www.ji-magazine.lviv.ua

Анатолій Пінчук, cтарший аналітик,
директор програми електроенергетики та енергетичної безпеки

Інформація щодо особливостей торгівлі між Україною та Росією, зокрема факти постачння стратегічної сировини, такої як уран та титан до країни агресора, дискусії навколо щойно ухваленого Закону про національну безпеку (особливо в частині визначення безпек та загроз), а також матеріали про посилення присутності росіян в економічному (а через нього й політичному) житті і України і європейських країн, актуалізували проблему економічної безпеки.

Що ж таке економічна безпека країни в умовах війни, особливо гібридної війни?

Насправді проблема економічної безпеки в Україні була присутня з моменту проголошення незалежності. На жаль українське керівництво за весь цей час коли зі зрозумілих, коли з незрозумілих причин не приділяло уваги питанням економічної безпеки. Хоча ці питання напряму пов’язані з розвитком економіки, а від так й з успішністю країни загалом.

З яких складових складається економічна безпека?

В мирний період:

§  З захищеності фінансово-банківської системи;

§  З ресурсної та інфраструктурної безпеки від зовнішніх гравців (сюди ж окремим важливим питанням відноситься й енергетична безпека)

§  З розумної захищеності внутрішніх ринків (підкреслюю з розумної – бо питання «підтримки вітчизняного товаровиробника» давно вже стало предметом спекуляцій);

§  З торгівельного балансу та балансу між зовнішніми та внутрішніми інвестиціями;

§  З системи економічної експансії на зовні, яка в свою чергу складається з різних механізмів забезпечення такої експансії (фінансово-економічних, інституційних й навіть спеціальних таких, як залучення спецслужб до цих питань).

В жодному з цих напрямків Україна немала і немає жодного досягнення. Більше того,  ані в Кабінеті Міністрів, ані в РНБО не має навіть інституції, яка б аналізувала, систематизувала та координувала ці питання.

Ми ж з 2014 року фактично знаходимось в стані війни з таким потужним агресором, як РФ. Хоча фактично ця війна йде вже давно, просто в 2014 році вона набула ознак збройного територіального конфлікту. Здавалось би цей факт мав стати потужним поштовхом для створення системи забезпечення економічної безпеки та ведення реальної системної економічної війни проти агресора. Але..

Навіть санкції проти осіб та кампаній з РФ Президент та Уряд ввели наздогін за західними партнерами й після «додовбування» запитами з боку окремих депутатів. Й досі ці санкції носять лише персональний, а не секторальний  чи майновий характер. Хоча Закон України Про санкції, розроблений за допомогою американських партнерів і визнання Верховною Радою факту агресії РФ дозволяють це робити.

Коли на останньому Форумі, який проводив Інститут ім.. Горшеніна я запитав в секретаря РНБО Олександра Турчінова про проблеми з економічної безпеки, він у якості виправдовування, що мовляв не все так погано, навів рішення щодо припинення військово-технічного співробітництва з РФ. І це каже людина, яка реально намагається протидіяти російській агресії, що ж казати вже про інших?  По перше зрозуміло, що ні про яке співробітництво з країною агресором не може бути й мови, а по друге само це рішення не є таким, що в повній мірі відповідає національній безпеці. Звісно постачання будь яких озброєнь, комплектуючих до них, чи сировини з якої вони можуть вироблятись мало негайно припинитись. Але ж воно не припинено. Й ситуація з постачанням титанової сировини, яка використовується для виготовлення зброї, з якої вбивають українських солдат та просто громадян є одним з наявних прикладів. А з іншого боку заборона на купівлю озброєнь чи складових до них російського походження спричинило проблеми з ремонтом наявної в ЗСУ військової техніки, особливо авіаційної. Навпаки Україна мала б через третіх осіб, через підкуп та корумпування російських високопосадовців та промисловий шпіонаж швидко повикуповувати все те, що було необхідно українській армії, доки росіяни самі не перекрили можливості таких закупівель.

До речі потрібно усвідомити, що економічні війни іноді мать вестись й дуже цинічними засобами. (мене взагалі й раніше коробило від того, що ті ж росіяни корумпували українських чиновників задля отримання якоїсь суттєвої вигоди, а не навпаки)

А під час війни підходи до економічної безпеки взагалі мають суттєво змінюватись.

Завдання економічної безпеки під час боротьби проти агресії наступні:

§  Захист власного промислового та ресурсного потенціалу від негативного впливу агресора.

Це зокрема швидка диверсифікація та заміна поставок, що здійснювались з країни агресора на інших постачальників.

Це зачистка так званих інвесторів, які представляють агресора. Йдеться про націоналізацію активів, що належать державі агресору, та тим приватним власникам, причетність яких до підтримки факту агресії чи інших ворожих дій доведена. Щодо інших «інвесторів», які мають лише російське походження – має бути проведена робота на зменшення іх часток та впливів економічними засобами.

