www.ji-magazine.lviv.ua

Алан Джей Левіновіц, дослідник філософії та релігії

З часів фінансової кризи 2008 року коледжі та університети стикаються з дедалі більшим тиском визначити необхідні дисципліни та скоротити решту предметів. У 2009 році Університет штату Вашингтон оголосив про  ліквідацію кафедри театру та танцю, кафедри соціології громад та сільської місцевості, а також програму підготовки бакалавра за спеціальністю «Німецька мова». Того самого року Державний університет у місті Лафаєтт, штат Луїзіана, закрив програму підготовки бакалавра філософії. У 2012 році Університет Еморі в Атланті покінчив з кафедрою візуальних мистецтв і програмою з журналістики. І скорочення не обмежуються гуманітарними науками: у 2011 році штат Техас оголосив про закриття половини державних програм підготовки бакалаврів у галузі фізики. Навіть там, де не відбулося скорочень, виші заморозили зарплати викладачів і зменшили бюджети кафедр.

Втім, попри брак фінансування, попит на університетських економістів тільки зростає. Згідно з соціологічним дослідженням, опублікованим у 2015 році у журналі Journal of Economic Perspectives¹, медіанна зарплата викладачів економіки у 2012 піднялась до 103 тис. дол. — на майже 30 тис. більше, ніж зарплата викладачів соціології. Для 10% топ-економістів ця цифра сягнула 160 тис. доларів — суми, вищої навіть за ту, на яку можуть розраховувати представники наступної найбільш прибуткової академічної дисципліни — інженерії. Ці дані, як наголошують автори дослідження, не включають інші джерела доходу, такі як гонорари за консультації для банків та гедж-фондів, котрі, як можна дізнатися з документальної стрічки Inside Job (2010), часто становлять суттєві суми. (Так, Бен Бернанке, колишній академічний економіст та колишній голова Федеральної резервної системи США, заробляє 200–400 тис. дол. за один візит.)

На відміну від інженерів та хіміків, економісти не можуть навести приклади конкретних винаходів, як-от мобільних телефонів чи пластику, щоб виправдати таку високу оцінку своєї дисципліни. У випадку фінансової економіки та макроекономіки вони не можуть апелювати і до спроможності їхніх теорій до передбачення. Гедж-фонди² наймають передових економістів, які отримують розкішні гонорари, проте зазвичай показують гірші результати, ніж індексні фонди. Вісім років тому Воррен Баффет³ зробив ставку в розмірі 1 млн. дол. на 10 років на те, що гедж-фонди програють за фондовим індексом S&P 500⁴, і схоже на те, що він отримає свій виграш. У 1998 році обвалився фонд, який хвалився тим, що має серед своїх радників двох нобелівських лауреатів, і його обвал майже спричинив глобальну фінансову кризу.

Нездатність цієї галузі передбачити економічну кризу 2008 року також добре задокументована. Наприклад, у 2003-му, лише за 4 роки до Великої рецесії, нобелівський лауреат Роберт Емерсон Лукас-молодший заявив Американській економічній асоціації, що «макроекономіка […] досягла успіху: її центральна задача — запобігання депресії — вже вирішена». Ситуація з короткостроковими передбаченнями складається не набагато краще: так, у квітні 2014 року опитування 67 економістів продемонструвало стовідсотковий консенсус щодо того, що відсоткові ставки зростуть протягом наступних шести місяців. Натомість вони впали. Суттєво впали.

Тим не менш, опитування показують, що економісти вважають свою дисципліну «найбільш науковою з-поміж соціальних наук». Що ж лежить в основі цієї колективної віри, яку поділяють університети, президенти та мільярдери? Чи не мали б успішні та могутні люди бути першими, хто помітить перебільшену цінність певної дисципліни й не захоче платити за неї?

У гіпотетичних світах раціональних ринків, де й постала значна частина економічної теорії, ці люди, мабуть, так і вчинили б. Проте історія реального світу показує, що все інакше: математичні моделі маскуються під науку, а громадськість охоче купується на них, помилково приймаючи елегантні рівняння за емпіричну точність.

