www.ji-magazine.lviv.ua

Іван Киричевський

- А тим часом Велика Британія починає нову військово-морську революцію, і Україна опиняється на вістрі цього процесу.

Більш того - саме замисел про нову військово-морську революцію як головний елемент оборонної реформи й породив ось цю концепцію «Глобальна Британія», якою в останні декілька місяців озброїлось воєнно-політичне керівництво Великої Британії на чолі з керманичем уряду Борісом Джонсоном.

Суть цієї революції - щоб війна не прийшла у дім, Велика Британія має превентивно демонструвати свій авторитет і силу в геополітично чутливих регіонах. При цьому британська монархія та «маса залпу» BMC виступають рівноцінно важливими елементами.

Найгучніший елемент цієї революції - для воєнного стримування РФ Велика Британія збільшить свій ядерний арсенал із 180 до 260 боєзарядів. інвестуватиме в будівництво саме 4-х новітніх атомних підводних крейсерів-носїїв балістичних ракет типу «Дредноут», із яких мінімум один постійно перебуватиме на бойовому чергуванні.

Найоригінальніший елемент цієї революції - керівництво Великої Британії вважає, що російські підводні човни можуть атакувати та ушкоджувати «критичні підводні комунікації», зокрема підводні кабелі для виконання фінансових розрахунків. Тому щоб такої біди не трапилось, британці хочуть замовити спеціальний корабель-гідрограф. оснащений зокрема підводними дронами - будуть, значить, на субмарини РФ влаштовувати «тихе полювання».

Найважливіший методологічний елемент - до початку 2030-х років британські BMC матимуть аж 24 кораблі типів «фрегат» та «есмінець», при чому усі 24 - абсолютно нових кораблів проектів «Тип 31», «Тип 32» та «Тип 82», котрі збудують замість наявних 13 фрегатів та 6 есмінців.

При чому ось ці всі новітні перспективні кораблі, котрі британський флот має отримати до початку 2030-х років, матимуть «модульне озброєння» - простіше кажучи, ось ці всі гармати чи пускові ракетні установки можна буде комбінувати та міняти, залежно від місії.

Цікаво, що така «універсалізація» стосується не лише «кораблів супроводу», але й також чільних вимпелів Королівських BMC. Наприклад, новітній авіаносець Queen Elizabeth має на борту лише 15 винищувачів F-35B - на скільки грошей зараз вистачило - хоча по штату потрібно мінімум 24 таких літаки.

Не біда: британські моряки уже успішно відпрацювали таку штуку, як застосування армійських ударних гвинтокрилів «Апач» та транспортних вертольотів «Чінук» із палуби того ж Queen Elizabeth.

Генеральна мета всіх таких заходів - Велика Британія прагне бути знову «морською» імперією, що контролює трафік мореплавства, і котра послідовно втілює принцип «оборона своїх берегів відбувається біля військово-морських баз противника».

Відповідно, збройні сили Британії діятимуть по такій собі зворотній модифікації «стратегії Вегенера» - Туманний Альбіон контролюватиме морські шляхи, щоб вести бойові дії на морі.

Найяскравіше ця зворотна модифікація версії «стратегії Вегенера» проявляється у такому плані Міноборони Британії: на модернізацію армійського спецназу та постановку озброєння на десантні кораблі-доки типу «Бей» витратять сумарно близько 100 мільйонів фунтів стерлінгів, і так сформують дві «мобільні морські групи», по одній на Європу та Азійський регіон.

Ну а раз справа постала так. що треба буде швидко перекидати маси військ, то ці самі маси військ британське Міноборони вирішило зробити буквально меншими за розміром (анти-Клаузевіц такий собі).

Наприклад - парк танків (і так найменший у Європі) скоротять від 227 одиниць до 148 одиниць, але зате ці танки Challenger отримають якомога найкраще та сучасне оснащення і озброєння.

А після 2025 року - британське Міноборони планує відмовитись від самохідної артилерії як феномену, і замінити свої САУ на турецький безпілотний комплекс «Байрактар».

(Для довідки: там зараз в Європі стартували чергові навчання НАТО Defender Europe, до яких мають залучити майже ЗО тисяч військовослужбовців, і кожні такі маневри - черговий краш-тест для транспортної системи Європи: для початку, не кожен автомобільний міст може витримати танк «Абрамс»),

Яке ж місце матиме Україна в рамках «Глобальної Британії»? Чітке і зрозуміле: до 2024 року BMC України уже мають отримати 8 ракетних катерів, збудованих за британським проектом (хоча які то катери? Вісім ракет та понад 600 тонн тоннажу - такі кораблі у нас вже «корвет» називали),

і також - як мінімум один корвет за турецьким проектом «Ада»,

в наступну після 2024 року п’ятирічку - ще три корвети «Ада» та (опціонально) - флагманський корабель «Володимир Великий», перебудований на «легкий корвет».

Таким чином, Україна отримає на морі ударний кулак, здатний завдати поразки ЧФ РФ, а відповідно - самій РФ доведеться наглухо забути про будь-які військово-морські операції в Середземноморському регіоні.

Більш того - схоже, РФ аж настільки наглухо має забути по операції в Середземному морі, що британський аташе Тім Вудз так прямо і заявив - «ми тут сподіваємось, що на початку 2030-х років українські корвети будуть супроводжувати британські авіаносці».

Між іншим, описана вище градація озброєння наших BMC якби прямо натякає на те. якими британська монархія бачить фінальні результати електорального циклу 2024 року. Але то - не сильно велика біда.

Амінь, кажу Вам, брати і сестри українці: той контингент що зараз себе називає «байденята», та за все хороше в нашій країні дякує одразу 46-ому Президенту США.

