www.ji-magazine.lviv.ua

Жан-Люк Нансі, філософ

Вірус нас комунізує, адже ми маємо протистояти йому разом, навіть якщо доводиться себе ізолювати. Це добра нагода по-справжньому випробувати нашу спільність.

Мій індійський друг повідомляє, що у них говорять про «комуновірус». Як раніше таке не могло спасти на думку? Це ж настільки очевидно! І яка чудернацька й цілковита амбівалентність: вірус, який приходить від комунізму, вірус, який нас комунізує. Це значно плідніше, ніж сміховинна «корона», що нагадує старі монархічні й імперські історії. Крім того, що може краще скинути «корону» з престолу, навіть обезголовити, як не «комуно»?

Саме це, як видається, він і робить відповідно до свого першого значення — прийшовши з найбільшої країни у світі, чий режим офіційно комуністичний. Та й не тільки офіційно: президент Сі Цзіньпін заявив, що подолання вірусної епідемії доводить перевагу «соціалістичної системи з китайськими характеристиками». Хоч комунізм полягає в скасуванні приватної власності, китайський комунізм полягав — упродовж десятків років — у ретельному поєднанні колективної (або державної) і приватної власності (з якої, однак, виключена власність на землю). Як відомо, ця комбінація дала змогу значно піднести економічний і технічний потенціал Китаю, а також його глобальну роль. Ще доволі рано знати, як визначити суспільство, створене такою комбінацією: в якому сенсі воно комуністичне і наскільки в нього вживлено вірус індивідуальної конкуренції, аж до ультраліберального надміру? Поки що вірус COVID-19 дозволив йому продемонструвати ефективність колективного і державного аспекту системи. Ця ефективність настільки добре довела себе, що Китай тепер подає руку допомоги Італії та Франції.

Звісно, не бракує гострої критики на рахунок авторитарної влади, якою зараз користується китайська держава. Фактично все виглядає так, ніби вірус вчасно нагодився, щоб підкріпити офіційний комунізм. Прикрість у тому, що в цьому разі значення слова «комунізм» як ніколи затемнюється, хоч воно і так було нечітким.

Маркс дуже влучно писав, що приватна власність передбачала зникнення колективної власності, і їм обом на зміну має прийти те, що він назвав «особистою власністю». Під нею він мав на увазі не товари, якими володіє індивід (тобто приватна власність), а можливість для індивідів ставати власне самими собою. Можна сказати: реалізувати себе. У Маркса не було часу чи засобів, щоб далі розвинути цю думку. Але принаймні ми можемо визнати, що вона відкриває переконливу — хоч і доволі невизначену — перспективу щодо «комуністичної» пропозиції. «Реалізувати себе» не означає набувати матеріальних чи символічних товарів: це означає ставати реальним, дійсним, існувати в унікальний спосіб.

Отже, ми маємо звернутися до другого значення «комуновірусу». Справді, вірус нас комунізує. Переносить на ґрунт рівності й об’єднує в потребі протидіяти йому разом. Те, що це передбачає ізоляцію кожного, — просто парадоксальний спосіб випробувати нашу спільність. Ми можемо бути унікальними лише поміж усіх. Якраз це формує нашу найінтимнішу спільність: розділений спільно сенс наших унікальних одиничностей.

Сьогодні, і в різний спосіб, нам згадується наша співналежність, взаємозалежність, солідарність. Свідчення й ініціативи такого роду надходять звідусіль. Якщо додати до цього ще й зменшення забруднення атмосфери завдяки скороченню транспорту та промисловості, деякі люди вже радісно сподіваються на повалення технокапіталізму. Не треба тільки й робити, що кпинити і сміятися над цією крихкою ейфорією — радше запитаймо себе, як далеко ми можемо просунутися в кращому розумінні природи нашої спільності.

Нас широко закликають до солідарності й активують різні її форми, але загалом у медіаландшафті переважає очікування державної опіки. Чого влада не може не вітати. Замість самоізоляції ми передусім почуваємося, що нас ізолювали силою — хай навіть в ім’я опіки над нами. Ми переживаємо ізоляцію як позбавлення, хоч це такий захист.

У певному сенсі це чудова нагода для надолуження: це правда, що ми — не самотні тварини. Це правда, що ми маємо потребу зустрічатися, прохилити по келиху й відвідувати одне одного. Крім того, раптове збільшення дзвінків, імейлів та інших соціальних потоків свідчить про нагальну потребу, побоювання втрати контакту.

Чи означає це, що ми опинилися в кращій позиції для осмислення спільності? Проблема, боюся, в тому, що її головним представником виступає вірус, і між моделлю нагляду та моделлю опіки тільки вірус залишається нашим спільним набутком. 

У такому разі ми не прогресуємо в розумінні того, що могло б означати подолання як колективної, так і приватної власності. Тобто подолання власності загалом і того, що означає володіння об’єктом з боку суб’єкта. Властивість «індивіда», говорячи в Марксових термінах, означає бути незрівнянним, несумірним і неасимільованим, навіть собі самому. Це — не володіння «благами». Це — бути унікальною, винятковою можливістю реалізації, чия виняткова одиничність реалізується, за визначенням, лише між усіма й разом з усіма — а також супроти всіх чи всупереч усім, але завжди у стосунку та обміні (комунікація). Це — «вартість», яка не є ні вартістю загального еквіваленту (гроші), ні вартістю «доданої вартості», яку домагаються силою чи експлуатацією, а вартість, яка ніяк не піддається виміру.

Чи ми здатні мислити таким складним і навіть запаморочливим чином? Добре, що комуновірус змушує нас ставити такі питання. Адже тільки за цієї умови варто, врешті-решт, постаратися здолати його. Інакше ми знову опинимося в тій самій точці. Нам полегшає, але ми маємо підготуватися до інших пандемій.

Переклав Андрій Рєпа

31 03 2020

Джерело: Libération

https://politkrytyka.org/2020/03/31/yakyj-svit-pislya-pandemiyi-bruno-latur-yeva-illuz-zhan-lyuk-nansi/