www.ji-magazine.lviv.ua

Яр Батог, стажер Українського Інституту Майбутнього

Звісно, всі ми зараз переважно живемо в очікуванні президентських виборів в Україні 31 березня. Однак до цього буде ще одна важлива дата – 24 лютого, коли відбудуться парламентські вибори в Молдові. І важливі вони будуть не лише для кількох мільйонів молдован. Крім того, що це вибори в країні-сусіді України, політична система якого в дечому схожа на нашу, вони можуть вплинути на долю програми Східного партнерства ЄС та навіть на міжнародну дискусію щодо розв’язання конфлікту на Донбасі. Тому українцям теж варто звернути увагу на нашого сусіда, з якого ми звикли кепкувати, але який вже обігнав нас за ВВП на душу населення.

Кого і як обиратимуть?

24 лютого на виборчих дільницях жителі Молдови обиратимуть депутатів у парламент. Всього необхідно буде вибрати 101 законодавця. Нововведенням цих виборів буде сама система – молдовани у 2017 році запозичили український досвід і тепер половина депутатів обиратиметься за партійними списками, а половина – у мажоритарних округах. При цьому 2 депутати будуть обрані від Придністров’я та 3 – від діаспори. Зокрема, будуть відкриті виборчі округи для Америки, Західної Європи та Східної Європи (по суті для Росії).

В день виборів за ініціативою правлячої Демократичної партії пройде і консультативний референдум, на якому молдованам запропонують скоротити кількість депутатів парламенту з 101 до 61 та запровадити механізм відкликання депутата за народною ініціативою.

Який розклад в політиці Молдови зараз?

Після парламентських виборів 2014 року Молдова на 2 роки поринула у політичну кризу – скандал з крадіжкою грошей з банків, стабільної коаліції не було, а уряди часто змінювалися. Важливою подією став арешт Володимира Філата, лідера Ліберально-демократичної партії – на той час другої за розміром фракції у парламенті. Криза завершилась на початку 2016 року – більшість депутатів ЛДП та Партії комуністів вийшли зі своїх фракцій та в результаті приєдналися до Демократичної партії у формуванні нового уряду. Екс-комуністи переважно офіційно вступили до лав Демократичної партії, а екс-ліберал-демократи створили окрему парламентську групу. В результаті демократи разом з колишніми ліберальними демократами заручились підтримкою деяких незалежних депутатів та призначили прем’єр-міністром Павла Філіпа, який залишається на своїй посаді і досі.

В цілому цей уряд демократів позиціонує себе як проєвропейський та антиросійський. Крім цього, він пов’язаний із Владом Плахотнюком – найбільш впливовим олігархом Молдови, який за сумісництвом офіційно займає посаду очільника Демократичної партії.

Наступний важливий етап відбувся у тому ж таки 2016 році, коли молдовани вперше за довгий час обирали президента прямим голосуванням. Тоді у другий тур вийшли Ігор Додон – очільник Партії соціалістів – та Майя Санду, колишній міністр освіти та кандидат від правоцентристських сил. В результаті переміг Ігор Додон, який виступає за налагодження відносин з Росією, проти НАТО та об’єднання з Румунією. Він має підтримку своєї партії, яка перебуває в опозиції в парламенті, але не має реальних повноважень і тому поки більшість його дій – лише декларації.

У свою чергу Майя Санду та її партія «Дія і справедливість» продовжили співпрацю з іншим правоцентристським політиком – Андреєм Нестасє і його партією «Платформа гідність і правда». У 2018 році Нестасє переміг на виборах мера Кишинева, але результати були скасовані судом і він так і не зміг зайняти посаду. Загалом Санду і Нестасє позиціонують себе як проєвропейських та в першу чергу антиолігархічних політиків, критикують як Додона, так і Плахотнюка і звинувачують їх у змові.

Отже, наразі в політичному полі Молдови є 3 основні сили:

1.    Демократична партія олігарха Влада Плахотнюка, яка сформувала коаліцію та призначила свій уряд, декларує прихильність проєвропейському шляху розвитку та проводить антиросійську політику.

2.    Соціалістична партія, яка перебуває в опозиції в парламенті та має свого президента Ігора Додона, який не має реальних повноважень.

3.    Правоцентристські партії ПДС та ППГП, які виступають як проти Додона, так і проти Плахотнюка, підтримують інтеграцію в ЄС та негативно ставляться до Росії.

4.    Також в парламенті представлені Партія комуністів, Ліберальна партія і Ліберально-демократична партія, але на трьох вони мають менше 30 мандатів у парламенті і повністю втратили підтримку населення, тому мало впливають на політичні розклади в країні.

З чим Молдова підходить до виборів?

