www.ji-magazine.lviv.ua

Сергій Герасимчук, експерт Ради зовнішньої політики «Українська призма»

У Кишиневі донедавна діяло два уряди. Протистояли, з одного боку, чинний президент, проросійський Додон, із яким об’єдналися проєвропейські політики на чолі з Маєю Санду, з іншого – найбагатша людина в країні, олігарх Влад Плахотнюк. У нинішній молдовській ситуації непокоїть альянс європейців та росіян. Адже з боку останніх це може бути спробою протестувати новий сценарій для інших країн – зокрема, для України.

Про кризу в Молдові та вірогідність того, що подібний сценарій може повторитися в Україні, розповів експерт Ради зовнішньої політики «Українська призма» Сергій Герасимчук.

Як виникло два уряди

Нині в республіці діє урядова коаліція в складі проросійської партії соціалістів (неформальний лідер – президент Ігор Додон, формальний, вона ж спікерка парламенту – Зінаїда Гречана) та проєвропейського блоку ACUM, до якого входить дві політичні сили: платформа «Гідність і правда» та партія «Дія і солідарність» (лідери – Андрей Нестасе та Мая Санду). Інший уряд, який лише нещодавно погодився піти у відставку, одноосібно сформований також силою, яка декларувала європейський напрямок, Демократичною партією Молдови, очолює Павел Філіп (лідер партії – олігарх Влад Плахотнюк).

Коли після останніх виборів у лютому 2019 року до парламенту ввійшло чотири політичні сили (три з них – із великими фракціями соціалістів (проросійська політична сила), демократів (партія лідерського типу, що орієнтується на свого очільника Влада Плахотнюка) та проєвропейська ACUM), вони мали сформувати керівні органи парламенту та коаліцію впродовж трьох місяців від моменту першого засідання. За різними підрахунками, ці три місяці збігли 9 червня. Додон звернувся до Конституційного суду з проханням розтлумачити, коли ж саме збігає термін.

Суд ухвалив, що три місяці – це 90 днів. Вельми своєрідне тлумачення, адже деякі місяці мають понад 30 днів. Це означало перевибори парламенту, що могло бути вигідно Плахотнюку. В новому складі за рахунок адмінресурсу та вдало розкроєних округів він отримав би не менше мандатів, і при цьому міг би у ході кампанії звинувачувати конкурентів у неконструктивності.

Опускаючи подробиці, скажемо, що утворена більшість у парламенті та Додон не погодилися з таким тлумаченням. Вони сформували уряд, який очолила Мая Санду. Її кабінет спочатку не мав доступу до адміністративного приміщення уряду, але діяв. Коаліція навіть скасувала мажоритарку, що вдарило по перспективах Плахотнюка.

Цікава ситуація і в сфері зовнішньої політики. Уряд Санду призначив головою МЗС Ніку Попеску, політолога з позитивним іміджем та міжнародним іменем (свого часу він працював і в Брюсселі, і в Парижі, і в Лондоні). Тож, із одного боку, донедавна ми мали Маю Санду з незаплямованим іміджем та проєвропейськими поглядами, і такого самого Попеску.

Водночас, є запитання до партнера по коаліції Санду Андрея Нестасе, який, хоч і підтримує проєвропейський шлях Молдови, але іноді не гребує досить своєрідними методами. Скажімо, у своєму бажанні повалити Плахотнюка він був готовий об’єднуватися з ким завгодно. У 2016 році, під час протесів проти Демократичної партії, виступав на одній сцені з Ренато Усатим. Це політик, лідер-харизматик «Нашої партії», який надбав свої статки на бізнесі в Росії – його компанії були заледве не ексклюзивними підрядниками російських залізниць (що свідчить про його хороші контакти в Москві).

Схильність Андрея Нестасе до подібних об'єднань суперечить красивому й чистому образу, на який претендує соратниця Санду.

Ще один сумнівний момент цього уряду – коаліція складається з трьох політичних сил, але мажоритарну більшість у цій коаліції мають соціалісти проросійського Додона. Зі своїми 35 мандатами вони мають вирішальні голоси для контролю над урядом. До того ж, віце-прем’єром із реінтеграції Придністров’я став Василь Шова, який до формування коаліції був радником президента Додона. За чутками, Шова є одним із авторів так званого пакету Додона з реінтеграції втраченої території. А цей план у багатьох аспектах перегукується з меморандумом Дмитра Козака 2003 року –російського дипломата, а нині віце-прем’єра РФ.

Суть його меморандуму – у так званій асиметричній федерації, коли Придністров’я отримало б непомірні права в рамках Республіки Молдови: право ветувати рішення уряду Молдови, право на квотне представництво у парламенті. Найбільш небезпечний момент цього меморандуму – він передбачає присутність російських військ на території Придністров’я.