Крайнім прикладом цього може бути надзвичайний успіх астрологині Евангелін Адамс, серед клієнтів якої на межі 20 століття був президент американської страхової та інвестиційної компанії Prudential Insurance, два президенти Нью-Йоркської фондової біржі, металургійний магнат Чарльз Майкл Шваб і банкір Дж. П. Морган. Аби зрозуміти, чому фінансові титани консультувалися з Адамс щодо ринку, треба згадати, що астрологія свого часу була технічною дисципліною, яка вимагала купи астрономічних даних та володіння спеціалізованими математичними формулами. Насправді слово «астролог» у Оксфордському словнику англійської мови є другим визначенням для «математика». Протягом століть визначення розташування зірок було роботою математиків — роботою, що була мотивована та заснована на поширеному переконанні, що зіркові карти є хорошими провідниками у земних справах. Найкраща астрологія вимагала найкращої астрономії, а найкраще астрономією займалися математики — саме той тип людей, чий авторитет здатний привабити банкірів та фінансистів.

Більше того, коли у 1914 Адамс заарештували за порушення закону штату Нью-Йорк проти астрології, саме математика врешті-решт була використана для її виправдання. Під час судового слухання її адвокат Кларк Л. Джордан наголошував на математиці, щоб відрізнити практику, якою займалася його клієнтка, від забобонів, називаючи астрологію «математичною або точною наукою». Адамс сама продемонструвала цей «науковий» метод, прочитавши астрологічну діаграму сина судді. Суддя був вражений: відповідачка, за його словами, «дійшла своїх висновків внаслідок математичного процесу… Мене влаштовують докази того, що тут немає жодного… елементу шахрайства».

Чарівлива сила математики приховала від судді та престижних клієнтів Адамс той факт, що астрологія ґрунтується на вкрай ненауковому засновку, згідно з яким розташування зірок здатне передбачити риси характеру людини та перебіг людських справ — наприклад, розвиток економіки. Саме цією чарівливою силою можна пояснити стійку популярність фінансової астрології навіть сьогодні. Історикиня Кейлі Горан з Массачусетського технологічного університету описує, як комп’ютерні технології посприяли справжньому вибуху фінансової астрології у 1970-х–1980-х роках. «У світі фінансів завжди наявна забобонна, квазірелігійна схильність шукати сенсу у ринках, — каже Горан. — Технічні аналітики у великих банках намагаються віднайти закономірності у тому, як ринок поводився раніше, тож звернення до астрології — це не такий уже й великий крок для них». У 2000 році в USA Today процитували Робіна Ґріффітса, головного технічного аналітика HSBC (третього за розміром банку у світі), який сказав, що «більшість астрологічних висновків не витримують перевірки, але деяким це все ж вдається».

Зрештою, проблема полягає не в поклонінні моделям зірок, а радше у некритичному поклонінні мові, яку використовують для їх моделювання, — і ніде це не набуло більшого поширення, ніж в економіці. Економіст із Нью-Йоркського університету Поль Ромен нещодавно почав привертати увагу до проблеми, яку він називає «математизованістю» — спочатку в статті «Математизованість у теорії економічного росту» (2015), а потім у серії публікацій у своєму блозі. Ромер переконаний, що уражена математизованістю макроекономіка не здатна розвиватися, як це має робити справжня наука. Він порівнює дебати між сучасними економістами із дебатами між прихильниками геліоцентризму та геоцентризму у XVI столітті. Ромер визнає, що математика може допомогти економістам прояснити свої міркування та аргументацію. Але повсюдність математичної теорії в економіці має і серйозні недоліки: вона створює високий бар’єр для доступу до сфери для тих, хто хоче брати участь у професійному діалозі, і робить перевірку чужої роботи надто трудомісткою. А найгірше те, що математизованість наділяє економічну теорію незаслуженим емпіричним авторитетом.

«Я дійшов думки, що слід із більшим упередженням ставитися до використання математики, — пояснив мені Ромер. — Якщо хтось прийде і скаже: “Слухайте, я здійснив економічне відкриття, яке все змінить, проте єдиний спосіб його виразити — це використання ідіосинкразій латинської мови”, то ми пошлемо його до біса, якщо тільки йому не вдасться переконати нас у тому, що така форма справді абсолютно необхідна. Але саме йому доведеться доводити свою правоту, а не нам доводити, що він не має рації».

