незалежний
культурологічний часопис <Ї> |
 www.ji-magazine.lviv.ua Кармен ПосадасЧас руйнувати, час будуватиЯк і багато хто з мого покоління,
я дійшла до Книги Екклезіаста
через Боба Ділана. Такі
слова, як “на все є слушна хвилина під небом: час народитись і
час померти; час садити і час збирати урожай; час убивати і час лікувати”
тощо, ми, тодішні підлітки, повторювали, танцюючи “обійнявшись” – насолода, тепер майже забута так само, як Екклезіаст.
По мірі дорослішання я
почала розуміти, що Соломон
(якому приписують цей текст), мав більше рації, ніж
святий. Не тільки у житті кожного, але й передусім в історії його постулати
справджуються невблаганно.
Не хочу вас занудити, переписуючи
увесь текст, який, з одного боку, є добре знаний, але
мені хотілося б дійти до строфи, яка йде після “час убивати і час лікувати”, бо вона чудово пасує до нашої нинішньої ситуації і є такою:
“час руйнувати і час будувати”.
Це, наприклад, мало місце після Другої
світової війни. Після тієї трагедії,
яка забрала десятки мільйонів життів,
наляканий жахіттям, яке щойно сталося, людський рід вирішив
виправитися і стати на шлях великодушності
і співпраці. Такі інституції, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Організація Об'єднаних Націй, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, ЮНІСЕФ
чи ВООЗ, а також такі дієві ініціативи,
як план Маршалла, є породженнями найбільшої
масакри, яку знала історія.
Таким був, згідно з
постулатами Екклезіаста, наш час будувати,
і в цих емпіреях (найдовшому
періоді миру і добробуту, який знав увесь світ) жили
ми, щасливі діти другої половини ХХ ст. Але пам'ять коротка, і з плином років корисний превентивний вплив того велетенського лиха потроху втратив свою ефективність. Згідно з Екклезіастом, ми завжди переходимо “від часу зберігати до часу розкидати; від часу шукати до часу губити, від часу ізшивати до часу роздирати”. А тоді прийшло ХХІ ст. і всі ті потрясіння,
які зараз нас вражають. Якби у 2000 році якийсь провидець віщував, що у перші
двадцять років нового сторіччя ми повернемося до релігійних воєн, маври проти християн;
що такий собі напівосвічений і безвідповідальний каудильйо визначатиме долю Сполучених Штатів, а в Європі ми побачимо відродження старого і віджилого націоналізму, то ми би
подумали, що той оракул забагато
випив. А проте, саме це і сталося.
Ба більше: тепер, коли в абсолютних величинах на світі є більше освічених людей, ніж будь-коли раніше в історії, тепер, коли ми всі маємо легкий і навіть безкоштовний доступ до інформації, ми виявляємо, що це передозування
даними створює таку дезінформацію, що брехня відпочиває. Здавалось би освічені люди вірять у найнеймовірніші бздури. Іншим парадоксальним
результатом є той, який стосується
етики, звичаїв. Коли ми нарешті звільнились від усякої цензури,
насадженої згори, їй на зміну прийшла
політична коректність – щось розпливчасте та інквізиторське, яке диктує і наказує, що треба думати, а що ні.
Якщо до цього ми додамо абсурдні гедонізм і нарцисизм, а також помітну відсутність
цінностей, то вже матимемо загальну панораму того, яким був світ
ще кілька місяців тому. І на все це
приходить пандемія. Явище таке ж глобальне, як і катастрофічне – аби нагадати нам (Eclesiastés
dixit), що після
часу танцювати і сміятись завжди приходить час плакати і сумувати. Але й для того, щоб нагадати нам: що більшим є лихо, то чудовішим
та ефективнішим буде відновлення.
Крім того, є ще один обнадійливий факт. Як каже Ісабель Альєнде: “Можливо,
це вперше в історії існує відчуття,
що ми є єдиним людством, що те, що відбувається з одним, відбувається з усіма”. Дай
Боже, щоб ця обставина, небувала досі, послужила нам для того, щоб
ми разом дивилися в одному напрямку –
аби, знову послуговуючись словами Екклезіаста,
після часу хворіти прийшов час одужувати. І я би
додала: а ще – час змінюватися.
Carmen Posadas |
