|
![]() ![]() Юрій АндруховичГра національним реманентомДіло так чи
сяк іде до листопада, а це означає – до Майдану. Минула неділя цілком
недвозначно про це нагадала. Що ж, будемо вважати цей протест першим
попередженням. Залишається лиш порівнювати: чи ми сьогодні знову перебуваємо на
рівні т. зв. харківських угод (весна 2010-го) – тобто до повноцінного масового
протесту нам ще дозрівати й мучитися довжелезних три з половиною роки, а чи вже
семимильно наближаємося до кульмінації з вільнюським
самітом (листопад 2013-го)? Думаю, що з огляду на війну і значно вищу напругу
нашого теперішнього «бути чи не бути», ми ближчі до другого варіянту.
Тобто трьох із половиною років на протестне
розгойдування в нас просто немає. Втім
можливо, що насправді ми десь посередині. Тим часом
кидається в око одна незаперечна і, щиро кажучи, очікувана обставина: методички провладних коментаторів залишаються незмінними з
тих-таки януковицьких часів. Маємо виразне і
систематичне підтвердження того, про що я писав ще в часи президентської
кампанії: «нові обличчя» є лише софт-версією старих
із партії реґіонів. Деякі сумніви можуть виникати хіба щодо «софтовості». Але вже найближче майбутнє покаже: не дай
Боже, все виявиться якраз навпаки і стара партія реґіонів буде нам
здаватися софт-версією нинішньої «молодої команди». Два
лейтмотиви провладних методичок, на які не можу не
звернути уваги, промалювались останніми тижнями у
зв’язку з підписанням горезвісної формули Путіна – Зеленського, що її задля заморочування в нас дотепер називають формулою Штайнмаєра. Цей прийом (із підміною авторства), до речі, й
сам по собі заслуговує на увагу. З одного боку, прив’язування схованого за
«формулою» капітуляційного пакета до складно вимовлюваного німецького прізвища покликане сяк-так
заспокоювати проєвропейську громадськість країни: цього, мовляв, бажає для нас
не Москва, а Європа. З другого боку – викликати обурення критичних щодо Заходу
патріотичних кіл такою нібито німецькою ініціятивою:
продажна Європа, мовляв, уже змовилася з Москвою й кинула нас. Таким робом кремлівська технологія намагається вбити не одного, а
щонайменше двох зайців. Ведемося ми на це чи
не ведемося? Відповісти складно. Нібито не ведемося, бо «формули» переважно не сприймаємо – причому не
сприймаємо її активно й навіть аґресивно. Й водночас нібито ведемося,
бо складно вимовлюване німецьке прізвище таки увійшло
до нашого актуального політичного словника і звучить у наших внутрішніх
суперечках мільйони разів на день. Українці таки навчилися масово вимовляти
слово «Штайнмаєр», і це прикро, бо на його місці мало
би бути значно для них простіше сполучення Путін – Зеленський. Ну або якийсь
там Сурков – Сайдік чи щось таке. І все-таки
про згадані лейтмотиви. Їх, як я вже написав, два – й обидва виглядають перфектним дежавю. Перший
полягає у, сказати б, лоялізації преЗе!дента.
Він не бажає зла Україні, стверджують численні коментатори, він сповнений
доброї волі, але в нього замало досвіду. Допоможімо йому. Нині йому жахливо
нелегко. Він мусить протистояти і Москві, й Заходу, тож дуже потребує нашої
підтримки. Наші протести проти «формули Штайнмаєра» –
одна з її форм. Протестуючи, ми підтримуємо проукраїнський (не промосковський і
не прозахідний) курс національного лідера і забезпечуємо йому надійні тили. В чому дежавю? А ви вже не пригадуєте, як восени 2013-го ми всі
мали згуртовуватися навкіл Януковича? І навіть після того як «злий Азаров»
перекреслив євроінтеґрацію, серед нас знаходилося ще до дідька наївняків, які
вірили, що «добрий Янукович» усе одно підпише все, що треба, у Вільнюсі. Мусимо
тільки як слід підтримати його нашими протестами. Додати йому аргументів і
снаги. Чим це закінчилось? Відомо чим: Янукович тій підтримці поаплодував. Я
вже чомусь бачу, як це невдовзі робитиме софт-Янукович. Другий
лейтмотив (а з ним і ще одне дежавю) покликаний демотивувати потенційних протестувальників. Ні на які
майдани не виходьте, вправляють їм мізки коментатори.
Ви ж не порохоботи, яким усе «неймется».
Це все проплачені мутки нашого колишнього, в якого
відібрали «владу і годівницю». Не піддавайтеся, зберігайте спокій. Усе
точнісінько, як тоді: якщо ти проти Януковича, то ти за «варофку».
Це вона каламутить – і навіть зі своєї в’язничної камери. Так і тут: якщо ти
проти преЗе!дента з його «формулою», то ти за
«баригу». Це він проплачує мітинґи і готує путч.
Деморалізувати
й розколоти – от і вся тактика, універсальність якої аж волає до неба: невже з
нашою пам’яттю можна аж так примітивно гратися? Колись «варофка»,
тепер «барига» – нічого нового під українським сонцем. Той самий маскарад, ті
самі російські розробки, втілювані в Києві тими ж виконавцями. ─ Щось
цікаве, принце? ─ запитує український Полоній. ─
Нічого надзвичайного. Граблі, граблі, граблі, ─ відповідає український
Гамлет. 11.10.2019 |