www.ji-magazine.lviv.ua

Наталя Зубик

Міхаель Вольгемут. Танець смерті (1493)

«Від  чуми, голоду, війни врятуй нас Господи» – слова молитви у середньовіччі. Чума, як бачимо, в цьому списку на першому місці. Її візити – згубні ,  люди проти неї –  безсильні. Вижити в голод  та й припинити війну було в межах людських сил. А в часі  епідемій від нас нічого не залежало, тому й говорили львів’яни, що будь-який мор є страшнішим за татар.

Татарські навали  були меншим злом через їх видимість, а хвороба – невидима, невблаганна, безжальна і смертельна. Уявляю як холоне все єство середньовічного міщанина, навіть при вимовлених пошепки словах – чума, холера, віспа, проказа, тиф. Хоча львів’яни не дуже в деталі занурювалися, називаючи всі ці хвороби одним страшним словом – МОР.

Чума на зображенні з XV століття

Сьогодні рівно місяць, як ми з Вами на карантині. Не одні ми – майже цілий світ . Пропоную трохи відволіктися від страху сьогоднішнього і поговорити про страхи минулі. Епідемії у середньовічному Львові. Тема з однієї сторони – тривожна, а з іншої дає розуміння, що сьогодні ми не маємо і сотої долі тих страждань, які переживали наші предки.

Давайте уявимо собі Львів у період з ХІV по ХVІІІ століття. Саме в цей час смерть від епідемій була найбільшою.

Санітарні умови. Місто, затиснене мурами, мало розміри приблизно 600 на 600 м. Вічний морок вузьких вуличок. Жодного зеленого деревця. Неймовірна тіснота в межах міста загалом, і в межах окремої ділянки зокрема. Будівлі були вузькими – в деякі кімнати не попадало ні сонячне проміння, ні свіже повітря. (Порівняйте з нашими комфортними умовами. Правда кращі?).  Міщанські кам’яниці були перенаселеними, багато з них належали декільком родинам. У дворах тримали худобу. Місцем для життя були і темні, вогкі та  холодні пивниці.  Згадайте про прикостельні кладовища (7 в межах 600*600 м) і про згромадження померлих у підземних криптах. А тепер додайте, що в хаті в таких умовах сиділося нечасто і середньо-статичний львівський обиватель своє життя проводив у храмі, в ремісничій майстерні, в шинку або на ярмарку, де збиралися величезні тлуми людей. А тепер уявіть, що залишається після ярмарку, скільки сміття і бруду. Ще додайте, що львів’яни  з покоління в покоління мали звичай викидати непотріб з дому на вулицю, в тому числі помиї та інші відходи з «нічних ваз», які виливалися або прямо  з вікон, або через ринви щоразу після заходу сонця . Не допомагали регулярні укази магістрату аж до другої половини 18 ст. А тепер додайте натовпи людей, які втікали від різних небезпек до Львова. А чого вартувало квартирування військових, які свої військові виправи часто  починали саме зі Львова. Довго ще за ними залишалися купи гною і ніхто не мав охоти це прибирати. І хоча ми знаємо, що в середньовіччі прибиранням мав займатися кат, але  не завжди він  це робив старанно і вчасно . Найчастіше гній просто розтягувався по вулиці. Ще в 1467 році місто прибиралося двічі на рік – на Пасху і на св. Михайла. І ще деколи чистили площу Ринок перед урочистостями. Місто в межах стін було справжнісінькою магнітом для епідемій.

Львів, вежа Токарів та Линників поруч з Міським Арсеналом, де колись мешкав кат. Фото початку XX століття

Що цікаво, перші з них заледве відображені в наших  історичних документах. А їх немало  -1348,1362,1365, 1435,1441, 1464…., проте тільки якесь легке відлуння, навіть без зазначення самої хвороби, без опису симптомів. Під іменем зараза або мор. Заледве вказані дати появи, відсутні  будь-які висновки чи подальша  профілактика. Цьому є причина – віра в Боже милосердя правила світом і обіцяла кінець будь-якої зарази. І ця віра була сильніша за інстинкт самозбереження. Не було людини без гріха, а значить кожен мав очікувати покарання, в тому числі через «морове повітря». Вважали також, що лікування заражених є перешкоджанням Божій волі, бо ж Бог їх вибрав для мук і терпіння, а ти хочеш їх звільнити. Тому лікарі більше писали трактати і дискутували, ніж лікували. І чомусь не дуже зверталося увагу на те, що найчастіше і найпершими помирали безгрішні діти.