Проте зараз широкого поширення набуло, навпаки, упередження на користь використання математики. Успіх таких математикомістких дисциплін як фізика та хімія забезпечив математичним формулам авторитетну силу бути вирішальними. Лорд Кевін, фізик-математик ХІХ сторіччя, виразив цю «кількісну одержимість» так:

«Коли ви можете виміряти те, про що говорите, і виразити його у числах, — це означає, що ви щось знаєте про дане явище. А коли ви не можете його виміряти… й виразити цифрами, то ваше знання є мізерним і незадовільним».

Проблематичність твердження Кельвіна полягає у тому, що вимірювання та математика не гарантують наукового статусу — вони гарантують лише видимість науковості. Коли припущення чи висновки наукової теорії є абсурдними або просто хибними, цю теорію слід поставити під сумнів і, зрештою, відхилити. Проте економіка як дисципліна нині є настільки засліпленою авторитетом свого талісману — математики, — що значення її теорій перебільшується та не контролюється.

Ромер — не перший, хто розвиває критику математизованості. У 1886 році стаття в журналі Science звинуватила економіку у зловживанні мовою фізичних наук з метою приховати «порожнечу, що ховається за ширмою математичних формул». На межі століть економісти Дейдра Макклоскі у «Риториці економіки» (1998) та Роберт Нельсон у праці «Економіка як релігія» (2001) стверджували, що математика в економічній теорії служить насамперед для трансляції повідомлення: «Ви лише подивіться, яка я дуже наукова».

Після Великої рецесії вже було неможливо ігнорувати неспроможність економічної науки захистити нашу економіку. У 2009 році нобелівський лауреат Пол Кругман намагався пояснити це в The New York Times, опублікувавши свою версію діагнозу математизованості: «На мій погляд, економічна професія збилася зі шляху через те, що економісти як група прийняли красу, зодягнену у вражаючі математичні шати, за істину». Кругман назвав «бажання економістів… похизуватися своєю математичною майстерністю» «головною причиною провалу цієї професії».

Критика математизованості не обмежується макроекономікою. У 2014 році стенфордський фінансовий економіст Пол Флейдерер опублікував статтю «Хамелеони: зловживання теоретичними моделями у фінансах та економіці», яка частково й наштовхнула Ромера на його розуміння математизованості.  Флейдерер закликав звернути увагу на те, що в економічній теорії переважають «хамелеони» — економічні моделі, «чиї зв’язки із реальним світом є сумнівними», а «математична елегантність» у них замінює емпіричну точність. Як і Ромер, Флейдерер вимагає від економістів прозорості щодо цієї спритної підміни. «Математичне моделювання нині підняте на такий п’єдестал, що можна стверджувати про обґрунтованість будь-якої ідеї тільки тому, що ви можете зобразити її у вигляді моделі», — каже він.

Думка про те, що не лише кілька ексцентричних фінансистів, а й ціла культура може піддатися чарам пустих екстравагантних теорій, може здатися абсурдною. Як можуть помилятися всі ці люди, всі ці математики? Я так само думав, коли тільки починав досліджувати математизацію та хиткі основи сучасної економічної науки. І все ж у мене як у дослідника китайської релігії виникло враження, що я вже бачив подібну помилку раніше — у стародавньому китайському ставленні до астральних наук. У ті часи уряди вкладали неймовірні гроші в математичні моделі зірок. Щоб оцінювати ці моделі, урядові чиновники мусили покладатися на невеликий штат експертів, які справді розумілися на математиці, — експертів, розділених ідеологічним розбратом, які навіть не могли погодитися щодо того, як перевіряти свої моделі. І, звісно, попри колективну віру в те, що ці моделі поліпшать долю китайського народу, цього не сталося.

У своїй майбутній книзі «Астральна наука в ранньоімперському Китаї» історик Деніел П. Морган показує, що в Стародавньому Китаї, як і на Заході, найціннішим типом математики були розрахунки, присвячені царині божественного (у їхньому випадку — небу, а в нашому — ринку). Так само як астрологія та математика колись були синонімами на Заході, китайці говорили про лі — науку про календарі. У ранніх словниках це слово тлумачать також як «обрахунок», «числа» і «порядок». Моделі лі, подібно до макроекономічних теорій, розглядалися як невід’ємна частина ефективного урядування. В одній із китайських класичних книг, «Книзі документів», легендарний король-мудрець Яо передає престол своєму наступнику, згадавши лише один обов’язок: «Яо сказав: “О, ти, Шуне! Небесні числа лі тепер покояться в особі твоїй”».

