www.ji-magazine.lviv.ua

Йоханан Петровський-Штерн, iсторик, філолог, перекладач (Чикаґо, США)

«Критика» запропонувала мені поділитися думками про концепцію Меморіяльного центру «Бабин Яр», яку презентував російський режисер Ілья Хржановський. Я уважно стежу за дискусією довкола цього проєкту, однак запрошення заскочило мене зненацька, адже я не є публічною постаттю. Я не прагну публічности ані в політичному, ані у соціяльному житті, та й, за дуже нечисленними винятками, уникаю гарячих питань задля збереження здорового глузду та професійної незаанґажованости. Ця ситуація – один із таких винятків. Проте перш ніж перейти до самого проєкту, дозвольте стисло пояснити, чому я вирішив висловитися публічно.

Я водив туристів у Бабин Яр приблизно від 1974 року. Спершу – друзів родини з Москви й Санкт-Петербурґа (тоді Лєнінграда). На початку 1980-х до них долучилися чільні рабини з Ізраїлю, Сполучених Штатів і Канади. У середині 1990-х я організовував поїздки для сотень учителів новостворених єврейських шкіл із усієї України. За минулі двадцять років Бабин Яр зі мною побачили декілька жертводавців мого університету й десятки університетських професорів юдейських студій зі США й Ізраїлю. Я пам’ятаю часи, коли в яру стояла тільки одна стела на пам’ять про 100 тисяч страчених мирних радянських громадян. Пам’ятаю і принизливий офіційний монумент у типовому соцреалістичному стилі, який увічнював усіх, окрім євреїв. Пізніше мене обурило, коли до монумента додали табличку їдишем, на якій було з пів десятка разючих помилок, а отже, вона ображала вже єврейських жертв, розстріляних у Бабиному Яру. Я пам’ятаю першу акцію пам’яті біля свіжовстановленого пам’ятника «Менора». Я сходив землі довкола яру десятки разів – від пам’ятника знищеним у Бабиному Яру дітям до хрестів у пам’ять про провід українських націоналістів. Мене, киянина, із цим місцем поєднує глибокий зв’язок завдовжки у п’ятдесят років. Бабин Яр – частина історії мого виховання і дорослішання.

Йоханан Петровський-Штерн на могилі свого прадіда Озилія Кржевіна. Дружину та доньку Кржевіна розстріляли в Бабиному Яру. Фото з архіву автора, 1999 рік.

Але на тому його значення для мене не закінчується. На Куренівському кладовищі (ділянка № 1, могила № 2) є надгробок. Окрім імені похованого там Озилія Кржевіна, який помер 1939 року, на надгробку викарбовано ще два імені: його дружини Ганни Кржевіної і доньки Олени Грудіної (уродж. Кржевіної). Дата смерти в жінок одна на двох: 29 вересня 1941 року. Озилій і Ганна – батьки моєї бабусі, а Олена – її сестра. Ганну й Олену розстріляли в Бабиному Яру 29 чи 30 вересня 1941 року. Після смерти моєї бабусі Рози, яку поховано на тій же ділянці, мати взяла з Бабиного Яру темно-бурої землі – землі, змішаної з прахом єврейських жертв, – і поховала на дідусевій могилі. Моя сестра Катя вводить ці постаті у ширший історичний контекст у романі «Мабуть Естер». Серед 33 771 євреїв, розстріляних у Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року, були мої прямі родичі. Їхня кров тече у моїх венах.

Водночас мій зв’язок із Бабиним Яром має і професійний вимір. Під час моєї екскурсії Бабиним Яром у 1992 році доктор Бeрі Волфіш, канадський бібліограф і медієвіст, запитав, що я збираюся робити у професійному житті. На мої слова, що хочу вивчати євреїв середньовічної Іспанії, він вказав углиб Бабиного Яру і зауважив: «А чому би Вам не вивчати цю історію, євреїв цієї землі?» Я дослухався до його поради і протягом тридцяти років, що минули відтоді, вивчав історію східноевропейського єврейства і, зокрема, стосунки між євреями й українцями. Шість із семи моїх книжок присвячено безпосередньо євреям України. Вони торкаються різних граней українсько-єврейських узаємин від Х по ХХ століття. Я не читаю курсу про Голокост, однак Бабин Яр фігурував у всіх курсах про сучасне европейське єврейство, які я викладав, і в десятках лекцій, які я прочитав в університетах Бостона і Кембриджа (Велика Британія), Чернівців і Чикаґа, Дніпра й Едмонтона, Хайфи і Харкова, Києва і Львова, Мюнхена і Нью-Йорка, Острога й Парижа, Санкт-Ґалена й Торонта, Вроцлава і Варшави. У центрі книжки, над якою працюю нині, – історія того, як українські дисиденти сприймали Бабин Яр. Уважаю, що я вправі дати професійний відгук на проєкт Меморіяльного центру «Бабин Яр», що його представив Ілья Хржановський, чия компетенція в галузі музеєзнавства чи історії українського єврейства, не кажучи вже про Голокост, мені невідома.