Окрім миротворців, там є нелегальні російські війська – меморандум має на меті узаконити їхнє перебування. Оскільки Шова опинився в проєвропейському уряді, є питання до нього. Бо начебто проєвропейські лідери можуть бути ширмою для людей та ідей Додона, за яким, у свою чергу, стоїть Росія.

Спрощуючи, можна сказати, що цей цей план схожий з тим, що Росія пропонує Україні зробити з окупованим Донбасом в Україні: перекласти утримання фактично окупованих територій на плечі країни-жертви, запровадити контрольовану з Москви автономію уже начебто колишніх окупованих територій і політичне представництво своїх маріонеток в центральних органах влади Києва та Кишинева.

До кінця минулого тижня обидва уряди звинувачували одне одного, по-різному інтерпретували те, як росіяни впливали на ситуацію.

Якщо вірити позиції Плахотнюка, озвученій на його телеканалах, то росіяни начебто пропонували йому зміну курсу, відмову від орієнтації на Європу, перегляд угоди про асоціацію з ЄС. Він начебто на це не погодився. І тому зірвалися переговори з соціалістами, які влаштували коаліцію з ACUM і тепер разом воюють проти Плахотнюка.

Позиція Додона: навпаки, це Плахотнюк пропонував федералізацію країни. На користь цієї позиції Додона свідчить той самий Козак. Але це абсурдно, бо ж ще в 2003 році Козак сам розробив план федералізації Молдови.

За двох паралельних урядів – Філіпа і Санду – силові структури продовжував контролювати Плахотнюк. Понад те, він і його уряд Демпартії блокували вхід Санду і соратникам до приміщення уряду. Ситуація змінилася лише тоді, коли у п’ятницю після розмови з послом США у Молдові Плахотнюк погодився залишити державу (вочевидь, під певні гарантії безпеки), а контрольований ним уряд добровільно відмовився від претензій на владу. Примітно, щойно це сталося, Конституційний суд скасував свої контроверсійні рішення.

Чи була ймовірність революції

Була інформація, що Плахотнюк звозить до Кишинева автобуси з людьми, в тому числі спортивної зовнішності. Вони просто перебували біля урядових будівель, вочевидь, піднімаючи ставки Плахотнюка в діалозі з опонентами та зовнішніми акторами. Вірогідність масових заворушень була низькою, але достеменно говорити про те, що революції не буде, можна було лише за однієї умови: все відбувається лише за участі молдовських внутрішніх гравців. Росіяни цілком можуть завезти своїх людей, які спровокують ситуацію до гострої фази.

Як і передбачалося, втілився сценарій пошуку компромісу. Плахотнюк розумів: якщо він програє, то програє все. Не тільки статки і владу, а й, цілком імовірно, свободу. У Молдові вже є прецедент, коли екс-прем’єр Влад Філат сидить у в’язниці. Тож, розпоряджаючись наявними ресурсами, Плахотнюк до останнього втримував владу. Він – азартний гравець, який завжди піднімає ставки, і досі йому вдавалося вигравати. Та й тепер поразка не є остаточною. Плахотнюк втратив владу, проте зберіг наразі і свободу, і кошти. Залишилися і його амбіції.

Зараз він хоче потопити Додона. На телеканалах, близьких до Плахотнюка, з’явилася інформація, що соціалісти отримували від Росії до мільйона євро підтримки щомісяця. Близькі до Плахотнюка експерти просувають думку, що необхідно провести дострокові вибори президента, бо Додон начебто зрадив інтереси країни. Якщо це станеться, партія соціалістів піде на них із суттєвими репутаційними втратами (відкрите провадження Генпрокуратури про незаконне фінансування з-за кордону).

Як реагує світ

Багато європейських країн і ЄС зокрема вже визнали уряд Санду. Президент сусідньої Румунії звернувся до Туска з тим, що ЄС має якомога швидше втрутитися для мирного вирішення ситуації. Теодор Мелешкану, міністр закордонних справ Румунії, теж наполягав на тому, що необхідно якомога швидше врегулювати це питання, й фактично визнав новий уряд.

ЄС визнає легітимність нового уряду, американці ж до п’ятниці мали неоднозначну позицію. Весь час перебування при владі Демпартії Плахотнюк намагався продемонструвати себе в традиційному американському стилі: «Я, можливо, і сучий син, але я ваш сучий син. Я стримую російські впливи у Молдові». З-поміж іншого, він наймав лобістів, які працювали над його іміджем у США. Та прагматична політика Трампа відрізняється від політики білих рукавичок, до якої схильний ЄС. Трампу було непогано мати свою людину у Молдові. Молдова зробила кілька реверансів у бік США.

По-перше, оголосили, що готові дати будівлю колишнього республіканського стадіону в центрі столиці під нове посольство США. По-друге, уряд Філіпа оголосив про перенос посольства Молдови з Тель-Авіву в Єрусалим, що мало особисто сподобатися Трампу.

