www.ji-magazine.lviv.ua

Олександр Мотиль, професор політології в Ратґерському університеті,
штат Нью-Джерсі, США

Як не писати про президентські вибори, якщо лише думка про них і про те, що було, є та буде, викликає глибоку нудьгу й огиду? Нема ради. Вибори — тема № 1 в Америці та світі, і в кожного щодо неї різні сподівання, очікування та страхи. У мене переважає відчуття безкінечного кошмару.

Майже рік тривали кампанії, які завершилися праймериз. А до них — іще рік виборчих кампаній. І все це супроводжувалося криком, галасом, коментуванням, аналізами, опитуваннями і статистикою. Американці втомилися. І я також. Хотілось би трішечки незаполітизованого життя й відсутності будь-яких кандидатів на будь-які посади. Чи буває забагато демократії? Імовірно, з часом американці шукатимуть притулку у власному буденному житті, тим паче, що через COVID-19 ми й так приречені на ерзацжиття у власних печерах.

Але часу на апатію нині немає, бо всі занадто перейняті виборами. Президент Трамп не визнає їхніх результатів, готує різні судові справи й вимагає перерахувати голоси. Загалом, наявні процедури мали б довести до нейтрального розв’язання всіх спірних питань. Але Трамп і трампісти переконані, що він виграв, бо не міг програти. Отже, логічні для них висновки такі, що програш — це наслідок фальшування, а тому перемога Джо Байдена є й завжди буде нелегітимною.

Де вихід? Історик Тімоті Снайдер закликає народ масово виступати проти можливого захоплення влади Трампом. Ті, хто вважає, що Трамп ніколи добровільно не покине Білий дім, звертають увагу на його недавню чистку провідних силовиків і натякають на путч. А що далі — громадянська війна? Мені таке уявити важко. Але водночас колись важко було уявити, що я сидітиму вдома вже десять місяців підряд. Реальність може виявитися суворішою за уяву.

НАЯВНІ ПОЛІТИЧНІ СТРУКТУРИ, ДЕМОКРАТИЧНІ ЧИ АВТОРИТАРНІ, НЕ СПРОМОЖНІ ДАТИ СОБІ РАДУ З ПОСИЛЕНИМИ ВИМОГАМИ ДЕДАЛІ ЗМОБІЛІЗОВАНІШОГО СУСПІЛЬСТВА. ЛЮДИ ХОЧУТЬ УСЬОГО Й ОДРАЗУ. ПОДАЛЬШЕ НЕВИКОНАННЯ НАРОДНИХ БАЖАНЬ, МАБУТЬ, ЗАПРОГРАМОВАНЕ

Проте навіть якщо все завершиться в січні інавгурацією Байдена, кошмар не припиниться. Республіканці не готові до компромісів і, можливо, робитимуть усе, щоб підірвати його владу. І зможуть, бо Сенат, мабуть, залишиться в їхніх руках. Ліві демократи невдовзі розчаруються з його поміркованістю і бажанням налагодити плідні відносини з республіканцями. А тут іще вірус. А там економічний колапс. І за два роки — вибори до Конгресу, у яких прогнозують можливу перемогу республіканців у Палаті представників. А за три-чотири роки — знову кошмар безкінечних президентських виборів і ймовірність того, що республіканці висунуть Трампа — так, Трампа — як свого кандидата…

Чи перебуває демократія як система влади під загрозою? У Франції — терористи й «жовті жилети», у Німеччині — неонацисти, у Польщі й Угорщині — конституційні кризи. Але авторитарні системи також нестійкі — окрім, може, Китаю (хоча Гонконг, Тибет і репресії щодо уйгурів не свідчать про особливу самовпевненість режиму). Путінська Росія почала тріщати, ердоганівська Туреччина економічно слабка, у Венесуелі й Білорусі диктатори під ударом. Порівняно з іншими Україна видається островом демократичної стабільності.

Проблема, можливо, в тому, що наявні політичні структури, демократичні чи авторитарні, не спроможні дати собі раду з посиленими вимогами дедалі змобілізованішого суспільства. Люди хочуть усього й одразу. Навіть якщо політики і прагнули б дати їм усе, вірус, глобальне потепління і дедалі більші видатки на силові структури в ситуації міжнародної багатосторонності відбиратимуть ресурси від народу та його вимог. Подальше невиконання народних бажань, мабуть, запрограмоване.

Україна й українська діаспора виживуть, хоча питання рівня виживання залишається відкритим. Україна вже понад 30 років живе в хаосі, а тому продовження чи посилення хаосу не відіб’ється так само на українцях, як на розбещених європейцях чи збаламучених американцях. 

Діаспора теж звикла до складних ситуацій і не має тих самих вимог, що американці, вона більше підготовлена і спроможна черпати сили від власної громади. Тобто виявляється, що українське діаспорне гето має свої переваги. Навряд чи Америка — а тим паче Захід — зможе багато допомогти Україні й українцям. Як завжди, доля України й діаспори залежатиме від власних сил. На щастя, їх досить багато. Але чи вистачить власних сил Америці й Заходу? Відповідь дізнаємося за кілька наступних тривожних років. 

3 12 2020

https://tyzhden.ua/Columns/50/250456?fbclid=IwAR3oXZZr33g3jGApT18IkQDs44DAwtTAjvwrLKqM6XbssMuhXPP7MLTLlac