www.ji-magazine.lviv.ua

Юрій Гарматний

Підступний напад Наполеона

  Московство посилено культивує твердження, що Наполеон підступно атакував не готову до війни Російську імперію. Найвідоміший серед таких розповідачів – Лев Толстой, який в епопеї «Война и мир», стверджував, що Росія виявилася абсолютно неготовою до війни, на яку тим не менш, усі очікували (т. І. ч.1, глава ІІІ).  

  Насправді, Російська імперія давно готувалася до цієї війни. Ще в 1810 році, військовий міністр, з «истинно русской фамилией»  Барклай де Толлі, виклав імператору Олександру І план війни в разі вторгнення Наполеона на землі підвладні цареві.

  План був простий як ріг будинку. Московська армія мала відступати, уникаючи значних битв аж до Волги, до настання морозів. Разом з тим планувалося зосереджувати головні сили на флангах армії Франції, аби оточити, не готові до зимової кампанії, війська Наполеона.

  План Барклая враховував реальну боєздатність царської армії, яка вже мала гіркий досвід боїв з Наполеоном – усі битви завершувалися повним розгромом московського війська.

  У війнах, що передували кампанії 1812 року, саме московство вело агресивну наступальну політику проти революційної Франції, відпрацьовуючи власним«гарматним м’ясом» кредити, узяті ще Катериною ІІ.

  В усі часи московська армія відзначалася низькою боєздатністю, і перемагагала лише або значно слабкіших супротивників, або нападаючи на ворога в коаліції потужних держав. Не стали винятком і війни тих часів.
  Міфологізований Москвою генерал-каратель Олександр Суворов, зіткнувшись з регулярною армією Франції, змушений був тікати через Альпи, гублячи, на ходу лапті (личаки), артилерію, обоз, та кидаючи як непотріб, поранених бійців своєї армії.

Загарбник Наполеон

  Московська пропаганда подає похід Наполеона як суто загарбницький. Насправді французький імператор був змушений вдатися до таких дій через нахабне порушення Російською імперією умов Тільзитського миру укладеного в 1807 році.

  За цією угодою царська Росія зобов’язувалася долучитися до торговельної континентальної блокади Англії та збройно підтримувати Францію у війнах з Британською імперією. Як усі укладені Москвою договори, і цей виявився не вартим навіть паперу на якому був написаний.

  Цар Олександр не брав участі в жодних бойових діях проти британської Корони, і вже в 1810 році розпочав торгувати з нею через треті країни. Усі звернення Франції з цього приводу московський цар проігнорував.

  Наполеон зрозумів, що усі висловлювання «глибокого занепокоєння» нахабним порушенням Російською імперією укладених нею ж угод, не мають жодного сенсу. Через низький рівень інтелекту «посконный» лапотнік розуміє лише грубу фізичну силу.  До якої імператор Франції змушений був вдатися.

Генерал «Мороз»

  Оборонний план Барклая московство реалізувало лише почасти. Оточити армію Франції не вдалося. Наполеон дійсно виявився не готовим до зимової кампанії, і змушений був повернутися зі своїм військом на батьківщину.

   Але й тут, московська пропаганда вдалася до відвертих перекручень. Буцімто армія Французької імперії знищили люті морози.
  Насправді, царська армія, що нібито гнала Наполеона, виявила ще більшу неготовність до зими і морозів. Голод і холод завдавали царській армії більших втрат, ніж армії імператора Франції. Про це залишилися згадки московського офіцерства, безпосередніх учасників тих подій: Федора Ґлінки, Ніколая Муравйова, та інших.

  «Русский мир» не спромігся реалізувати ретельно розроблені заздалегідь власні плани.

  Чому московство виявилося не готовим воювати у природних для себе кліматичних умовах? Чому царат не міг прогодувати власну армію? Відповідь проста – московським можновладцям зажди було начхати на своїх холопів. Ніхто і ніколи не дбав, і досі не дбає, про простолюд Московщини. Тому ніхто не подбав про забезпечення армії усім необхідним. А навіщо? «Бабы еще нарожают!»

  Московити, усупереч плану Барклая де Толлі, не змогли уникнути масштабного зіткнення з армією Наполеона. Битва під Бородіно була програна царськими військами по всіх покажчиках, але московська пропаганда, поквапилася перекрутити значущість і наслідки тих подій.

Бородінська битва

  Царські війська на початку битви мали стратегічну і чисельну переваги. Але, як кажуть гравці в карти: «До козирного туза треба мати кілограми розуму», чого геть був позбавлений головнокомандувач московського війська Міхаїл Кутузов.

  Про розумові та професійні здібності Кутузова зневажливо висловлювалися його підлеглі, з яких пропаганда зробила героїв Бородінської битви.

Негативну характеристику Кутузова залишили в своїх спогадах Раєвський та Ланжерон, але найбільш влучно та вичерпно висловився Багратіон: «Кутузов мав особливий дар битися не вдало».

  Одноокий московський  полководець спромігся знехтувати всіма стратегічними перевагами розташування своїх військ. Він зосередив головні сили на правому фланзі, чим не забарився скористатися військовий геній Наполеон.

  Головний удар французької армії був спрямований проти центру та лівого крила армії Кутузова. «Геніальний» московський фельдмаршал був заскочений зненацька таким рішенням Наполеона, про що свідчить простий факт – резерви царського війська були введені в бій на самому початку Бородінської битви, аби порятувати частини керовані Багратіоном від повного знищення.