Це, у окремих детермінованих у часі випадках, організація постачань з країни агресора до швидкого вирішення питань заміщення постачальників або побудови інших альтернатив.

§  Використання факту агресії для вирішення проблемних питань відносин з агресором, які були створені до початку агресії.

Наочний приклад – ситуація з газовими угодами з Газпромом. Відповідно до законодавства про санкції можна розривати будь які угоди з країною агресором та компаніями, які належать державі-агресору чи де є державна частка. Відповідно в 2014 році Україна мала повне право розірвати всі угоди з Газпромом. А потім могла виставити умови західним партнерам, які купують російський газ, що Україна не буде вступати в будь які відносини з РФ, проте вона готова забезпечити безперешкодне транспортування європейського за правом власності газу, тобто за умови пере підписання європейськими компаніями угод з Газпромом, щодо купівлі газу на україно-російському кордоні. До речі це б дозволило б й уникнути трохи «мутних» схем  з реверсом того газу російського походження зі східно-європейських країн з відповідним його здорожченням.

Це ще один приклад з енергетичної сфери, коли замість вживання радикальних заходів, щод збільшення й здешевлення виробництва електроенергії за рахунок модернізації та розвитку атомної енергетики та водночас швидкого вжиття заходів щодо забезпечення незалежності від російських поставок ядерного палива, українські урядовці то взагалі імпортували електроенергію з РФ (і це під час бойових дій та ще й по тіньових схемах з так званим технічним імпортом), то навпаки без достатнього обґрунтування піднімали ціни на електроенергію, перенаправляючи всі доходи від цього на користь теплової генерації, яка фактично контролюється Кононенко та Ахметовим.

Тільки в другій половині минулого року Уряд України почав інвентаризацію та перегляду країно-російських угод. Укладених до 2014 року. Хоча це мало бути зроблено в перші тижні, максимум місяці з початку російської агресії.

§  Це власне ведення економічної війни проти агресора, а саме дій на основі визнання факту агресії, та використовуючи інші механізми, такі як норми СОТ,спрямованих на нищення економічного потенціалу агресора, насамперед військово-промислового.

Ці дії мали б бути на основі системних розрахунків в координації українським (а за потреби й з західним) бізнесом. Причому  зрозуміло що окремі дії могли б завдавти шкоди й українським підприємствам, так як зараз окремі західні компанії потерпають від застосування санкцій проти Росії, але тут мали б бути розрахунки щодо розміру збитків. Так якщо застосування тих чи інших санкцій або заборон можуть нанести збиткіи українській стороні умовно на суму один мільйон доларів, а російській стороні – десять чи більше мільйонів – такі дії виправдані, якщо ж збитки відносно паритетні – тоді їх робити не треба. Причому тут кожна дія має враховувати й побічні складові, як то зрив зобов’язань перед партнерами та виникнення штрафів, можливий перерозподіл якихось ринків, можливості зриву розробок чи запуску виробництва озброєнь, можливість виникнення соціальної напруги на окремих територіях – безліч факторів.

Окрема тема — нейтралізація економічних впливів агресора на міжнародному рівні та внутрі країн-партнерів. Тема «Східного потоку» виникла не сьогодні й навіть не вчора. І моніторинг та аналіз, а за можливістю — нейтралізація ворожих економічних активностей – все це потребує злагодженої зкоординованої роботи, дипломатів, спецслужб, депутатів, економічного блоку Уряду тощо.

І це все – на додаток до того, що мало робитись, але на жаль не робилось в мирний час.

Взагалі економічна війна  РФ проти України фактично проводилась весь час, тільки раніше в більш обережних формах. Україна лише захищалась,  і то лише іноді – загадайте сирні, молочні чи кондитерські конфлікти.

При цьому державних інституцій, до прямого функціоналу яких були б віднесені захист українських національних економічних інтересів та ведення економічних війн досі не має.

Й відхилення поправок, щодо більшої уваги до економічної безпеки, зокрема й щодо створення відповідного державного органу з питань економічної безпеки й щодо перегляду функцій СБУ та інших спецслужб в цій площині показує, що проблема ця ширша.

Що на жаль не має в Україні й зрілої національної еліти й національної буржуазії, готової захищати не лише свої особисті, а свої СПІЛЬНІ НАІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ.

Але це вже інше питання — питання формування УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ та питання творення РЕСПУБЛІКИ Україна замість вмираючої олігархічної недодержави.

25 06 2018

http://hvylya.net/analytics/economics/ekonomichna-bezpeka-pid-chas-viyni-yak-maye-buti-i-shho-ye.html