незалежний
культурологічний часопис <Ї> |
 www.ji-magazine.lviv.ua Рафал Сушек i Міхал ВойцєщукКультурним заряджай! – Приціл! – Вогонь!7 грудня 2018 року двоє
польських активістів перервали концерт російського військового хору ім.
Александрова у Бидгощі. Рафал
Сушек та Міхал Войцєщук вибігли на сцену з транспарантами «Кремлівський рашизм геть за Дон» та вигуками «Лапи геть від України». Концерт
почався піснею «Священна війна», за нею – виступ козаків-акробатів із шаблями.
Після цього на сцену вибігають двоє активістів – Рафал
Сушек та Міхал Войцєщук. Вони тримають польський та
український прапори та транспаранти «Слава українцям, що борються за нашу і
вашу свободу» та «Кремлівський рашизм геть за Дон».
Активісти вигукують гасло: «Лапи геть від України». Один із учасників протесту
перевернув російській прапор, який стояв на підставці біля сцени. Охоронці
вивели протестувальників зі сцени, їх передали поліції – але минулого року
традиційне європейське турне російського хору оминуло Польщу. Суд присудив
активістам штраф – 2 тисячі злотих (трохи менше €500). Рафал
Сушек та Міхал Войцєщук рішення суду оскаржують і пишуть відкритий лист до
міністра оборони Росії Серґєя Кужугет
оглу Шойгу, переклад якого пропонується вашій увазі. 17 вересня
1993 р. – рівно у 54-ту річницю збройного нападу сталінського Радянського Союзу
на II Річ Посполиту, реалізованого в союзі з гітлерівським III Рейхом, –
командувач Північної групи військ Російської армії генерал-полковник Леонід І.
Ковальов вручив Президентові Республіки Польща Лехові Валенсі рапорт про
завершення операції з виведення російських військ з території III Речі
Посполитої. Останній солдат варварської окупаційної червоної армії залишив
територію нашої країни наступного дня – у всякому разі офіційно.
Однак він ніколи не зникав із колективної свідомості, в яку пропаганда періоду
ПНР методично вкарбовувала образ
«армії-визволительки» та «братньої країни рад» – образ, у якому відсутні
незручні згадки про культурну та фізичну жорстокість тієї першої та геноцидний
характер тієї другої. Однією із важливих форм приборкування Бестії була
культура – і висока, і масова, що додавала вірогідності фальшивій тезі про
польсько-радянське, тобто де-факто польсько-російське братерство. Через десять
років після рапорту Ковальова червоноармійці вже в нових мундирах армії
Російської Федерації, хоча все ще в старій символічній і пропагандистській
оправі, офіційно повернулися в Польщу в камуфляжі московської військової
культури – у Конгресовій залі [Палацу культури і науки в Варшаві – «подарунок
Сталіна польському народові»] вперше з’явився двічі Червонопрапорний ордена
Червоної зірки імені О.В. Александрова академічний ансамбль пісні і танцю
Російської (раніше Червоної) Армії, який з того часу виступив у Польщі на понад
двохстах концертах, з року в рік (за винятком нещасливого для Ансамблю 2016
року) притягуючи на свої концерти в рамках загальнопольського
турне тисячі людей. Цей особливий підрозділ російської армії, що перебуває під
безпосереднім наглядом Міністерства оборони Російської Федерації i
небезпідставно називається «співаючою зброєю» Росії, отримав в нашій країні
впродовж довгих 16 років багато вірних слухачів і любителів, котрі не
усвідомлюють його активності у сфері апології радянського тоталітаризму,
легітимізації агресивного російського неоімперіалізму,
кремлівської пропаганди і дезінформації або ж байдужих до цього усвідомлення,
позбавлених елементарних історичних асоціацій або із радикально руйнівними
асоціаціями, без геополітичного чуття чи охоплених пострадянською ностальгією.
Контракти, гроші i нагороди пливли широким струмком до організаторів концертних
турне Ансамблю в Польщі, в тому числі – до одного із головних промоутерів
широкого і надто вільного розуміння російської культури (в т.ч.
