www.ji-magazine.lviv.ua

Петро Кралюк, голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія»,
професор, заслужений діяч науки і техніки України

Щороку у вересні десятки тисяч хасидів зі всього світу приїжджають до Умані на юдейський Новий рік – Рош га-Шана, щоб помолитися на могилі цадика Нахмана. Вони вірять, що перебування в цей час у святому місці зробить їх ближчими до свого духовного вчителя, який обіцяв «витягнути з пекла» того, хто прийде помолитися на його могилу в Новий рік. Так було з початку ХІХ століття і понині, з перервою на радянські релігійні гоніння. Цьогоріч склалася така ситуація, що тисячі хасидів через пандемію коронавірусу не зможуть потрапити до Умані.

Надгробок цадика Нахмана в надмогильній будівлі в місті Умані, Черкаська область

Прочани-хасиди в надмогильній будівлі перед надгробком цадика Нахмана. Умань, Черкаська область, 2019 рік

Сучасники Олекси Довбуша й Григорія Сковороди

Про хасидів в Україні багато хто чув. Але пересічний українець має про них аморфне уявлення.

Наприклад, в українських масмедіа можна зустріти таке твердження: мовляв, хасидизм – це ортодоксальний юдаїзм. Насправді вказана течія виникла як опозиція до ортодоксального юдаїзму. І мало хто знає, що хасидизм – це явище, зрощене на українському ґрунті. Навіть можна твердити: це своєрідна українська редакція юдаїзму.

Загалом хасидизм став реакцією на правовірний юдаїзм (рабинізм), для якого притаманні були формалізм і схоластичність. Хасидизм віддавав перевагу простій та щиросердечній вірі, святості в буденному житті. Це був такий собі анархічний бунт проти заформалізованості в релігії.

Тут мимоволі напрошуються певні паралелі з Григорієм Сковородою. Адже і хасидизм, і «мандрівний філософ» були дітьми одного й того ж часу. Сковорода теж виступав проти схоластичності й формалізму в християнстві, намагався шукати «живу віру», безпосередній контакт із вищою силою – Богом.

Батьківщиною хасидизму стало Поділля. До речі, з Поділля, наскільки можемо судити, походили предки Сковороди. Звідси хасидизм поширився на землях Прикарпаття й Волині. Засновником цього руху вважається Баал Шем Тов (справжнє ім’я – Ісраель бен Елізер) (приблизно 1700–1770). Походив він із бідної родини, що проживала в селі Окопи (зараз це село на півдні Тернопільської області). Рано осиротівши, Ісраель бен Елізер служив помічником маламеда, тобто вчителя, в єврейській початковій школі (хедері).

Після смерті дружини почав мандрувати Поділлям та Галичиною, відвідуючи містечка, де жили євреї. Одружившись вдруге, він усамітнився в Карпатах (поблизу Косова), де йому довелося важко фізично працювати. Існують легенди, ніби в той час майбутній засновник хасидизму зустрічався з українським месником-опришком Олексою Довбушем. Приблизно 1730 року Ісраель бен Елізер став відомий як чудотворець.

Тоді він отримав титул Баал Шем, що в перекладі з івриту означає «власник імен». Такий титул, починаючи з часів Середньовіччя, давався євреями тим людям, які ніби володіли таємними знаннями «священних імен», а також уміли творити чудеса. На початку 1740-х років Баал Шем Тов поселився в містечку Меджибіж на Поділлі, яке й стало головним осередком хасидизму.

Важливе місце в хасидських уявленнях посідали пісня й радість (знову ж таки проглядаються певні паралелі зі Сковородою). Хасидизм наголошував на тому, що Богу необхідно служити весело й щиро. «Якщо плачем можна відкрити врата небесні, то радістю, веселістю можна розтрощити мури», – гласить хасидська приказка. Цадик, тобто праведник у хасидизмі, не є аскетом. Це – духовний наставник, який має дар спілкування з Богом.

Баал Шем Тов засуджував часті пости. Закликав до служіння Богові в матеріальному світі, оскільки той перебуває всюди. Цадики ж мають допомагати грішним людям навертатися до добра.