Львів, панорама XV століття

Але я вас хочу трохи втішити. Вже під кінець ХV ст. в місті  зрозуміли потребу в чистоті – запровадили регулярне вивезення сміття та відвід фекалій. Правда відводили недалеко – за оборонні вали. Та й сміття височіло  «хмарочосами» по всіх валах, хоча мало би збиратися у наперед визначеному магістратом місці. Тому що, як і тепер,  для дотримання чистоти потрібні не укази а бажання). В будь-якому випадку це теж було на руку епідеміям. Але в самому місті вже з 1479 року почали брукувати вулиці ( це видно з видатків бюджету), будувати піземні канали для відведення нечистот і зайвої води. В 16 ст. був вже навіть податок на прибирання  і його платили, як мінімум,  всі вози, які проїжджали через Львів. І ці кошти йшли на оплату пургантів, які «шуфлювали гній». Обов’язковими стали шарварки – в радянські часи їх називали «суботниками» – коли жителі найближчих львівських сіл добровільно-примусово мали відпрацювати на благо міста, в тому числі прибиранням. У місті в 1589 році появився перший водозбірник, адже  в часі коли неприятель нищив водогони, була потреба в чистій питній воді.  (До появи «Мелюзини» пили брудну воду, змішану з горілкою, пізніше водозбірень буде три, на двох з них сьогодні фонтани Нептуна та Діани). Але ці міри інфекцій не зупинили. І з ХІV до ХVІІІ ст. наше місто пережило з більшими чи меншими втратами 51 (!)  велику епідемію. З них: 4 до – в ХІІІ-ХІV ст., 6 – у ХV ст., 12- у ХVІ, 18 – у ХVІІ, 11- у ХVІІІ. А ми нарікаємо…

Сюжет з життя міста, в якому ходить епідемія

Знаки. Земні та небесні.  Що цікаво перед кожною епідемією були якісь знаки – від небесних , до пожеж, голоду чи повеней. Також лякали розміщення  планет, фаза місяця,  землетруси, надмірні дощі і їх відсутність, тумани, вітри з півдня і сходу, комети, метеорити, надто яскраві зорі, затемнення, велика кількість змій, плазунів. До поганих знаків відносили часті викидні у жінок та  народження близнят!!!. Боялися люди чорних воронів, бо біду накаркували.

Кістлява з косою не сама металася по вилюднілих містах. В неї були абсолютно реальні, а головне всюдисущі помічники –щурі. В ланцюжку інфікування тоді були не змія з  кажаном, а щур-паразити (блохи і воші)-людина. Щурячі блохи , які несли збудник хвороби, заражали не тільки людей, але й домашніх тварин, зерно, що і створювало ґрунт для епідемії. Ось чому після найбільшої львівської пожежі 1527 року ми забули про інфекційні хвороби аж на 20 років. Вогонь очистив наше місто в тому числі і від щурів. Я не знаю як ви, але мені чомусь згадався мультик з дитинства. Пам’ятаєте?

Симптоми. Холодний піт на чолі і сильна гарячка всередині, давило в грудях, страшна спрага, втрата сил, тривала діарея, сонливість/безсоння, головні болі, тремтіння під колінкам, червоні очі, чорний язик, гіркота на губах і соленість в горлі. Опухав ніс, чорніли зуби, з рота текла слина, зір падав а голос хрип. Добадайте виразки на тілі…і я думаю, що достатньо. І згадайте, ліки були загальнозміцнюючі, а не антибіотики. Додайте за вами часто ніхто не доглядав, по крайній мірі з медичного персоналу. І …возрадуйтесь!