в наступну після 2024 року п’ятирічку за все гарне в розвитку України публічно дякуватиме британській монархії. «Запам’ятайте цей твіт», як кажуть в подібних випадках.

Тим більш, що в самої британської еліти відчуття часу - дуже специфічне.

Наприклад, той же Тім Вудз в інтерв'ю «День» видав ось такий пасаж: «знаєте, я в Україні - всього 17 місяців, і цього - так мало, щоб я міг судити про прогрес оборонних реформ України. Можу лише сказати, що українські моряки - дуже хоробрі, а воєнно-політичне керівництво - дуже наполегливе».

Ну а про тісноту інтеграції військово-політичних зусиль Великої Британії та України свідчить ось такий факт.

У вересні 2020 року відбувались навчання «Об'єднані зусилля», в рамках яких зокрема відбулись спільні маневри українських та британських десантників.

Так от, коли українські десантники спільно із британськими колегами відпрацьовували переправу через Дніпро.

у цьому епізоді навчань «цілком буденно» взяла участь пара британських ударних літаків Eurofighter Typhoon: прилетіли, провели навчальне бомбометання, та й полетіли собі назад як ні в чому не бувало, без жодних піар-акцій.

Хоча, якщо не помиляюсь, це був перший епізод дій британської тактичної авіації в небі України.

Як так взагалі вийшло, що Україна опинилась вписана у воєнно-політичні плани Великої Британії?

«Поверхова» логіка процесу: РФ після 1991 року прагнула будувати політику на пострадянському просторі так, щоб правителя із Москви шанували так само, як і британську королеву на просторах Британської імперії.

Звідси і корінь ось цього пієтету до британської королівської сім’ї, чисто пострадянський винахід.

Бо ж при Совєтах писали зовсім інакше - «мовляв, погляньте, як же по-сибаритськи живе британська монархія та особисто Вінстон Черчіль, поки оце британський народ бідує!».

Глибинна логіка процесу: як мені суб'єктивно самому бачиться, британські еліти володіють достатньо струнким мисленням, щоби в своїй політиці чітко відповідати на два питання: «кого ми підкоряємо?»

«де ми самі готові підкоритись?».

Здавалось би, питання - дуже прості, але ця простота показує всю семантичну глибину: наприклад, як можете зауважити, перед Великою Британією взагалі не стоїть питання «а по якому праву ми правимо?». Там одразу є відповідь - «Ми - Британія, і ми правимо!».

Із людьми, котрих прийнято причисляти до української еліти - якраз проблеми із мисленням і спостерігаються.

Ще з часів так Речі Посполитої люди, котрих причисляють до української еліти, могли дати собі відповідь лише на два питання:

«по якому праву ми правимо?»

«кому ми підкоряємось?».

Вийти із цієї семантичної пастки, і дати відповідь на третє питання «кого ми підкоряємо?» намагався хіба гетьман Іван Мазепа, але - фінал Вам всім відомий.

Відповідь на питання «кого ми підкоряємо?» в 20 сторіччі неочікувано люди, шанувальники котрих якби й не відносять сильно до еліти й аристократії - націоналіст Юрій Липа та націонал-більшовик Микола Хвильовий.

Перший - вказав, що для своєї геополітичної безпеки Україні потрібно контролювати Білорусь та Кубань, ну а ключ нашого багатства - лежить на ринках Близького Сходу (і ці тези зразка 1940-х років напрочуд вдало накладаються на поточні економічні реалії).

Другий - в рамках своєї концепції «Геть від Москви!» вказав, що взагалі-то Україна для того, щоб вийти з-під гегемонії Кремля, має перебрати на себе роль «локомотива азійського ренесансу».

(«Локомотив азійського ренесансу» в поточних геополітичних умовах - наприклад, це курс нашого Міноборони на оборонну співпрацю із Японією проти РФ. Якщо ще й відмовимось від сліпої оптики на Китай як безальтернативного покупця наших технологій і харчів - ще краще буде).

Так, у Хвильового було щось там про «психологічну Европу». Але цю тезу Хвильового треба трактувати не як вказівку на повне геополітичне злиття зі Старим світом, як на те, що старанніше треба читати того ж Ігнатія Лойолу із його «Вправами духовними».

Але ось ці всі проблески мислення були швидко затьмарені «есхатологічним мисленням», котре в кінці 20 сторіччя дещо менше ніж повністю захопило вітчизняний політикум, і котре себе поводить як «самовідтворювана концепція».

Можете самі зауважити: у нас переважна більшість політичних висловлювань, які видають суб’єкти із усіх політичних таборів, чітко вкладається в отакий архетипний сюжет - «носій пекельного зла робить нестерпним життя усіх людей цієї землі, і лише месія може усіх врятувати».

(Чи Би думали, що мейнстрімний нині лозунг «міністр внутрішніх справ - ч@рт!» - це лише апеляція до кримінальної культури?).

Але не все так погано і тьмяно.

От наприклад, ще в 17 сторіччі Юрій Немирич заявив комплекс ідей по розвитку України, котрі б я назвав «тетраграматон модернізації»: компактне та модернове військо, стабільна валюта, надійні шляхи сполучення та плодородне аграрне виробництво.

І, як можете зауважити, і в 21 році Україна обговорює свій розвиток за вектором саме ось цього «тетраграматона модернізації».

Треба працювати з тим, що є.

І якщо участь у воєнно-політичних планах Великої Британії допоможе здобути Україні свою істинну силу, цим скористатись - життєво необхідно.

24 03 2021

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=1618743611661714&id=100005782715338