www.ji-magazine.lviv.ua

Галина Петросаняк

Присутність дива у житті цієї жінки очевидна, але її історія зовсім не про Попелюшку. Бо Нінон Ауслендер* завжди була радше принцесою. У десятиліття перед Першою світовою війною її батько Якоб Ауслендер — шанований юрист, президент  палати адвокатів у Чернівцях. Нінон  — найстарша з трьох доньок — народилася у вересні  1895 року, коли її матері, Ґізелі Ізраелі заледве минуло двадцять. Заможна родина Ауслендерів мешкала у власному будинку в Чернівцях, мала гувернантку-француженку. Нінон багато читала, з дитинства бездоганно володіла німецькою й отримала особливий дозвіл відвідувати Чернівецьку міську чоловічу гімназію. На фото 1913 року — випускний клас, в якому вона навчалася: близько тридцяти юнаків і троє дівчат.

1909 року чотирнадцятилітня гімназистка отримала подарунок від подруги — роман Германа Гессе «Петер Каменцінд». Книжка справила на дівчину таке враження, що вона написала листа авторові. І цей лист вражає  насамперед  зрілістю, свободою й гідністю юної авторки.

«Довго вагалася, писати Вам, чи ні. Кілька разів уже майже вирішила, що напишу, але щоразу відмовлялася від свого наміру з остраху, так, саме з остраху, що Ви можете мені відповісти. Я боялася люб’язного банального  листа, такого, що їх люблять писати письменники молодим незнайомим дівчатам. Але оскільки кожна людина вірить, що вона — виняток й сподівається, що до неї ставитимуться як до винятку (навіть ця віра — стереотипна), то і я, повіривши, помаленьку вмовила себе все ж написати».

Наступний лист улюбленому письменникові дівчина писала з Яремчі, другого серпня 1912 року. Через рік, відмінно закінчивши гімназію й отримавши найкращі оцінки з латини й давньогрецької, вона поїхала вивчати медицину до Відня. Улітку 1913 чернівецька родина подорожує Швейцарією, Нінон пише до Гессе з Санкт-Моріца. Ще через рік, втікаючи від Першої світової війни, мати й сестри  перебираються до Відня. Після трьох років студій Нінон Ауслендер покидає медицину, виявивши, що занадто вразлива для професії лікаря. Історія мистецтва — давня пристрасть — стала новим предметом її студій в університеті. За творчістю Германна Гесе дівчина стежити не припиняє й раз-двічі на рік пише йому листи, захоплення в яких врівноважене розумними й цікавими судженнями про його твори.

Письменник відповідає кількома люб’язними рядками. Він на вісімнадцять років старший від своєї кореспондентки й у нього позаду чимало всього. Син протестанських місіонерів зі Швабії, вихований у жорсткому середовищі пієтизму, у ранньому дитинстві жив у Базелі. Суворі батьки віддали хлопчика в інтернат, бо не могли собі порадити з його впертістю. Після навчання на продавця книжкової крамниці в Тюбінґені Гессе повертається до Базеля й отримує місце в головній книгарні міста. Молодий чоловік знайомиться з базельським вищим світом, наприклад, з родинами Ла Рош і Бернуллі. 1904 року Германн одружився з на вісім років старшою Марією Бернуллі, яка була першою жінкою-фотографом у Швейцарії й мала фотоательє в Базелі. Родина мешкає на березі Боденського озера. У шлюбі народилося троє синів, але щасливим шлюб не був. Письменник боїться остаточно потонути в міщанському житті, дистанціюється від родини, щоб писати, подорожувати, випробувати східну філософію життя. Через це Марія переживає важкі нервові зриви, певний час її психічним здоров’ям опікується К.-Ґ. Юнґ. 1918 року Гессе залишає родину в Берні й переїжджає в Тессин, поселившись у селі Монтаньола над озером Луґано.

У цей час Нінон Ауслендер — студентка історії мистецтва у Відні — теж одружується, її чоловік — художник Фред Долбін. Але посилати Гессе звістки, принаймні раз на рік, молода жінка не припиняє. Письменник з’ясовує, що самотність гнітить його не менше, аніж міщанський сімейний затишок, й  після розлучення 1923 року  одружується з  молодшою на двадцять років співачкою Рут Венґер. 

Але стан самотності й метань у пошуках гармонії у цім шлюбі лише загострюється. З самого початку подружжя живе окремо: Гессе — в Тессині, Рут — у Базелі. Зиму 1923/1924 року молода пара проводить у різних номерах базельського готелю «Краффт». Наступної зими Гессе знімає помешкання в мансарді, але Рут його з чоловіком не ділить. Душевний стан цього періоду Гессе відтворив в одному з найвідоміших своїх творів: «Степовий вовк».  Це час, коли письменник близький до відчаю, його не раз навідують думки про самогубство. Самота вбиває не такого вже й молодого чоловіка, але водночас він не хоче по-справжньому зближуватися з будь-ким, боячись втратити таку необхідну для творчості свободу. У цих суперечностях Гессе борсається чимало років.

Його уважна читачка Нінон Долбін відчуває ці суперечності серцем.

Після ранньої смерті її батьків і сестри листування Нінон з Гессе пожвавлюється, 1922 вони вперше бачаться, а  1926 року відбувається доленосна зустріч в Цюриху. Вони обоє одружені, але в цій зустрічі стають парою. Він живе сам у тессинській Монтеньйолі, Нінон пише своєму чоловікові до Берліна, що Гессе потребує її, вона повинна його врятувати. 