політичної) в нашій країні, лауреата премії Міністерства оборони Російської
Федерації «за польсько-російську дружбу i взаємну підтримку», Пьотра Скульського – особи, яка
політично сильно пов’язана з одним із найпідліших польських націоналістичних
середовищ – радянофілами, в’їдливими антисемітами та
українофобами з «Патріотичної Польщі», що мало своїм результатом висунення цим
карикатурним угрупованням кандидатури П. Скульського
в ході виборів на посаду Президента Варшави у 2010 році. Вітчизняна політична
патологія знайшла собі роботу на службі світової культурної і геополітичної
патології. Захоплення
«мистецькою майстерністю» російських солдатів, в ручному режимі підтримуване
дуже дієвим цільовим маркетингом i комплексним лобізмом з боку організаторів,
виявилось невразливим на такі компрометуючі Ансамбль i делегітимізуючі
його у чисто правовій площині [на основі польського і міжнародного права – див.
ст. 13 Конституції Республіки Польща, ст. 256 Кримінального кодексу Республіки
Польща, резолюція Європейського парламенту «Про вплив історичної пам'яті на
майбутнє Європи» 2019/2819 (RSP) від 19 вересня 2019 року і перераховані в ній
документи] факти, як хоча б його участь у святкуванні 130-ї річниці з дня
народження Йосифа Сталіна у 2009 році у Москві, організованому російськими
комуністами. Витримало навіть критичні історичні події: аншлюс українського
Криму у 2014 році, брутальний збройний напад Росії на східні регіони України, в
які ансамбль вписався безпосередньо шляхом створення і
пропагування неофіційного «гімну» окупованих російськими і проросійськими
силами територій, тобто пісні під назвою «Вежливые
люди». Організовані тоді громадські протести проти його присутності в
польському публічному просторі призвели до відміни лише деяких концертів.
Зґвалтована і пригнічена так недавно і так брутально вітчизняна естетика знову
підхопила хвалебну пісню на честь свого насильника і гнобителя – нездатна
захистити себе від ганьби, не проявляла також вразливості щодо «чужих», яких
ґвалтують і гнітять нині. Їй не перешкоджало символічне приниження співгромадян
із міст, розташованих уздовж шляху концертних турне Ансамблю (що пролягають,
зокрема, через територію Вармії), що носять у
незагоєних ранах пам’яті болючий досвід насилля і деградації, якого вони
зазнали від червоноармійців, яких вихваляє Ансамбль, отже тим більше її не в
стані були зворушити нинішні терпіння наших українських, кримськотатарських i
грузинських друзів, сестер і братів. Спричинені
щирою турботою про спільне благо, як у вузькому розумінні, тобто стосовно наших
співгромадян, зневажуваних і повторно віктимізованих
тріумфальним маршем оспівувачів слави загарбницької армії територіями, на яких
вона «наслідила» своєю підлістю і жорстокістю щодо їхнії
близьких, сусідів і земляків, так і в дещо ширшому розумінні, тобто стосовно
наших друзів – сестер-українок та братів-українців – приречених кремлівським лжецарем на щоденні терпіння, ненависть, приниження і
поневолення, a нерідко навіть на смерть, a при цьому сильні усвідомленням не
лише історії і культури спільноти, але також небезпек, які пов’язують нас,
поляків, з українцями, ми виступили 7 грудня 2018 року з громадянським
протестом проти присутності Підрозділу російської армії ім. A.В. Александрова у
польському публічному просторі – успішно перервали один із концертів i, в таким
чином вибореному для себе просторі, ми висунули гасла категоричної незгоди на
кремлівське символічне і фізичне насилля в Речі Посполитій:
Кремлівський рашизм – геть за Дон! та
братерської підтримки українців, які нині самотужки борються з брутальною
російською військовою та пропагандистською агресією:
Слава українцям, котрі борються за вашу і нашу свободу! Над кинутим
під ноги російських солдатів прапором Російської Федерації ми розгорнули
прапори Польщі та України, переплетені вузлом братерства. Нині, через
рік після тієї акції, ми вже знаємо, що вона мала великий успіх: у 2019 році,
що минає, Підрозділ російської армії імені О.В. Александрова вперше за 16 років
не відвідав Польщу, попри незмінну сценічну активність у глобальних масштабах,
в тому числі на території Європи – хоча б у цих скромних рамках вдалося
увільнити простір спільноти від отрути кремлівської пропаганди та історичної
фальші, висловлюючи при цьому повагу та духовну підтримку для незломних
українок і українців. Вже сам цей факт придає нашим діям річної давності
глибокого та незаперечного сенсу. Ширше і глибше свою позицію ми виклали у