Найдавніший китайський математичний текст згадує астрономію та божественне царювання вже у самій назві — «Арифметична класика Чжоу-гуна». Включення до назви слова «Чжоу» апелює до міфічного раю династії Західного Чжоу (1045–771 рр. до н.е.), маючи на увазі, що рай на Землі можна досягти шляхом належного розрахунку. У вступі до теореми Піфагора у цій книзі стверджується, що «методи, які Ю-ван використовує для управління світом, були виведені із цих чисел». Цей текст був вираженням беззаперечної віри у те, що та сама математика, яка керує зірками, керує і світом. Це віра в божественну, невидиму руку, що набула свого вираження у математиці. Тож виявлений нещодавно фрагмент тексту, що належить до 200 р. до н.е. й оспівує переваги математики перед гуманітарними науками, не викликає подиву. У ньому учень питає свого вчителя, на що краще витрачати більше часу — на опанування мистецтва промов чи мистецтва чисел. Його вчитель відповідає: «Якщо мій вельмишановний пан не може оволодіти обома одразу, то краще відмовитися від промов і осягнути числа, [адже] числа можуть говорити,  [але] промови не можуть рахувати».

Сучасні уряди, університети та бізнес підтримують виробництво економічної теорії величезними капіталами. Те саме було і з виробництвом лі у Стародавньому Китаї. Імператор — «Син Неба» — витрачав астрономічні суми на вдосконалення математичних моделей зірок. Візьмімо до прикладу армілярну сферу⁵ — скажімо, двометрову клітку з каліброваних бронзових кілець, знайдену у місті Наньцзін, — яка була покликана представляти небесну сферу й слугувати для візуалізації даних у трьох вимірах. Як підкреслює Морган, такі сфери були буквально зроблені з грошей. Оскільки бронза була основою валюти, уряди плавили монети тоннами, щоб влити їх у лі. Це був божественний математичний світовий двигун, побудований із готівки, який освячував владу.

Грандіозні інвестиції в лі залежали від одного далекосяжного припущення — що ефективне врядування, успішні ритуали та продуктивність сільського господарства цілковито залежать від точності обрахунків лі. Проте насправді жодних практичних переваг від постійного вдосконалення моделей лі не було. У календарі числа округлялися до цілих, тому різниця між двома моделями, про яку гаряче сперечалися в теорії, не мала жодного значення для кінцевого продукту. Таким чином, математична точність лише на позір допомагала у виборі сприятливих днів для імперських церемоній. І, звісно, комети, спалахи чуми і землетруси, котрим ці церемонії обіцяли запобігти, далі траплялися. У свою чергу фермери займалися своїми справами як звикли. Періодичні спроби уряду впровадити наукове управління фермерськими господарствами у різних місцевостях за допомогою «лі» завершувалися голодом та масовими міграціями.

Як і багато економічних моделей сьогодення, моделі лі були менш важливими для практичних справ, ніж думали їхні творці (і користувачі). І, як і нині, лише дуже небагато людей могли їх розуміти. У 101 р. до н.е. імператор Вуді доручив бюрократам високого рангу — включно з Великим Директором Зірок — створити нове лі, яке би прославило початок його шляху до безсмертя. Бюрократи відмовилися від завдання, бо «не могли займатися математикою», і рекомендували імператору передати цю роботу експертам.

Дебати цих древніх експертів з лі разюче подібні до дебатів сучасних економістів. У 223 році до імператора звернулися з клопотанням щодо затвердження експериментів для перевірки нової моделі лі, яку розробив помічник директора астрономічного бюро на ім’я Хан Ї.

На час подання клопотання модель Хана Ї та модель його суперника, так звана «Небесна ікона», вже три роки як проходили процес «коментування», «порівняння» та «обміну». Тим не менш, ніхто не міг дійти згоди щодо того, котра з них була кращою. Якщо вже на те пішло, то не було досягнуто жодних домовленостей і щодо того, як їх слід перевіряти.

Врешті-решт для вирішення суперечки провели відкритий експеримент із передбачення сонячних затемнень та геліактичних сходів. З нашої перспективи ми розуміємо, що цей експеримент мав суттєві недоліки. Геліактичний схід (перша видимість) планет⁶ залежить від нематематичних факторів, таких як зір і атмосферні умови. Не кажучи вже про оцінювання результатів експерименту, яке було проведене за зразком оцінювання змагань лучників. Лучники набирали очки за близькість до «яблучка» без урахування загальної точності. Еквівалентом в економічній теорії може бути висока оцінка моделі за успіх у прогнозуванні короткострокових ринків — попри те, що ця модель не спромоглася передбачити Велику рецесію.

