www.ji-magazine.lviv.ua

Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньополітичних досліджень

Референдум щодо Brexit був неминучий і обумовлений зовнішньою політикою Великої Британії, її геополітичною та національною ідентичністю. Британія весь час прагнула самостійності в рамках Європейського Союзу, до того ж рішення Брюсселю не завжди відповідали інтересам Британії. Але Девід Кемерон, піднявши це питання, не врахував, наскільки глибоко Велика Британія інтегрована до ЄС і як це вплине на внутрішню політику країни. Чи піде ЄС на поступки Британії і чим це загрожує самому Євросоюзу,в інтерв’ю  розповів конфліктолог-міжнародник, директор Інституту зовнішньополітичних досліджень, професор КНУ ГРИГОРІЙ ПЕРЕПЕЛИЦЯ.

- Як гадаєте, чи можна назвати рішення Девіда Кемерона провести референдум про Brexit однією із найбільших політичних помилок десятиліття?

- Девід Кемерон шантажував Європейський союз виходом Великої Британії, тим самим намагаючись домогтися вигідніших умов для Британії. Це обернулося, як ми бачимо, крахом, і невипадково, що він відразу подав у відставку. Проте ідеї самостійності Британії в рамках Європейського Союзу не були випадковими. Вони обумовлені самою зовнішньою політикою країни, її геополітичною та національною ідентичністю.

- Тобто обставини складалися протягом тривалого часу?

- Із самого початку своєї історії Британія намагалася чинити вирішальний вплив на всі європейські процеси. А от коли постало питання тіснішої інтеграції, то їй потрібно було вирішити, чи згодна вона на таку глибоку інтеграцію, чи згодна передати частину суверенітету наддержавним структурам Європейського союзу. Британія понад усе цінувала свою ідентичність: спочатку як морської держави, а потім і в глобальному масштабі.

Коли постало питання більш чіткої європейської інтеграції, Британія завжди виступала за модель Європейського Союзу як міжнародної організації. Це давало їй можливість мати всі важелі впливу на процеси в Європі, але зберігати свій суверенітет і свою зовнішню політику. А ця політика в силу геополітичного положення завжди балансувала на двох векторах: атлантичному та європейському. Бо якщо ми позбавляємо Британію атлантичного вектора, то вона, власне, перестає бути собою. Якраз в цьому і полягала проблема британців.

- Проте правила Європейського Союзу передбачають іншу модель...

- У Лісабонському договорі була закладена федеративна модель розвитку Європейського союзу, коли головні рішення приймаються не в Лондоні, Парижі, Братиславі, а в Брюсселі. Британія завжди виступала проти цього. Вона була збентежена тим, що ці рішення приймаються Брюсселем і не завжди враховують інтереси Британії.

Ми маємо розуміти, що референдум щодо Brexitмає свої об’єктивні и глибокі корені. Кемерон завжди на цьому спекулював. Європейський союз ставав усе більше інтегрованим, а це означало що все більше влади перебиралося зі столиць Європейського союзу до Брюсселя. Ця головна суперечність, в основному, і призвела до Brexit.

- Проте, хоче вона того чи ні, Британія справді глибоко інтегрована до ЄС.

- Звичайно, за ці часи Британія уже стала частиною Європейського Союзу: ринок, людські зв’язки, поглиблений і вільний рух капіталів. Британія стала вростати в Європу в фізичному сенсі цього слова. Тому питання, як зберегти британську ідентичність, не розчинитися в загальному європейському процесі, і призвело до тієї ситуації, яку ми на сьогодні маємо.

- Але новини часто створюють враження, що Лондон насправді не так вже й сильно хоче покидати ЄС.

- Тут питання в тому, які переваги і ризики при цьому очікують. Фактично, в суспільній свідомості це не прораховувалося. Більше того - сам устрій Британії і її внутрішні проблеми також були пов’язані. А вирішення цих проблем було пов’язане із Європейським союзом.

Коли Британія виходить із ЄС, то ірландці повертаються до питання про самостійність території. Шотландці також, адже їм було важливо перебирання влади з Лондона в Брюссель. Це означає, що центр послаблюється, відповідно, баланс між Шотландією і Лондоном змінюється. Децентралізація призводить до посилення шотландської влади в самій Шотландії.

- Наскільки зараз реальні відцентрові тенденції? Адже Шотландія та Північна Ірландія справді отримували багато вигод від співпраці з ЄС.

- Більше того, вони уже не озираються на Лондон, а більшою мірою працюють з Брюсселем. Це також був виклик для Британії. Британські політики боялися саме цієї небезпеки. Знову ж таки, в Шотландії був референдум…

- Але він провалився - незалежність підтримали 43%.

- Так тільки 43%, а чому? Тому що всі інші розраховували на те, що буде зміна балансу влади на користь Шотландії, коли Британія буде в Європейському Союзі. Тож і вирішили - яка різниця, залишитися в складі Об’єднаного Королівства чи вийти, якщо ми все одно в ЄС? У Британії чи поза нею - вони вільно пересуваються Європою і почувають себе при цьому нормально. Це вже майже як незалежність в складі Європейського союзу.

