www.ji-magazine.lviv.ua

Переклад Андрія Рєпи

«Я прийшов зупинити машину, до якої ви не змогли знайти аварійні гальма».

Припиніть, дорогенькі люди, вивергати всі ваші сміховинні заклики до війни. Опустіть додолу ваші очі, що горять помстою до мене. Загасіть ореол жаху, яким ви оточили моє ім'я. Справжнім неперервним ланцюгом життя на Землі є ми – віруси, що походять із бактеріальних глибин усесвіту. Без нас ви б ніколи не побачили цього світу, як і не побачила б його перша клітина.

Ми – ваші пращури, нарівні з камінням і водоростями, і куди старші за мавп. Ми – повсюдно, де б ви не були, а також де вас і близько немає. Прикро, що у цьому світі ви зважаєте тільки на те, що за вашим образом і подобою! Але передусім – припиніть торочити, ніби це я вас убиваю. Ви помираєте не тому, що я потрапляю на ваші тканини, а тому, що ви не піклуєтеся про своїх ближніх. Якби ви не поводилися мов хижаки з одне одним і з усім, що живе на цій планеті, вам би вистачало ліжок, медсестер і респіраторів, щоб перенести шкоду, яку я завдаю вашим легеням. Якби ви не складали штабелями ваших старих у тісних богадільнях, а працездатних у залізобетонних будках, ви б до такого не докотилися. Якби ви не перетворили весь обшир світу – чи радше світів, – який ще вчора був пишний, хаотичний, нескінченно розмаїтий живими створіннями, на широку пустелю для монокультури «того самого» і «більше», я б не зміг розпочати планетарне завоювання ваших горлянок. Якби майже всі ви не стали, від початку і до кінця минулого століття, помноженими донесхочу копіями єдиної та ненадійної форми життя, ви б не готувалися зараз померти як ті мухи, що борсаються у підсолодженій цукром водичці вашої цивілізації. Якби ви не зробили свої середовища такими порожніми, такими транспарентними, такими абстрактними, будьте певні, я б не поширювався зі швидкістю космічного корабля. Я лише виконую вирок, який ви вже давно винесли самі собі. Даруйте, але це ви, наскільки мені відомо, вигадали назву – «Антропоцен». Самі ж собі приписали всю честь катастрофи; тепер, коли вона обрушилася, зрікатися пізно. Найбільш чесні серед вас добре знають: у мене немає іншого змовника, крім вашої соціальної організації, вашої навіженості «великих масштабів» та її економіки, вашого фанатизму системи. А якраз системи й «уразливі». Усі інші просто живуть і помирають. Єдина «вразлива» річ – це те, що прагне контролю, розширення та вдосконалення контролю. Придивіться до мене пильніше: я – лише протилежний бік всевладної Смерті.

Отож годі мене звинувачувати, шельмувати, переслідувати. Не надривайте ваші животики. Усе це інфантильно. Я пропоную вам змінити погляд: існує розум, іманентний життю. Не обов'язково бути суб'єктом, щоб мати пам'ять або стратегію. Не обов'язково бути сувереном, щоб ухвалювати рішення. Бактерії та віруси теж можуть спричиняти дощ або сонячну погоду. Отож-бо сприймайте мене як свого рятівника, а не могильника. Можете мені не вірити, але я прийшов зупинити машину, до якої ви не змогли знайти аварійні гальма. Я прийшов припинити функціонування, до якого ви потрапили в заручники. Я прийшов показати ваше відхилення від «нормальності». Макрон в останній промові сказав: «Передавати в чужі руки наше харчування, захист, здатність опікуватися про наше середовище проживання було безумством»… «Ніяких бюджетних обмежень, здоров'я не має ціни»: бачите, як я розв'язав язик і розум ваших керманичів! Бачите, як я ставлю їх на їхнє справжнє місце дрібних спекулянтів із нахабними й пихатими вихватками! Бачите, як вони раптово викривають себе не тільки як зайві, а як шкідливі! Ви для них не що інше, як засоби для репродукції їхньої системи, навіть менше, ніж раби. До планктону і то краще ставлення, ніж до вас.

Однак утримайтеся засипати їх докорами, ганити за їхні недоліки. Винуватити їх у недбальстві – означає вважати їх більшим, ніж вони заслуговують. Скоріше запитайте себе, як сталося, що їм так зручно було керувати вами? Вихваляти переваги китайського варіанту над британським, імперсько-легалістського рішення над ліберально-дарвіністським методом – означає нічого не розуміти як в одному, так і в іншому, як у жахітті одного, так і в жахітті іншого. Починаючи з Кене, «ліберали» завжди із заздрістю дивилися на китайську імперію; і досі дивляться. Насправді вони сіамські близнюки. Те, що один ув'язнює вас у ваших інтересах, а інший – в інтересах «суспільства», однаково означає придушення єдиної не-нігілістичної поведінки: турбота про себе, про тих, кого ви любите і про те, що ви любите в тих, кого ви не знаєте. Не дозволяйте тим, хто кинув вас у прірву, претендувати вивести вас із неї: вони лише готують вас до більш удосконаленого пекла, ще глибшої могили. В той день, коли їм це вдасться, вони накажуть армії здійснювати патрулювання за межами її повноважень.

