незалежний
культурологічний часопис <Ї> |
 www.ji-magazine.lviv.ua Кармен ПосадасЗавдяки моїм жахливим вадамЗамолоду я ненавиділа свої вади. Звісно, скажете ви,
хто би не волів бути наполегливим і блискучим замість того, щоб бути
безхребетним мамулою. Та може бути і так, що через відсутність здатності до
самокритики людина навіть не спроможна пізнати свої слабкі сторони. Оскільки я
є гіперкритичною у тому, що стосується мене, то
завжди досвідченим оком лікаря виявляла свої найгірші хиби. А конкретно, є дві,
які утруднили мені життя: крайні лінощі і хронічна невпевненість. Що ж, тепер,
коли ви знаєте про мене найгірше, я розкажу вам, яким чином ці вади дуже
придалися мені в житті. Звісно, я не єдина, хто здобуває користь зі своїх
недоліків. Як каже китайська приказка, коли Бог бажає наслати на людей нещастя,
він сповнює їх чеснотами, аби побачити, як вони їх переживуть.
Натомість, коли хоче їх благословити, то обдаровує їх вадами. Щось таке,
наприклад, сталося з певним рябим і зизооким студентом, який не мав жодного
успіху в дівчат. Куштував облизня, тож йому спало на
думку створити мережу контактів. Тепер ця мережа зветься Facebook,
має 2 млрд 167 млн користувачів, а сам Марк Цукерберг
є одним з найбагатших людей на світі. Щось схоже сталося з сірим військовиком,
що народився на далекому острові, який приїхав у Париж наприкінці ХVІІІ
сторіччя. Низенький, закомплексований, узутий в подерті чоботи, він не створив
великого враження в салонах, де його прозвали Миршавець і глузували з нього
поза спиною. І ще більше, коли він закохався у старшу за себе жінку, котрій
писав сповнені страждання листи, в яких просив, аби вона не була йому «занадто
невірною». Звався він Наполеон Бонапарт і, щоб показати, ким він є,
завоював пів Європи. Якщо до переліку фіаско ми додамо
Леонардо да Вінчі, який, згідно з недавніми дослідженнями, страждав на дислексію, винахідника телефону Грема
Белла, що був найгіршим учнем в класі, Едісона, який страждав на брак уваги, і
Генрі Форда, котрий зізнавався, що йому дуже важко прочитати книжку,
сподіваюсь, ви побачите, про що я говорю. Від вад більше користі, ніж від
чеснот. Хтось, переповнений останніми, спочиває на лаврах і нічого не досягає.
Натомість інші, хто має сотні перепон, бунтують проти них і майже завжди
перемагають. В моєму випадку, як я казала вам раніше, я завдячую усім двом
своїм недолікам: невпевненості і ліні. Колись я вже розповідала, що була (і
залишаюсь) сміхотворно сором’язлива. Я належала до того типу дівчаток, які заникуються і перечіпаються об килим, коли на
них хтось дивиться. Просто цирк. Тому замість подруг у мене були книжки;
замість того, аби спілкуватись, я воліла писати, і так почалася моя кар’єра.
Своїй проклятій невпевненості я також завдячую тим, що працювала тяжко. Фраза,
яку я найчастіше повторювала замолоду, була наступною: «Закладаюсь, що ти не
зможеш», і, звісно, могла. Тому що змагатися з іншими – це дуже добре і
приносить добрі дивіденди, але змагання з собою творить дива. Ще одним дуже
ефективним стимулом в моєму випадку була лінь. Дай мені волю, я би нічого не
робила увесь день. Моїм улюбленим планом є лягти на канапу і забути про увесь
світ. Та позаяк мені здається жалюгідним бути викінченою ледаркою, ви навіть не
можете уявити собі, що я робила, аби нею не бути. Якщо я розповідаю вам усе це,
то не тому, що я горда зі своїх здобутків, і не тому, що хочу подати себе за
приклад. Я ділюся з вами усім цим тому, що мені багато часу пішло на те, аби
зрозуміти, якими корисними є недоліки. Якби я виявила це раніше, то, можливо,
взяла би з них більше користі. Тепер, коли у мене є внуки, я спостерігаю за
ними і запитую себе: яку вигоду здобуде цей від того, що є слабким у
математиці, а інший від того, що є незграбним, а отой – із того, що співає, як
жаба? Зараз з усіх сил намагаються уберегти дітей від травм, тож тому, хто
співає, як жаба, притьмом купують піаніно і змушують вірити, що він – Паваротті. Я радше схиляюсь до припису Пікассо. Він
розповідав, що його батько, виявивши, що в нього є труднощі з читанням
(очевидно, він також страждав на дислексію),
знехтував думкою усього свого оточення (яка твердила, що «без муки нема науки»)
і вирішив заохотити його піти тим самим шляхом, що й Леонардо, ще один геній,
який страждав на дислексію. Carmen Posadas |