|
Маріо Варґас ЛьйосаПовернення до варварстваДруга за могутністю людина Венесуели Діосдадо Кабельйо, розлючений
тим, що через запаморочливу інфляцію, яка вразила його батьківщину, болівар
зник з обігу й венесуельці купують і продають лише в доларах, попросив своїх
співвітчизників, аби ті вдавалися до «міньби», щоби раз і назавжди витіснити з
країни імперіалістичну валюту. Ясна річ, бідолашні венесуельці не звернуть на це
прохання жодної уваги, бо доларизація торгівлі не є ані безпричинною дією, ані
вільним вибором, як думає чавістський керівник, — це
єдиний спосіб, в який венесуельці можуть знати реальну цінність речей у країні,
де національна грошова одиниця щомиті девальвується страшенною інфляцією
(найвищою у світі), до якої Венесуелу довели її безвідповідальні керівники,
помножуючи державні видатки і друкуючи грошові знаки без забезпечення. Натяк Кабельйо на міньбу є прозорою вказівкою на те повернення до
варварства, що його переживає Венесуела, відколи венесуельський народ у
колективному засліпленні привів до влади команданте
Чавеса. Міньба є найпримітивнішою формою торгівлі — отих
обмінів, що їх здійснювали наші далекі предки, і котрі деякі мислителі,
наприклад Гаєк, вважають першим кроком, який зробила
людина з печер до цивілізації. Звісно, торгувати є значно цивілізованіше,
ніж вбивати один одного дрючками, як доти робили племена; та в мене є підозра,
що те вирішальне для перетворення тварини в людину сталося раніше торгівлі —
коли наші предки збиралися в примітивній печері довкола багаття, аби
розповідати один одному казки. Ті фантазії компенсували їм страх, в якому вони
жили, боячись хижих звірів, блискавки або ще гірших
хижаків: інших племен. Вигадки давали їм ілюзію і потяг до кращого життя, ніж
те, яким вони жили, і з цього, можливо, й зародився перший поштовх до поступу,
який через сторіччя приведе нас до зірок. У цьому довгому переході торгівля відігравала головну
роль, і значна частина людського прогресу зумовлена нею. Однак великою помилкою
є думати, що вийти з варварства і прийти до цивілізації — це неминучий процес.
Найкращим свідченням того, що народи можуть також відступити з цивілізації у
варварство, є те, що саме відбувається у Венесуелі. Вона потенційно є однією з
найбагатших країн світу, і коли я був дитиною, велика кількість людей їхала
туди у пошуках роботи, можливостей чи щоби робити бізнес. А ще це була країна,
яка, здавалося, лишила позаду військові диктатури — тодішню чуму Латинської
Америки. Венесуельська демократія і справді була недосконалою (усі такими є),
та попри це країна тривалий час процвітала. Демагогія, популізм і соціалізм,
які є дуже близькими родичами, відкинули її у певний різновид варварства, що не
має прецедентів в історії Латинської Америки і, можливо, світу. Те, що зробив з
Венесуелою «соціалізм ХХІ сторіччя», є одним із найгірших катаклізмів в
історії. І я маю на увазі не лише понад чотири мільйони венесуельців, які
втекли з країни, аби не вмерти з голоду; а також масштабні пограбування,
внаслідок яких так звана «революція» збагатила жменьку військових і чавістських керівників, велетенські капітали яких дременули
геть і тепер переховуються в тих капіталістичних країнах, проти яких щодня
полум’яно виступають Мадуро, Кабельйо
і компанія. Останні новини, опубліковані в Європі про Венесуелу,
свідчать про те, що варваризація крани відбувається в
несамовитому ритмі. Організації із захисту людських прав кажуть, що є 501
визнаний режимом політичний в’язень, і попри це вони перебувають в ізоляції і
періодично зазнають тортур. Репресії зростають разом із непопулярністю режиму.
Органи охорони громадського порядку множаться і тепер діють у бідних кварталах
(з’явилося це недавно), які колись були цитаделями чавізму,
а тепер, через відсутність роботи і різке падіння рівня життя, зробилися його
найгіршими ворогами. Побиття і безкарні вбивства є незліченними і мають на меті
перш за все через терор підкріпити режим. Насправді вони лише посилюють незадоволення
і ненависть до влади. Та це не має значення. Взірцем Венесуели є Куба:
скам’яніла країна-сомнамбула, яка залишилась поза історією, полишена сама на
себе, що пропонує туристам сонце і пляжі. На жаль, у варварство повертається не тільки Венесуела.
Її могла б скопіювати Аргентина, якщо аргентинці повторять
шалене безумство першого туру виборів, коли вони відреклися
від Макрі і дали парі Фернандес–Кіршнер 15 очок уперед. Чим пояснити цей абсурд?
Економічною кризою, що її не зміг подолати уряд Макрі
і яка подвоїла інфляцію, котра спустошувала Аргентину за попередньої влади. Що
ж підвело? Я думаю, що так званий «поступовий підхід», намагання команди Макрі не вимагати більше жертв від народу, вимученого
безчинствами Кіршнерів. Однак він провалився; ба
більше: тепер стражденні аргентинці покладають відповідальність на нинішній
уряд (можливо, найкомпетентніший і найчесніший, який їхня країна мала за багато
років) за наслідки шаленого популізму, що зруйнував єдину латиноамериканську
країну, яка зуміла залишити позаду відсталість і яка, завдяки Перону і перонізму, повернулась у неї з наполегливим ентузіазмом. Варварство також заволоділо Нікарагуа, де команданте Ортеґа і його дружина
після того, як винищили сміливу народну опозицію, знову стали карати і вбивати
опозиціонерів завдяки «сандіністським» збройним
силам, які вже схожі як дві краплі води на ті, що дозволяли Сомосі
грабувати і нищити ту нещасну країну. В Болівії Ево Моралес готується вчетверте
бути переобраним на пост президента республіки. Він провів референдум, аби
побачити, чи хоче болівійський народ, аби він знову кандидував; відповіддю було
категоричне ні. Та йому байдуже. Він заявив, що право висувати свою кандидатуру
є демократичним, і збирається увічнити себе у владі завдяки сфабрикованим на
венесуельский кшталт виборам. А що казати про Мексику? На законних виборах вона
насилу обрала Лопеса Обрадора,
і в країні в жахливому темпі продовжуються вбивства журналістів і жінок.
Популізм починає підточувати економіку, яка, попри корупцію попереднього уряду,
здавалася добре орієнтованою. Правда, є країни — наприклад, Чилі, яка, на відміну
від вже згаданих, великими кроками рухається вперед, та Колумбія, де демократія
працює і, схоже, робить поступ, попри всі недоліки так званого «мирного
процесу». Бразилія – окремий випадок. Обрання Болсонару
в цілому світі було сприйняте з жахом через його демагогічні бздури і мілітаристські аргументи. Його тріумф пояснюється
величезною корупцією урядів Лули і Ділми Русеф, яка обурила
бразильський народ і змусила його голосувати «проти», а не через капітуляцію
демократії. Звісно, для Латинської Америки було б жахливо, якби ще й
бразильський велетень почав свій відступ у варварство. Та цього ще не сталося,
і багато залежатиме від того, що зробить увесь світ і
передусім демократична Латинська Америка, аби цьому завадити.
17.09.2019 |