Ґі Сорман, французский журналист, политолог

Що з середнім класом?

Не на користь найбільш знедоленим членам суспільства, аби до їхньої економічної убогості додалася слабкість непоінформованого політичного дискурсу.

Наші західні суспільства тримаються на імпліцитному економічному пакті: через роботу ми піднімаємося соціальною драбиною, більшість вливається в масовий середній клас, діти житимуть краще, ніж батьки. Саме це загалом і відбувалося після Другої світової війни завдяки ринковій економіці і вільному обміну. Супроводжувала цю економічну еволюцію політична демократія, що стала нормою в нашому західному світі. Усі надмірності зникли: перебір бідності, перебір багатства і перебір небезсторонніх позицій. Що ж, ми мусимо серйозно ставити перед собою питання про те, що ця політична та економічна нормальність ось-ось зникне.

Це є очевидним в розподілі прибутків в США, а також в Європі. Повсюди ми є свідками появи класу супербагатіїв на вершині піраміди; повсюди пересвідчуємося, що є нова бідність, яка вражає майже 10% населення. І поміж цими двома крайнощами – середній клас, що виказує тенденцію до зменшення і дроблення. Найкваліфікованіші, з дипломом (це майже чверть населення), заробляють щораз більше, тоді як інші перебувають у застої. Ми знаходимо єдине пояснення, що його підтримують статистичні праці американського економіста Джеймса Гекмана і француза П’єра-Андре Чапоррі (серед інших). Ми можемо підсумувати ці роботи таким чином: в західних економіках робота в промисловості зникла майже повністю через автоматизацію виробництва, міжнародний обмін і китайське домінування. Залишилися лише робочі місця, що вимагають високої кваліфікації, чи праця в сфері малокваліфікованих послуг. Для дуже кваліфікованої роботи компанії шукають дипломованих спеціалістів, чоловіків і жінок, високого рівня; відповідно, є щораз менше кваліфікованих людей і більше наявних робочих місць, що веде до збільшення зарплат. Заробітки менеджерів найвищої ланки та дослідників різко зростають і залишають позаду себе масу некваліфікованих працівників. Високооплачувані, принаймні двомовні і глобалізовані, витягають користь з «плати за освіту», англійською мовою – college premium. Вища освіта стала для всіх найрентабельнішою інвестицією. Та ми спостерігаємо наявність тривожного явища: повсюди найосвіченішими є діти освічених батьків, тата і мами. Дитина має більше можливостей отримати блискучу освіту, якщо її батько і матір мають диплом про вищу освіту. Також спостерігають тенденцію, що підтверджується вже років двадцять: освічені батьки присвячують щораз більше часу заохоченню своїх дітей. Так утворюється «суперсередній» клас, кваліфікований і спадковий, тоді як в решті суспільства суспільна мобільність знижується.

Ця економічна еволюція значною мірою пояснює появу так званого популізму. Ті, хто в наших суспільствах нарікають на втрату суспільної мобільності, регрес своїх економічних сподівань, прірву між кваліфікованими і некваліфікованими працівниками, звертаються до політичних партій, що обіцяють миттєві рішення. Ці партії ставлять під сумнів інновації, обмін та еліти – звинувачення, що не є безпідставними, але вони не пропонують ні аналізу, ні рішень. Якщо існує якесь рішення, тобто сподівання відновити суспільну мобільність для усього загалу середнього класу, то воно обов’язково проходить через початкову освіту з якомога молодшого віку. Таким чином можна дещо скоротити відстань між дітьми, народженими в привілейованих родинах, і всіма решта. Мимохідь треба вказати на те, про що говорить Гекман: що нинішній реальний капітал вже не той, що був раніше, економічний, це людський капітал, диплом. Традиційне нагромадження економічного капіталу впливає лише на 0,1% населення, тоді як людський капітал, який гарантує прийнятні надходження впродовж усього життя, є справжнім сучасним багатством.

Тому інвестувати в початкову освіту є необхідно, виходячи з егалітарної логіки і задля суспільства у пошуках демократії. Повсюди про це невиразно говорять, але ніколи не пропонують як пріоритет; без сумніву, легше перекидати вину на когось, ніж пропонувати конкретні, але довгострокові рішення. У кожному разі, залишається зайнятися чимось короткостроковим, тобто новою бідністю. Тут стикаються дві моделі (чи антимоделі): в Сполучених Штатах, де соціальні виплати є скромними, бідні працюють і залишаються бідними, проте завдяки роботі є залученими в суспільство; в Європі навпаки – більшість бідних і далі не працюють, бо утримують себе завдяки соціальним виплатам. Не знаю, чи ця ситуація порівняно зі Сполученими Штатами є моральнішою, чи ні, та ясно, що в Європі безробіття сприяє репродукуванню бідності.

Тож ми не пропонуватимемо тут негайних рішень, а побажаємо, аби знання, набуті економічною наукою і соціологією, популяризувалися більше і стали основою для політичних дебатів. Не на користь найбільш знедоленим членам суспільства, аби до їхньої економічної убогості додалася слабкість непоінформованого політичного дискурсу.

Guy Sorman
¿Qué ha sido de la clase media?
ABC, 24/12/2018
Зреферувала Галина Грабовська

https://zbruc.eu/node/86506