***

Мета запропонованого проєкту цілком похвальна: перетворити забуте в те, що пам’ятається, осмислити сьогодення через минуле, сприйняти історію цілісно й підлаштувати музейний простір до зацікавлень і потреб різних відвідувачів. Це загальники для всіх сучасних музеїв, засадничі принципи інтерактивного простору й новий канон узаємодії відвідувачів із музеєм, тобто в них немає нічого нового. Я їх цілком поділяю, хоч вони й не відображають ані специфіки Бабиного Яру, ані часу й місця, де відбулася трагедія.

Запропонований проєкт містить низку інноваційних моментів, і їх варто розглянути уважніше. Автор проєкту, пан Хржановський, пропонує поєднати художні й перформативні практики. Він хоче створити ситуації, де відвідувач зіштовхується із самим собою за спеціяльно розроблених обставин. Автор проєкту прагне підготувати «сильно заряджений каталітичний перетворювач», який, за його словами, створить елементи гіперреальности, де відвідувачі зіткнуться з незнаними доти думками й емоціями, зокрема, «красою, насильством, жахом, ніжністю». Відвідувачі йтимуть лабіринтом особистих досвідів, який маніпулюватиме їхніми почуттями. Кожен відвідувач заповнить анкету, яка дасть кураторам змогу розробити для нього індивідуально розроблений та найвідповідніший, чи то пак психологічно найскладніший, маршрут із елементами рольової гри.

Уявімо, що наглядова рада затверджує запропонований проєкт у його нинішньому вигляді. Зважаючи на масштаб фінансової підтримки від міжнародних нуворишів, які хочуть, щоб ця інституція затьмарила найкраще фінансовані музеї єврейської історії та Голокосту в Берліні, Франкфурті, Москві, Парижі, Тель-Авіві, Варшаві й Вашинґтоні, проєкт точно втілять у життя. Уявімо, як до цього майбутнього музею звозять підлітків, дорослих і старших громадян із усієї України, щоб вони прожили трагедії Бабиного Яру. Саме так, «трагедії» у множині – українську, радянську, ромську і, звичайно, єврейську. І серед відвідувачів – ми, наші колеґи, родичі, друзі та діти.

Сподіваюся, вам цікаво! Але спершу заповнімо питальник. Вас цікавить досвід пересічних нацистських солдатів? Добре, тоді стійте при вході, конфіскуйте у відвідувачів документи й цінності. Скидайте у сміттєвий мішок їхні телефони, годинники, фотоапарати, кредитки, посвідки особи, паспорти. Вас запитуватимуть: «Слухайте, а коли нам повернуть речі?» А ви суворо повторюйте: «Не хвилюйтеся, ми про все подбаємо»

Може, вас цікавить багатовимірність досвіду Бабиного Яру? Чи, як зазначено у проєкті, ви хочете «взяти участь в експериментах морального або етичного характеру»? А може, хочете стати самим Бабиним Яром? Так, самим цим місцем із його глинистою землею, ярами, страшними кручами! Тоді лягайте рядочками, ніби ви і є краєм яру. Ті, хто гратиме роль євреїв, перекочуватимуться й падатимуть за вас, мов у безодню. Ви ж гралися так із друзями у школі? Тут усе те саме, тільки шоу буде групове. Весело, правда ж?

Ах, он воно що, – каже куратор. – Вам не віриться, що невеличка, але добре тренована зондеркоманда 4A зуміла вбити 33 771 осіб за якісь два дні? Ну, вони тяжко працювали. Тоді давайте ви зіграєте кулеметну кулю. Відвідувачі, які грають роль нацистської розстрільної команди, видаватимуть впізнавані, повторювані, сухі звуки – обіцяли ж у проєкті музею відтворити «звуковий ландшафт», – а ви, виконавець ролі кулі, біжіть до групки, яка стоїть он там, і штовхайте їх через тих, хто лежить на землі, за урвище з людей. Тільки штовхайте тих євреїв сильніше, простежте, щоб вони впали, й біжіть назад. Уперед-назад, уперед-назад. Ну, стомитеся, зате по-справжньому відчуєте, як тяжко трудилася розстрільна команда СС.