доданому до даного тексту (у формі уривків та з прив’язкою до повної
версії) листі до генерала армії Сергія Шойгу, міністерського та військового
зверхника Підрозділу, а також до полковника Геннадія Саченюка,
безпосереднього керівника Ансамблю, який ми надіслали їм з нагоди приватного
святкування нами Першої річниці вигнання нами двічі Червонопрапорного ордена
Червоної зірки імені О.В. Александрова академічного ансамблю пісні і танцю
Російської армії. Лист має відкритий характер i як такий був переданий
українським і російським, а також польським ЗМІ, в яких рік тому наша акція
набула широкого розголосу. Ми щиро
сподіваємося, що цей лист дійде до свідомості адресатів одним із багатьох
шляхів, які ми йому обрали, а також на те, що буде ними сприйнятий з цілковитою
серйозністю, так само, як серйозно – про що свідчить безпрецедентна відсутність
Підрозділу в Польщі у 2019 році – була сприйнята наша акція незгоди річної
давності, a разом з нею – також це урочисте попередження і застереження: Знайте i
передайте це знання своєму цареві, що коли, попри все, нога російського солдата
з вашого Підрозділу ступить у майбутньому на землю Речі Посполитої, цей
найманець напевно зустріне на своєму шляху нас. Ми виступимо так, як рік тому,
проти фальші, поневолення умів і сковування волі; на захист правди, свободи,
гідності і пам’яті; керуючись турботою про спільне добро, тобто про те, чим, по
суті, є Річ Посполита. Станемо пліч-о-пліч з нашими українськими Сестрами і
Братами, в яких нині – як майже завжди впродовж уже кількох сотень років –
спрямоване вістря кремлівської військової, пропагандистської і символічної
агресії, яких зневажає московський лжецар та його
слуги. Маємо обнадійливе усвідомлення незломної сили цього союзу –
усвідомлення, що ґрунтовно базується на історичному досвіді. Їхні страждання i
приниження вам не пробачать. Нас напевно буде більше, ніж рік тому, коли ми
виступили проти Підрозділу удвох, тобто саме в такій кількості, яка потрібна,
щоб його прогнати.
*
* *
Наводимо
фрагменти з листа до генерала армії Сергія Шойгу i полковника Геннадія Саченюка: Генерале
Шойгу! Полковнику Саченюк! […] Немає
важчого звинувачення щодо людини, артиста і солдата, ніж звинувачення у фальші,
поневоленні розуму, сковуванні волі і відсутності гідності. І немає такої
броні, яка захистила би людину, артиста і солдата від ганьби, яка накладається
на сумління, сценічний одяг i мундир того, хто завше без гідності або
позбувшись її для отримання прибутку, зі страху або по дурості покірно впрягає
розум в ярмо Зла i власними руками розбиває свій особистий компас вільної волі,
перетворюючи фальш у зброю проти реальності та людей. [...] ми
виступаємо проти присутності в Речі Посполитій [...] Ансамблю [...] ім. О.В.
Александрова. З [...] фактографії, що стосується Ансамблю [...] відчитуємо
логічний і моральний наказ його [...] усунення з [...] публічного простору,
який Ансамбль заражає брехнею i підлістю під камуфляжем
московської культури, а також [...] форми військового мундиру варварської,
загарбницької армії – нині російської, але завше червоної. Членів і керівництво
Ансамблю звинувачуємо у фальші, поневоленні розуму, сковуванні волі i
відсутності гідності, a крім того – в апології геноцидного радянського
тоталітаризму, активній участі у кремлівській пропагандистській машині та
порушенні найвищого закону Речі Посполитої – Її Конституції — а також духу і
букви міжнародного права. [...] […] наведемо
лишень деякі [нікчемності] [...] •
пропагування і прославляння радянської тоталітарної системи [...] – яскравим
прикладом такої діяльності є [...] використання [...] символіки [...]
геноцидного сталінського режиму i його злочинної армії в однозначно
апологетичному дусі (див. хоча б виступ Ансамблю з нагоди 130-ї річниці
народження Йосифа Сталіна під лозунгами «За Родину! За Сталина!
За социализм!» i портретом тирана, підлого
організатора Голодомору, депортації кримських татар, польської операції НКВС і
багатьох інших геноцидних діянь) [...]; такі діяння перебувають у разючій
суперечності зі ст. 13 Конституції Республіки Польща, ст. 256 Кримінального
кодексу Республіки Польща, а також з духом і буквою міжнародного права, див.
наприклад: резолюція Європейського парламенту «Про вплив історичної пам'яті на
майбутнє Європи» 2019/2819 (RSP) від 19 вересня 2019 року і перераховані в ній
документи; • активна
участь у кремлівській пропагандистсько-дезінформаційній
кампанії […] i таким чином вписування [...] у сценарій гібридної війни, що
ведеться нині рашистським кремлівським режимом [...]