Також були зустрічі з послом США у Кишиневі з боку представників нової команди Санду. Хоч відгуки про них стримані: мовляв, посол у притаманному дипломатичному дусі закликав до «стриманості, порозуміння та діалогу», але не став на чийсь бік.

Позиція Путіна і РФ – визнання нового уряду. Путін вважає, що це прекрасно: мовляв, антиолігархічні сили повалили «вселенське зло» Плахтонюка. Змушує засумніватися, чи така позитивна реакція Путіна віщує щось добре і для Молдови, і для України.

Гагаузи і загроза російського збройного втручання

Також ризикована ситуація з регіонами Молдови. Ірина Влах, башкан (найвища посадова особа) Гагаузії (має автономний статус) в Молдові заявила, що підтримує новий уряд. Якби Плахотнюк – уявімо собі цей неймовірний сценарій – пішов на силове протистояння (арештував Санду, членів нового уряду, членів коаліції, тобто довів, що він є владою), то Гагаузія цілком могла заявити, що не визнає владу Кишинева, що вона не відповідає інтересам їхнього народу, що в неї автономія, тож вони готові відколотися.

Тим паче, що згідно з результатами консультативного референдуму в 2014 році, Гагаузія у випадку втрати Молдовою суверенітету залишала за собою право відокремитися в окрему одиницю.

Якби Плахотнюк зважився на силовий сценарій, то Додон як президент міг скористатися своїм правом закликати треті сторони до введення стабілізаційних сил. А такими є передусім війська РФ, які вже мають свій контингент на території Молдови в Придністров’ї.

Окрім цього, проблемою є те, як нова коаліція буде вирішувати питання з федералізацією. І Ніку Попеску, і експерти, які підтримують нову коаліцію, вже висловлювалися, що це не на часі, що питання Придністров’я винесене за дужки в новій коаліції. Але його туди легко внести знову: більшість у коаліції все ж не в Санду, а в соціалістів.

Взаємини Додона і Плахотнюка до кризи

На позір, політики були антагоністами. Конституційний суд не раз відсторонював Додона від влади на день або на годину, коли той відмовлявся підписувати рішення, які ухвалювалися Демпартією. Додон і Плахотнюк були один для одного такими собі цапами-відбувайлами: Додон міг виправдовуватися перед Росією, що Плахотнюк не дає йому рухатися в бік Євразійського союзу – а Плахотнюк там само перед ЄС. Обом це було вигідно.

Під час президентських виборів, коли виграв Додон, його, за чутками, підтримувала мережа штабів Демпартії. Тоді демократи грали разом із Додоном проти Санду (і це одна з причин, чому Санду опинилася на другій позиції). Зрештою, Додон, як будь-який амбітний президент, не міг нормально сприймати ситуацію з відстороненнями. Чекав вдалої нагоди зіскочити з альянсу з Плахотнюком – і така нагода трапилася.

Загроза для України

Найбільше непокоїть альянс європейців та росіян – оскільки з боку останніх це може бути спробою потестувати новий сценарій для інших країн, зокрема, для України. Якщо складеться так, що права Плахотнюка будуть обмежені, його партія втратить вплив, то ACUM і соціалісти можуть просувати свій порядок денний, дійшовши й до врегулювання конфлікту в Придністров’ї. Росіяни зможуть тоді сказати: ми блискучі чесні брокери [у врегулюванні], готові допомогти й Україні.

Росіяни, спровокувавши хаос, можуть виправдати присутність своїх військ, яка посилиться, на території Молдови. Звична російська практика – маркувати країни біля своїх кордонів як «держави, що не склалися». Напередодні саміту НАТО в Бухаресті в 2008 році Путін так казав і про Україну: «Це не держава, її не існує». Якщо державні інституції не зможуть відновити своєї повноцінної роботи, Росія матиме підстави апелювати до ЄС: мовляв, віддайте їх нам – і Україну, і Молдову.

Чи влаштовує це європейців? Вони втомлені від конфлікту з Росією, тож, можливо, РФ ставить на те, що вони закриють очі. А це створює прецедент (федералізації, втрати ЄС цікавості до країни) для України. До того ж, у нас також заплановані дострокові парламентські вибори. Як і молдовани, можемо отримати строкату коаліцію в новому уряді. Якби не суголосся ЄС і Росії, підстав для занепокоєння було б менше.

Для Росії нинішня ситуація вигідна не лише через її відносини з Молдовою, а й з усім Європейським Союзом. Тож Україні варто долучитися до переговорного процесу в пошуках рішення для Молдови і приділяти значну увагу крокам нового уряду. Нам треба об’єднувати зусилля з Румунією – ми, як сусіди, обоє зацікавлені в стабільності у Молдові.

Записала Ярослава Тимощук

18 06 2019

http://texty.org.ua/pg/article/textynewseditor/read/94514/Moldovska_kryza_zasvidchyla_sojuz_JeS_i_Rosiji