіційними медіа «ІД», а й рядовими бойовиками, які фотографувалися з автоматами чи іншою зброєю, знімали відео, а потім публікували фото й відео на своїх акаунтах в соціальних мережах, одночасно закликаючи інших правовірних мусульман їхати в Сирію та Ірак на захист ісламу. У своїх постах бойовики не соромилися кривавих деталей. Наприклад, у 2014 році один з терористів «ІД» опублікував в Instagram фото своїх закривавлених рук з підписом «Мій перший раз», натякаючи на перше вбивство, що викликало ряд позитивних коментарів від прихильників «ІД». Крім цього медіа «ІД» регулярно публікували якісно відзняті відео військових парадів бойовиків «ІД». Знято, знову ж таки, на високопрофесійному рівні, що також можна сказати і про саме марширування бойовиків як на день перемоги. Подивившись такі паради, у потенційних джихадистів виникало враження про «Ісламську державу» як про надпотужну воєнну силу. Про важливість таких відео для пропаганди свідчить той факт, що з усіх опублікованих відео «ІД» відео парадів та сцен баталій становлять 37,12%, а страт, тортур, знущань – всього 2,12%.

Окремо слід відзначити пропаганду «ІД» дівчат та жінок. На відміну від чоловіків, яких закликали ставати «левами ісламу», жінок їхати до Сирії та Іраку на «секс – джихад». Іншими словами ставати дружинами бійців «Ісламської держави». Пошук потенційних жертв пропаганди відбувався, як було описано вище, точково через соціальні мережі. Практично в усіх випадках спілкування дівчат з бойовиками переходило з Twitter/Facebook/Telegram у Skype, де бойовики, обіцяючи «райське життя на землях ісламу» по відео зв’язку примушували дівчат виходити за них заміж, давали дівчатам нові імена та давали вказівки і необхідні контакти для організації перельоту на територію, підконтрольну «ІД». Проте крім бойовиків, які шукали собі легковажних дівчат, такою пропагандою займалися також і жінки – члени «ІД». Останні через соцмережі переконували молодих дівчат, що доля кожної правовірної мусульманки – стати дружиною моджахеда, народити і виховати дитину, теж правовірного мусульманина. Такі жінки – рекрутерки переконували, що Західне життя і ідеї фемінізму – це пряме порушення догм ісламу і спроба Західного світу нав’язати свою ідеологію та знищити таким чином іслам. Жінка має повністю підкорятися своєму чоловікові, а якщо останнього вбивають на полі бою (стає «мучеником»), то вона повинна взяти в чоловіки іншого бойовика. Найвідомішою такою рекрутеркою була британка Саллі Джонс, яку також називали Білою Вдовою. Вважається, що за період 2015-1016 років вона завербувала в «Ісламську державу» сотні британських дівчат, які добровільно відправилися до Сирії та Іраку. Також слід згадати жіночу бригаду аль-Хансаа. Хоча вони здебільшого виконували роль поліції для жінок, тобто слідкували за дотриманням жінками в «ІД» норм одягу та поведінки, вони також випустили «Маніфест до всіх жінок», який, де факто, був кодексом правил поведінки для жінок. У ньому знову ж таки жінкам відводилася роль вірної слухняної дружини. Проте і сам образ цієї бригади відігравав роль пропаганди. Члени бригади (жінки) могли вільно ходити по вулицям без супроводу чоловіка, відкрито носили зброю. Зокрема, опубліковані в мережі фото жінок з бригади зі зброєю в руках на фоні дорогих авто також використовувалися для демонстрації жіночій аудиторії «безтурботного» життя в «Ісламській державі».

Без сумніву, інтернет-пропаганда «Ісламської держави» — це лише частина єдиної пропагандистської машини терористів. Сюди також відносяться і офіційні журнали «ІД», які випускалися різними мовами (Дабік – англійською, Істок – російською, Дар аль-іслам – французькою та інші), і пропаганда та радикалізація молоді в мечетях, включаючи в європейських. Проте саме пропаганда в Інтернеті – в соціальних мережах – була найефективнішою. Можна навіть сказати, що медіа війну «Ісламська держава» виграла у країн Заходу. Проте чим ближче наближався час краху «ІД», тим менше і менше функціонувала її пропаганда. А ті рідкі пости, які опубліковувалися, були далекими від ідеології попередніх. Наприклад, якщо раніше жінкам відводилася роль виключно дружин, а не солдатів, то в кінці 2017 – на початку 2018 року все частіше почали з’являтися фото та відео жінок зі зброєю на передовій із закликами йти на захист ісламу.

Недивлячись на крах ісламістів, їх прихильники продовжують публікувати в соціальних мережах пости на її підтримку. Наприклад 30 грудня 2018 рокуневідомим було опубліковано фото в Нью-Йорку з нашитим прапором «ІД» на шарфі з підписом «Ми у Вас вдома». Це свідчить про той факт, що вплив пропаганди «Ісламської держави» пережив сам «халіфат» і викорінити його буде не так просто.

У чому ж полягають основні причини успіху пропаганди «Ісламської держави»?

