www.ji-magazine.lviv.ua

Микола Бєлєсков

Знаковою в цьому є доповідь колективу авторів аналітичного центру RAND під назвою «Російська велика стратегія. Риторика і реальність», яка з’явилася в середині серпня 2021 року. Автори поставили собі цікаве завдання – прослідкувати на окремих кейсах на скільки задекларовані на рівні документів і заяв цілі відрізняються від російської політики на практиці. В аналізі експерти RAND спиралися на оцінку офіційних документів, заяв найвищих посадових осіб РФ, дискусій в російському експертному середовищі і практичної політики протягом 2012-18 років. Ми скорочено переказуємо суть.

Що таке "велика стратегія"?

Термін «велика стратегія» (grand strategy) з’явився в західному світі в міжвоєнні роки. Цим поняттям позначали сукупність осмислених ключових національних інтересів поєднаних із інструментами державної сили (військовий, економічний, політико-дипломатичний, інформаційний), які можуть комплексно застосовуватися для досягнення цілей визначених інтересами.

В основі будь-якої великої стратегії відповідна оцінка поточних тенденцій міжнародного середовища. Росіяни виходять із того, що колективний Захід занепадає – в той час як піднімаються нові центри сили, один з яких РФ як провідна регіональна держава.

У Кремлі вважають, що перехід до багатополярності означатиме поновлення співпраці між великими державами на основі взаємної поваги до ключових інтересів. Фактично сформується новий баланс сил великих держав по типу того який існував в Європі протягом 1815-1914 років. В той же час однополярність із точки зору РФ стала додатковим джерелом нестабільності, бо дозволяла єдиній супердержаві реалізувати власну політику без жодних обмежень. Прикладами цього для росіян є розширення НАТО, інтервенції в конфлікти колишньої Югославії, кольорові революції, війни проти Іраку і Лівії. В відповідний період однополярності інтереси і позиція РФ більшою мірою ігнорувалися.

Проте у час переходу від однополярності до поліцентричного світу конфлікність і не стабільність зростатимуть через спроби США зупинити відповідний процес, - так бачать у Кремлі. І там вважають, що нові центри сили при проведенні незалежної політики піддаватимуться тиску, в основі якого використання невоєнних інструментів – інформаційні і кібероперації, санкції, дипломатичний тиск.

Роль військового фактору залишається значною – хоча тут фокус переноситься на здатність вести безконтактні бойові дії де авіація, крилаті і балістичні ракети, системи радіоелектронної боротьби та спецназ знищують критичні військові і невійськові цілі на всю глибину оборони противника. РФ має бути готовою протидіяти такому типу ведення війни і сама бути спроможною до подібних дій.

Модернізовані збройні сили визначаються вищим російським політичним і військовим керівництвом одним із ключових елементів утвердження РФ як одного із центрів сили нового багатополюсного світу.

РФ має сприяти своїми діями переходу до багатополярності, паралельно будучи готовою і військовим чином захищати свої інтереси в рамках перехідного періоду нестабільності.

Далі експерти RAND визначають ключові інтереси РФ, які лежать в основі російської великої стратегії і на реалізацію яких спрямована практична політика. Мова йде про наступні інтереси:

1.    Визнання в якості великої держави.

2.    Лідерство на пострадянському просторі. Протидія альтернативним інтеграційним проектам.

3.    Розвиток співпраці із новими центрами сили.

4.    Вибіркова співпраця із західними державами і центрами сили (контроль над озброєннями, нерозповсюдження зброї масового знищення, протидія тероризму, вирішення регіональних конфліктів).

Далі експерти центру RAND аналізують 6 практичних прикладів того як росіяни реалізують свою велику стратегію.

Приклад 1. Загрозі внутрішня = загроза зовнішня

Суть стратегії: внутрішньополітична нестабільність і міждержавні війни представляють цілісну загрозу для РФ, якій треба бути спроможним ефективно протидіяти.

