www.ji-magazine.lviv.ua

Петро Шевченко, Китай

Україні потрібно прокинутись, увімкнутись та почати реалізовувати свої прагматичні інтереси незалежно від статусу зовнішніх акторів.

***

Очманіло український Сізіф віками,

Камінь страждань штовхає догори,

На тіло в’їлися страшенні рани,

А Він і далі рве жили на собі!

І знову шмат граніту скочується вниз,

І здичавіло Він бреде на нове коло,

Прокинься, Стоїку! Біль лише є хмиз,

Паливо життя людського, вольового.

Тягар Твій – це Матриці продукт,

Міазми котрого штовхають до сансари,

Хочеш щастя? Запустиш свій конструкт,

На B-частиці розпадаються усі мари.

Доволі як Ксеркс лупити море,

І спалюй порочні мости!

Із злиднями – братами неволі,

У брилі тій, полиш її, та вільно йди!

Перевалюй через гірські висоти,

І свою родючу долину знайди,

Процвітання є результатом роботи,

Ціль – свій зоряний шлях віднайти!

***

Частина перша

Уявімо: на дворі 1970.

Рік тому на китайсько-радянському кордоні — острові Даманському або Дженьбао zhen bao dao (珍宝岛), що на річці Уссурі, гуркотали постріли прикордонників, ставши прощальним залпом братерським відносинам двох комуністичних держав. Наступив радянсько-китайський розкол, під час якого виникла загроза застосування ядерної зброї. Піднебесна оговтувалася після «Великого стрибка» та діяльності хунвейбінів, а культурна революція ще не завершилася. Китайська економіка була неефективною та демонструвала повільні темпи росту (з 1953 по 1978 у розмірі 4,4%, згідно економіста Ангуса Медісона) будучи ізольованим від світу гігантом із нереалізованим потенціалом. Аграрний сектор домінував у структурі ВВП, чотири із п’яти нащадків Жовтого імператора працювали у сільському господарстві.

Стоп, але якщо ми хочемо більш детально розглянути економічні успіхи Китаю, то чи не буде доцільним спочатку подивитись на геополітичні контури того часу? Адже економічний ривок Піднебесної став похідною від лідерських рішень на глобальній політичній шахівниці.

Ідеологія звела Китай та СРСР разом… вона їх і роз’єднала!

Цей аргумент на поверхі. Насправді фундаментальну роль зіграла реалполітик:

1) країна рад бачила себе лідером соціалістичного табору, в той час як Піднебесна мала свою повістку серед комуністичних країн та Азії, особливо після смерті Сталіна;

2) під час другої кризи у Тайванській протоці 1958 керманич Мао Цзедун спонукав протистояння між СРСР та США і устаткував місце Піднебесної як одного із полюсів Холодної війни. Він, самостійно розпочавши і закінчивши кризу, заявив: «Ми билися у цій кампанії, котра змусила США захотіти говорити. Штати відкрили двері. Ситуація недобра для них, вони будуть відчувати себе нервово якщо не почнуть переговори з нами». Москві не сподобалося балансування на грані війни інспіроване діями Мао;

3) обсяги радянської матеріально-технічної допомоги на фоні розбіжностей скорочувалися, і вже у 1960 Хрущов відкликав усіх спеціалістів, що, власне, не завадило Китаю у 1964 провести своє перше ядерне випробовування;

4) починаючи з 1965 Мао почав змінювати свою риторику щодо Штатів. У Пекіні розуміли – США буде невигідною радянська перемога у потенційному конфлікті між СРСР та Китаєм. Тому рішення у Пекіні про маневрування в напрямку Америки було прийнято згідно класного стратегічного принципу «Об’єднуйся з У на сході проти Вей на півночі» lian he dong wu ba bei wei da de sun bing zhe jiang (联合东吴把北魏打得损兵折将).  Далі були «Пінг-понгова дипломатія», перші візити Кіссінджера у 1971 та Ніксона у 1972, а також Шанхайське комюніке згідно якого а) Китай та США співпрацювали проти гегемонії інших країн (іншими словами СРСР); б) розпочинався діалог щодо економічного співробітництва, технічних та культурних обмінів;

