www.ji-magazine.lviv.ua

Ігор Марков

Цемаха, фігуранта у справі MH17, звільнено українським судом, щоб Путін "відкрив шлюзи" для масштабного обміну військовополонених між російською та українською сторонами. І це не акт зради президента Зеленського та його оточення, точніше - його кураторів. Це - безпосередній наслідкок неприйняття українською політичною елітою у 2014 виклику війни і заміна її "дипломатією", тобто міжперсональними домовленостями та "антитерористичною операцією". Бо прийняття війни означало проведення жорсткого кордону по лінії фронту і ведення міждержавних перемовин, які справді називаються дипломатією. Дипломатія ж Мінська є продовженням відносин персональної пов’язаності та особистої залежності української еліти від російської і пріорітетності "внутрішнього" (читай: внутрішньоімперського), поза нормами міжнародного права, розв'язання протистоянь між Україною та Росією в очах Заходу.
Мінський процес неминуче вів і привів до прямих переговорів Зеленського і Путіна, схвалених Заходом. Звільнення Цемаха є прямим і логічним результатом напівсимволічних і обмежених санкцій Заходу проти Росії і відсутності навіть таких санкцій щодо Росії з боку українського керівництва (хоча вже сам термін "санкції" у відносинах воюючих держав є просто недоречним, вказує на подвійну гру і дивну для стану війни залежність однієї зі сторін війни від іншої), збереження масштабних персональних, ділових та інших відносин між Україною та Росією упродовж усіх років війни.
Звільнення Цемаха з-під варти Київським апеляційним судом лише під особисту відповідальність показує, що в основі російсько-українських відносин і залежності України від Росії залишаються не державно-правові, міжнародні домовленості та угоди, а персональна, бізнесова, політична залежність української еліти від російської, тіньові та легальні домовленості, які визначали порядок цих відносин за Порошенка (Сурков, Медведчук, систематичні телефонні переговори Порошенка з Путіним, бізнес-схеми оточень обох очільників). Порочне коло персональної залежності, особистих бізнес-інтересів, страху і політичної вторинності привело Порошенка та його оточення до Мінська, і веде нині контрольовану молоду Зе-команду до завершення Мінського процесу на засадах, прописаних у відповідній угоді російською стороною. Тобто до повної міжнародної легітимізації російського геополітичного домінування над Україною з широким доступом до її економічних ресурсів різних, у тому числі, неросійських груп інтересів.
Проанонсований Путіним після звільнення Цемаха масштабний обмін полоненими, за словами російського самодержця, уже має стати «шагом к нормализации отношений». А це означає, що перший "приголомшливий успіх" Зеленського та його команди на обраному ним і підтриманому Заходом шляху прямих переговорів з Путіним для припинення війни набуває відкритої легітимізації в українському суспільстві (?!). Принцип міжперсональних, (а не міждержавних, міжнародних) відносин, як і раніше залишається домінувати на питомому для Зе-команди єдиному постсовєтському просторі (либонь, тому він і залишається "єдиним" імперським простором Росії у зовнішньому, у т.ч. західному розумінні). А Росія повертає собі відповідальність за Україну у сфері міжнародної політики.
Чи поверне? Чи змиряться з цим українці після Майдану, років війни і тисяч людських життів, покладених за свободу?

7 09 2019

https://www.facebook.com/1582751819/posts/10217214571028001/?sfnsn=mo