Підхід. Страх одночасної внутрішньополітичної дестабілізації і зовнішньої військової інтервенції із метою повалення правлячого в РФ режиму. Відповідне відчуття сформувался через своєрідне трактування російськими елітами подій Арабської весни, протестів в РФ 2011-12, подій в Україні кінця 2013 – початку 2014. Відповідні ідеї знайшли своє відображення у чинній Воєнній доктрині (2014), промові начальника Генерального штабу В.Гєрасімова в березні 2019.

Практичні дії. Із 2012 року відбувається відпрацювання контролю військовими над цивільними структурами на випадок кризи – в тому числі питання мобілізації і цивільного захисту. Плани оборони, які уточняються кожні 4 роки, містять розписані обов’язки різних органів влади і питання їх взаємодії на випадок різних кризових ситуацій. Національний центр управління обороною, який функціонує із 2014 року, може виконувати функції координації сил оборони і безпеки.

В розпорядженні органів влади до 1 млн військових і до 420 тисяч мають сили внутрішньої безпеки (Росгвардія, Прикордонна служба ФСБ, спецпідрозділи МВС РФ по підтриманню порядку), які знаходяться в постійній бойовій готовності. Окремо важливо виділити створення в 2016 році Росгвардії і підпорядкування її безпосередньо президенту РФ як відповіді на зростаючі страхи щодо внутрішніх акцій протесту. Початок проведення із 2012 року раптових перевірок сил оборони і безпеки РФ. Проте на сьогодні поки що немає практики проведення спільних навчань.

Висновок – повна відповідність декларацій і практики. Практичні кроки і розподіл ресурсів підтверджує уявлення еліт, що внутрішні і зовнішні загрози для РФ стають єдиним цілим. Це ж підтверджує створення системи управління і юридичних рамок для спільного застосування сил оборони і безпеки на випадок паралельної внутрішньополітичної дестабілізації і зовнішньої агресії.

Приклад 2. Росія бачить себе "добрим" лідером

Суть стратегії: підтримання впливу на країни пострадянського простору і роль доброго лідера.

Підхід. РФ позиціонує себе як регіональний лідер на просторах колишнього СРСР. На практиці це має відображатися в формуванні і розвитку замкнутих на РФ інтеграційних проектів. Декларація в Концепції зовнішньої політики РФ 2016 року готовності розвивати дружні відносини із країнами колишнього СРСР на основі рівності і поваги до інтересів.

Практичні дії. Не вдалося реалізувати повною мірою ціль щодо створення інтеграційних структур навколо РФ (СНД, ЄАЕС, ОДКБ), не зважаючи на застосування інструментів примусу і тиску. Як наслідок, РФ перейшла від більш масштабної стратегії формування власних інтеграційних структур до менш амбітної стратегії щодо максимального ускладнення інтеграційним процесам між західними структурами і такими країнами як Україна, Грузія та Молдова. Економічні обмеження поєднуються із воєнним тиском – особливо в випадку України і Грузії як показують обмежені військові інтервенції і воєнне будівництво біля відповідних країн.

РФ МЕНШ БОЛЯЧЕ СПРИЙМАЄ СПРОБИ РОЗВИВАТИ НЕЗАЛЕЖНУ ЗОВНІШНЮ ПОЛІТИКУ, ЯКЩО НЕ ЙДЕТЬСЯ ПРО ІНТЕГРАЦІЮ ДО ЗАХІДНИХ СТРУКТУР

Із іншого боку кейси Узбекистану, Туркменістану і Азербайджану показують що РФ менш боляче сприймає спроби країн розвивати незалежну зовнішню політику поза російськими інтеграційними структурами якщо мова не йде про інтеграцію до альтернативних західних структур.

Висновок – не повна відповідність декларацій і практики. Відсутність єдиного підходу РФ до країн регіону. Часткова успішність інтеграційних проектів замкнутих на РФ. Застосування примусу і воєнної сили до країн, які хочуть приєднатися до західних інтеграційних структур. Це в свою чергу нівелює будь-які спроби позиціонувати себе як доброго лідера регіону і насторожує навіть країни, які проводять курс із врахуванням інтересів РФ. РФ не готова визнати контрпродуктивність поточного підходу, який реалізується щодо України на Грузії. Більша стриманість щодо країн колишнього СРСР, які хоча і не перебувають в російських інтеграційних структурах, але паралельно утримуються від розвитку взаємин із західними структурами.