Китайський маневр в сторону Штатів…

…просто порвав тогочасні шаблони — це був блискучий та вдалий дипломатичний хід по відношенню до країни з котрою, нагадаю, Китай протягом 20 років: встиг повоювати у Корейській війні, конфліктував під час двох криз у Тайванській протоці! Не кажучи вже про пропагандистське шельмування. Утворивши із американцями квазі-альянс (за влучним виразом Кіссінджера) Піднебесна вбила обох зайців одним пострілом, або як кажуть китайці «двох птахів одним камінцем» yi shi liang niao (一石二鸟).

По-перше, балансування в сторону США вирішило питання загрози з боку СРСР, а завдяки проактивній та впевненій позиції китайських керманичів відновлення відносин відбулося на рівних умовах. Піднебесна не просто поверталася до міжнародних політичної та економічної систем – її запрошували туди. По-друге, економічна слабкість підривала позиції Китаю на геополітичній арені та її права у міжнародних відносинах. Дипломатичний реверанс у бік США також мав на меті поліпшення економіки Піднебесної за рахунок кооперації із ліберальним світовим економічним порядком очолюваним Штатами, особливо це кристалізувалося під час правління Дена Сяопіна котрий констатував: «Розвиток – є нерушимим законом (ціллю, принципом)» fa zhan shi ying dao li 发展是硬道理 .

Подальший хід китайсько-американських відносин заклав родючий фундамент для вибухового економічного зростання після реформ Дена Сяопіна у 1978 під назвою «політика реформ та відкритості» gai ge kai fang 改革开放. Батьками китайського економічного дива стали: наявність власної стратегії (модернізація економіки, введення ринкових принципів, розвиток науки та технологій), вдала геополітична конфігурація, прихід ПІІ (прямих іноземних інвестицій), наявність дешевої робочої сили.

А як щодо американців?

Чи отримали щось США від «відкриття» Китаю?

Звісно. Як казав Ніксон: «Це була реалізації дикої ідеї». По-перше, був розколотий комуністичний моноліт. Потенціальний союз двох соціалістичних гігантів був би «найбільшим жахом для Штатів», про що писав Збігнєв Бжезінський. Після пекінських успіхів і Кісінджер, і Ніксон у 1972 літали до Москви, нормалізувавши стосунки з останньою. А зблизившись із США Китай став балансиром радянського впливу в тихоокеанському регіоні. Більш того Піднебесна конфліктувала із союзником СРСР В’єтнамом під час китайсько-в’єтнамської війни та допомагала моджахедам під час радянського вторгнення до Афганістану. По-друге, Китай приєднався до світового економічного порядку, на своїх умовах (наприклад своєрідне розуміння китайськими партнерами права інтелектуальної власності), але приєднався. Це загалом відображало підхід Штатів щодо азійських країн котрі розвиваються, як-от: Південна Корея, Японія. Вважалося, що будучи частиною глобальної економіки та чи інша держава буде більш кооперативною. Із своєї сторони стримуючи СРСР та стимулюючи розвиток Піднебесної американці передавали їй технології, в тому числі «подвійного використання» (dual-use technologies). Задля збереження позитивної динаміки двосторонніх відносин Вашингтон не вимагав від Китаю слідування своїм ідеологічним нормам.

Тихше їдеш – далі станеш

Чи є якийсь секрет в успішному, як ми можемо переконатися на сьогоднішній день, маневруванні Піднебесної відносно США? Так, це – раціональність і сфокусованність. Країни пішли на кооперацію через прагматичні причини. Китайці кажуть: «криза – це можливість» wei ji jiu shi ji yu 危机就是机遇, радянсько-китайська криза призвела до китайсько-американського зближення.