Вам що, нецікаво? Занудьгували? То зіграйте спостерігачів-українців! Шикуйтеся вздовж стін у коридорі музею й дивіться, як куратори в формі допоміжної поліції групами заводять людей. Удавайте, що вам байдуже, але не забувайте потай зривати з тих, хто йде повз вас, куртки, шалі чи намисто: хапайте і притискайтеся назад до стіни, ніби нічого не сталося. Так-так, забране повернете, за це не хвилюйтеся. Але ж який то п’янкий досвід – по-справжньому прожити ситуацію, де можна мародерствувати й обкрадати беззахисних людей, яким залишається жити менше ніж пів години.

То вас сюди привів учитель біології? Може, вас цікавить анатомія людини? От молодці! Зіграєте кров. Ми, музейні провідники, поставимо вас над справжнім яром, а ви скотитеся вниз мальовничим зеленим пагорбом, порослим густою травою, якій позаздрило б і футбольне поле. Скотившись, зберетеся внизу й обговорите свій колективний досвід. Потім вам зададуть написати коротенький твір про те, як це – бути кров’ю жертв.

Я так і знав, що ви прийдете! – вигукує інший куратор. – Значить, ви вивчаєте українську історію і вас непокоїть, що Буковинський курінь прибув до Києва під кінець осені 1941 року й буцімто не встиг узяти участь у вбивстві тих комуністів – єврейських старих, жінок і дітей. То ви не хвилюйтеся, ми вас усім забезпечимо. Увесь ваш клас зіграє в рольову гру. Почнете о 14:30 біля Кирилівської церкви, де вашу групу благословлять люди, вбрані як священники-уніяти. Тоді отримаєте з музейних фондів символіку Буковинського куреня. А потім біжіть чимдуж до виходу з музею, щоб устигнути точно до третьої, коли звідти вийде велика група. Ви ласкаво проведете їх до краю яру для колективного досвіду. Не хвилюйтеся, якщо не добіжите вчасно. По-перше, потім ми випустимо інші групи, про які ви зможете подбати, просто вони будуть меншими. А по-друге, як обіцяно в музейному проєкті, ви здобудете новий досвід: як це – хотіти взяти участь у масових убивствах, але запізнитися.

А ще будуть відвідувачі, які ототожнюють себе з євреями. Що ж, цей музей насправді не для вас. Ваша історія занадто добре відома, занадто нудна. Просто зберіться у групи, й куратори проведуть вас коридорами музею. Не відступайте праворуч і ліворуч, не наближайтеся до мультимедійних проєкцій, а то вам не дозволять продовжити екскурсію. Виконуйте накази, шануйтеся, і поліцаї-куратори про все подбають.

Відвідувачі всіх категорій можуть скористатися нашими кімнатами для експериментів, обладнаних відповідно до золотих стандартів психологічних досліджень Стенфорда, Берклі й Гарварду. Тут побачите матеріяльні предмети: скажімо, дитячий черевичок розповість вам про свою п’ятирічну власницю з довоєнного Подолу. Бюстгальтер матері-єврейки, яка не встигла дати грудь своїй дитині перед стратою, заспіває колискову. У куточку інтерактиву на вас чекає цікава розвага: витягати золоті зуби з обгорілих щелеп розстріляних і спалених євреїв. Також можете приміряти копії краваток, капелюхів, брошок і намист, відібраних перед Бабиним Яром: відчуйте, як це – бути гордим єврейським мешканцем Києва у 1941 році. Не забудьте забрати свої кредитки й телефони, звалені у великій залі під табличкою «гардероб».

Після завершення групової екскурсії можете відвідати кімнату подяк і побачити портрети жертводавців, членів наглядової ради та науковців, які уможливили цей незабутній досвід. Зателефонуйте на номер 1-800-БАБИН-ЯР, щоб поділитися враженнями, і ми, з вашого дозволу, одразу викладемо їх на нашому сайті. Це допоможе нам знайти підхід до мільйонів інших туристів й створити справді серйозний експериментальний музей із міжнародною репутацією.