Емансипована, добре освічена, фінансово незалежна молода жінка — продала квартиру у Відні й батьківський дім у Чернівцях, отримувала близько п’яти тисяч франків  річних з капіталу — прагне лише одного: бути поруч зі своїм кумиром, служити йому. Знаючи страх Гессе перед одруженням,  в одному з листів пише, що вони не мусять оформляти  своїх стосунків. Однак після того, як обоє розлучилися й три роки жили поруч в різних помешканнях палацу «Каза Камуцці», їздили разом у лижні відпустки в Санкт-Моріц й Аросу, з’являлися разом у літературному середовищі, Нінон змінила ставлення до свого невизначеного статусу й повідомила Гессе, що хотіла б одружитися. Але, мовляв, якщо він не бажає, то хай усе залишається так, як є...

1931 року  — Гессе минуло 54, а Нінон 36 — вони одружуються, і тепер лише смерть розлучить їх.

Хоча ні, вони часто розлучалися.

Навіть у весільну подорож до Рима Нінон їде сама. І навіть дім, який для них в Монтеньйолі збудують друзі, розділений на дві частини, й кожен з подружжя мешкає на своїй половині, ведучи домашнє листування. Та все ж це щасливий шлюб  двох вільних і рівних людей. Нінон піклується про господарство, вечорами читає для свого чоловіка вголос, бо в нього ослаб зір. За тридцять років спільного життя вона прочитала для нього більше 1400 книжок. Згодом жінка вела кореспонденцію письменника з видавництвом, вирішувала справи, пов’язані з літературною спадщиною, корегувала його твори. 

«Він міг жити зі мною лише тому, що я знала: найважливішою для нього є його праця — і не лише вона сама, але й готовність до неї. Любов і єдність, дружба й приятельство — усе це було другорядним»,  — писала Нінон.

1946 року Германн Гессе отримує Нобелівську премію.

Попри велику жертовну любов до Гессе, яку жінка зберегла до кінця днів, її особистість в цій любові не розчинилася. Нінон мала власні професійні інтереси й амбіції: як історик мистецтва вона глибоко зналася на античності: грецькій міфології,  літературі, пластичному мистецтві. Подорожуючи Грецією й працюючи у найвідоміших музеях Європи — Уфіцці, Луврі, Британському музеї, Музеї Ватикану тощо —  вона збирала матеріал для своїх наукових статей.  Досліджувала образи казок,  багатогранність і міфологічне походження бога Аполлона,   паралелі між дружиною Зевса Герою й медузою Ґорґоною. Нінон Гессе вважала, що Гера — більш пізня версія Ґорґони; у своїх подорожах Грецією, — яких було щонайменше сім, — вона намагалася зібрати якнайбільше підтверджень свого припущення.

У проміжку від другої половини тридцятих до початку шістдесятих років жінка відвідала велику кількість місць, визначальних для грецької міфології: культові святилища Аполлона й Зевса, міста й острови, де відбуваються дії міфів,   зокрема, місця подвигів Геракла.  Її статті неопубліковані. Але в листах, які вона пише своєму чоловікові з цих подорожей, вражає глибина її ерудиції й обізнаності з предметом досліджень.   

Із сотень листів до Гессе, з численних фотографій Нінон постає її світлий образ: вона сильна й урівноважена. Ані сліду жертви на привітному й мудрому обличчі. Від 1947 року Нінон Гессе водить авто, вона має власне професійне коло,  листується з десятками людей, в тім числі й зі своїм колишнім чоловіком Фредом Долбіном, якого  вважає другом усього життя. Її листи до Гессе завжди наповнені любов’ю, повагою, увагою. Нелегкий невротичний характер письменника Нінон врівноважує своєю стабільністю  й мудрістю. До останніх днів Гессе у листах вона звертається до нього «мій любий Пташе», «мій найулюбленіший».

У серпні 1962 вісімдесятип’ятилітній  Гессе помирає. Ув одному з листів цього часу Нінон пише:

«З власної волі я б ніколи не вибрала для життя село в Тессині! Я б воліла жити в Парижі, Лондоні чи Цюриху  — десь, де поблизу була б наукова бібліотека. Але, — як би дивно це не звучало, — відколи він помер, Монтаньйола стала мені батьківщиною. Власне, це природно, адже раніше батьківщиною був ВІН...».

 Вона впорядкувала літературну спадщину письменника, врегулювала питання авторського права, видала листи й інші документи його юності. Щоб врятуватися від туги, вирушила в чергову подорож Грецією.  Але туга була невтолима.

«Його смерть розірвала мене. Я — лише половина, закровавлена половина». 

Нінон Ауслендер-Гессе померла у вересні 1966 року й похована в тессинському селі Монтаньйола, біля свого чоловіка.

______________

* За матеріалами: Ninon Hesse. Lieber, lieber Vogel. Briefe an Hermann Hesse. Ausgewählt, erläutert und mit einem Essay eingeleitet von Gisela Kleine. Suhrkamp Verlag, 2000.

11.06.2019

https://zbruc.eu/node/90013?fbclid=IwAR3eTfcjIcO0wKpVG6rVgfxlcfTiSCaTnYvlE4wRcQVKYXs1Pn5O0YCj3Mg