Піднебесна безпристрасно оцінювала геополітичні тренди Холодної війни та використовувала їх у досягненні своїх цілей; таким чином інтерес США у підтримці та допомозі розвитку Китаю корелював із прагненням Штатів стримати вплив СРСР. Потенційна взаємна вигода від співробітництва (політичного, економічного) переважала над внутрішніми історичними амбіціями чи  емоційними претензіями, тому вони були відкинуті задля реалізації пріоритетних цілей. Темпи зростання китайської економіки були еквівалентні глобальній. Тобто усьому світові стало вигідно аби Піднебесна зростала та збагачувалася! При цьому лідери Китаю рухалися до успіху поступово та помірковано, не приймаючи догматично позиції США по тим чи іншим політичним та економічним питанням.

2019: 40 років потому…

З 1979 по 2018 середнє зростання ВВП Піднебесної становило 9.5%. Китай у 2018: ВВП на душу населення перевалило за $12000; ВВП перевищило позначку в $13.4 трильйонів, що робить китайську економіку другою у світі за розміром та першою за купівельною спроможністю РРР (через те що ціни в Китаї менші ніж у США); частка Піднебесної у світовому господарстві сягає майже 20%; профіцит торгового балансу склав $382.4 млрд.; структура ВВП наступна – 7% сільське господарство, 41% — промисловість, 52% — сфера послуг.

Стандарти життя китайців  суттєво зросли і майже досягли рівня розвинутих країн, жити тут доволі комфортно. Середня заробітна платня становить майже $1000. Бідність у країні майже поборена, що є дійсно подвигом та заслуговує на повагу. Піднебесна швидко урбанізується.

Китай наразі займає перше місце у світі як найбільш конкурентний виробник (manufacturer), в той час як США на другому місці. Піднебесна знаходиться на 28-ому місці у рейтингу глобальної конкурентоспроможності. Притік ПІІ до країни склав $139 млрд., а інвестиції із Китаю $196 млрд. у 2016, із падінням до 135 у 2018 через заборону урядів деяких країн продавати активи китайському бізнесу. Нащадки Жовтого імператора із 2005 по 2017 загалом інвестували до країн умовного Заходу, як-от: США, Австралія, тощо. Але також приблизно по $50 млрд. було вкладено до Росії та Пакистану.

Структура китайського експорту та імпорту дуже здорова, незважаючи на певні критичні статті імпорту. Із топ-10 експортних товарів Піднебесної вісім є товарами з високою доданою вартістю. Сировинну продукцію Китай не експортує.

Нараз Серединна держава zhong guo 中国, як самі китайці називають свою країну, активно впроваджує інновації, розвиває технології, інвестуючи у R&D та мотивуючи молодь отримувати інженерську освіту. Мета лідерів країни перетворити її на інтелектуальний хаб та виробника новітніх індустрій (як тільки буде з’являтись щось нове, неважливо – послуга, продукт, гаджет – у Китаї це буде масштабно вироблятись та розповсюджуватися серед населення), а не просто підтримувати статус світової фабрики.

chinese_graduates

Наразі Китай вже є одним із найбільших інвесторів у дослідження, і кількість випускників технічних вузів Піднебесної… найбільша в світі!

Рівень інновацій у Китаї наразі досяг такого рівня, що маючи в руках телефон Ви можете буквально все! Від використання електронних грошей до он-лайн уроків, можливості купити усе що завгодно: квитки, одяг, послуги. Для людей котрі проводять багато часу в телефонах навіть придумали спеціальний термін – «телефонна залежність» shou ji yi lai zheng (手机依赖症).

Безумновно, сьогоднішній Китай не є Землею обітованою, тут немає Манни небесної, натомість є багато викликів, як-от: повний перехід до ринкової економіки, певна зарегульованість, криза перевиробництва, закредитованість, екологія, верховенство права, демографія. Але із ними працюють – це можна помітити неозброєним оком. Окрім цього Китай активно проводить активну зовнішню політику реалізуючи проект «Один пояс один шлях» та підвищує якість своєї продукції у рамках цілей «Зроблено у Китаї 2025».