Радше подякуйте мені. Без мене скільки ще часу вони б переконували вас у необхідності тих речей, які залишалися без питань і яким вони раптом оголошують призупинення? Глобалізація, конкуренція, повітряний рух, бюджетні урізання, вибори, видовище спортивних змагань, Диснейленд, фітнес-зали, більшість магазинів, парламент, шкільні казарми, масові зібрання, офісна робота – вся ця вакханалія «соціальності» є нічим іншим, як іншим боком тривожної самотності монад у метрополіях: щойно оприявнилася ситуація крайньої потреби, все це раптово стало непотрібним. Подякуйте мені за випробування істиною наступних тижнів: ви, нарешті, житимете власним життям, без тисячі лазівок, що рік за роком тримали купи те, що купи не тримається. Не усвідомлюючи цього, ви ніколи не затримувалися на власному існуванні. Ви були завалені кучугурами мотлоху – і не знали про це. Тепер поживете зі своїми близькими. Спізнаєте життя у себе вдома. Зупините свій механічний транзит до смерті. Можливо, ви зненавидите свого чоловіка. Можливо, вас знудить від ваших дітей. Можливо, вам кортітиме висадити в повітря декорації вашого повсякденного життя. Правду кажучи, ви й не були у світі, перебігаючи від однієї до іншої метрополії з її розділеннями. Ваш світ – у будь-якій з його точок – годився для життя не інакше, як за умови постійної втечі. Аж настільки все довкола заполонила потворність, що потрібно було постійно оглушувати себе рухом і відволіканням. І серед живих істот домінувала примарність. Усе стало таке ефективне, що нічого більше не мало сенсу. Подякуйте мені за все це – і ласкаво прошу на землю!

Завдяки мені на невизначений період ви більше не працюватимете, ваші діти не ходитимуть до школи, і все-таки це буде повна протилежність відпустки. Відпустка – це простір, який потрібно за будь-яку ціну чимось заповнити в очікуванні передбаченого повернення на роботу. Але тепер те, що відкривається перед вами – завдяки мені, – це вже не чітко окреслений простір, а грандіозне зяяння. Я вас звільняю від роботи. Ніщо вам більше не гарантує, що той не-світ, який ви знали до цього, повернеться знову. Вочевидь, припиняється все те безглуздя «рентабельності», яке ви знали раніше. Як не платять вам, то що може бути більш природнім, як не платити оренду? І чому ті, хто не може більше працювати, мають сплачувати банківські рахунки? Хіба не самогубно, врешті-решт, жити там, де немає можливості вирощувати свій сад? Той, у кого більше немає грошей, тим не менш, не перестане їсти, хто бореться, той має хліб. Подякуйте мені: я поставив вас перед точкою біфуркації, що мовчки структурує все ваше існування: економіка або життя. Тепер хід у грі – за вами. Ставка історична. Або правителі нав'язують вам свій надзвичайний стан, або ж вам випадає винайти свій власний. Або ви приєднуєтеся до істин, які виходять на поверхню, або кладете голову на плаху. Або використовуєте час, який я зараз даю вам, щоб замислити світ, що прийде опісля, на основі уроків поточного краху, або ж цей крах радикалізується до нестями. Катастрофа припиняється, коли припиняється економіка. Вона і є руйнування. Ще позаминулий місяць тому це було припущення. Тепер це факт. Щоб його витіснити, залучається поліція, служба стеження, пропаганда, логістика й телеробота, – але ніхто більше не може заплющувати на це очі.

Зіштовхуючись зі мною, не піддавайтеся паніці або запереченню. Менше біополітичної істерії! Наступні тижні будуть жахливими, нестерпними, жорстокими. Двері Смерті будуть розчинені навстіж. Я – найбільш катастрофічний продукт з-поміж усіх катастрофічних продуктів виробництва. Я прийшов обернути нігілістів на ніщо. Несправедливість цього світу ніколи не буде більш кричущою. Втім, я прийшов погребти цивілізацію, а не вас. Тим, хто прагне жити, доведеться винайти нові звички – свої власні. Уникання мене стане доброю нагодою для такого перевинаходу – нового мистецтва дистанцій. Мистецтво взаємних привітань, до якого ставилися настільки короткозоро, що не помічали в ньому саму основу соціальних зв'язків, скоро вийде за межі встановленого етикету. Це позначиться на людях. Не робіть цього «для інших», для «населення» чи для «суспільства», робіть це для близьких. Піклуйтеся про друзів і коханих. Переосмисліть разом з ними – суверенно й самостійно – належну форму життя. Створіть кластери доброчесного життя, розширюйте їх – і я нічого не зможу вдіяти проти вас. Це не заклик до масового повернення до дисципліни, а до уваги. Я не закликаю покласти кінець будь-якій безтурботності, а будь-якій необачності. Який іще в мене залишається спосіб, щоб нагадати вам, що порятунок – у кожному жесті? Усе закладено у незначному.

А мені довелося визнати очевидне: людство ставить перед собою лише ті запитання, які більше не може не ставити.

Переклад Андрія Рєпи

https://kontur.media/monolog_virusu