Приклад 3. Вторгнення в Україну змінило розвиток російської Армії

Суть стратегії: підготовка до обмежених конфліктів на периферії шляхом розвитку легких мобільних сил і до безконтактних війн із США/НАТО.

Підхід. Росіяни сповідують ідею про те, що глобальні війни із великими угрупованнями наземних сил як це було в ХХ ст. є малоймовірними. Загроза виникнення війни між великими державами є мінімальною.

Війна із провідними воєнними потугами буде безконтактною, де ключову роль будуть грати системи розвідки, цілевказання та управління, системи дальнього вогневого ураження, завоювання домінування в повітрі. Вирішальною буде початкова фаза конфлікту. Як наслідок, мова йде про підтримання сил в постійній бойові готовності і відмову від моделі масової мобілізації індустріальної епохи.

Практичні дії. До 2014 року в рамках проведення реформ росіяни виходили із очікування локальних війн по периметру своїх кордонів по типу російсько-грузинської війни 2008 року.

Для цього розвивали легкі високомобільні сили постійної готовності на основі бригад/батальйонних тактичних груп. Відбулася відмова від масової мобілізаційної армії, яка створювалася під очікування глобального конфлікту по типу Другої світової війни.

Було проведено скорочення до 90% підрозділів Сухопутних військ, ліквідовано кадровані дивізії і створено на їх основі 20 баз зберігання техніки. Відбулося скорочення парку танків із 28 тисяч до 2,8 тисяч одиниць, артилерії із 23 тисяч до 5,5 тисяч одиниць. Окремо в рамках підготовки до протистояння із США/НАТО на основі ідей про безконтактні війни ставка робилася на розвиток повітряно-космічних сил і флоту, які розглядаються як ключові носії ракетної зброї на театрі воєнних дій.

Проте війна на території України 2014-15 років і посилення протиріч із НАТО призвели до збільшення наголосу на масштабних наземних операціях. Мова почала йти не лише про локальні війни, але і про регіональні війни за участю США і їх союзників.

Відбулося повернення дивізій (8 із 10 в Південному і Західному військових округах), збільшення кількості танків в військах. Паралельно відбулося збільшення частки бюджетів Сухопутних військ і Повітряно-десантних військ (ПДВ) в програмі переозброєння на противагу флоту і повітряно-космічним силам.

Окремо мова йде про збільшення масштабів тренувань – в тому числі щорічних Стратегічних командно-штабних навчань. Таким чином після 2014 року робиться наголос на можливість регіональної війни і розвиток більш великих з’єднань (дивізія) із більшою кількістю бронетехніки. Особливий наголос на розвиток військової інфраструктури біля України як відображення того, що в очах РФ саме цей напрямок буде джерелом нестабільності.

Висновок – не повна відповідність декларацій і практики. До 2014 року Збройні сили РФ чітко розвивалися в руслі очікування локальних війн по периметру російських кордонів, а також необхідності нарощення потенціалу для безконтактних бойових дій на випадок прямого зіткнення із США/НАТО.

Після 2014 року не виключається вірогідність регіональної війни із залученням великих наземних угруповань, відображенням чого стало відтворення дивізій в Сухопутних військах, перенесення уваги на Сухопутні війська і ПДВ в рамках переозброєння, зростанням масштабів щорічних Стратегічних командно-штабних навчань.

Приклад 4. Серйозні військові кампанії на відстані Росії не під силу

Суть стратегії: розвиток потенціалу для реакції на кризові явища на периферії замість розвитку експедиційного потенціалу для проектування сили в інші регіони.

Підхід. РФ не має значних амбіцій поза межами регіону колишнього СРСР щодо проектування сили, не зважаючи на успішні дії контингенту в Сирії в 2015-17 роках. Як наслідок, пріоритетом є здатність перекидати сили всередині РФ.

