Andrew Duma

А тепер давайте на тверезо, без емоцій...

А тепер давайте на тверезо, без емоцій, прояснимо картину вчорашніх подій на вулиці Банкова, де розташований Офіс Президента України (обережно, лонґрід!)

Судячи з реакцій у соцмережах, суспільство розкололось (причому незалежно від політичних вподобань) на два основні табори. Умовно їх можна назвати - "активісти" та "моралізатори". Є ще третя сторона, до якої себе відношу я, але про неї ми поговоримо пізніше.

Чи є те. що вчора сталося, актом вандалізму? Так, безперечно є, з формальної точки зору. Так само, як і події після ухвалення диктаторських законів 16 січня 2014 року. Але так завжди стається в демократичній державі, коли влада з якихось причин відмовляється від комунікації з громадянським суспільством по ключовим питанням, які є для нього вкрай важливими чи то болісними. В цьому сама суть демократії. І це не має нічого спільного з так званою "охлократією", бо вона не висуває політичних вимог, а вимагає "хліба і видовищ". Тому моралізатори тут не мають рації в своїх оцінках.

Поза тим, щоби бути максимально об'єктивними, потрібно аналізувати не стільки прямі дії, скільки так звані "сайд-ефекти" та контекст, в якому ці дії відбуваються. Але це лише методологічний відступ. А тепер по суті.

Звичайно, активісти висувають політичні вимоги. Але яка якість цих вимог? Випустити Стерненка та Антоненка? Звільнити Авакова та Венедиктову? Серйозно?? Невже вони думають, що це все, що потрібно країні в цей історичний момент? В цих вимогах відображена вся незрілість нашого громадянського суспільства. Бо який сенс боротися з наслідками, не міняючи головного - правил гри. Якщо архітектура української держави побудована таким чином, що фактично нагадує "гру в одні ворота", то потрібно міняти правила, а не гравців!

Давайте розглянемо детальніше, на прикладі того ж Стерненка. Якщо, як стверджує його захист, кваліфікація злочину, яку обрало обвинувачення не відповідає реальним мотивам дій. то я хотів би спитати захист - якщо вирок таки вже трапився, то де скарга до ВРП на суддю, який виносив цей вирок? Якщо скарга є, то де відкрите дисциплінарне провадження? Далі, гадаю, можна не продовжувати. До речі, вчора на Банковій бачив Masi Nayyem, просто не встиг йому задати це питання, тому задаю його тут.

Можливо практика показує, що подавати скарги до ВРП безперспективно? Так може з цього потрібно було би починати?

А тепер про "сайд-ефекти".

Без висування системних вимог акція зі, здавалося би, шляхетними намірами встановлення справедливості, перетворюється на беззмістовний бунт. Якщо повірити у щирість намірів активістів, то з точки зору суспільної комунікації, вона побудована вкрай безграмотно. Ззовні це виглядає як "віддайте нашого і покарайте тих, хто його образив". От просто візьміть і зробіть це. З якого такого дива? Вважаєте вирок Стерненку неправосудним? На якій підставі? Вважаєте, що Антоненка тримають під вартою незаконно? На якій підставі ви це вважаєте? Може тому що такою є якість КПК, може тому що судді недоброчесні або ті, хто мав би їх контролювати?

Не розставляючи потрібних акцентів, цілком щирі активісти легко стають зручним інструментом для політичних інтриг. Це головний сайд-ефект від таких акцій. Для того, щоби зрозуміти як це працює, потрібно враховувати медіа-результат, до якого вони призвели, а також політичний контекст. Медіа-результат такий, що профіт чинної влади від резонансних рішень РНБО практично помножений на нуль. Співпадіння в часі цих двох подій теж примушує замислитися. Кому це вигідно, здогадайтеся самі.

Політичний контекст доволі складний - тут і строкатість груп впливу всередині монобільшості у Парламенті, і апаратні інтриги в Офісі президента та Кабінеті міністрів, і постійна готовність взяти реванш з боку "регіоналів" - як щирих, так і фарбованих. Розбиратися в цьому - це майже те саме, що гадати на кавовій гущі. Тобто, це те. чим займаються так звані "політичні експерти". Ми ж, як громадянське суспільство, повинні розуміти, що політична конкуренція завжди була, є і буде. Її необхідно враховувати, щоби не стати розмінною монетою в цих ігрищах. Але вимагати свого - прозорих правил гри для всіх!

І наостанок, трохи соціополітичної філософії.

