www.ji-magazine.lviv.ua

Бруно Латур, французький мислитель, соціолог науки

Яким буде світ псля епідемії? Чи вимушена ізоляція насправді об’єднує нас, перетворює на якісно нову, солідарну спільноту? Чи стане криза передумовою до більш справедливого перерозподілу благ, щоб уникнути нових криз в майбутньому? Чи підготує до криз нового типу — кліматичних? 

Несподіваний збіг загального карантину і часу Великого посту може бути корисним для тих, кого попросили з солідарності нічого не робити й залишатися в тилу. Таке вимушене говіння, світсько-республіканський рамадан — добра нагода для них поміркувати, що є істотне, а що нікчемне… Так ніби інтервенція вірусу може послужити генеральною репетицією наступної кризи, за якої переорієнтація життєвих умов торкнеться всіх, включно з деталями повсякденного існування, які доведеться навчитися турботливо відбирати. Я, як і багато інших людей, маю гіпотезу що нинішня санітарна криза готує, підводить, спонукає приготуватися до зміни кліматичної. Ця гіпотеза ще потребує перевірки. 

Що дає змогу двом кризам насувати одна за одною, то це раптове й болісне усвідомлення, що класична дефініція суспільства — взаємозв’язок людей — позбавлена сенсу. Становище соціального в кожний момент перевизначається зв’язками між багатьма акторами, більшість із яких не мають людської форми. Це стосується не лише мікробів (як ми знаємо з часів Пастера), а й інтернету, права, організації лікарень, можливостей держави, а також клімату.

І, звісно, попри галас навколо «воєнного стану» проти вірусу, він є лише однією ланкою у ланцюзі, в якому менеджмент запасів масок або тестів, регулювання права власності, громадянські звички, жести солідарності важать рівно настільки, наскільки й визначення рівня вірулентності інфекційного збудника. Якщо взяти до уваги всю мережу, в якій вірус — лише одна з ланок, той самий вірус не діє в однаковий спосіб на Тайвані, в Сінгапурі, Нью-Йорку або Парижі. Пандемія — не більш «природне» явище, ніж голод чи кліматична криза. Суспільство вже давно вийшло за вузькі рамки соціального.

Велика прірва

Хоч ми й з’ясували це, ще невідомо, наскільки далеко заходить ця паралель. Адже, зрештою, санітарні кризи не нові, й швидке та рішуче втручання держави поки не має вигляд чогось небаченого. Достатньо глянути, з яким ентузіазмом президент Макрон накидає на себе подобу вождя держави, за якою він так патетично сумував до цього часу. Значно краще, ніж теракти (котрі, хай там як, є справою лише поліції), пандемії пробуджують у керманичів, як і в керованих, щось на кшталт очевидності — «ми маємо вас захищати», «ви маєте нас захищати», — яка легітимує застосування державної влади й дозволяє їй вимагати того, що за інших обставин зустріли б заколотами. 

Але ця держава — не держава XXI століття й екологічних змін, це держава XIX століття і того, що заведено називати «біовладою». Говорячи словами покійного статистика Алена Дерозьєра, це держава добре підібраних статистичних даних: керування населенням на територіальній сітці, яку розглядають згори під владою експертів. Саме це, як ми бачимо, відроджується сьогодні — з тією лише різницею, що воно відтворюється від країни до країни — аж до планетарних масштабів.

Особливість нинішньої ситуації в тому, що, залишаючись зачиненими у своїх чотирьох стінах, тоді як назовні розгортається розширення повноважень поліції і сигнали машин швидкої допомоги, ми колективно розігруємо карикатуру біовлади, яка немовби вийшла прямісінько з лекційного курсу Мішеля Фуко. Включно зі зникненням з очей величезної кількості невидимих робітників, змушених працювати хоч-не-хоч, аби інші могли продовжувати ховатися вдома — вже не кажучи про мігрантів, які не піддаються фіксації. Але це карикатура якраз на ту епоху, яка вже не є нашою. 

Річ у тім, що існує велика прірва між державою, здатною сказати: «Я захищаю вас від життя до смерті» — тобто від зараження вірусом, чиї сліди відомі лише науковцям, а наслідки можливо виявити шляхом збору статистичних даних, — і державою, яка наважиться сказати: «Я захищаю вас від життя до смерті, тому що підтримую умови проживання всіх живих видів, від яких ви залежите». 

Проведіть мисленнєвий експеримент: уявіть собі, що президент виходить і заявляє тим самим тоном Черчилля про низку заходів, спрямованих на збереження запасів газу і нафти в надрах землі, зупинку торгівлі пестицидами, скасування глибокого буріння і — крайнє зухвальство — заборону обігрівачів на терасах барів… Якщо податок на паливо збурив такий шалений рух жовтих жилетів, то можна тільки здригнутися від самої думки, які заворушення можуть охопити країну після цих заяв. І, тим не менше, вимога захистити громадян для їхнього ж блага від смерті є безкінечно більш виправданою не так у ситуації санітарної кризи, як у разі кліматичної зміни, адже від неї постраждає буквально кожен, а не кілька тисяч — і не на деякий час, а назавжди. 

Вийти з глобалізованого виробництва

Авжеж, ми добре розуміємо, що такої держави не існує. А ще більше непокоїть те, що неясно, як держава готується переходити від однієї кризи до іншої. У санітарній кризі адміністрація грає доволі класичну роль педагога, а її влада повністю збігається зі старими національними кордонами — архаїзм повернення до європейських кордонів є тому болючим доказом. У разі ж екологічних змін усе буде з точністю до навпаки: це влада муситиме навчатися в різнорідного народу, на численних рівнях, як організовувати існування на територіях, де люди випробовуватимуть різні методи виживання, намагаючись вийти з нинішнього глобалізованого виробництва. Вона взагалі буде нездатна диктувати директиви згори.

За умов санітарної кризи посполитий народ має знову навчатися, як у початковій школі, мити руки й чхати в лікоть. У разі екологічної зміни в становищі учня опиниться держава. 

Але є й інша причина, чому термін «війна проти вірусу» затемнює картину: в умовах санітарної кризи, можливо, й правда, що люди, взяті в цілому, «борються проти» вірусу — навіть якщо той зовсім не цікавляться нами й переходить від горла до носа, вбиваючи нас без будь-яких звинувачень. Ситуація трагічно обернена при екологічній зміні: цього разу патогенним агентом, чия страшна вірулентність змінила умови існування всіх мешканців планети, є зовсім не вірус, а люди! Але не всі люди, а деякі — тільки ті, що розгорнули війну проти нас, не оголошуючи нам про це.

До цієї війни національна держава настільки кепсько підготована, відкалібрована, спроєктована, наскільки можливо, адже ліній фронту велика кількість, і проходять вони крізь кожного з нас. Саме в цьому сенсі теперішня «загальна мобілізація» проти вірусу аж ніяк не доводить, що ми будемо готові до наступної. Не тільки військові завжди запізнюються на війну. Та, зрештою, ніколи не знаєш, які дивовижні навернення можуть статися під час посту, хай і світсько-республіканського. Уперше за багато років мільйони людей, що застрягли у своїх домівках, здобувають забуту розкіш: час поміркувати й оцінити, що їх змушує зазвичай гарячкувати й метушитися. Витримаймо належно цей довгий і неочікуваний піст.

Переклав Андрій Рєпа

31 03 2020

https://politkrytyka.org/2020/03/31/yakyj-svit-pislya-pandemiyi-bruno-latur-yeva-illuz-zhan-lyuk-nansi/