www.ji-magazine.lviv.ua

Занотувала Анастасія Сафандула

Вибори президента України в 2019 році були унікальними з погдяду на медійні технології. Вперше соціальні мережі на одному рівні з традиційними медіа конкурували за вплив на свідомість виборця. Таке поєднання призвело до перенасичення інформацією та до поляризації суспільства. Способи впливу ЗМІ та технологічні тренди цьогорічної передвиборчої кампанії обговорювали на дискусії про «Роль медіа і соціальних мереж під час виборів» на Львівському медіафорумі.

Модераторка дискусії Діана Дуцик з Могилянської школи журналістики на початку поділилася висновками моніторингу, проведеного коаліцією медійних організацій: StopFake, Комісія з журналістської етики, «Платформа прав людини» та Український інститут медіа та комунікації.

1. Інформації було надто багато, але саме якісної було дуже мало. Тенденцію зниження якості, на її думку, породжували соціальні мережі. Користувачі без розбору поширювали контент, а також продукували власний, що створювало купу інформаційного сміття.

2. Висвітлення виборів було упередженим, тому що кожне ЗМІ мало свого фаворита. Великі медіа досі залишаються олігархічними, і власники часто мають великий вплив на політику редакції. А в соцмережах лідери думок ставали на бік того чи іншого кандидата і активно поширювали свою думку.

3. Надмірна емоційність виборців і втрата раціонального складника призводить до низького рівня дискусії. Особливо на ток-шоу.

4. Криза стандарту достовірності. Свою думку часто висловлювали невідомі експерти. Моніторинг фіксував, що традиційні медіа стали частіше посилатися на джерела з соцмереж.

Хто переміг на цих виборах: традиційні медіа чи соціальні мережі?

Ольга Юркова, StopFake

Медіа – гравець, який мав би ініціювати дискусії, але цього не робив. А соцмережі – це просто інструмент. Тож перемогли технології.

Через Фейсбук-сторінки найбільш рейтингових кандидатів ми простежували їхню стратегію, а також перевіряли, чи містилася там мова ворожнечі, дискредитація опонентів та освітня складова.

У першому турі всі кандидати, окрім тодішнього президента, будували свою стратегію на критиці чинної влади. Вони використовували одні й ті самі інформаційні приводи: історія з Укроборонпромом, розслідування вбивства Катерини Гандзюк. В свою чергу, Петро Порошенко будував стратегію в соцмережах на своїх здобутках.

Порошенко називав своїх опонентів або ж «популістами», або просто «іншими кандидатами». Інші не стримувалися у висловлюваннях, часто це були відверто антидержавні фрази, які говорили переважно проросійські кандидати. Такі вислови можна розглядати як заклики до розпалювання ворожнечі.

Щодо освітньої інформації, то жоден кандидат не поширював корисних для виборців порад. Проте Зеленський репостив відео зі сторінки своєї команди, де пояснював, як змінити дільницю чи як голосувати за кордоном.

У другому турі обидва кандидати намагалися дискредитувати опонента. Вся їхня комунікація перейшла на рівень шоу. Це почалося з соцмереж, коли Зеленський обрав стратегію говорити через екрани. Це цікаво, бо, все-таки, Зеленський став відомим завдяки телебаченню.

Щодо лідерів думок, то якщо в першому турі вони пояснювали своїй аудиторії, як зробити правильний вибір, то в другому – стали на бік того чи іншого політика.

Також, у кожному з 10-ти медіа ми щодня переглядали 10 найпопулярніших постів. Під час першого туру це був розважальний контент, а у другому перемагала тема виборів. Вони стали як розвага. Головними меседжами були «чи будуть дебати», «чи будуть кандидати здавати аналізи», але змістовних дискусій не було. Я вважаю це головним трендом цих виборів.

Роман Кульчинський, головний редактор Texty.org.ua

Соцмережі – дуже сильний інструмент, але мінус у тому, що його використовують як позитивно, так і негативно.

Соціальні мережі – це завжди «істеричні» комунікації. Люди, які сидять в соцмережах, рідко себе стримують у висловлюваннях. Те, що вони пишуть онлайн, вони ніколи не скажуть людині в реальності. В інтернеті придумують різні образливі назви, і на таке реагують моментально такими самими радикальними закидами. А ще є багато ботів, які часто підігрівають цю загальну істерію.

З іншого боку, в соцмережах за допомогою мови ненависті дуже легко поширюються фейки. Також існують так звані сайти – «зливні бачки». Вони постять напівправду та брехню, або й взагалі вигадані новини. Таке інформаційне сміття розлітається моментально, а потім легко потрапляє в ЗМІ.

Спершу публікується якась маніпулятивна новина чи дезінформація, її підхоплює відомий блогер, який пише пост на фейсбуці. А якщо лідер думок таке обговорює, то це вже легальна причина опублікувати таку новину в солідному ЗМІ. Блогери своїм іменем легалізують фейк.

Якщо говорити про теперішні вибори, то кандидату допоміг перемогти телеканал. У Зеленського дуже висока медійна впізнаваність і це, безумовно, зіграло йому на користь. Натомість, провал Порошенка – також заслуга телебачення. Це приклад того, як олігархічні телеканали сформували образ людини за 5 років.

Як впливає одночасне мовлення соцмереж і традиційних ЗМІ на демократичні процеси в Україні? Посилює демократію чи послаблює?

Роман Кульчинський, головний редактор Texty.org.ua

Свобода слова, яка мала б розвивати демократію, зараз грає проти неї. Інформації, в тому числі фейків, стало так багато, що вони починають грати ключову роль у сценарії, за яким рухатиметься країна. Це як лотерея.

Ольга Юркова, StopFake

Багато досліджень показують, що будь-яка дискусія в соцмережах поляризує більше, ніж жива дискусія. Люди можуть використовувати фейки для підсилення власної думки. І в цьому багато зацікавлених гравців. Для України – Росія та її пропаганда, яка також вкидає ці фейки в український простір. Суспільство перестає розбиратися, кому можна довіряти, а кому ні. Важко відрізняти правду від усього інформаційного шуму.

Коли інформації забагато, ми втомлюємося перевіряти кожну новину. А коли новина подана емоційно – логіка може відключатися. Люди можуть приймати важливі рішення, наприклад на виборах, на підставі інформації, яку вкинули в мережу 3 дні тому. Такі процеси негативно позначаються на демократії.

Мортен Енберг, Рада Європи

Інколи потрібно дивитися на приклади інших країн щодо впливу фейків на демократію. У Фінляндії вже давно зрозуміли, що ця проблема реальна. Вони запровадили курси медіаграмотності в школах і садках, де навчають дітей базовим навичкам перевірки інформації. Там це працює.

Ольга Юркова, StopFake

Треба підвищувати рівень освіти не тільки суспільства, а й самих журналістів. Журналісти часто вірять меседжам пропаганди, які співзвучні з їхніми власними переконанням. Це людський фактор.

Як медіа, так і суспільство можуть починати важливі дискусії в соцмережах, якщо будуть медіаграмотними. Наприклад, про реальні шляхи розвитку країни, а не про те, хто перший піде на дебати. Я вірю в освіту.

7 06 2019

http://texty.org.ua/pg/article/textynewseditor/read/94326/Protystojanna_media_ta_socmerezh_pid_chas_vyboriv