Резюме першої частини: лідери Піднебесної 1970-1980 рр., починаючи від Мао, усвідомлюючи свої національні інтереси та діючи згідно із ними, зробили два чудових політичних ходи, які зумовили подальше зростання Китаю. По-перше, вони вдало перетворили інтерес свого зміцнення на зовнішньополітичний інтерес США і інших західних країн, а згодом і всього світового економічного порядку. По-друге, завдяки проактивній позиції лідерів та їх маневрам між супердержавами часів Холодної війни,  Китай зберіг свою суб’єктність та право на власну внутрішню повістку і на визначення своєї місії в світі. Зараз у 2019, ставши на ноги, Піднебесна активно впливає на світопорядок, форматуючи його архітектуру.

Наполеон казав: «Китай – це сплячий лев, але якщо він прокинеться, його почує увесь світ». Може час пробудження вже настав?

sunrise_in_wudangshan

Жителі Піднебесної можуть насолодитися місцем під сонцем після сорока років напруженої праці, та, наприклад, такими божественними видами як світанок у священних даоських горах Утаншань wu dang shan (武当山).

Частина друга

Зараз Україна перебуває в «хворих водах»

Якщо Ви читаєте цей текст, то, мабуть, погодитесь, — чергова українсько-російська війна спалахнула у 2014 році і продовжується до сьогоднішнього дня. Зрадник-президент, територіальні, матеріальні, іміджеві втрати та й найголовніше загублені людські життя мали б бути найбільшим стимулом вітчизняного суспільства до змін, до Пробудження. Але цього не відбулося через неусвідомленість українською громадою свого інтересу та відсутності віри в свої сили, а суспільна думка була загнічена. Водночас вітчизняною владою не було прийнято рішення про роботу із реальними проблемами (повний перезапуск проекту «Україна» — правової, політичної та економічної систем разом із створенням і прийняттям нової стратегії розвитку країни).

Проблеми не вирішувалися, а були відкладені у «довгий ящик», ставши токсичним вантажем який зараз отруює країну, забирає її життєві сили та блокує конструктив. Мільйонну державу (sick!) мафія «українських Неронів» затопила смердючим болотом брехні і безглуздих гуманітарних маніпулятивних суперечок, що дозволило їм відірвати суспільство від реальності та вирішувати проблеми свого збагачення.

Відсутність української стратегії призвела до системної, організаційної та ідеологічної криз. Зараз у вітчизняному суспільстві немає цінностей котрі б визначили кінцеві цілі буття громади. Яскраво це продемонстровано в інтерв’ю одного із наркозалежних мешканців столичної Троєщини американському журналу Vice: «I am HIV positive, all my friends are. Still, this is my life, it’s worth nothing and I’m not afraid of losing it»[1]. Тут варто відмітити, що на 2019 Україна залишається лідером в Європі за масштабами поширення ВІЛ-інфекції.

Констатуємо: українське суспільство деморалізоване, стомлене, інтелектуально зґвалтоване та страждає від депресії і інших психічних захворювань. Нажаль процес стагнації продовжується, тому що на рівні громади немає відповіді на питання «Для чого жити?». Також немає і українського майбутнього, тому що майбутнє є результатом свідомо прожитого теперішнього та «увімкненості» у нього, в той час як більшість українців зависає деінде.

А як же «перемоги» на світовій арені?

Файне питання. Якщо воно з’явилося у Вашій свідомості, тоді пропоную Вам вікендом увечері пройтись по київським нічним клубам та Хрещатику аби візуально пересвідчитись з якими цілями іноземці приїжджають до України та із чим вона у них асоціюється.

Наразі, у 2019, правда така: контроль над державним апаратом України ставінструментом заробітку безпринципних здирників, а не носієм та суб’єктом державних інтересів, як зовнішніх, так і внутрішніх. На глобальній мапі Україна не є чимось особливим — вона нічого не робить для цього. Іміджу в країни немає, як і позитивних вібрацій котрими він мав би приваблювати увагу інших акторів міжнародних відносин.

