незалежний
культурологічний часопис <Ї> |
 www.ji-magazine.lviv.ua Антоні ПодольськийПольська Федеральна РеспублікаЯк жити в поділеній державі?
Результати президентських виборів підтвердили глибокий поділ, який вже
має культурно-цивілізаційний
— а не звичайний політичний
— характер. Власне, якби ми
мали справу з багатонаціональною
державою, це би вже стало
приводом до розпаду, як це було, наприклад, у випадку колишньої Югославії або Чехословаччини. Стримує тільки те, що поляки все ще в силу стосованої мови вважаються однією нацією, та й те, що поділ цей
має характер не цілком тільки географічний (хоч значною мірою
збігається з поділом на Схід-Захід). Додам, що цей поділ, на мою думку, загрожує функціональності та керованості утворення, яке ми знаємо під теоретичною назвою Польська Республіка. Може бути, це ще не знамените
"Х.., Д... і
каміння Купа", але все більше і більше нагадує занепадаючі держави третього світу Раз вже ми не можемо розійтися, то, очевидно, треба знайти
формулу, як далі жити в одній державі у своєрідній сепарації, щоб за хвилю не полилася кров, яка ще більше утруднить всіляке порозуміння.
По-перше, опозиція і влада повинні визнати тривкість цього поділу і перестати дурити себе ілюзією, що одні переконають
або переможуть інших і змусять прийняти свою оптику. Опозиція в цьому плані не є настільки слабкою, бо ж досягла максимуму свого впливу, відновивши
статус-кво до 2015 року в географічному і соціальному плані. Влада, незважаючи на те, що, ймовірно, деякому з неї досі це
роїться в голові, є занадто психічно і логістично/кадрово слабкою, щоб силою змусити другу половину поляків до
покірливості. Так що можемо й надалі битися чи готуватися
до бійки — або розмовляти. Що це останнє є можливим
в стані вищої необхідності, свідчить відмова влади від
проведення силою виборів у конституційний термін 10 травня, а також, внаслідок цієї відмови, акцептування опозицією неконституційного розв'язку з перенесенням виборів на 28 червня. По-друге, обидві сторони з самого початку, на березі
повинні ясно визначити умови порозуміння — тобто які ми маємо
спільні інтереси (сподіваюся!?), що виправдовують продовження проєкту Польської Республіки. І тут ми повинні очікувати значного самообмеження обох сторін до — парадоксально — мінімуму
ліберальної держави:
оборона, зовнішня політика,
членство в ЄС і НАТО, фінанси, правосуддя,
безпека держави (але вже не громадян). Все інше має бути максимально децентралізоване і від
центрального рівня деполітизоване.
Очевидно наслідком децентралізації є самоврядність Польщі в напрямі фактичної федералізації за зразком Німеччини чи Швейцарії. До речі, в організації польської держави саме приклад Німеччини вже давно треба було серйозніше брати до уваги. Бо ж коли держава, яка лише протягом 12 років була позбавлена
демократичної системи
(1933–45), здецидувалася на введення
численних "запобіжників"
і захисних обмежень від повторення історії, то ми з усього 5-річним демократичним епізодом до 1989
року (1921–1926), мабуть, маємо
бути ще обережнішими і чутливішими на централістично-популістичні
зазіхання центральної влади. Нагадаю, що, наприклад, в Німеччині нема безпосередніх виборів президента чи взагалі персонального голосування – тільки непряме зі змішаною
виборчою системою. По-третє, запевно конечною буде зміна конституції (зміна ролі сенату, відмова від загальних виборів
президента), якщо, зрештою,
її і так систематично порушували
протягом п'яти років, востаннє – як вже згадував вище
– також і за участю опозиції. Направду, варто підійти до того, що сталося в неділю,
поважно, бо, на мою думку, звичайне рукостискання обох кандидатів не владнає цієї справи.
22.07.2020https://zbruc.eu/node/99192 |