проти західного цивілізаційного порядку, а також – абсолютно безпосередньо, у
воєнному плані – проти сестринської України – яскравим прикладом таких дій є
[...] компонування i [...] пропагування неофіційного «гімну» окупованих Росією
українських територій, тобто пісні під назвою «Вежливые
люди», що прославляє терористичний акт російської збройної агресії проти
суверенної України [...]; російський напад [...] становив порушення норм
міжнародного права [...] i, як такий, був засуджений цивілізованою міжнародною
спільнотою [...]; •
приналежність до армії країни-агресора, яка перебуває у стані замороженого
конфлікту або відкритої війни з дружніми Речі Посполитій державами (такими як
Україна чи Грузія), на правах підрозділу, що перебуває під патронатом
Міністерства оборони Російської Федерації – як такий, Ансамбль є представником
армії, [...] на якій лежить відповідальність за огидні воєнні злочини;
приймання підрозділів ворожої російської армії в умовах окупації українського
Криму i триваючої російської агресії на сході України не лише глибоко
суперечить геополітичним інтересам Речі Посполитої, але передусім несумісне з
цінностями, на яких базується Річ Посполита. [...]
присутність Ансамблю в багатьох містах Речі Посполитої є замахом [...] на
спільне благо і гідність наших земляків, у індивідуальній і колективній пам’яті
яких все ще живуть образи колишньої культурної і фізичної жорстокості [...]
червоноармійців, а також на гідність і чутливість наших українських і
татарських співгромадян і друзів, які у свіжій пам’яті мають терор і
переслідування з боку солдат Російської Федерації в окупованому Криму i на
Східній Україні. [...] Вищесказане
[...] накладає на тих, хто є Річчю Посполитою, тобто її свідомих громадян,
логічний, моральний і спільний обов’язок [...] дієвого протистояння Злу. [...]
Цей обов’язок [...] ми виконали 7 грудня 2018 року під час концерту Ансамблю
[...]. Концерт був ефективно перерваний [...]. Прапор Російської
Федерації [...] був кинутий під ноги близько 100 солдатів армії Російської
Федерації, котрі були на сцені, – жоден з них не кинувся, щоб його захистити,
жоден цього прапора не підняв, що відклалося у нашій свідомості [...] як
незаперечна демонстрація [...] дефективності відносин громадянин-держава в
Росії, в якій ця дефективність [...] маскується досконалою сценографією і
хореографією, ритуалом, урочистістю, брязканням обладунку та сеансами
колективної реанімації бойової слави. [...] наслідки
нашого вчинку переповнюють нас [...] задоволенням – у [...] 2019 році
Ансамбль не приїхав до Речі Посполитої вперше за 16
років. [...] Наш символічний заклик поміщений в [...] солдатській римі,
адресованій солдатам царя:
Кремлівський рашизм – геть за Дон! [...]
парафразі [...] заклику [...] «Солідарності» часів воєнного стану [...], був
почутий у кремлівській фортеці Зла і сприйнятий так, як і був проголошуваний –
цілком серйозно. Підтвердженням першого стала [...] істерична реакція провідних
російських ЗМІ [...]. Підтвердженням другого – відсутність Ансамблю
в [...] Речі Посполитої у 2019 році […] [а також] абсурдний розмір штрафу, який
було накладено на «виконавців» [...]: по 2330 польських злотих з кожного, який
ми-«виконавці» сприймаємо [...] як оцінку честі «імперії» [...] – саме ця честь
дуже промовисто здешевіла протягом років! Все ж попередньо вигнання з Речі
Посполитої підрозділу червоної армії коштувало значно більше – надто багато,
щоб забути; надто багато, щоб вибачити; надто багато, щоб підхопити споконвічну
фальшиву пісню про братерство [...]. Сьогодні,
через рік після вигнання Підрозділу червоної армії ім. О.В. Александрова з Речі
Посполитої, повторюємо наш заклик: Генерале
Шойгу! Полковнику Саченюк! Ваш ансамбль
насправді є лишень знаряддям в руках сатрапа, що фальшує [...] пісню про минулу
та нинішню славу, однак не позбавлений слуху, тому почуйте категоричну вимогу
знад Вісли: Кремлівський
рашизм – геть за Дон! А якщо
знайдете в серці хоча б крихту солдатської відваги, про яку мають гласити світу
