www.ji-magazine.lviv.ua

Тарас Лютий

Tой, хто бодай раз відвідував місце виготовлення документа, що посвідчує особу, неодмінно знає про маркери фіксації своєї персональності: фото, ПІБ, підпис, адреса, відбитки пальців тощо. Нема на те ради, такими є характеристики нашого документального образу, створеного всіма цими параметрами вкупі. Та от цікавинка: схожим чином людина ідентифікується вже дуже й дуже давно.

Дослідження з єгиптології, хоч би з історії Старого царства, подають яскраві приклади не лише в соціокультурній, а й у світоглядній площині. У розвідці Андрєя Большакова «Людина та її Двійник» подибуються інтерпретації терміна «Ка», яким охоплюються численні атрибути тодішньої особи, що виражені словами ім’я, серце, тінь тощо. Коли для людини наставав час переходити в потойбіччя, цей феномен набував особливого значення. Ка нерідко тлумачать як генія-охоронця, життєву силу, душу, самість, близнюка, духовне тіло. Здається, єгиптянинові було надзвичайно важливо передовсім зафіксувати свій образ, який потім легко вдалося б відтворити. Тому його раз у раз наносять на стіни або втілюють у статуях. Усе як у романі Станіслава Лема, де мислячий Океан із планети Соляріс вміє матеріалізувати спогади. Водночас Ка ніскільки не схожий на звичного нам Двійника — персонажа західної літератури, демонічну силу, що норовить усякчас нашкодити своєму прототипові. Тож єгипетський Ка є необхідним антропологічним компонентом. Він не сутність і не ідея, а радше визначальна копія особистості.

Зауважмо, нищення його імені чи руйнування зображення означає неминучу смерть. Тому про нього слід дбати (годувати, вдягати, турбуватися), одне слово, приносити різноманітні жертви. Буття Ка утверджувалося під час зачитування його сакрального імені, а в образній візуалізації й поготів. Образ споживає лиш образи. Щоправда, треба розуміти, що дублювався не геть увесь світ довколишніх істот і предметів, а тільки необхідна для належної підтримки Ка їх частина. До цієї вибірковості вдавалися, щоб усунути все шкідливе й небезпечне та покращити світ. Тож матеріальні засоби унаочнювали існування Ка, пролонгуючи його буття аж до нескінченності. Чи не звідси виростає переконання, ніби зображення довговічніше, ніж фізична даність? У нинішньої людини теж помічається потяг до створення своїх відображень, як-от селфі. Але не тому, що вони триваліші, а либонь через те, що вважаються гарнішими за реальну подобу. Тут впору поставити запитання: наскільки виправдані ці виправлення реальності? Вони є звичайнісіньким ескапізмом чи просто мистецтвом убезпечення? Однозначно відповісти важко. У той час як єгиптяни творили місце зручного й затишного локального перебування, чимало наших сучасників силкується сподобатися цілому світові.

Інтер’єр давньої гробниці демонструє, як же багато речей працює на подвоєння людини, а на додачу підкреслює: замало знати про двійника, його потрібно ще й на всяк лад оприявнювати. Сьогодні люди чимало часу проводять у віртуальному просторі, вважаючи, що таким чином легітимується їхнє буття, а відтак намагаються набути більшої символічної ваги. У давнину вірили: пригадування чи сновидіння з’являються на підставі певного зафіксованого зразка. Віднині таку функцію нерідко виконують репрезентації в мережі, де розміщуються наші образи-двійники. От тільки якщо в давньо­єгипетських уявленнях Ка виникає водночас із народженням людини, то тепер остання змушена постійно створювати й оновлювати еквіваленти себе: публікувати й заново поширювати дописи та світлини. У цьому подвоєнні бачиться ще одне свідчення: додаткове підтвердження наявності самого себе. І колись, і в сучасності людина мусить увиразнювати свою постать. Тоді служителям двійників зараджували підручні зображувальні засоби, а теперішнім у пригоді стають іще й медіа.

Можна говорити про подвійне народження двійника. Перший раз — це постання уявної невидимої фігури. А другий раз її вже треба унаочнити, себто уможливити спостерігання за нею іншими. Вочевидь, у Стародавньому Єгипті точилася непримиренна боротьба: часто-густо замало було воювати з ворогом, доводилося знищувати і його зображення. Нехай прадавні царства вже й не існують, проте Ка різних людей і надалі вікують, допоки десь іще зберігається розтаскана по світу матеріальна культура минулих днів. Сучасні люди теж навчилися в різний спосіб себе увічнювати: кому під силу, той художньо-інтелектуальними засобами, а хтось, навпаки, входить в історію як злостивець або тиран.

Важливою ознакою існування Ка всякчас залишалося те, що він був не буквальною копією. Цей герой уособлював розвій кожної живої істоти. А нині панує тяжіння до фотогенічного портрета або влучно зафіксованого на письмі висловлювання. Невдалий образок хочеться якнайшвидше замінити, а неоковирну фразу виправити. Але ще й досі легше знищувати різні зображення, аніж аналізувати чи вивчати їх, бо емоційний зв’язок із ними ніяк не зменшується. Загалом наведені вище зразки подвоєння слугують радше прикладами того, як людина воліє долати впливи небуття, а тому всіляко намагається самоствердитися, зокрема створює власні подоби. 

5 12 2019

https://tyzhden.ua/Columns/50/238347