Як справедливо зазначив Alexander Marusiak, в Україні, як, власне, і на всьому пострадянському просторі, переоціненою є посада Президента. Саме посада, не інститут, бо інститут - це складний для розуміння конструкт. що складається з апарату ОП, та підпорядкованих органів, починаючи від ДУС того-таки РНБО. Але в свідомості обивателів, це виключно постать Президента, як центр прийняття рішень. І це не випадково, бо по-перше, ця "традиція" тягнеться ще щонайменше з радянських часів, де все вирішував цар-генсек. По-друге, інституційна практика в сучасній українській державі свідчить про постійні зловживання президентами та перевищення повноважень. В цьому аспекті є багато спільного між Кучмою. Януковичем та Порошенком. Кожен з них намагався особисто контролювати багато процесів у законодавчій, судовій та виконавчій гілках влади. Тому вчора активісти прийшли саме під будівлю ОП. а не під, скажімо, ВР. КМУ_: ГПУ, ВСУ, КСУ тощо.

Але насправді проблема є набагато глибшою. Це все є відображенням незрілості нашого громадянського суспільства, для якого все ще визначальним є фактор особистості. Люди просто не здатні мислити категоріями інститутів, цінностей та ідей. Тому цим користуються різного роду політичні пройдисвіти, метою котрих є лишень боротьба за владу та контроль над залишками радянських активів, що б вони там із себе не вдавали. Від цієї неосвіченості й виникає інституційна неспроможність та. як підсумок, "фейлед-стейт".

Post scriptum.

Звісно, такі просвітницькі статті й пости в блогах та соцмережах є дуже корисними для становлення громадянського суспільства. Але я хотів би акцентувати увагу на крайній потребі в політичній медіації. Вона стала би дуже потужним каталізатором дозрівання громадянського суспільства до необхідної для радикальних, я би навіть сказав, революційних перетворень, кондиції. Якщо хто не в курсі, медіацією у вирішенні спорів називають таку альтернативу судовому вирішенню, при якому незацікавлена третя сторона виступає посередником між сторонами та раціонально (на противагу емоційному) впорядковує конфліктні позиції.

Щось подібне необхідно і в політиці з де-якими особливостями. Практично в будь-якій політичній силі є як покидьки, що переслідують виключно егоїстичні інтереси, так і порядні люди, орієнтовані на цінності спільного блага та які завжди знайдуть між собою спільну мову. Насправді обидві категорії корисні, бо я завжди дивлюся на речі під кутом теорії систем. Структурування суспільства - це такий самий прояв фундаментальних природних процесів, який має місце в біологічному та технологічному світі. Структурою в системах називають певну конфігурацію взаємозв'язків між елементами та підсистемами. Так от для того, щоби утворилися елементи, потрібні ті. хто розділяє, проводить кордони (як мембрана в біологічних клітинах). Цю фазу соціополітичного розвитку ми вже пройшли, сьогодні на руїнах КПРС існує безліч політичних партій з різними ідеологіями, які вони декларують. Та цього недостатньо, проста суміш клітин - це всього лише фарш, який ні на що не здатний. А от для того, щоби утворилася структура, якраз потрібна медіація (як кров між біологічними клітинами, або як аксони та дендріти у нервовій тканині).

Політична реальність в Україні така, що ідеології, як, власне, ідеї загалом, разом з цінностями та світоглядом досі ще носять виключно декларативний, формальний характер. Тобто за своєю суттю є не більше ніж продовженням партійниих знамен, назв, маркером, щоби відрізняти політичну одну партію від інших. А по суті це просто об'єднання живих істот у зграю під проводом ватажка. Здатність таких зграй до компромісів - нікчемна, бо всі вони переслідують егоїстичні інтереси. Тому якість української політики відповідна.

Та навіть всередині таких зграй є поодинокі винятки. Саме вони становлять "кров системи", саме вони визначають хід історії. Саме вони складають суть медіації. Але біда в тому, що поки що їх критично низька кількість. І відповідальність за суспільну медіацію мають на себе взяти громадські організації, рівновіддалені від всіх впливових політичних центрів. Одна з такий, якій я особисто симпатизую - це Фундація DEJURE. Вчора на Банковій якраз мав розмову з Mykhailo Zhernakov на цю тему. Дуже хотілося би, щоби вони відіграли вирішальну роль у ключових процесах інституційного будівництва. їхня карта судової реформи - це поки що краще, що я бачив. Коли ми почнемо переходити від особистостісних суперечок до дискусій по суті, тоді й почнуться суттєві перетворення в країні та перехід від напівдикунського до розвиненного суспільства. Тоді й олігархи з цим нічого не зможуть вдіяти, а поки що вони цим процесам лише перешкоджають, застосовуючи давньоримський принцип divide et impera.

21 03 2021

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=4068335169853777&id=100000320037421