ордени на ваших мундирах, або тої звичайної – людської [відваги], від якої цей
мундир вас не звільняє, донесіть до свого царя слова польського поета Чеслава
Мілоша: Który skrzywdziłeś człowieka
prostego, Śmiechem nad krzywdą jego wybuchając, Gromadę błaznów koło siebie mając Na pomieszanie dobrego i złego, Choćby przed tobą wszyscy się skłonili, Cnotę i mądrość tobie przypisując, Złote medale na twoją
cześć kując, Radzi, że jeszcze dzień jeden przeżyli, Nie bądź bezpieczny. Poeta pamięta. Możesz go zabić – narodzi się nowy. Spisane będą czyny i rozmowy. Lepszy dla ciebie byłby
świt zimowy I sznur, i gałąź pod ciężarem zgięta Їх
доповненням нехай будуть слова українського поета Василя Стуса: Гойдається
вечора зламана віть, Мов костур
сліпого, що тичеться в простір останньої невіді. Жалощів брості коцюбляться
в стінні. А дерево спить. Гойдається
вечора зламана віть, туга ніби слива,
рудою налита. О ти всепрощильна, о несамовита! Осмутами
вмита твоя ненасить. Поорана
чорна дорога кипить — Нема ні
знаку од прадавнього шляху! Тугий
небокрай, погорбатілий з люті гірких доторкань. О піддайся покуті непевности. Господи,
дай мені жить. Удай, що
обтято дорогу. Що спить душа,
розколисана в смернім аркані високих
наближень. На серця екрані гойдається
вечора зламана віть. І стежку
твою обдало кушпелою... ...Роздайся,
роздайся в двобої з добою! Прислухайся
тільки, чи Всесвіт не спить. Усесвіт не
спить. Він вовтузиться, во- втузиться, тузаний хвацько під боки мороками спогадів...
Луняться кроки. Це, Господи,
сяєво! Це торжество надій,
проминань і наближень і на- вертань у свої, у
забуте й дочасне... Гойдається невіль. І сонце не гасне. І грає в
пожежах мосяжних сосна. І сонце твоє
простопадне кипить! І як мені,
Господи, як мені жить?! Клясти і
любити, клясти і любити, канчук
цілувати і плетену пліть, і небо твоє
під торосами неб... ...Залізний,
із пластику, шкла і бетону, надибую
пісню. Лювлю їх до тону шовкового
голосу. Зацний погреб! Поорана
чорна дорога кипить — нема ні
знаку од прадавнього шляху... ...Сподоб мене, Отче, високого краху. ...Вельможно хитається зламана віть. Чи чуєте ви
– o панове-солдати! – цю непевність, що пожирає броню гордині як іржа? Знайте i
передайте це знання своєму цареві, що якщо, попри все, нога російського солдата
з вашого Підрозділу стане в майбутньому на землю Речі Посполитої, найманець цей
напевно зустріне на своєму шляху нас. Ми виступимо [...] проти фальші,
поневолення умів і сковування волі; на захист правди, свободи, гідності і
пам’яті; керуючись турботою про спільне добро, тобто про те, чим, по суті, є
Річ Посполита. Станемо пліч-о-пліч з нашими українськими Сестрами і Братами
[...]. Маємо обнадійливе усвідомлення незломної сили цього союзу –
усвідомлення, що ґрунтовно базується на історичному досвіді. Їхнього страждання
i приниження вам не пробачать. [...] Генерале
Шойгу! Полковнику Саченюк! В глибоко
гуманітарній реакції на нашу акцію, що відкриває перед нашими очима
по-справжньому сибірське безмежжя культурно піднесеного духа, головний
адміністратор Підрозділу, а одночасно заслужений артист Російської Федерації
Віктор Кадинов «доброзичливо» заявив таке: Это подонки — не люди! [...] Это
дерьмо, которое лезет изо всех
дырок. [...] Ансамбль никогда не победят так же, как не победят Россию. У контексті
безпрецедентної відсутності Підрозділу в Речі Посполитій у 2019 році, що минає,
сприймаємо ці слова за хорошу прикмету. Ми впевнені в одному: путінська Росія –
так само, як і ваш Підрозділ – програє і, в кінцевому підсумку, програє, перш
за все, сама з собою [...]. Зрозуміло, що як Підрозділ, так і путінська Росія
можуть завжди розраховувати на наше глибоке усвідомлення акумульованого в них
Зла, сердечний «слов’янський» гнів, у якому ми єднаємося з Сестрами-Українками
i Братами-Українцями, а також на нашу неустанну готовність нести «братню
допомогу», обмежену лише нашою уявою, в намаганні досягнути цієї благородної
мети. Rafał R. Suszek i Michał Wojcieszczuk 10.01.2020 |