Останні опитування показують, що шанси пройти в парламент мають лише сили, про які йшлось у першій частині.

Зокрема, з великими відривом лідирують соціалісти – приблизно 35%. За ними йдуть партії Санду й Нестасє, які об’єднались у єдиний передвиборчий блок і разом мають близько 20%. І на третьому місці Демократична партія, яка поки не дотягує до 15%. Комуністи, ліберальна партія і партія Шора, хоча і мають незначну підтримку в суспільстві, поки не дотягують до 5-% бар’єру і лише остання з них має якісь шанси на потрапляння в парламент. Разом з тим є ще мажоритарна частина виборів, яка дуже вплине як на розклад в трикутнику Демпартія-соціалісти-ACUM, так і дозволить потрапити у законодавчий орган депутатам не з цих партій. Зокрема, хороші шанси обратися за своїм округом має мер Оргіїва Ілан Шор.

Лідери перегонів у разі своєї перемоги обіцяють найбільше змін виборцям. Наприклад, Соціалістична партія, крім звичайних передвиборчих гасел про вищі пенсії та безкоштовні освіту й медицину, має багато інших конкретних ідей, які можуть змінити як політичну систему, так і зовнішньополітичну орієнтацію Молдови.

По-перше, вони хочуть змінити політичний устрій з парламентської на президентську республіку і таким чином наділити реальними повноваженнями главу держави, ким зараз є їхній лідер Ігор Додон.

По-друге, вони виступають за налагодження відносин з Росією, проти інтеграції в ЄС та проти об’єднання з Румунією.

По-третє, соціалісти виступають за врегулювання придністровського конфлікту з допомогою Росії. Публічно вони висловлюють впевненість у своїй перемозі та заперечують можливість формування коаліції з будь-ким у разі, якщо не вдастся здобути більшості на виборах.

Демократи, з одного боку обіцяють збереження нинішнього курсу (євроінтеграція та протидія російському впливу), але з іншого дещо змінюють свою риторику перед виборами. Останні роки ця партія позиціонувала себе як противагу проросійським силам та активно використовувала так званий «геополітичний аргумент». Хоча по суті ця риторика не змінилася, своїми офіційними заявами вони намагаються справити інше враження. Зокрема, передвиборчим гаслом демократів стало «Про-Молдова». Вони наголошують на тому, що на першому місці – не євроінтеграція як така, а інтереси Молдови, тоді як співпраця з ЄС потрібна для того, щоб ці інтереси забезпечувати. Це передвиборчий хід, який потенційно може розширити електоральну базу для демократів, а також створити майданчик для пошуку союзників у майбутньому парламенті.

ПДС Майї Санду та ППГП Андрея Нестасє перед виборами об’єднались у єдиний передвиборчий блок ACUM. Вони намагалися залучити до себе депутатів Ліберальної та Ліберально-демократичної партії, але з умовою, щоб ті йшли на вибори не під брендами своїх партій. Досягти успіху довелося наполовину – ліберали пішли на вибори окремо і їхній лідер Дорін Кіртоаке активно атакує в пресі Нестасє. Натомість, в ACUM влились ліберал-демократи та окремо колишній віце-голова Ліберальної партії Валеріу Мунтяну. За своїми політичними позиціями Санду і Нестасє мало чим відрізняються від Демократичної партії – лише більш очевидно підтримують возз’єднання з Румунією в майбутньому. Однак при цьому вони наголошують на тому, що вони «антиолігархічні сили» та виступають проти Влада Плахотнюка. Представники ACUM постійно заявляють, що Плахотнюк і демократи грабують країну, прикриваються проєвропейським вибором та не проводять реальних реформ. Наразі вони заперечують можливість коаліції як з соціалістами, так і з демократами.

Не останню роль у передвиборчому процесі відіграють і міжнародні партнери. Всі постійно наголошують на необхідності проведення чесних виборів, але Європейський Союз пішов значно далі простих заяв. Зокрема, у листопаді європейці відкрито розкритикували чинний уряд за відсутність прогресу в реформах та боротьби з корупцією і відкат у демократичних принципах. Крім цього, вони заморозили майже всі програми економічної допомоги Молдови до проведення виборів та пообіцяли відновити їх лише за умови забезпечення чесного волевиявлення громадян.

Сценарії на майбутнє

На мою думку, найбільш ймовірний сценарій — створення нової коаліції під керівництвом Демократичної партії. Варіантів є декілька.

По-перше, вони завдяки адмінресурсу мають шанс отримати хороший результат в мажоритарних округах, а потім заручитись підтримкою і «незалежних мажоритарників».