***

Так виглядає запропонований проєкт, якщо йти за логікою Ільї Хржановського про «трансформативний досвід». Його високотехнологічна гіперреальність перетворює жертв, спостерігачів і катів на маніпуляційні ілюзії. Його персоналізований травматичний досвід учить чинити насильство, а не співчувати. Його проєкт перетворює трагедію Бабиного Яру на рольову гру, а меморіялізацію жертв – на можливість полоскотати нерви, як на американських гірках. Меморіяльний проєкт, який мусив би культивувати мораль, фактично знецінює етику. Проєкт, що його запропонував Хржановський, не просто брутальний – він огидно цинічний.

Певні інновації, які Хржановський запозичує з царини експериментальної психології, можуть бути ефективними у блокбастері в дусі Тарантино, але вони незастосовні до музейної педагогіки. Інші експериментальні ідеї запозичено з Борхеса: у презентації Хржановський згадує його аж двічі. Так склалося, що я перекладав Хорхе Луїса Борхеса російською, і протягом минулих тридцяти років мої переклади реґулярно перевидавали. Я знаю джерела, якими користувався автор проєкту, а тому вірю, що можу звернутися до нього безпосередньо.

Пане Хржановський, ваші знання про українську ситуацію, Голокост, історію Бабиного Яру й музеєзнавство нульові. Ваше розуміння борхесівських лабіринтів, які ви так любите, також нульове. Будьте чесні з собою. Визнайте, що це не ваш проєкт, що ви на цьому не розумієтеся, що вчинили помилку. Будьте скромні у своїх претензіях. Знімайте експериментальне кіно. Не наживайте собі ворогів в Україні. Ваш проєкт і ваша присутність перетворять Бабин Яр на місце ненависти. Я певен, що ви не ставили собі такої мети – хіба що цього хочуть ті, хто вам платить. Рятуйте свою репутацію, а не руйнуйте. Візьміть приклад із Карла Беркгофа, який відійшов від проєкту, нехай трохи запізно. Цим відважним кроком ви здобудете щиру повагу і українців, і євреїв.

По-друге, я хотів би звернутися до членів наглядової ради – шанованих діячів, фахівців у своїх царинах, зразкових політичних постатей рівня Натана Щаранського, Віталія Кличка і Якова Дов Блайха. Повірте, меморіяльний центр у Бабиному Яру за жодних обставин не може бути проєктом приватного спонсора. Ви, панове, стали пішаками в чужій грі. Ви надто відомі й надто шановані, щоб грати у гру, правил якої не контролюєте й не розумієте до кінця. Ви, досвідчені політики, мусите розуміти, що таке антикризові кроки. Проєкт пана Хржановського потребує антикризових кроків. Якщо ви й далі його підтримуватимете своїми іменами, то затягнете себе в культурну катастрофу колосального масштабу. Не перетворюймо історичну трагедію на культурну біду. Сказавши «ні» цьому проєктові, ви утвердите свій професіоналізм, порядність і людську гідність. Невже ви справді хочете грати у рольові ігри в експериментальному Голокості пана Хржановського?

І нарешті, звертаюся до президента України: пане Зеленський, хай би як ви до цього ставилися, Бабин Яр – трагічний символ в історії Києва. Це розуміли навіть перші секретарі компартії УРСР, хоча й воліли приховати трагедію за офіційною брехнею на кшталт пам’ятника радянським військовополоненим 1976 року. Сподіваюся, що розпад СРСР у 1991 році докорінно змінив ставлення влади до історії України. Ви народилися в іншому місті, але несете відповідальність за країну, яка обрала вас своїм політичним лідером. Ви, людина при владі, не можете залишитися байдужим спостерігачем. Потрібно зробити вибір. Бабин Яр мусить стати національним проєктом, що його розробили чільні українські дослідники за підтримки ключових закордонних інституцій у діялозі з духовними й інтелектуальними елітами країни. Не можна дозволити його приватизувати. Жертви Бабиного Яру належать вам і мені. Якщо український уряд не може спонсорувати музей, то нехай учасники цього проєкту долучаться до роботи над майбутнім меморіяльним центром на громадських засадах, щоб уникнути політичних маніпуляцій і корупції.

А доти нинішній проєкт під проводом пана Хржановського слід закрити назавжди.

Yohanan Petrovsky-Shtern, Savior on the Blood, or Ilya Khrzhanovsky’s Babyn Yar Experimental Museum.

Авторизований переклад з англійської Ярослави Стріхи.

Травень 2020

https://m.krytyka.com/ua/articles/spas-na-krovi-abo-eksperymentalnyy-muzey-babyn-yar-ilyi-khrzhanovskoho