www.ji-magazine.lviv.ua

Леся Поруцька-Сакович

Одразу після того, як останній і найзахідніший штат США додав до скарбнички Джо Байдена 4 голоси і результат зрівнявся з тим, що стало відомо вже понад місяць тому, - 306 / 232, обраний президент виступив з 13-хвилинним зверненням до нації*. Вперше за дуже довгий час це була мова справжнього президента.

Ми вже якось звикли спостерігати манірного фігляра, який демонструє себе публіці, як зірка подіуму, що пережила свій строк. Якби на публіці так поводився молодий естрадний співак чи танцюрист, то в цьому не було б нічого незвичайного, навіть якби він був у лосинах і туфлях на шпильках, але коли те ж саме робить старий чоловік, брезклий і пом'ятий, це зовсім інше.

Дуже дивно, що американцям "зайшов" такий образ. Адже відомо, що людина отримує більшу частину інформації візуально, і оцінити, як персонаж сприймається, можна саме очима. Треба просто прибрати звук і подивитися на те, як він говорить, але без слів. Це легко зробити тим, хто дивиться телевізор. Просто спробуйте ввімкнути й подивитися на «найвеличнішого».

Заради експерименту, якщо у вас міцні нерви, можна поспостерігати за рухами і мімікою без звуку. Потім - додати звук і оцінити, як ці рухи супроводжуються звуком голосу, не вникаючи у слова, і тільки потім - прислухатися до того, що воно несе. Усе встане на місце вже у першій фазі експерименту.

Так от, дуже важко зрозуміти, як американцям "зайшов" цей образ саме в ролі президента їхньої країни. І ось Байден показав контраст і, що головне, - образ президента Америки, який завжди був приблизно той самий - спокійний, без гістероїдної динаміки, врівноважений і з рівною мовою. Загалом, це образ солідної людини, упевненої в собі і в тому, що стоїть за її плечима, людини, яка не принижує ні власної гідности, ні гідности нації, яку її обрано репрезентувати.

Ну, й те, що він сказав, є цілком зрозумілим для країни, відомої під умовною назвою «плавильний котел нації», яка складається з міґрантів першого, другого, третього і старших поколінь. Нація складається з людей різних рас, релігійних течій, різного рівня матеріяльного добробуту, й не дивно, що з часів проголошення незалежности й до 1956 року девізом США було гасло «З кожного - ціле».

Простіше кажучи, головною цінністю проголошувалася єдність нації. Потім цей лозунг був змінений на «Ми віримо в Бога», напевне, тому, що єдність вважалася необоротньою й самодостатньою якістю американської нації. Але ось виявилося, що всього лиш одному, особливо обдарованому пацієнтові, який за велінням долі опинився в першому кріслі країни, вдалося поставити цю цінність під сумнів і завдати тріщин саме по тих напрямках, про які йшлося вище. Тому, як це не дивно, промова Байдена була спрямована саме на відновлення цієї, злегка втраченої, єдности.

Про те, щО буде в цій промові, пресі стало відомо заздалегідь, оскільки прес-служба обраного президента надала для ЗМІ її ключові тези, й це показало новий рівень роботи зі ЗМІ. Причому, йдеться тут не так про те, що журналістам їх надали, а про те, що президент є офіційна особа, а не балалайка й не мітла , яка може мести що завгодно. Ключові, офіційні промови готують спеціяльно навчені люди, які беруть за основу те, що хоче сказати президент, і дошліфовують цю промову так, щоб вона не містила різночитань і висловлювала рівно те, що в неї вкладалося спочатку.

Це стосується «протокольних», обов'язкових речей, які мають бути відточені, як лезо клинка. І от ці самі тези, що їх отримали журналісти, свідчать про те, що розуміння важливости таких промов повернулося, а отже, повертається здоровий глузд і притомність у діях і мові влади. Простіше кажучи, це показує, що обраний президент розуміє цінність і посади, яку він зайняв, і відведеної йому особисто ролі на цій посаді.

Виступаючи у своєму рідному місті Вілмінґтоні, штат Делавер, Джо Байден сказав:

«У цій битві за душу Америки перемогла демократія. Тепер прийшов час перегорнути сторінку, як це ми робили протягом усієї нашої історії, - об'єднатися, зцілити... Полум'я демократії запалено в цій країні давним-давно. Тепер ми знаємо, що навіть пандемія чи зловживання владою не можуть погасити цього полум'я».

Що дуже важливо, в цій промові Байден, вже в ролі обраного президента США, вперше дав різку й чітку оцінку дій Трампа. Він назвав їх «беззаконням» і підкреслив, що десятки безпідставних позовів, поданих людьми Трампа, не принесли й не могли принести жодних позитивних результатів, але були спрямовані на розхитування підвалин демократії. Байден назвав час, який минув з 2 листопада до 14 грудня, найбільш слушним для того, щоб «перегорнути сторінку» й рухатися далі, але Трамп відмовився від цього.

Люди з близького оточення Трампа кажуть, що він не заспокоюється і вже готує своєму наступникові дрібні, безглузді й усе ганебніші підлоти, попри те, що колеґії електорів, незважаючи на тиск, що його чинить Трамп, проголосували рівно так, як проголосували виборці.