Чумний лікар, гравюра П. Фюрста (1656 р.), фото з http://krytyka.com.ua

Лікарі . Тільки в в 1467 р. місто відчуло якийсь обов’язок щодо спасіння мешканців і запросило за свій кошт лікаря з Кракова. Це не означає, що у Львові не було зовсім приватних лікарів. Звісно були, але він  став першим міським лікарем, і доказом того, що Львів почав опікуватися публічним здоров’ям. В його обов’язки входило лікування міської служби і бідних мешканців, опікування шпиталями та касами хворих .Мору зупинити він, правда, не зміг. Зупинила його зима, коли «холод очистив повітря». Після того як епідемія не повернулася ні навесні, ні влітку,  восени лікаря попросили зі Львова, як непотрібного «minus necessaries»)).  Тільки один рік цей лікар пробув у нашому місті, але початок закладено, і на тому дякуємо)

Кровопускання на середньовічній мініатюрі

Лікування. Доктори пропонували різні рецепти, іноді навіть дуже дорогі. Але для сьогоднішніх лікарів вони видались би щонайменше смішними, бо складалося враження, що в рецептах було все те, що під руками. Ліки робили з рути, шафрану, кориці, шавлії, нагідок, гвоздики, часнику та оцту. Це сьогодні нічого особливого – в той час деякі з цих інгредієнтів були  неймовірно дорогими спеціями.  Малим дітям давали подрібнений білий бурштин з молоком. Вагітним жінкам – горіхи, заправлені оцтом. Рекомендували незліченну кількість порошків, пластирів, горілок (бажано настояних на лікувальних травах та коріннях ) та амулетів. Уявіть собі, наприклад, такий алхімічний оберег-очисник повітря: візьми живого срібла (йодиста ртуть), залий у пустотіле перо, запечатай воском, підвішай на шнурочку та носи близько до серця. Рецепти були авторськими, але в кінці кожного лікар не забував все таки дописати – не завжди цей лік помагає.

Ну і , звісно, пускали кров, викликали блювоту, хоча хворим це зовсім не допомагало, а, можливо, навіть швидше вбивало.

З моїх улюблених ліків у середньовіччі пропонували пити старе добре угорське вино, але не зловживати ). Бо якщо переп’єте для дезінфекції, то п’яним і помрете).

Аптека. Мiнiатюра з Tacuinum sanitatis, трактату про здоров’я. XIV століття

Народна медицина. Рецепт гробаря – нарвати лікувальної бабки (листя); добре змочити сечею та обкласти ним голову; зав’язати хустину, одягнути ковпак; взяти хворого за руку і ходити з ним так швидко, щоб він пропотів. Ходити треба було ні багато-ні мало – два дні і дві ночі і не дати йому заснути і тоді хвороба швидко відійде. Думаю, що при такому лікуванні тепле пиво з маслом йшло за щастя.

Серед звичайних міщан побутував  звичай заготовляти гній у лікувальних цілях . В часі мору бідацтво загрібалося до гною і бувало ,що там і помирали ніким не зауважені і тільки трупний запах видавав їх останнє пристанище гробарям. Вважалося також, що знаменито очищає повітря спалення гною в місті.

Чумний бубон припалювався розпеченим залізом, на них ставили банки, п’явки, обкладали цибулею, прикладали розрізаного голуба, кишки собаки, сушені ропухи… і все це неодноразово. Добре , що ми живемо в ХХІ ст.?

Мешканці середньовічного Львова. Рисунок Ф. Ковалишина для книги Ф. Яворського “Львів за Ягайла”, 1910 рік.

Зона ризику. Діти. Дівчата на виданні. Хворі чоловіки, потім і «хлопи як льви моцні і ще вчора здорові». Схильні до ожиріння, боязливі та убогі. Одним словом хвороба не вибирала ні за віком, ні за статтю, ні за майновим станом чи національністю. Але…читаємо далі… жінки більше схильні до хвороби за чоловіків, тому женіть ту «гадину» з хати, щоб не заразится!!!