Все це не значить, що моделі лі не несли жодної користі або були ненауковими у своїй основі. У більшості випадків експерти з лі були справжніми математиками-віртуозами, що цінували цілісність своєї дисципліни. Попри те, що їхні моделі спиралися на хибні припущення — наприклад, що Земля є центром космосу, — вони справді спрацьовували для передбачення руху небесних світил. Яким би недосконалим не був той відкритий експеримент, він показує, що краща прогностична сила була найважливішою чеснотою теорії. Все це відповідає критеріям реальної науки — і китайська астрономія розвивалася як наука, аж поки не досягла меж, означених її вихідними припущеннями.

Однак нічого наукового не було у вірі в те, що точне лі здатне покращити результати ритуалів, сільського господарства чи політики уряду. Не було нічого наукового і в Залі Світла — в храмі імператора, побудованому за зразком магічного квадрата. Там за допомогою числового ритуального жесту Син Небес, на думку його сучасників, спрямовував невидимий порядок небес для процвітання людства. Це була квазі-теологія, віра в те, що небесні — математичні — закономірності можна використовувати для моделювання будь-якого явища у природі, в політиці і навіть у людському організмі. Макро- та мікрокосм сприймали як масштабовані відбитки один одного, як інь і ян в уніфікуючому баченні математики як спасіння. Дорогі пристрої, штат, бюрократія, дебати, змагання — все це свідчило про божественно авторитетну силу математики. Результатом — як тоді, так і зараз — стала переоцінка математичних моделей, заснована на ненауковому перебільшенні їхньої користі.

Несправедливо було б звинувачувати давньокитайських експертів із лі у псевдонауковому зловживанні своїми теоріями. У цих людей не було іншого способу визначення наукової якості своїх припущень та теорій — адже «науки» у її формалізованому, постпросвітницькому сенсі насправді ще не існувало. Проте сьогодні цілком реально провести бодай грубі межі між наукою та псевдонаукою, астрономією та астрологією. Гіпотетичні теорії — від теорій економістів до теорій  конспірологів — не є псевдонауковими за своєю суттю. Теорії змови можуть бути досить дотепними, ба, навіть повчальними польотами фантазії. Вони стають псевдонауковими лише тоді, коли роблять крок від вигадки до факту без достатніх доказів.

Пол Ромер переконаний у тому, що його колеги-економісти знають правду про свою дисципліну, але не хочуть її визнавати. «Якщо вам вдасться втертися цим людям у довіру, вони вам скажуть, що грають у велику гру, — сказав він мені. — Вони скажуть: “Поле, може, ти й маєш рацію, але це виставляє нас у дуже поганому світлі, і через це нам буде важко вербувати молодь”».

Здавалося б, вимагати більшої чесності цілком доцільно, але тут ми виходимо з припущення, що економісти розуміють непевність зв’язку між математичними моделями й науковою легітимністю. Насправді ж багато з них вважають, що цей зв’язок очевидний — зовсім як у давньому Китаї, де зв’язок між лі та реальністю сприймався як щось само собою зрозуміле. Розмірковуючи у 1999 році про те, що робить економіку науковішою за решту соціальних наук, гарвардський економіст Річард Фрімен дійшов до такого пояснення: економіка «приваблює сильніших студентів [ніж політологія чи соціологія], а наші курси вимагають кращого знання математики». У «Житті лауреатів» (2004) Роберт Емерсон Лукас-молодший співає оду важливості математики: «Економічна теорія — це і є математичний аналіз. Все решта — просто картинки і розмови». Лукасове благоговіння перед математикою приводить його до прийняття методу, який можна описати хіба як підрив емпіричної науки:

«Конструювання теоретичних моделей — ось наш спосіб навести лад у своєму способі мислення про світ. Проте цей процес неодмінно передбачає ігнорування певних свідчень або альтернативних теорій, вимагає залишити їх осторонь. Це може бути важко — бо факти є факти — та інколи моя підсвідомість виконує таке абстрагування за мене: я просто не бачу деякі дані або альтернативні теорії».