1.      Орієнтованість. «Ісламська держава» чудово знає своїх потенційних членів. Як правило, це молоді люди 15-24 років, вихідці з мусульманських сімей, які не мають високооплачуваної професійної роботи. Більшість з таких осіб вже мають судимості. Джобі Уоррік у своїй книзі «Чорні прапори. Історія ІД» назвав таких осіб «ісламізовані радикали». «ІД» чудово розуміла настрій та психологію таких осіб і, граючи на їх емоціях, доволі швидко промивала їм мізки через соціальні мережі.

2.      Другий фактор успіху більш загальний – невдала політика Західних країн по Близькому Сходу в цілому, особливо після вторгнення в Ірак 2003 року. Це стало причиною недовіри та ненависті багатьох мусульман до Сполучених Штатів та Європи, включаючи тих, хто там живе. Як наслідок, мусульманська молодь стала легкою здобиччю для пропаганди ісламістів, які постійно малювали в їхній уяві образ «Західного Диявола».

3.      Арабська весна 2011 року – теж фактор загального характеру. Результатом хвилі революцій в арабських країнах стали воєнні перевороти та громадянські війні, що спричинило різке погіршення соціально-економічної ситуації в середині країн. І навіть у тих державах, де після перевороту загальний протестний настрій населення спав, як у Тунісі, нова влада неспроможна забезпечити економічне покращення. А це завжди означає одне: скорочення соціалки, ріст цін та податків, зменшення видатків бюджету, зменшення робочих місць, і, найголовніше, стрімкий рівень зростання безробіття серед молоді. Така молодь і стала об’єктом пропаганди «Ісламської держави». Остання називала владу арабських країн зрадниками і звинувачувала їх у колабораціонізмі зі Штатами, Європою, або Росією. І навіть ті особи, яким було байдуже на ідеологію «ІД», ставали її членами через фінансові обіцянки бойовиків.

4.      Загальна недооцінка можливостей пропаганди «Ісламської держави» як Західними державами, так і Росією та країнами Сходу і Африки. Не секрет, що поширенням пропаганди займалися та займаються і інші ісламістські угрупування, зокрема Талібан та Аль-Каїда. Проте більшість їх пропаганди полягає у монотонних виступах їхніх представників на відео, які доволі нудно дивитися. Саме тому такого масового вступу нових членів у їхні ряди, як це було у випадку «ІД», не спостерігалося. Відповідно в жодній країні не очікували такого кардинально нового підходу до методів пропаганди від угрупування, яке спочатку було філією Аль-Каїді, допоки вже не було запізно.

5.      Неврегульованість Інтернету. Інтернет вже давно став місцем, де практично «можливо все», а відповідь на питання, де закінчується межа між правами людини, свободою слова й думки з одного боку та захистом публічного порядку з іншого, ви навряд-чи десь знайдете. І хоча жорстокі та криваві фото й відео можна видалити, посилаючись на пропаганду насилля, постає питання: на яких підставах можна видалити пост, у якому людина просто висловлює підтримку ідеям «ІД», чи просто вважає, що вони воюють за праве діло? По-суті така людина нічого не порушує, і саме тому видаляти пости такого характеру стало проблемним питанням. Без сумніву такі особи потрапляли під контроль спецслужб, які намагалися ідентифікувати їх справжні особистості та місцезнаходження. Проблемою також було те, що сам розгляд адміністраторами соціальних мереж поданих скарг займав певну кількість часу, за який рекрутер «ІД» міг встигнути завербувати чи почати вербувати певних осіб. У випадку видалення акаунту прихильника чи вербувальника «ІД» ніщо не заважає йому створити новий акаунт, прив’язавши його до нової електронної пошти, «розбавивши» це зверху VPN-ом. Особливо важко виявити в соціальних мережах тих осіб, які нічого не публікують на своїй сторінці провокативного, проте займаються цілеспрямованим пошуком потенційних джихадистів і спілкуються з ними виключно через приватні повідомлену.

Наразі «Ісламська держава» втратила всі свої території як в Іраку, так і в Сирії, майже всі її польові командири та посадовці вбиті, а доля «халіфа» Абу Бакра аль-Багдаді залишається невідомою. Проте слід пам’ятати, що з крахом самої терористичної організації вплив пропаганди нікуди не зник. Є випадки, коли жінки, які напередодні краху «ІД» втекли з Іраку і Сирії, в інтерв’ю на умовах анонімності зазнавалися, що не жаліли про те, що відправилися на джихад, і що будуть виховувати своїх дітей відповідно до настанов та ідеології «Ісламської держави». Що виросте з таких дітей у майбутньому? Без ефективних методів «де-пропаганди» колишніх членів «ІД» та засобів попередження подібної пропаганди в майбутньому ми, імовірно, станемо свідками спроби реінкарнації «Ісламської держави» чи створення нового аналога цієї терористичної організації.

25 08 2018

http://hvylya.net/analytics/society/onlayn-propaganda-islamskoyi-derzhavi-suchasni-tehnologiyi-na-sluzhbi-radikalnih-islamistskih-konservatoriv.html