Запаси. Борошно, щоб до магазину за хлібом не ходити. Пиво – декілька бочечок). Часто його використовували як лік – теплим і з маслом. Фу! Морква, капуста, солонина і смалець, олія, масло, оцет (його використовували також для дезінфекції), aqua vita (по нашому оковита), вино. З круп –ГРЕЧКУ і  горох.  Туалетного паперу ще не було). Воду для кухні, бажано криничну, здалека. Полотно на смерть і сукна чорного, бо в мор не знайдете. Список медикаментів і молитов – бо одні спасали душу, інші – рятували тіло.

Карантинні заходи. Місто виділяло кошти на закупівлю ліків і утримання шпиталів. Звідки вони їх брали? Гроші померлих конфісковували, як і їх банківські депозити для підтримки решта львів’ян.

Поспішно закривалися школи, хворих та жебраків ізолювали,  мертвих хоронили за кошт міста. Навіть дороги перекопували, щоб не було зв’язку з зовнішнім світом, а ті дороги, які залишили для підвозу продуктів дуже пильно сторожили. Я не знаю чи міряли температуру, але точно робили ревізію і товару і тих, хто його поставляв.

Поховання жертв чуми. Ілюстрація з хроніки ХІІІ – XIV століть. Фото з birkbecklibrary.blogspot.com

Рекомендації. Палити одяг померлих, щоб уникнути зараження і продажі. До монастирів не брали нових братів. В парках гуляти заборонено. Уникати міських лазень (але тримати тіло в чистоті). Літургії не слухати, ані казання ні в неділю, ні в свята). Заборонено торги, забави, збори. Уникати бездомних собак, бо часом забігають на передмістя і їдять трупи.  Найкраще – виїхати з міста, але подалі, за 10 миль, бо ні Замарстинів, Клепарів, Кульпарків чи навіть Винники не гарантували чистого повітря. Але виїжджали хіба заможні, для тих, хто  залишалися рекомендували провітрювати помешкання, бо люди навпаки забивали дошками всі отвори, вважаючи, що вітер переносить заразу. Після заходу сонця розкурити в хаті ароматичні трави, ладан або камфору. До шевця, кравця не ходити. Не цілувати дітей, уникати жінок. Хоронити жертв за містом, не ближче як на півмилі, не вище, ніж на глибину 4-х ліктів   (в 1623 році епідемія була настільки страшна, що вже ніхто не задумувався, як благопристойно хоронити, «убогих хоронили як псів на дорозі, з зав’язаними руками і ногами).  Стерегтися, щоб ні в напитках, ні в стравах не було мух. Уникати втоми, але працювати, бо це відволікало думки і обіцяло здоровий сон.

Святий Ян з Дуклі – покровитель Львова

Святі покровителі. Львів’яни знають, що одним з перших покровителів Львова був святий  Ян з Дуклі. Правив до своєї смерті в 1484 року у ще дерев’яному храмі св.Андрія. Скоро його могила прославилася чудесами по всій Польщі і нерідко промені його святості захищали Львів від мору. Вважається, що зцілила до нього молитва не одного щасливця, а серед них тоді ще королевича Яна Казимира . Але він був не єдиним . Святий Вавринець, свята Анна, св. Ян Канти, св. Каєтан, св. Станіслав Костка. Останній був улюбленцем, бо ще відповідав за захист від пожеж, воєн. Також в часи тривожні молилися до свв. Косми та Даміана , арабських лікарів, свв. Шимона, Бернарда, Кароля Боромеуша, Франциска Ксаверія, Квірина, Себастьяна Агати і Розалії. Їх ікони прикрашали брами, вежі міста, а дехто навіть удостоївся честі бути присутнім у радній залі ратуші. Чуть не забула про  св.Роха та  найбільшу нашу заступницю перед Богом – Матір Божу. Але всі вони разом не змогли врятувати і тисячі  львів’ян переходили в царство тіней.

Вперта віра в силу святих була найнадійнішим оберегом в тогочасних людей. Бо ж  все починається в нашій голові. Тож коли ми впевнені, що  не сам на сам з хворобою,  то це  не давало впасти в депресію  і підвищувало  фізичну опірність організму. Тоді говорили, що найкращим ліком від зарази є не звертати на неї увагу)).