Українські селяни зверталися до хасидських цадиків

Цадики були наближені до простолюду. Наприклад, цадик Леві-Іцхак із Бердичева, часто відвідуючи юдейські громади, багато спілкувався з простими євреями. Він любив повторювати слова Баал Шем Това про те, що не лише молитвою, а й бесідою можна служити Богові. Знову тут напрошується паралель зі Сковородою.

Хасидські цадики користувалися авторитетом серед українського населення. Деякі українські селяни вважали, ніби вони можуть порятувати від різних нещасть. Траплялося, що селяни зверталися на могилах цадиків за допомогою. Або ж просили ще живих цадиків, щоб ті допомогли забезпечити їм хороший урожай.

Хасидизм призвів до появи в Україні літератури на розмовній мові українських євреїв – їдиш. Це не була богослужбова мова – на відміну від давньоєврейської мови (івриту). Подібна «мовна революція» відбувалася у той час і в українському середовищі – на зміну староукраїнській мові, що базувалася на церковнослов’янській основі, приходить розмовна українська мова, яка набуває статусу літературної.

Власне, література мовою їдиш в Україні починається зі збірки переказів про життя проповідників хасидизму, творами згадуваного Нахмана із Брацлава, а також єврейськими жартівливими та пророчими піснями. Деякі з цих творів використовував Іван Франко для укладення свого поетичного циклу «Жидівські мелодії».

Варто зазначити, що література мовою їдиш з’явилася приблизно в той самий час, коли були опубліковані перші частини «Енеїди» Івана Котляревського українською мовою.

Хасидським письменником, який одним із перших послуговувався мовою їдиш, був Нахман із Брацлава (1772–1810). Народився він у Меджибожі. Належав до нащадків Баал Шем Това. Після подорожі до Палестини в 1798 році проголосив себе знавцем істинної віри. Зазнавши гонінь, переселився у Брацлав на Поділлі. Відчуваючи наближення смерті, Нахман покинув це місто, мандрував містечками України, поширюючи свої погляди (знову маємо паралель із мандрівним філософом Сковородою). Помер в Умані, де нині до його могили здійснюють паломництво хасиди.

Надмогильна будівля, в якій розміщений надгробок цадика Нахмана. Умань, Черкаська область

Думки Нахмана з Брацлава, його висловлювання й містичні оповідання ввійшли до кількох збірок. Перша з них – «Лікутей Моаран» – була опублікована в Україні ще за життя автора. Твори цього хасидського діяча й письменника справили вплив на єврейського філософа Мартіна Бубера (1878–1965), який у молоді роки жив у Львові, де мав змогу знайомитися з хасидською літературою.

Хасидська лектура була зорієнтована на читача, який сприймав серйозні проблеми, в тому числі релігійно-філософського характеру, без надмірної зосередженості, бажаючи, аби виклад цих проблем поєднувався з гумором.

Рух хасидів викликав протидію з боку ортодоксальних юдеїв. На противагу хасидам виникає рух мітнагдім, лідером якого став Еліягу бен Шломо-Залман (1720–1797), відомий як Віленський Гаон. У результаті цієї боротьби відбулося релігійно-територіальне розмежування між хасидами й мітнагдім. Якщо хасидизм охопив терени переважно України, то мітнагдім – Білорусі й Литви. Це розмежування обумовлювалося й культурними та ментальними відмінностями жителів цих двох теренів. Якщо в хасидизмі можна вбачати своєрідний «духовний анархізм», притаманний населенню України, то в мітнагдім спостерігаємо прагнення до порядку, недопущення «свавільності».

Прочани-хасиди під час відзначення єврейського Нового року. Умань, 2019 рік

Загалом хасидизм, який зараз поширений серед євреїв у різних країнах світу, має українські корені. Тому українцям варто уважно ставитися до цього явища, усвідомлюючи його значення для України.

20 09 2020

https://ua.krymr.com/a/petro-kraliuk-khasydyzm-plid-ukrainskoi-zemli/30847453.html