www.ji-magazine.lviv.ua

Мирослав Маринович

Про загрози для України в разі обрання Володимира Зеленського я писав так багато, що повторювати їх тепер просто немає сенсу. Народ дав себе переконати, що «гірше не буде», – що ж, тепер він матиме нагоду переконатися, чи це правда.

Утім, серед усіх можливих загроз є одна, якої, здається, за час кампанії ніхто публічно не озвучував (фейсбуківські ж дискусії часто проходять повз мене). Йдеться про долю новітнього українсько-кримськотатарського побратимства.

Союзництво між нашими народами почало зароджуватися ще зі здобуттям Україною незалежності й поверненням кримських татар на рідну землю. Проте з початком агресії Росії й анексії Криму це союзництво перетворилося на стратегічне побратимство. Ніщо так не об’єднує народів, як спільний ворог.

Ось чому стратегія кримськотатарського народу не мала досі альтернатив: з Україною разом – до повернення на рідний півострів, до волі та здобуття автономії, до спільного європейського майбутнього. Проукраїнська більшість у парламенті мала прекрасну нагоду проголосити кримськотатарську автономію, що було би юридичним скріпленням такого побратимства. На жаль, цю нагоду було втрачено – і хто тепер згадає ті дріб’язкові, але дуже «патріотичні» міркування, які цьому перешкодили?!

Аж ось надійшли президентські вибори. Поки українські політичні ватажки «топили» одне одного у чорній каламуті, кримськотатарські лідери, як один, підтримали проєвропейський державницький курс України. Поки «мудрий» український народ «прагнув нових облич», кримськотатарський народ у жахові стоголосо остерігав його від політичного самогубства. Не остеріг.

Отож, тепер у мене буде складна розмова з моїм народом. З дитинства, коли заходила мова про кримських татар, я чув від своїх земляків велемудрі бідкання, що «в часи Хмельницького кримські татари зрадили українців». Ніхто з тих земляків не дошукувався справжніх причин відходу з поля бою кримських татар – у колективній пам’яті закріпилося: «Кримські татари зрадили нас».

Що ж, дорогий український народе, чи не пора сказати собі самому: «Ми, українці, тепер зрадили кримських татар»? Бо ж як інакше можна назвати отой розворот на 180 градусів – отой білий прапор, що Ти, народе, витяг його у бік ворожих полків? Бо Ти просто забув, що до Твого війська довірливо примкнув кримськотатарський полк, якому тепер здатись на милість ворога – означає смерть.

Зрештою, Ти забув і про себе самого, забув усе на світі – усі Голодомори й ҐУЛАҐи, усі уроки своїх розстріляних відроджень і повівся на ту наживку, яку Тобі – ніби морквину поперед відомої тварини – підсунули Твої вороги: «Так погано, як зараз, не було ніколи»…

Мені не лише соромно перед моїм табірним побратимом Мустафою Джемілєвим – мені ще й страшно за нього та його однодумців, бо обрана ними лінія стратегічного партнерства з Україною може бути поставлена кримськотатарським народом під сумнів. Це серйозно ослабило б і вас, кримських татар, і нас, етнічних українців. Хоч тоді напевно знайдеться серед українців не один мудрагелик, що переконано скаже: «Я ж передбачав, що кримські татари нас покинуть».

У мене немає ні амбіцій, ні повноважень виступати від імені українського народу, але сумління моє змушує мене чесно і недвозначно сказати: «Дорогі кримські татари, дорогі побратими-киримли, пробачте тих моїх земляків, які зрадили нашу спільну справу. Простіть той народ, що став жертвою новітньої зброї – маніпулятивних технологій. Адже багато тих людей щиро вірили, що роблять краще для своєї країни. Насправді ж ви боролися за нашу державність більше, ніж вони. І я знову жалкував, що й цього року серед кандидатів у Президенти України не було вашого національного лідера – Мустафи-ага».  

А тепер відійду від емоцій і спробую пояснити кримським татарам (а може, й комусь із українців), як я розумію нинішню ситуацію. Не для того, щоб виправдати українців, а щоб зрозуміти закономірності цього світу.

Чимало людей страждає від нестерпних українських вагань: від Ющенка до Януковича, від Майдану до «бедламу». Проте ці страждання виправдані лише почасти, адже політичні «коливання» не є лише українським феноменом. «Політичний маятник» є ознакою демократії. У звичних демократіях цей «маятник» рухається зазвичай від більш консервативного (ліберального) до більш популістського (соціалістичного) способу управління державою. Для тих країн ніякої загрози такий «маятник» не несе: зовнішня безпека держави гарантована.

В Україні все інакше, бо ми живемо на цивілізаційному розламі. У нас цей «маятник», зберігаючи ті самі класичні риси, набуває додаткових значень: від «прозахідного» до «проросійського», від «національного» до «малоросійського». А головне: у крайньому «лівому», «малоросійському», положенні Україну підстерігає роззявлена паща російського режиму.

Ось чому ми йдемо «від загрози до загрози», не маючи змоги їх уникнути, оскільки не можемо змінити ні природи демократії, ні характеру нашого північного сусіда. Тому сьогодні колишні регіонали й відчули сприятливий вітер у своїх вітрилах, а Кремль із насолодою спостерігає, як очманіло Україна сама повзе в роззявлену пащу.

Отож, маємо перед собою два відкриті запитання:

1. Чи спроможеться Україна сповільнити свій рух, щоб не потрапити в цю пащу?

2. Чи втримає Захід Росію, щоб вона не зімкнула своїх щелеп?

Хоч як це дивно, але відповідь на друге питання залежить від того, якою буде відповідь на запитання перше. Воля народу – закон, і якщо він сам прагне вчинити самогубство, то безпечніше для Заходу буде з цим укотре змиритися. А якщо народ змобілізується і таки спинить фатальний рух «маятника», то простягнуться дружні руки і з Заходу.

Ну а відповідь на запитання перше залежить від того, чи збережуть етнічні українці і кримські татари своє геополітичне і стратегічне партнерство. Звідси й моя апеляція до двох народів-побратимів: не втрачайте довіри одне до одного й не опускайте рук! Не вдивляймось у чорне, бо воно поглине нас. Вірмо у те, що час імперій минув, а тому таки настане день, коли позірна сила Росії, яка сперта на облудне диявольство чекістів, врешті-решт западеться.

І ми ще святкуватимемо відродження вашої, кримські татари, історичної державності. Спільно. В оновленому Симферополі.

Мустафа Джемілєв урочисто вручає Мирославу Мариновичу орден "За підтримку кримськотатарського народу". Січень 2019 року

22.04.2019

https://zbruc.eu/node/88733?fbclid=IwAR2LhBiQopQP9iCDEtrrBzs5d2u9383HfFhTErt5TkEs3qL9qJwlg-3sVZU