Практичні дії. Відмова РФ від розвитку експедиційного потенціалу. Відображенням цього є відсутність значної кількості літаків-дозаправників (20 одиниць Ил-78), транспортних літаків і великих десатних кораблів. Транспортна авіація ЗС РФ (111 одиниць літаків типу Ил-76, Ан-124, Ан-22) може забезпечити перевезення до 6,2 тисяч тон вантажів. В 1992 році наявний парк військових транспортних літаків в кількості 519 одиниць міг забезпечити перевезення 29,6 тисяч тон.

Так само наявні в РФ на сьогодні великі десантні кораблі можуть перевезти до 203 танків. В 1992 році відповідні засоби могли доставити 603 танки. Окремо переозброєння повітряно-десантних військ на нову лінійку бронетехніки (БМД-4М, БТР-МДМ) і додавання танків відображає націленість не на експедиційні позарегіональні операції, а на швидку реакцію на регіональні кризи.

Додатковим доказом відсутності значних амбіцій щодо проектування сили поза межі колишнього СРСР є те, що в РФ практично відсутні воєнні бази поза регіоном. Замість цього РФ робить ставку на угоди щодо відвідин портів.

Замість експедиційного потенціалу як показує практика росіян цікавить стратегічна мобільність в межах російських кордонів, яка забезпечується залізничним транспортом і дозволяє нарощувати угруповання на відповідному стратегічному напрямку в разі потреби. Відповідні завдання відпрацьовуються в рамках щорічних стратегічних командно-штабних навчань.

Висновок – повна відповідність декларацій і практики. Експедиційний потенціал РФ залишиться обмеженим через брак відповідних інвестицій в засоби морського і повітряного транспорту. Операція в Сирії показала, що РФ може утримувати за сприятливих умов угруповання обмежений контингент до 5 тисяч бійців в іншому регіоні. Орієнтація на дії на прикордонних із РФ країнах.

Приклад 5. Декларативна готовність до співпраці із Заходом

Суть стратегії: вибіркова співпраця із західними державами і структурами при паралельному стримуванні їх амбіцій; більша націленість на зміну поведінки західних держав замість ослаблення західних країн і інституцій.

Підхід. Формально в Концепції зовнішньої політики РФ задекларована готовність до співпраці по спільним інтересам із західними державами і структурами. Але по суті якщо орієнтуватися на публічні заяви вищого політичного керівництва РФ ціллю оголошено протидію західній політиці, яка розглядається Москвою головним джерелом нестабільності на міжнародній арені. Одним із інструментів зміни західної політики в РФ може розглядатися втручання в внутрішні справи низки західних країн.

Практичні дії. Протягом 2012-18 років РФ продовжувала співпрацю із західними державами і структурами по визначеному колу питань – протидія тероризму, наркотрафіку і піратству, стабілізація ситуації в Афганістані, вивезення хімічної зброї із Сирії із подальшою ліквідацією, економічні відносини, проведення засідань Ради РФ-НАТО, запуск створення Північного потоку-2, співпраця по ядерній програмі Ірану. Проте після агресії проти України така співпраця звузилася – в тому числі через те, що Захід вирішив припинити співпрацю по низці напрямків. Із іншого боку в цей же час РФ все більш активно починає відстоювати свою позицію по низці принципових для себе питань в взаємодії із Заходом, допускати більш агресивну поведінку. Припинення роботи USAID в РФ, підтримка Башара Асада, агресія проти України, агресивні військові демонстрації щодо сил країн НАТО.

Паралельно із 2014 року починається практика втручання в внутрішні справи західних країн (вибори президентів в США та Франції, спроба державного перевороту в Чорногорії) за допомогою різних інформаційних впливів, активних заходів.

Гарним прикладом в цьому плані є втручання в вибори президента США 2016 року. Втручання РФ може розглядатися і як спроба допомогти кандидату із більш проросійськими поглядами, і як спроба сприяти політичним, расовим і соціальним протиріччям в середині США тобто підривна діяльність.

Висновок – не повна відповідність декларацій і практики. Розповіді РФ про націленість на продуктивну взаємовигідну співпрацю із західними країнами і інституціями виглядають все менш переконливо – особливо після 2014 року, не зважаючи на збереження певних напрямків співпраці. РФ більшою мірою націлена на протидію західним ініціативам, які в основному розглядаються як відверто ворожі.