Тому немає нічого дивного у тому що великі, і не дуже, гравці прагматично та виважено вирішують свої проблеми за рахунок України. Яскраві приклади – використання проблеми Донбасу Росією у діалозі з США, контроль Штатів над українською економікою через кредити МВФ, викачка ЄС ресурсів із України з подальшою переробкою її у продукцію з більшою додатною вартістю, втеча наших вчених та талантів до Китаю – зараз майже в кожному великому китайському місті можна зустріти українських науковців. Через слабкість влади свої проблеми актори вже вирішують у самій… Україні! Яскравий приклад – кримінальні угрупування утворені на етнічній основі які незаконно заробляють, «порєшав вопроси» с корумпованими силовиками. Також варто відзначили активність наркомафії в Україні, деякі європейські правоохоронні органи відкрито називають нашу державу «нарковоротами»[2].

Аби рухатися вперед Україні треба…

…по-перше, чесно усвідомити своє місце в світі: що зараз реально представляє Україна на геоекономічній та геополітичній шахівницях? Як казав Ден Сяопін: «Якщо у тебе огидне лице, не претендуй на те щоб бути красунчиком». Vincit omnia veritas.

По-друге, розробити власну стратегію взаємодії із світом: встановити чіткі цілі. Потрібно припинити теліпання у світі й віднайти власну місію, мрію – це буде внутрішньої ідеологією, адже дасть організацію та цінності суспільству, викинувши його із стану порочного гомеостазу. Як казав Вудро Вільсон «Ви знаходитесь у світі не для того аби зводити кінці з кінцями. Ви тут для того щоб збагатити світ». Якщо Україна зможе вирішувати ті чи інші проблеми в світі, ба, навіть у регіоні! – Її цінність та статус на світовій арені будуть стрімко зростати.

По-третє, активно маневрувати відносно зовнішніх гравців, що було яскраво показано китайськими лідерами в першій частині статті. Українські інтереси мають корелювати з  інтересами зовнішніх акторів. Успіх України має стати вигідний світові. Як казав Шимазу Накіара, японський державний діяч 19-ого сторіччя: «Якщо ми беремо ініціативу, ми будемо домінувати, якщо не беремо, над нами будуть домінувати». При цьому Україна має співпрацювати із ними максимально прагматично, виходячи із розуміння своїх національних інтересів.

По-четверте, зробити ключову ставку розвитку на економіку. Третій закон Ньютона: «Щоб чогось досягнути, потрібно позбутися чогось». Україні потрібні нові драйвери економічного росту. Усі тупі регуляції, монополії і так далі, котрі заважають українцям робити гроші, мають бути викинуті на смітник. Громадяни мають стати стейкхолдерами державного успіху – багатіючи разом, вони будуть зацікавлені у процвітанні країни. «Якщо люди разом – вони і гору Тайшань пересунуть», ren xin qi, tai shan yi  人心齐，泰山移 .

По-п’яте,  максимально шалено розвивати людський капітал, це наряду із можливостями заробітку створить міріади нових ринкових запитів, а споживання буде розганяти економіку та може змінити пострадянську реальність України. Нікому не до вподоби брудні сірі бетонні коробки на Троєщині, набагато комфортніше жити в новенькому компаунді чи заміському будинку.

Резюме другої частини: Україні потрібно прокинутись, увімкнутись та почати реалізовувати свої прагматичні інтереси незалежно від статусу зовнішніх акторів. По-перше, порвати зв’язки із тими країнами, які ведуть до хворобливої залежності та ставлять під загрозу національні інтереси України. По-друге,проактивно розвивати ті відносини, котрі пов’яжуть успіх вітчизняних інтересів з інтересами інших гравців.  По-третє, бути сміливими, подивитись правді у вічі, зрозуміти – єдиний шлях до процвітання – це самозміцнення. Потрібно йти своєю дорогою, котрою ще ніхто не ходив. На міжнародній арені зважають на думку сильного. Природний драйвер вітчизняного росту та оздоровлення знаходиться всередині самої держави. Формула успіху в кожної країни своя, головне зважитися на дії, а далі там де є Шлях, буде і дорога…

1.    https://www.vice.com/en_uk/article/qbx7ev/ukraine-the-other-war-222

2.    https://tyzhden.ua/Society/84909

13 07 2019

https://hvylya.net/analytics/geopolitics/kitajski-uroki-ta-vitchiznjanij-interes.html