Навіть для тих, хто погоджується з Ромером, конфлікт інтересів усе одно становить проблему. Навіщо скептично налаштованим астрономам ставити під сумнів віру імператора у свої моделі? У телефонній розмові Деніел Хаусман, економічний філософ із Вісконсинського університету, сказав мені прямо: «Відкидаючи силу теорії, ви скидаєте економістів із їхніх престолів. А вони не хочуть уподібнюватися до соціологів».

Джордж Ф. Демартіно, економіст і спеціаліст з етики в Денверському університеті, описує цю проблему з економічної точки зору. «В інтересах професії проводити аналіз мовою, недоступною для неспеціалістів, а часто і для частини економістів, — пояснює він мені. — Насправді, в такий спосіб ми монополізували цей вид експертного знання, і кому як не нам краще знати, яку владу це нам дає».

Усі економісти, з якими я говорив, погоджувалися, що конфлікт інтересів дуже проблематичний для збереження наукової доброчесності їхньої галузі — проте лише ті з них, чиї умови працевлаштування не дозволяли університетам звільнити їх з роботи, були готові дати дозвіл на публікацію своїх слів. «У галузі економіки та фінансів, якщо я намагаюся вирішити, чи написати щось на користь банкірів або проти них, я знаю: якщо це щось сприятливе, то воно може принести мені вечерю у Мангеттені з впливовими людьми, — каже Флайдерер. — Я писав статті, які не запобігали перед банкірами, але я робив це, коли мав постійний контракт з університетом».

Існує також і ще одна проблема — логічна помилка неокупних витрат⁷. Коли ви вже вклали кошти в армілярну сферу, вам дуже важко визнати, що вона не працює так, як було обіцяно. Так само й деяким економістам важко визнати правду, стикнувшись із браком прогностичної точності у своїй професії. Натомість значно простіше піти ва-банк, як це зробив Джон Х. Кохран, економіст із Чиказького університету. Проблема не у надмірі математики, — пише він у відповідь на Кругманову пострецесійну сповідь з каяттям у 2009 році, — а, радше, в тому, що «у нас її недостатньо». Нехай астрологія не працює, але це лише тому, що армілярна сфера недостатньо велика, а рівняння недостатньо хороші.

Якби перебудова економіки залежала виключно від економістів, тоді математизація, конфлікт інтересів та логічна помилка неокупних витрат цілком могли б виявитися нездоланними. На щастя, неексперти також беруть участь у ринку економічної теорії. Якщо люди не звільняться від зачарованості титулами докторів наук, а Нобелівські премії й далі присуджуватимуть за створення складних математичних теорій, то ці теорії залишатимуться цінними. Якщо люди в них розчаруються, то цінність цих теорій різко впаде.

Економісти, які раціоналізують цінність своєї дисципліни, можуть звучати дуже переконливо — особливо враховуючи, що на їхньому боці престиж та математизованість. Проте немає жодної причини далі їм вірити. Зневажливе дієслово «раціоналізувати» вже саме по собі застерігає щодо математизованості, нагадуючи нам про те, що ми часто обманюємо один одного, видаючи свої заздалегідь сформовані судження, упередження та ідеологічні позиції за «раціональні». «Раціональність» — це слово, яке плутає правду з математичним доведенням. Бути раціональним означає просто думати розрахунками — на кшталт тих розрахунків, що керують геометрією зірок. І все ж доки математична теорія є остаточним арбітром істини, різницю між наукою та псевдонаукою зрозуміти важко. Результатом цього є такі люди, як суддя у справі Еванджелін Адамс або Син Небес у Стародавньому Китаї, які довіряють математичній точності теорій, не враховуючи їхньої результативності — тобто люди, які плутають математику з наукою, а раціональність із реальністю.

Більше немає виправдань для повторення цієї помилки у випадку економічної теорії.  Понад століття громадськість попереджали про це, і вже всім зрозуміло, як рухатися далі. Настав час припинити витрачати наші гроші й визнати, ким насправді є ці первосвященики — обдарованими спеціалістами з соціальних наук, які дуже професійно вміють створювати математичні пояснення економіки, проте, як і астрологи в минулому, не здатні прогнозувати майбутнє.

Джерело: Aeon

Переклала Таша Ломоносова

1 11 2018

Примітки

https://politkrytyka.org/2018/11/01/nova-astrologiya/