- Якщо угоду не підтримають, до чого слід готуватися Британії і ЄС?

- Вони повернуться до 1992 року в своєму геополітичному положенні. Британії треба пережити виклики внутрішньої єдності країни, а це величезне завдання. Процес виходу може прискорити процес розпаду Великої Британії, тому що лінія розлому уже чітко вималювалась.

Внутрішньополітичний виклик - це перше. Друге - економічний. Британія інтегрована в економіку Європейського Союзу, в його програми. І знову ж таки, оскільки центр влади був зміщений в Брюссель, то він подекуди і вирішував за британський уряд, за якими правилами має жити Британія. Тому modus vivendi можна знайти тільки в підписанні "м’якої угоди", щоб Британія фактично залишилася в європейському ринку, але могла приймати власні рішення.

- Почали говорити про те, що Брюссель може продовжити переговори до 2020 року. Ви бачите в цьому сенс?

- Це суперечить Лісабонській угоді, бо вона дає дворічний перехідний період. Він закінчується 29 березня 2019 року. Якщо Європейський союз і Британія погодяться на відтермінування, це буде грубе порушення їхньої Конституції. Фактично, це глухий кут. Якби британський парламент не ветував угоду, це, звісно, був би вихід із ситуації. Але він, на жаль, закрив цю можливість, тому що сам поляризований. Одна частина парламентарів вважає що це великі поступки Європейському союзу і треба далі на нього тиснути, а інша частина - взагалі проти Brexit. Ці дві крайнощі зійшлися, тому парламент і проголосував проти цієї угоди.

- Але залишив прем’єр-міністра і цей уряд.

- Залишив цей уряд, фактично позбавивши його легітимності. Тереза Мей опинилися в дуже складній ситуації. Є і прихильники нового референдуму, але це викличе обурення вже у Англії. Так чи інакше, але угода має бути підписана. Європейський союз, звісно, проти жорсткого виходу, бо він також зав’язаний на Британії. Плюс, це ще й підриває його солідарність.

Тобто виходить так, що м’яч зараз на стороні британського уряду, а не ЄС. Вимагати ще більших поступок від ЄС, я думаю, що це марна справа, бо він чітко усвідомлює те, що це буде прецедент для всіх інших членів ЄС, де переважають євроскептики. Бачимо, що і в Німеччині піднімається хвиля і говорять про те, що де Brexit?! У Франції - меншою мірою, Італія також виходити не хоче, але також за таку децентралізацію ЄС. Тобто, якщо ЄС буде йти і далі на поступки Британії, то це призведе до посилення дезінтеграційних процесів самого ЄС. Якщо ж Британія виходить, то просто зміниться певною мірою баланс інтересів всередині самого ЄС і значно посилиться тоді німецько-французький тандем, тому що вакууму у владі не буває, він відразу заповнюється.

- Російські ЗМІ ніяк не припинять радіти дезінтеграції ЄС, і подекуди висувають версії, хто наступний на вихід...

- Ключовим чинником тут є те, що Росія розв’язала міжцивілізаційну війну із Заходом. Її основна мета - зруйнувати європейські цінності і встановити домінування над всією Європою. На заваді цьому стоїть Захід, перш за все ЄС і НАТО. Значить, яке завдання у Росії? Зруйнувати ЄС, дезінтегрувати його, щоб він повністю зник.

От чому російська політика не була спрямована на тісну інтеграцію з ЄС із самого початку! Від самого початку утворення ЄС Росія намагалася будувати геополітичні вісі: Берлін-Москва, Москва-Берлін-Париж. Тобто вона й надалі намагалася зміцнювати двосторонні відносини з країнами ЄС, а не із самим ЄС. І саме через ці двосторонні стосунки Москва намагалася підкупити еліту, посилювати позиції євроскептиків, щоб зруйнувати Європейський Союз із середини.

- Тобто вони довго готували цю ситуацію?

- Так, вони довго її готували, і багато є свідчень тому, що якраз російські спецслужби та російські інформаційні агенції намагалися посилити всі оці негативні настрої, які були спрямовані на вихід Великої Британії з ЄС. Таким чином вони вибили досить потужного гравця з ЄС, який мав надзвичайно великий вплив на прийняття політичних рішень, як зовнішньо-політичних, так і економічних. Тим більше, ми знаємо, що Британія завжди дуже критично ставилася до Росії. Їхні відносини ніколи не були дружніми й теплими - між ними завжди була холодна війна, ескалація якої то посилювалася, то знижувалася.

До американців російська влада ставилася більш поблажливо, а до британців завжди - найбільш суворо. Та і зараз ми бачимо, що Британія більшою мірою підтримує Україну, а не Росію. Саме британський уряд стоїть на боці України, підтримує всі санкції і намагається посилювати їх. Він говорить з Росією не дипломатичною мовою, а про об’єктивні речі. Тому Brexitдля Росії - це дуже велика геополітична перемога.

Марина Євтушок

26 01 2019

https://apostrophe.ua/ua/article/world/2019-01-26/uskorit-li-brexit-raspad-velikobritanii-liniya-razloma-uje-chetko-vyirisovalas/23437