www.ji-magazine.lviv.ua

Василь Воскобойник

В Україні відбувається процес зміни влади, до виконання своїх повноважень приступає нова президентська команда. Суспільство чекає від неї на вирішення багатьох питань, пов’язаних зі щоденним життям українців. Проведене в цьому місяці велике соціологічне дослідження наочно демонструє очікування народу. Перші місця серед проблем, які хвилюють громадян, займають: припинення вогню на Донбасі (88,4%), повернення наших полонених (84,3%), рівень цін та інфляція (84,5%), рівень зарплати і пенсій (82,8%). Серед найнебезпечніших викликів знаходиться також питання трудової міграції та зменшення кількості населення України (60,9%).  Українці дуже добре розуміють, що масова трудова міграція несе в собі небезпеки поступового перетворення країни на місце проживання старих та дітей. За умови відсутності робочих рук, Україні годі сподіватися на великі показники зростання ВВП, бо без постійного створення нових робочих місць економіка не зможе збільшуватися випереджаючими темпами і не наздожене своїх сусідів по ЄС. Отже, в нової влади є, насправді, небагато часу для того, щоб вирішити цю проблему. Ба більше того — без комунікації з трудовими мігрантами, без дій по їхньому захисту за кордоном, поверненню їх додому та створення відповідних умов для цього, будь-яка українська влада більше не матиме шансів на переобрання.

Ігнорування проблеми

За минулі роки українська влада пройшла великий шлях від заперечення проблеми трудової міграції до її визнання. Це насправді важливо, бо всім відомо, що, наприклад, алкоголік чи наркоман повинні починати процес одужання з визнання своїх вад. Але далі цього кроку українські можновладці не пішли. І зрозуміло чому, бо ніхто не знає, що робити з трудовими мігрантами в реальності, як їх повертати додому, яку допомогу їм потрібно надавати. Більше того, дехто з очільників держави напевно подумав, що виїзд значної кількості активних українців на роботу в інші країни зменшить безробіття вдома, знизить соціальний тиск на владу з боку населення та стане додатковим «стабілізатором» української економіки, у вигляді іноземної валюти, яку трудові мігранти постійно надсилають додому (в минулому році – $14 млрд, за оцінками Світового банку). Так воно і сталося, але у довготривалій перспективі виїзд мільйонів людей з країни буде призводити до дуже небезпечних наслідків. Втім, українські уряди завжди жили одним днем, повністю ігноруючи стратегічні питання. Це є наслідком якості української еліти, яка у більшості короткозора, не думає про майбутнє країни, бо вкладає гроші в іноземні країни, так само вивозить туди свої сім’ї, не планує жити в Україні все життя, готуючи «запасні аеродроми» в розвинутих країнах. Може саме тому, визнавши проблему трудової міграції, далі держава не пішла, обмежившись декількома деклараціями про захист співвітчизників та намірами їх повертати, щоправда, не зрозуміло яким чином.

Що треба зробити?

Зрозуміло, що питання трудової міграції не можна розглядати у повному відриві від інших процесів, що відбуваються в країні. Фантастичною виглядає сьогодні перспектива повернення в Україну більшості її громадян з-за кордону, без зростання економіки, залучення інвестицій та створення нових робочих місць, захисту прав власності, судової реформи тощо. Втім, можна зробити дуже багато для того, аби українці, що працюють за кордоном, відчували себе громадянами України, людьми, які потрібні своїй країні, яких завжди захищатимуть по всьому світу, надаватимуть допомогу та поради. Гарним прикладом державної підтримки може слугувати нещодавня поїздка на суд до Італії Міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, українських генералів і офіцерів, для того, аби підтримати своєю присутністю нацгвардійця Віталія Марківа, якого звинувачують у смерті італійського журналіста під час бойових дій на Сході.  Український паспорт повинен стати предметом гордості для нашого співвітчизника, а не папірцем, який він готовий будь-якої миті обміняти на посвідчення  іншої держави. Отже, Україна, як демократична країна, не може силоміць утримувати своїх громадян від поїздки на заробітки за кордон. Але може зробити все для того, щоби процес працевлаштування та подальшої роботи відбувався максимально цивілізаційно. Для цього потрібно:

1) Прибрати шахраїв з ринку міжнародного працевлаштування, зробити його прозорим та безпечним для здобувачів роботи. Ця мета досягається законодавчою забороною брати платню за працевлаштування за кордоном з громадян, бо шахраї просять гроші наперед, а потім зникають чи відправляють людей працювати зовсім не в ті умови, про які розповідали на початку;

2) Запустити «гарячу лінію», яка буде працювати по всьому світові, приймати звернення не тільки телефоном, а й месенджерами, електронною поштою і т. ін. Це дасть змогу оперативно допомогти українцю, що потрапив у незручне становище в іншій країн, надати швидку консультацію, підказати, куди можна звернутися, аби вирішити проблему;

3) Укласти двосторонні договори між Україною та країнами, де працюють українські трудові мігранти щодо пенсійних виплат. Це дозволить українцю, який повернеться додому після років легальної роботи за кордоном, отримувати пенсійні виплати з врахуванням стажу роботи в інших країнах;

4) Прийняти закон про подвійне громадянство, який дозволить мільйонам українців, що живуть за кордоном, відчувати себе громадянами України. Для того, аби не постраждала безпека держави, в законі потрібно зробити вилучення щодо деяких недружніх країн, зокрема Росії, з якими мати подвійне громадянство буде заборонено.

5) Запровадити програми із залучення трудових мігрантів з інших країн. В Україні продовжується демографічна криза і за умов зростання ВВП будуть потрібні робочі руки. Але робити ці кроки треба із розумом, не відкриваючи кордони для будь-кого, а тримати цей процес під контролем.

Додам, що всі вищеперераховані дії не потребують додаткових витрат із бюджету країни та створення нових органів державної влади. Для цього достатньо розуміння проблеми і готовності до її вирішення новою владою.

Повернення додому

Україна не перша і не остання країна в світі, яка переживала в своїй історії бум трудової міграції. Достатньо згадати Ірландію, з якої на рубежі XIX-XX століть виїхала майже половина населення, чи країни Балтії, які втратили з 1991-го року до 30% громадян. Після падіння комуністичного режиму з Польщі емігрували 2,5 млн осіб, з Румунії — 3,5 млн, а населення Литви впало з 3,5 до 2,9 млн осіб і продовжує скорочуватися. У цих країн є великий досвід щодо того, яким чином можна повертати трудових мігрантів додому і цей досвід потрібно використати в Україні. Але вже сьогодні потрібно:

1) Запустити програму з повернення трудових мігрантів в Україну, яка буде включати в себе допомогу у відкритті малих підприємств, отримання пільгових кредитів, захист прав власності;

2) Розпочати загальноукраїнську інформаційну компанію під гаслом «достаток, досвід, додому», де не тільки заохочувати трудових мігрантів до роботи вдома, але і сприяти їхньому реальному працевлаштуванню за допомогою рекрутингових інструментів та вітчизняних роботодавців;

3) Сформулювати та просувати у суспільстві образ майбутньої розвинутої та щасливої України, іти до реалізації цього образу крок за кроком. Українці хочуть планувати своє майбутнє і мріють про те, щоб їхні діти жили у модерновій країні, де існує інноваційне мислення, де люди рівні перед законом, мають всі можливості для спокійного життя та розвитку.

Хоча все вищеперераховане виглядає зараз фантастично, але це можна реалізувати за декілька років та досягти цивілізаційних змін у свідомості українських трудових мігрантів. Проблема трудової міграції не має політичного забарвлення і в її вирішенні зацікавлені майже всі політичні сили. Крім того, для досягнення мети не треба створювати нові міністерства чи залучати бюджетне фінансування. Потрібне бажання влади та запит на зміни в українського суспільства. А він зараз є дуже сильним. Тому шанс на зміни втрачати не можна!

22 05 2019

https://hvylya.net/analytics/economics/povernutisja-oblichchjam-do-trudovih-migrantiv-zavdannja-dlja-novoi-vladi.html