По-друге, використовуючи своє гасло «Про-Молдова», демократи можуть заручитися підтримкою і депутатів з інших партій, навіть від соціалістів. Ті можуть або просто проголосувати за «уряд меншості», або перейти до ДПМ після виборів (як комуністи у 2016 році), або вийти зі своїх партій і створити депутатську групу, яка підтримає партію Плахотнюка (як частина ліберал-демократів).

Врешті-решт, не варто виключати і можливість створення уряду разом з ACUM. Звісно, Санду і Нестасє зараз виключають це, але ніхто не відміняв тиск західних партнерів, які будуть зацікавлені у створенні стабільного проєвропейського уряду на противагу Додону і Партії соціалістів. Компромісом у такому випадку може стати відмова Плахотнюка від претензій на пост прем’єр-міністра. За реалізації цього сценарію загалом продовжиться нинішній курс країни – повільні реформи під тиском Європейського Союзу, який може посилитися після того, як закінчиться головування Румунії в Раді ЄС. До цього додасться подальше економічне зближення з румунами шляхом передачі їм важливих активів у банківській та енергетичній сферах. Натомість, і надалі зменшуватимуться економічні, політичні та культурні зв’язки з Росією.

Залишається ймовірність і перемоги соціалістів на виборах та формування власної більшості. Їм навряд чи вдасться змінити Конституцію і перетворити Молдову на президентську республіку, оскільки для цього потрібні 2/3 голосів парламенту. Але інші свої обіцянки вони цілком зможуть реалізувати. Зокрема, за такого сценарію варто очікувати відмови Молдови від прагнення вступу в ЄС. Ймовірно, Молдова зробить відносини з європейцями менш інтенсивними, а натомість налагоджуватиме відносини з Росією. Можливими є і певні поступки Придністров’ю та реінтеграція цих територій на умовах Росії.

Існує загроза того, що соціалісти і ACUM дотримаються своєї обіцянки не створювати коаліції з Демпартією, а демократи у свою чергу не зможуть назбирати достатньо лояльних до себе депутатів. Ігор Додон обіцяє у такому випадку перевибори, а Санду з Нестасє наразі з ним погоджуються. Тоді Молдова як мінімум на півроку порине у політичну кризу – економічна допомога від ЄС навряд відновиться, а прогрес у «політиці малих кроків» щодо Придністров’я зупиниться. До того ж нові вибори навряд кардинально змінять політичний розклад і врешті-решт сторонам доведеться домовлятися.

Є й інші варіанти розвитку подій, як-от створення коаліції під керівництвом ACUM або широка коаліція Партії соціалістів і Демократичної партії, але поки вони виглядають зовсім малоймовірними.

Що від того Україні?

Попри те, що між Україною і Молдовою можна провести багато паралелей, політична ситуація у нас досить різна. При цьому, на жаль, нам не уникнути порівнянь в очах західних партнерів та в першу чергу Європейського Союзу. Тому я виділив би 3 основні загрози, які можуть нам принести ці вибори. І практично всі вони пов’язані з потенційною перемогою Партії соціалістів.

По-перше, Придністров’я. Європейці прагнуть досягти успіху у врегулюванні заморожених конфліктів і саме придністровський їм видається найлегшим. При цьому вони далеко не завжди враховують життєвоважливі інтереси сторін і ставлять головною метою врегулювання як таке – не так важливо, на яких умовах. Таким чином врегулювання цього конфлікту за схемою Росії (що можливо у разі перемоги соціалістів) може стати для росіян аргументом перед європейськими партнерами на користь подібного врегулювання на Донбасі, що повністю суперечить нашим цілям.

По-друге, придністровський конфлікт має і військовий вимір. Після 2014 року у співпраці з Молдовою Україна серйозно ускладнила життя російському військовому контингенту на цих територіях. Соціалісти ж у разі приходу до влади можуть відновити безперешкодну ротацію для цих частин і таким чином дати можливість росіянам його посилити і збільшити загрозу для України.

По-третє, Молдова, як і Україна, член програми Східного партнерства ЄС. Якщо в результаті виборів Молдова зробить зовнішньополітичний розворот або погрязне в корупції та неефективності, прикриваючись проєвропейськими гаслами, то це відіб’ється на підході ЄС до всіх партнерів цього регіону. Зокрема, європейці можуть вирішити, що Східне партнерство не досягає своєї мети і вкладені ресурси та зусилля не вартують результату, оскільки країни, в які вкладають (як Молдова, так і Україна) залишаються такими ж нереформованими і корумпованими та взагалі можуть відвернутися від ЄС.

Таким чином владі України потрібно уважно слідкувати за результатами виборів у Молдові, розуміти ризики і відповідним чином на них потім реагувати.

24 02 2019

https://hvylya.net/analytics/politics/vibori-u-moldovi-poyasnennya-ta-analiz.html