Паралельно із 2014 року відбувається втручання в внутрішні справи країн Заходу. Проте не можна із 100% певністю сказати чи таке втручання спрямоване на зміну поведінки тої чи іншої країни в русло вигідне РФ чи ослаблення як таке. В будь-якому випадку практика втручання РФ в внутрішні справи західних країн делегітимізує ідею співпраці із РФ.

Приклад 6. Зміна економічних партнерів

Суть стратегії: розвиток співпраці із новими центрами сили.

Підхід. В умовах формування багатополюсного світового порядку РФ повинна диверсифікувати свою зовнішню політику і розвивати взаємини більше із новими центрами сили.

Практичні дії. Вже в 2012 році чітко була помітна тенденція, що РФ переорієнтовується на нові центри сили. Відповідна тенденція лише посилилася із 2014 року. Відповідну тенденцію аналітики зафіксували через низку декілька показників. Тут наведемо декілька.

Протягом 2012-17 років частка російських прямих іноземних інвестицій до незахідних країн зросла із 7,3% до 85,9% від відповідного показника російських інвестицій до західних країн.

Частка російського експорту до незахідних країн пропорційно до експорту до західних країн зросла із 37,3% до 59,2%, а частка російського імпорту із незахідних країн пропорційно до імпорту із західних країн із 64,5% 85,3%.

Хоча варто відзначити що частково це є наслідком не цілеспрямованої російської політики, а того факту, що західні санкції через агресію РФ проти України, не залишили РФ іншого вибору як розвивати відносини із новими центрами сили.

Висновок – повна відповідність декларацій і практики. РФ справді активно реалізує стратегію диверсифікації зовнішньополітичних партнерів, переорієнтовуючись на нові центри сили в світі. Відповідний процес почався в 2012 році, а пришвидшився внаслідок агресії проти України в 2014 році. Проте навіть на сьогодні західні країни залишаються ключовим економічним партнером РФ.

Загальні висновки

1.    Російська політика на загал відповідає заявленим в стратегічних документах цілям. Проте на практиці часто відбувається імпровізація і реактивне коректування окреслених цілей.

2.    Реакція РФ на події в Україні кінця 2013 початку 2014 року стала каталізатором процесу коли задекларовані цілі починають розходитися із практичною політикою.

3.    Брак інструментів зовнішньої політики (м’яка сила, розвинена диверсифікована економіка) значно обмежує здатність РФ реалізовувати задекларовані цілі – навіть щодо регіону колишнього СРСР.

4.    Різниця між задекларованою і реальною політикою РФ більше в деталях, що є часто наслідком поспішної реакції на зміну середовища і коректування обраного курсу.

5.    Протистояння Заходу і РФ буде найбільш сильним по периметру кордонів РФ. РФ використовує примус і воєнну силу не для повного контролю, а для попередження інтеграції сусідніх держав до ворожих відносно себе блоків.

6.    РФ продовжуватиме диверсифікацію зовнішньополітичних партнерів роблячи ставку на нові центри сили. Із часом це може ослабити ефективність західних санкцій.

7.    Оборонні витрати РФ на 2021 рік стабілізувалися і не будуть збільшуватися. В той же час перелік завдань для виконання значний – операції в Україні і Сирії, розвиток сил постійної готовності, переозброєння в тому числі для безконтактних війн, розвиток перспективних систем озброєння, підготовка до регіональних війн із більшою кількістю важкого озброєння. Таким чином РФ буде змушена розставляти пріоритети, не маючи можливості працювати по всім напрямкам одночасно ефективно.

8.    Відбувається зростання масштабів підготовки військ, до якої можуть бути залучені декілька воєнних округів. При цьому РФ не готова до затяжної війни із НАТО.

9.    Зростання ролі Сил спеціальних операцій, приватних військових компаній і розвідки для операцій РФ закордоном через брак експедиційного потенціалу.

3 09 2021

https://texty.org.ua/articles/104379/v-chomu-polyahaye-rosijska-stratehiya-doslidzhennya-analitychnoho-centru-rand/