Віталій Пономарьов, філософ, есеїст

Історія-вчителька

Ідея використовувати знання про людське минуле при облаштуванні теперішнього та розбудові майбутнього не є новою. До цього заохочує очевидна повторюваність історичних подій, відкладена в досвіді осілості людських спільнот. Ще Марк Тулій Цицерон – напевно, відштовхуючись від давньої латинської приказки «Experientia est optima magistra» («Досвід – найкращий учитель»), – назвав людську історію «свідком часів, світлом істини, життям пам’яті, наставницею життя, вісницею давнини». І впродовж наступних двох тисячоліть з усіх перелічених ним іпостасей історії класичного статусу набула саме наставницька (щоправда, останні пів століття історія викликає особливе зацікавлення ще і як життя пам’яті).

Історія – досвідчена вчителька, вона багато разів і різним чином, наполегливо і з натхненням викладає, роз’яснює і витлумачує прості та складні речі. Вона також залюбки вдається до аналогій, порівняння різних подій та регулярного повторення вивченого, щоб її учні краще засвоювали його, – аби тільки вони хотіли вчитися. Через це Ольґерд Бочковський навіть нарікав на те, що історія «часто просто плаґіює в самої себе». Він пояснював це «незаперечною сталістю суспільної вдачі людської природи, завдяки чому всесвітня історія є властиво варіацією кількох і все тих самих лейтмотивів...». Справді, тих лейтмотивів у цієї наставниці не вельми багато, а останніми роками вона найчастіше награє тему з варіаціями двох із них.

Перший лейтмотив – присмерк цивілізації, її втома, надлом і занепад. Тоді цивілізація підважує свої засади, зраджує власні цінності, втрачає волю до волі, втікає від свободи, замість розвитку плекає стабільність, а замість гідності культивує успішність. Тоді на нові виклики та загрози державні мужі та жони відповідають лише занепокоєнням і стурбованістю, і то такими глибокими, яким було колись «глибоке задоволення» у промовах генсека-маразматика. Тоді на клич «Варвари біля воріт!» збираються вже не тисячі озброєних вояків, а десятки торговців ключами від цієї брами.

Другий лейтмотив – дарований нації історичний шанс. Використає вона його, змарнує чи відкине – залежить від її готовності прийняти його. Від того, наскільки добре прищепили їй інтелектуали відчуття вкоріненості та історичної тяглості, наскільки інтенсивно переживає вона власну культурну індивідуальність і окремішність. Від того, наскільки міцними є її переконання у своїй політичній самодостатності та геополітичній суб’єктності. Від наявності серед неї критичної маси запеклих, яких «вогонь не пече», і від їхньої спроможності запалити байдужих і пригасити запал «дядьків отечества чужого».

Найпереконливіше ця вчителька викладає логіку історії – таку подібну до Аристотелевої логіки з її прозорими причинно-наслідковими зв’язками та неодмінними умовиводами: «Якщо А, то Б; А, отже – Б». Бо якщо намагатися домовитися з терористом, то він неодмінно захопить нових заручників. Якщо не відреагувати належним чином на аншлюс, то слідом за ним неодмінно буде війна. Якщо не покарати нападника за анексію, то вона неодмінно повториться. Якщо умиротворити аґресора, то це принесе війну самим миротворцям. Якщо зрадити жертву інтервенції, то зрадник неодмінно стане однією з наступних жертв. І тут, раз-по-раз наголошує наставниця, – жодної містики чи політики, сама лише нездоланна і непереборна логіка історії: якщо А, то Б; А, отже – Б.

Історія-вчителька – завжди у доброму гуморі, от тільки гумор цей переважно чорний. Її вочевидь звеселяє, коли нинішні нащадки гордовитих носіїв «тягаря білої людини» улесливо схиляються перед Крихіткою Цахесом. Коли їм кружить голову кумис, із примусу випитий ними у ханському шатрі. Коли вони щосили волають у морок, що насунувся зі Сходу: «Прийдіть і володійте нами!».

А найбільше захоплює цю наставницю робота над помилками. От тільки виправляти історичні помилки зазвичай доводиться не тим, хто їх накоїв, а їхнім цілковито безневинним сучасникам і нащадкам.

Історія – вимоглива вчителька, вона не вагається залишати тих, хто безтурботно нехтує її розповідями, поясненнями та застереженнями, на другий навчальний рік. От тільки рік цей – людське століття.