незалежний
культурологічний часопис <Ї> |
 www.ji-magazine.lviv.ua Мартін ВулфЛібералізм буде жити, але потребує оновлення"Так звана ліберальна ідея, вона, по-моєму, себе
просто зжила остаточно. Наші західні партнери визнали, що деякі елементи
ліберальної ідеї, такі як мультикультуралізм, вже не витримують критики".
Так, у своєму вражаючому інтерв'ю Financial
Times Владімір
Путін заявив, що перебуває на правильному боці історії. Але, як би міг сказати
Марк Твен, чутки про смерть лібералізму є дещо перебільшені. Суспільства, що
базуються на ключових ліберальних ідеях, є найуспішнішими в історії. І
потребують захисту від ворогів. Що таке "лібералізм"? Щоб відповісти на це
питання, я би спочатку попросив американських читачів забути, що для них
лібералізм означає протилежність консерватизму. Це унікальне американське
значення, яке має сенс в унікальному американському контексті: іммігранти, які
заснували свою нову державу на наборі ліберальних ідей — ліберальних у
європейському сенсі, в противагу авторитарним. Коли Томас Джефферсон писав в
Декларації незалежності про "життя, свободу і прагнення до щастя",
він посилався на одного з великих ліберальних мислителів Джона Локка,
замінивши слово "власність" на "щастя". Корінь слова "ліберальний" – liber – латинський прикметник, що означає вільну людину як
протилежність раба. Лібералізм – не є точно визначеною філософією, це позиція.
Всі ліберали поділяють віру в індивідуальний людський чинник. Вони вірять
у здатність людей самим вирішувати за себе. І ця віра призводить до радикальних
наслідків. Вона означає право людини самій планувати своє життя,
висловлювати особисту думку і брати участь у суспільному житті. Ця позиція була
реалізована в системі, яку ми називаємо "ліберальною демократією". Ліберали поділяють переконання, що цей людський чинник
залежить від володіння економічними і політичними правами. Для захисту цих прав
необхідні інститути – насамперед незалежні правові системи. Але цей чинник
залежить також і від ринків – для координації незалежних економічних суб'єктів,
від вільних медіа – для поширення думок, і від політичних партій – для
організації політик. За цими інститутами стоять цінності і практики:
розмежування приватної вигоди та публічних потреб, необхідного для приборкання
корупції; почуття громадянськості; і переконана толерантність. Лібералізм вимагає і балансу між конфліктуючими
благами. Деякі ліберали більше вірять в економічну свободу і тому виступають
проти активної держави. Інші більше вірять в рівність громадян і бояться
плутократії. В широкому сенсі обидві ці сторони можуть бути ліберальними. Однак
Путін – ворог лібералізму. Традиція, з якої він прийшов, – царське
самодержавство. Як стверджує Андерс Аслунд в книзі “Російський клановий капіталізм", Путін
"методично нищив паростки інститутів
капіталізму, демократії та верховенства права, які з'явилися в Росії в 1990-х
роках. На їхньому місці він сформував сильну вертикаль влади, контрольовану
його корєшами, які виступають проти верховенства
права, фаворизуючи його власну необмежену владу над державою.”
Щоб оцінити успішність лібералізму, ми поєднали
показник "вплив і відповідальність" (voice and accountability) Світового
банку та "індекс економічної свободи" (index
of economic Freedom) Heritage Foundation. Економічні та політичні свободи, як правило,
йдуть поряд, частково і через те, що обидві залежать від верховенства права.
Лібералізм, виміряний таким чином, асоціюється з процвітанням: ліберальні
суспільства мають схильність бути багатими, а багаті суспільства мають
схильність бути ліберальними (див. діаграми.)
При Путіні Росія відвернулася від лібералізму. Значною
мірою через це економіка Росії нині в жалюгідному стані. Навіть при тому, що
валовий внутрішній продукт на душу населення становить менше як половину рівня
США, середнє зростання ВВП на душу населення в період з 2009 по 2018 рік
сягнуло лише 1,8 відсотка в рік. Конвергенція сповільнилася до мінімуму. Мало
хто очікує, що ситуація покращиться. Позиція Путіна на світовій арені – це лиш
спосіб відволікти увагу російського народу від корупції його режиму і його
неспроможності режиму дати народові краще життя. Навіть у разі успішнішої
китайської економіки можна припустити, що поворот Сі Цзіньпіна
до більшого державного контролю і політичних репресій підірве динаміку.
Але в одному Путін правий. Ліберальні демократії
зіткнулися з труднощами, зокрема стосовно спроможності абсорбувати іммігрантів
і справлятися з нерівністю. Ліберальні суспільства потребують загальних
цінностей та ідентичності. Це цілком сумісне і з імміграцією, і зі збереженням
культурних відмінностей. Але і те, і інше необхідно регулювати, в іншому
випадку суспільне невдоволення призведе до влади лідерів, котрі зневажають
норми ліберальної демократії. Крихкий баланс може бути порушений. Багато з
того, що говорить і робить президент США Дональд Трамп,
вказує на його презирство до цих норм, особливо до вільної преси та незалежної
судової системи. Тому є ризик, що ліберальна демократія перетвориться на
"неліберальну демократію", яка, чесно кажучи, не є ні ліберальною, ні
демократичною. В рапорті "Свобода у світі 2019" (Freedom in The
World 2019) Freedom House, цей незалежний американський сторожовий пес,
повідомляє, що загальний стан демократії в світі погіршується вже тринадцять
років поспіль. Відзначається, що ослаблення демократії спостерігається і в
західних демократіях, і США – найвпливовіший прихильник демократичних
цінностей, – очолюють цей процес. Такий розвиток подій дійсно викликає тривогу.
Лібералізм може бути значно успішнішим підходом. Але в багатьох ліберальних
демократіях люди, особливо еліти, забули про баланс, який необхідно встановити
між індивідом і суспільством, глобальним і внутрішнім, свободою і
відповідальністю. Лібералізм – не утопічний проєкт,
це безперервна праця. Це спосіб жити разом, який виходить з пріоритету
людського чинника. Але це все лише відправна точка. Для того, щоб цей підхід
працював, потрібно його постійно адаптувати і коригувати. Путін поняття не має,
що це означає: він не може собі уявити суспільного ладу, який не
спирається на силу і обман. Ми знаємо краще. Але нам і робити все треба краще –
значно краще.
|