  Французи героїчним зусиллям розбили Багратіона і надіслані йому резерви, захопили батарею Раєвського, та змусили московство накивати лаптями п’ятами з цієї ділянки фронту.

  Порятувати московську армію від повної поразки мали донські козаки. Загони отамана Платова і кавалерійські частини Уварова здійснили фланговий обхід та завдали удару по французьких тилах. Наполеон змушений був призупинити наступ в напрямку батареї Раєвського. Козача та московська кіннота зазнала значних втрат і швидко відступила.

  Платова і Уварова, що фактично врятували царське військо від повної поразки, після битви, Кутузов навіть не представив до нагород. Це були єдині генерали – учасники Бородінської битви, які залишилися без відзнаки заслуг. Спрацював одвічний московський принцип»: «Разобрались, как следует, и наказали, кого попало».

  Розгром батареї Раєвського московська пропаганда прикрила побрехеньками про батьківську самопожертву генерала Раєвського. Начебто, ще на початку війни, 23 (11) липня в бою під Салтановкою (Білорусь) він повів своїх бійців в атаку, разом зі своїми дуже молодими синами,  найменшому з яких було лише одинадцять років. Попри те, що сам Раєвський рішуче заперечував цю вигадку, її масово тиражували різні вироби московської пропаганди.

  Не оминула чаша ця й видатного українського художника Миколу Самокиша, який зобразив «героїчний подвиг» Раєвського з синами на своєму полотні присвяченому столітньому ювілею війни з Наполеоном.

  Після битви армія Кутузова, що мала чисельну перевагу, залишила Бородінське поле переможцям, і чкурнула світ за очі. Втрати царської армії, що захищалася, перевищували втрати французів.

  Наближений до Кутузова полковник Толь швидко зліпив для царя низку переможних реляцій, у яких перетворив реальну поразку, щонайменше, в битву з нічийним результатом.
  Імперська пропаганда радо підхопила «похвалу начальству в доступной для него форме» ( у наступному столітті цей принцип зробиться головним методом соцреалізму) і почала масово тиражувати байки Карла Толя. На Московщині і досі вважають Бородінську поразку мало не взірцем своєї військової доблесті.

  Наївний Наполеон, навіть не здогадувався, що за звітами ставки Кутузова. він майже програв битву 7 вересня 1812 року. Тому, через кілька днів, без жодного спротиву, французький імператор  увійшов до Москви

  Наскільки кумедним може бути шовіністична пихатість свідчить вірш М. Лермонтова «Бородино». У ньому поет вихваляє, як найбільше досягнення, що Москва не принесла Наполеону ключі від міста.

Уся ця патетика Лермонтова нагадує старий анекдот.

«– Ой лишенько! Мене зґвалтували!

 – Та ти хоч опиралася?

– Авжеж! Головою в стінку!»

  Згодом, московство опанувало технологію перетворення реальних поразок на міфологічні перемоги, відомих як «героические обороны». Яскравим взірцем цієї технології є бої за Севастополь у 1853 та 1941 роках, або оборона Порт-Артура в 1904. Московство здало місто супротивникам, потопило свій флот, і назвала всю цю ганьбу «героической обороной».

Наполеон у Москві

  Попри постулати пропаганди, що буцімто Наполеон увійшов до залишеної майже усіма мешканцями Москви, у місті залишалося понад 70% населення. Так що усі пасажі Толстого на цю тему – не більше ніж літературний прийом та художня вигадка.

  Москву підпалили самі москвини, виконуючи план «випаленої землі» Барклая де Толлі.

  Найбільшою проблемою царату була не армія Наполеона, а війна з народами Російської імперії, що перебували в кріпацтві – різновиді рабства. Докладніше про розповідається в статті «"Отечественна" война 1812 года: царизм против российского крестьянства».

  Наполеона звинувачують у наказі підірвати Кремль. Реальна руйнація Кремля була не значною. Через століття, рідний Росії комуністичний режим, знищив у місті стільки пам’яток архітектури, що на цьому тлі, спалена в 1812 році Москва виглядає як дитячі пустощі.

«Отечественная война 1812 года»

  В 1812 році ніхто не називав війну з Наполеоном «отечественной». Назва виникла пізніше, в листуванні та спогадах ветеранів.

  Вони називали кампанію «отечественной» оскільки бойові дії розгорнулися на території «отечества» московського офіцерства. До і після 1812 року, царська армія вела війни з Францією виключно за межами Російської імперії. Тому московські офіцери вживали назву «отечественная» війна, задля того, аби банально відрізняти ці події від каральних закордонних походів проти Франції.

  В офіційний обіг назву «отечественная война» було введено публікацією в 1839 році замовного пропагандистського твору  А. Михайловського-Данілевського «Описание Отечественной войны 1812 года по высочайшему повелению». Із самої назви зрозуміло хто і що замовив, єдине що не зазначено – скільки за роботу отримав борзописець.

Урочисті святкування

  Попри відсутність перемог царської армії над військом Наполеона, московство, дотепер,  за найменшої нагоди влаштовує пишні урочистості з приводу війни 1812 року.

Для вільної людини це дуже дивно, бо одним з головних наслідків «победы в Отечественной войне» було збереження кріпацтва в Російській імперії ще на півстоліття.

  Мабуть холопам та їх нащадкам подобаються «скрепы» в дусі легендарної Салтичихи. (Салтичиха – Дар'я Салтикова (1730 – 1801) – московська поміщиця, що уславилася побожністю, щедрими пожертвами на монастирі та жорстоким катуванням своїх кріпаків).

2 11 2020

http://garmatny.blogspot.com/2019/11/1812.html