Прокажений. Мініатюра з французького видання трактату «Про властивості речей» Бартоломея Англійського. XV століття

Ритуали. Існував традиційний ритуал приймання прокажених до лепрозоріїв. Родичі супроводжували хворого до лікарняної брами і передавали під опіку духовних осіб. Його кропили свяченою водою і вели до костелу, де прокажений займав призначене для катафалка місце. Він вважався мертвим для світу, проклятим для спільноти. Під час святої меси виконували Реквієм. Далі на кладовищі імітували його поховання.  Після цього хворому вручали т.зв. «шати св.Лазаря» (суцільна накидка з отвором для очей), рукавички, дзвоник, особистий посуд, а також торбинку на кілочку для збору пожертвувань. Відтепер шпиталь ставав для нього довічним помешканням, або як тоді говорили прижиттєвою труною. Навіть в ті рідкісні випадки, коли йому дозволялося виходити за межі лепрозорію, хворий змушений був ходити з дзвіночком, щоб люди ще здаля могли утікати від зустрічі з ним.  А ви знаєте чим лікували  у шпиталі від прокази? Сірководневими ваннами), воду для яких возили з мінерального джерела у селі Шкло. Одним з найдієвіших факторів лікування також була дієта).

Лiкар i аптекар. Мiнiатюра з Книги життя, Флоренцiя, 1508 р.

Проказу до Львова  принесли німецькі переселенці. В середньовіччі цю хворобу називали хворобою св.Лазаря – звідси і назва лазарет. Від назви бацили  – лепра – шпиталі, де лікували проказу отримали назву Лепрозорій. У нас він знаходився при костелі св. Станіслава в районі вул. Городоцька, 17. Що цікаво, після 1511 року лепра згасає, а шпиталь перепрофільовується для хворих іншими інфекціями. P.S. Не дуже наїжджайте на німців, бо разом з переселенцями у 14 ст . прийшли і перші дипломовані аптекарі з західноєвропейською освітою.

Ворожили про долю хворого – виливали його сечу на свіжу зелену траву, якщо зігниє, то і чоловік померти мусить, якщо не змінить навіть кольору, то людина виживе. Або взяти сечу перемішати з грудним молоком жінки, яка годує сина. Якщо молоко піде на дно, то хворий піде у яму.

Сучасна реконструкція протичумного амулета з Англії часів XVII століття

Забобони. Чим довше тривав мор, тим більше росла віра в забобони.  Вбиття осинових кілків в трупи, грабові стовпи  біля дверей, з дахів звішували кінське черепи, на вході насипали купу каміння, для створення перешкоди, на городах закопували дерев’яні ляльки кривавої дівиці, щоб її земля притлумила.

Відрубувати голови трупам, померлим від епідемії. Одним ударом зі спини. Випадок такий мав місце в 1572 р. , коли викопали труп жінки після декількох днів по похованню. І як виявилося, вона ще й в устах тримала кутик хустини. Ну і , звичайно, не любили гробарів, вважаючи, що вони хочуть зжити зі світу цілі родини і для цього змащують дверні ручки  а то й цілі двері мозком померлого.

Монаті виносять трупи під час чумної моровиці у Відні (1679 рік). Монаті (від італ. monatto) — гробар, що виконував санітарні функції в середньовічній Італії.

Мор починався якимось поодиноким випадком, в міру збільшення смертей починалася паніка. Місто порожніло. З’являлось щораз більше будівель забитих дошками або позначених  смертельним хрестом, і єдиним рухом були каравани смерті, що вивозили мертвих за місто. Ми  досі говоримо «втікати як від чуми» – так на рівні підсвідомості дає про себе знати історична пам’ять.

Але давній Львів це все пережив і щоразу виходив оновленим. Переможемо і ми!!!

Джерело: #КолоЛьвова

13 04 2020

https://photo-lviv.in.ua/l-vivs-ki-epidemii-z-khiv-po-khviii-stolittia-abo-a-peste-fame-bello-libera-nos-domine/