www.ji-magazine.lviv.ua

Генадій Друзенко

Наразі схоже, що викристалізувалась реальна політична пропозиція президентських виборів.

«АБИ НЕ ГІРШЕ» — це фаворит консервативного електората, на полі якого грає чинний Президент Петро Порошенко. По-суті, це загорнута в національний та європейський прапори пострадянська Україна. З корупцією, непрозорістю, браком політичної відповідальності, економічною стагнацією, неефективністю влади, але під патріотичними гаслами. Повернення до власної гуманітарної ідентичності (яке реально відбувається) в очах електората Петра Олексійовича є індульгенцією за всі його економічні гріхи. До речі, дуже нагадує «вставання з колін» Росії під час нульових. Але без реального економічного прориву: наразі ВВП України зростає на 1% повільніше, аніж в середньому по світі, і на 2% повільніше, аніж в середньому зростають економіки, що розвиваються (тобто попри зростання ВВП в абсолютних значеннях, ми продовжуємо збільшувати відставання в економічному розвитку від решти світу).
Переобрання Порошенка на президентську посаду означатиме, що Україні ще на 5 років слід буде розпрощатися з мріями про проривний випереджаючий розвиток, яким ми заплатимо за побудови в Україні місцевого аналога «русскаго мира». Патріотичний консервант та західна допомога дозволить ще певний час протягнути смертельно хворій пострадянській системі, проти якої насправді і була Революція Гідності. Символ віри адептів другого терміну Петра Порошенка: або так як є або втратимо Україну.

«УКРАЇНСЬКА РУЛЕТКА» — це повна протилежність першому сценарію. Адепти «команди ЗЕ» готові поставити на карту все і ризикнути всім. Їх так достала стабільність стагнації, наскрізна фальш політичного класу, брак радикальних реформ, відсутність якихось озорих перспектив в цій країні, що «чистий політичний аркуш» Зеленський вабить їх більше, аніж нудні академічні фоліанти старожилів української політики. Більшість з них свого часу підтримав Революцію Гідності, але відчув себе обманутим у своїх найкращих сподіваннях. Це клас сучасних українських космополітів, які живуть у смартфонах і яких не розчулиш томосом і не купиш на новий армійський однострій. Вони бачать, що вчергове дороги сходять разом зі снігом, зарплати явно не встигають за цінами і тарифами, бюрократія не стає людянішою. В принципі їх мало хвилює вступ до НАТО чи подача заявки на членство в ЄС – їм потрібна необтяжлива, відкрита та ефективна держава-сервіс, що не лізтиме в їхнє життя, не диктуватиме якою мовою говорити, в яку церкву ходити (чи не ходити), в яких соцмережах сидіти – одне слово, не заважатиме жити, але забезпечить базову інфраструктуру. Цікаво, що професійні борці з корупцією, для яких саме корупція, а не війна – проблема №1 для України, вже почали дрейф в бік ЗЕ-берега. Гасло адептів ПреЗЕдента: «невідомість краща за ту відомість, яка є».

І нарешті сценарій «БЕРЕГИНЯ». Це запит на соціальний захист та патерналістську державу, яку символізує Юлія Тимошенко. Не дивно, що її підтримка прямо пропорційна віку виборців: від 9% у наймолодшій групі (18-29) до 17% у найстаршій (60+). Їм не до патріотизму і не до інновацій. Точніше і до того і до того, але за остаточним принципом – їм би вижити. У цього виборця є своя правда. Одна з базових функцій держави – соціальна справедливість, захист та підтримка знедолених. В країні де на 10 працюючих офіційно припадає 11 пенсіонерів, а якщо врахувати бюджетників, то локомотив, що створює додану вартість, виявиться геть маленьким проти десятків вагонів, які він за собою змушений тягнути, будь-який політик змушений вдаватись до лівої риторики. Наразі у Юлії Володимирівни це виходить краще за інших, але питання, де узяти кошти на соціалку залишається відкритим. Гасло цієї групи «зігріти всіх».

(Докладно про причини стрімкого злету рейтенга Зеленського розповідає Юрій Романенкo) 

10 02 2019

https://hvylya.net/analytics/politics/tri-bazovih-stsenariya-prezidentskih-viboriv-v-ukrayini.html