Валерій Соловей, російський історик

«Що вони витворяють?!»

Як влаштоване мислення правлячої російської еліти. Росія – єдина країна в світі, якою керують колишні і діючі офіцери розвідки

«Що вони витворяють?!» – вельми поширена оцінка дій російського керівництва. Його вчинки часто виглядають дивними і незрозумілими не тільки для широкої громадськості, а і для експертів. Між тим, за ними стоїть послідовна логіка специфічного стилю мислення, нехай навіть первинна аксіоматика цієї логіки здається сумнівною.

Отож, три джерела і три складові частини мислення правлячої групи російської еліти: традиційна російська стратегічна культура; професійна соціалізація даної групи; індивідуальний профіль президента Путіна і субкультура його найближчих соратників.

Стратегічна культура як погляд на зовнішній світ

Стратегічна культура – сукупність поглядів, переконань і підходів еліти, що належать до зовнішньої політики і «великої стратегії». При цьому, будучи культурою, вона впливає на прийняття рішень в сфері безпеки і зовнішньої політики напівавтоматично, тобто не цілком усвідомлено для осіб, що приймають рішення. Їхні зовнішньополітичні реакції здаються їм самим природними і навіть неминучими.

Генеза російської стратегічної культури сягає дорадянської епохи, при комуністичному правлінні вона була артикульована. У сучасному російському мисленні відтворені такі положення традиційної стратегічної культури: визнання пострадянського простору сферою російського впливу; особлива важливість України як одночасно мосту на Захід і буфера проти потенційної західної агресії; сприйняття України і Білорусі як «випадково незалежних» – відколених внаслідок розпаду Радянського Союзу частин (а цей розпад, своєю чергою, був результатом внутрішньої зради і підривних дій США) від материнського російського народу і російської культури.

В оптиці російської стратегічної культури Україна і Білорусь – штучно створені і неповноцінні держави, чиє формально незалежне існування виправдане лише в разі їхнього стратегічного підпорядкування Москві. Дрейф України і Білорусі на Захід сприймається як замах на національну ідентичність Росії і небезпечний виклик безпеці країни.

Ймовірно, найважливіший і найвідоміший інґредієнт російської стратегічної культури – це ідея стратегічного терпіння. Російська еліта впевнена, що російський народ готовий безконечно довго терпіти злидні і страждання перед обличчям зовнішньої загрози: російська економіка не динамічна, але стійка, вона адаптується до нових санкцій і володіє великим запасом міцності; терпіння призведе до того, що рано чи пізно перед Росією відкриється вікно можливостей і вона досягне своїх цілей.

Наприкінці 2016 року певен час здалося, що ця ідея спрацювала: Брекзит, криза в Євросоюзі і перемога Трампа на президентських виборах виглядали як вікно можливостей для Росії. Не вдалося тоді, вдасться пізніше – думають стратеги Кремля. Наприклад, в 2020 році, коли вони очікують глобальної економічної кризи, до якої активно готуються.

Вплив корпоративної ідентичності

Росія – єдина країна в світі (і, можливо, у світовій історії), якою керують колишні і діючі офіцери розвідки. Корпоративна ідентичність КҐБ СРСР впливає на політику в трьох основних аспектах.

По-перше, політика, особливо зовнішня, бачиться в конспірологічному світлі. Будь-які неприємні і неприйнятні для Кремля дії сприймаються як інспірована Заходом змова. Особливий гнів викликали демократичні революції на пострадянському просторі, передусім в Україні, головною причиною яких вважають «підривну активність» США. Точно так само причиною протестів в Росії в 2011-2012 роках вважають дії США і пов'язаних з ними російських олігархів.

Параноя – родова риса спецслужбістів у всьому світі. Але тільки в Росії вони керують країною.

По-друге, методи спецслужб перенесені у внутрішню і зовнішню політику Росії і використовуються як її ключові інструменти. Спроби (часом небезуспішні) корумпувати європейських лідерів, підтримка популістських партій і рухів у Європі, кібератаки, масована пропаганда в соціальних мережах та ін. – все це запозичено з арсеналу спецслужб і отримало узагальнену назву «гібридної війни».

У внутрішній політиці найкращими засобами управління вважають шантаж, селективний терор і насадження атмосфери страху. Тобто відтворений – можливо, частково несвідомо – modus operandi радянських спецслужб.

По-третє, чекістам характерна манія контролю. Будь-яка непідконтрольна діяльність – в бізнесі, культурі, громадянській активності, політиці – розглядається як потенційно підривна, а тому її треба викорінити або взяти під контроль.

Індивідуальний профіль Путіна і субкультура «пацанів»

Президент Путін мало переймається внутрішньою політикою і економікою Росії, він вважає, що ці сфери в цілому успішно контролюють його адміністрація, уряд і Центробанк. Основна сфера його інтересів – зовнішня політика і розбудова оборони, саме в них особистість Путіна знаходить яскраве і найпомітніше втілення.

Для розуміння впливу на політику найважливіші два аспекти особистості Путіна. По-перше, за роки президентства в ньому сформувався месіанський комплекс. Путін переконаний в тому, що саме він є тою людиною, яка підняла Росію з колін, відновила її могутність, і що його веде сам Господь. Релігійність Путіна – не гра на публіку, а справжнє почуття.

З релігійного месіанізму Путіна випливає його специфічний погляд на зовнішню політику. Він розглядає її не як взаємодію, часом конфліктну, держав і країн, а як арену протистояння містичних сил, де Путін і Росія уособлюють сили світла, а США і Великобританія – сили зла. Оточення російського президента значною мірою поділяє його погляди. Кремль впевнений, що головна мета ворогів Росії – повалити безпосередньо російського президента. Неважко здогадатися, що такий підхід ускладнює будь-яке спілкування із Заходом, хоча особисто Путін не без симпатії ставиться до Трампа.

Другий ключовий аспект особистості Путіна – це субкультура, в якій він формувався. Судячи з біографії, Путін виріс у середовищі так званих «реальних (правильних, конкретних, чітких) пацанів», чиї основоположні принципи більш ніж близькі до принципів офіцерів радянського КҐБ. Це культ сили; внутрішньогрупова демократія; перевага угруповання над звичайним населенням; право угруповання стягувати данину з звичайного населення, причому її влада над населенням заснована на звичаєвому праві, а не на законі; допустимість насильства над слабким і неорганізованим населенням; повага до сили і здатним дати відсіч; допустимість брехні і обману – головне, стати переможцем. Головна ідея морального кодексу «пацанів» гранично проста: сила – єдине джерело і, поряд з хитрістю, ключовий інструмент влади, все інше – закон, мораль, громадська думка – не має значення.

Низка учасників "ближнього кола" президента також формувався в субкультурі "реальних пацанів". Ця субкультура прекрасно пояснює і описує багато (зовнішньо)політичних та економічних практик сучасної Росії.

Таким чином, ми маємо справу з послідовним, цілісним і внутрішньо логічним світоглядом правлячої групи російської еліти. Він не може бути зруйнований або підважений моральною, культурною або інтелектуальною критикою ззовні. Адже до цього часу це мислення дозволяло успішно керувати країною і домагатися групових цілей, тобто було ефективним. Тому воно почне руйнуватися тільки в тому випадку (і ніяк не інакше!), якщо і коли його практичні результати призведуть до серйозних поразок і провалів.

Republic , 25.02.2019

27.02.2019

https://zbruc.eu/node/87325