Щоправда, ходять чутки, що від Трампа з'явилися самозвані «електори», але це вже - запитання до правоохоронних органів, і, якщо хтось справді зважиться імітувати «голосування електорів» і за своїми підписами щось таке привезе до Конґресу, то як раз звідти ці паперу перекочують до ФБР, і все буде, як в Америці кажуть, hunky-dory (~ файно). Причому, Трамп від таких недоумків відмовиться в легкій і невимушеній манері, як він це робить завжди, бо його стиль - провокувати, під’юджувати когось тягати каштани з вогню, притім що сам він стоїть осторонь. Скільки його прибічників вже сіли і скількох іще посадять?

Ну, а сам він нібито не планує бути присутнім на церемонії інавґурації - на знак протесту. Тим самим, він хоче продемонструвати розрив наступности верховної влади, чого, знову ж таки, не траплялося в історії США. Але, слава Богу, Штати мають ще й інших екс-президентів, у тім числі й республіканця Буша, які легко заповнять цю «прогалину».

А тим часом, з цього цирку йдуть все нові люди. Так, стало відомо, що подав у відставку генпрокурор Вільям Барр. Подейкують, що він це зробив після того, як побачив список осіб, яких готують до "дембельського" помилування Трампа. Раніше, знову ж таки з чуток, мовилося про те, що в кулуарах Білого Дому розгорнулося щось на зразок авкціону з питань помилування. Якщо це правда, Трамп косить бабло на всім, що можна.

З лохів він вже зібрав кілька сотень мільйонів доларів «на суди проти Байдена», а тепер ще, ймовірно, й це. Коротше, Барр пішов у відставку, щоб не бруднитися в цю маячню, бо, якщо це підтвердиться, Трамп візьме собі бабло, а баланду сьорбати доведеться іншим. Тож генпрокурор розважливо вирішив уникнути такої перспективи. [ЗМІ пишуть, що причина відставки Барра — конфлікт із Трампом через те, що Барр відмовився оприлюднювати до виборів інформацію про розслідування щодо Гантера Байдена у справі про можливу несплату податків.]

Ну, і в сенатській зграї республіканців - теж почалися зрушення. До тих голосів, що вже визнали перемогу Байдена, приєднуються нові. Поступово процес рухається вперед. Воно й зрозуміло, адже, хоч як крути, а Байден переміг Трампа з таким самим рахунком, як сам Трамп переміг Клінтон. Тоді цей результат він називав видатним і безперечним. Але, як тепер вже зрозуміло, такими епітетами Трамп здатен описувати лише власні перемоги, а рівно те ж саме, продемонстроване опонентом, він називає не видатною перемогою, а “масштабною фальсифікацією”.

А проте, у 2016 році йому ніхто не влаштував цирку, навіть за наявности вагомих доказів. Тоді справді відбулося втручання у вибори, й цей факт вже доведений і безперечний, хоч Трамп, користаючи зі своїх президентських повноважень, не дозволив розслідувачам знайти кінцевого бенефіціяра цього втручання. Вже будучи президентом, він закрив усе, що стосувалося цієї теми, й заборонив держслужбовцям давати свідчення на цю тему.

Крім того, чотири роки тому Гіларі Клінтон перемогла за числом голосів: вона випередила Трампа на 2 мільйони голосів, але, згідно з чинною виборчою системою, програла на голосуванні Колеґії електорів. Програла і змирилася з цим, без цього ганебного цирку, щоб не принижувати США. Але ж Байден не просто виграв, як 2016-го року Трамп, за числом електорів, але ще й з відривом приблизно 7 мільйонів виборців.

 Тобто, у 16-му році, з чисто життєвого, а не юридичного погляду, перемога Трампа була спірною, бо велика частина виборців віддала голоси за Клінтон, і тільки давно застаріла непряма система голосування уможливила перемогу Трампа. Між тим Байден переміг як за голосами виборців, причому - з гігантським відривом, так і за голосами електорів і теж - з величезним відривом. Більш переконливої перемоги важко собі уявити.

Але, у принципі, така позиція Трампа тішить із двох причин. Перша з них полягає в тому, що зберігати чад у головах натовпу можна, лише підвищуючи градус розжарювання. Якщо того не робити, виникає втома, яка переходить в апатію. Це прекрасно знають спортсмени, які намагаються вийти на пік форми до важливих змагань. Це тому, що вийти можна, але триматися на піку - неможливо. Це знають і наркомани, змушені поступово збільшувати дозу або переходити на міцнішу наркоту.

А все тому, що механізми адаптації людини чи живого організму так і працюють. Люди звикають до певних умов і втрачають активність. Аби їх привести в активний стан, їх треба чимось підстьобувати, а в Трампа вже закінчився саме цей ресурс.

Ну, й друге. Чим більше і жорсткіше він закушує вудила, тим більше шансів зняти з гальм масу розслідувань, що їх йому вдалося загальмувати. Якщо ти, приміром, кажеш, що воював, горів у танку і що ти - льотчик, то є всі шанси з'ясувати, що ти за льотчик такий. А знаючи м'якість демократів, можна припустити, що вони не планували дізнатися про велику і взаємну любов Трампа і Путіна, наприклад, або про те, як Трамп став мільярдером, а вірніше, на чиї гроші. І чим більше він бикує, тим імовірнішим стає цей розклад. Коротше, як казав Гомер: «З богом, Парасю!», у сенсі - роби, Донні, ми записуємо! :-)

(с) “Лінія оборони”

______________

* Промова Джо Байдена 14 грудня 2020:

транскрипт https://www.independent.co.uk/news/world/americas/us-election-2020/joe-biden-speech-full-transcript-speech-election-b1660694.html