www.ji-magazine.lviv.ua

Тарас Тарасенко

— Будь-яка держава має свою систему нагород, адже ці нагороди є атрибутами державності. У наших умовах, умовах ведення гібридної війни проти окупанта державні нагороди стають ще й ефективної зброєю, яка сприяє досягненню перемоги. Не може бути такого, що державні нагороди видаються хаотично і не завжди справедливо, — каже Тарас Тарасенко. Відповідно до вимог часу нагородне законодавство має оновлюватися, а наявна система нагород — вдосконалюватися. Суспільство має знати, кому дають ту чи іншу нагороду. Не повинно бути роздачі чергових почесних звань чи інших нагород до чергового ювілею чи святкового заходу, бо це знецінює нагороди. Визначити підхід до системи нагороджень, критерії відбору «гідних», ухвалення рішень, кого нагородити — громадськість має долучатися до цих процесів.

Відзначати кращих з кращих! Цей почесний обов’язок завжди був і є справою Президента, Верховної Ради України. Тут допомога має надійти від законодавців.

Отже, нам конче потрібне правове підґрунтя та створення вдосконаленого нагородного законодавства. А розпочати роботу потрібно з розробки Закону України «Про нагородну систему». Саме тому було створено групу з фахівців, які мають розробити концепцію законопроекту та надати пропозиції щодо нагородної системи України. До складу цієї робочої групи увійшли відомі в Україні фахівці, експерти нагородної справи, Наприклад, Олександр Сопов є автором 10 знаків державних нагород України, більше 400 (чотирьохсот) відомчих і муніципальних відзнак та відкритої системи нагород, Микола Чмир — член комісії державних нагород та геральдики, кандидат історичних наук, Максим Царенко — член Українського геральдичного товариства, журналіст, кавалер Зірки «За мужність» № 2.

То що потрібно сьогодні змінити в нагородній системі і в якому напрямі? З цими запитаннями ми звернулися до членів робочої групи.

Олександр Сопов

Нагороди — це дуже потужна зброя, і якщо ця зброя в Україні існує, вона повинна бути сучасною та досконалою, а використовуватися — ефективно! Інакше така зброя не потрібна взагалі! Систему державних нагород в Україні треба було змінювати ще позавчора!

Ми йдемо до Євросоюзу, де в жодній країні ЄС немає такого звання, як Герой. У нас — воно є.

Те, що до війни в Україні не існувало бойових нагород, як на мене, це півбіди. Але те, що і після 2014 року не засновано жодної державної чи відомчої відзнаки за героїчний подвиг або мужність САМЕ на війні, — це просто жах! Тим більше, що в той самий час було засновано десять «масових» медалей «За сприяння» та «За участь», які за статусом майже ідентичні!

Потребує удосконалення й організація нагороджувальної практики. Наприклад, за роки незалежності України ветеранів Другої світової нагороджували 11 разів, але жодного разу медалі не були вручені вчасно. Як відомо, Золоту Зірку вручають за проявлений героїзм. Проте суспільству відомі приклади, коли Золотою Зіркою нагороджували людей, які фактично не проявили ніякого героїзму, а опинилися в певних ситуаціях, коли їхнє нагородження мало політичну складову, а не конкретні героїчні дії. І як «родзинка на торті»: більше половини планок українських орденів та медалей на восьмому році війни відповідають не нашим стандартам, а стандартам Росії — країни агресора!

З відомчими нагородами не менш проблематично. Переважна більшість міністерств та відомств мають право нагороджувати власними відзнаками лише чиновників. Унаслідок чого, наприклад, Мінмолодьспорт не може нагородити тренера дитячої спортивної секції, а Міністерство охорони здоров’я не може нагородити під час світової пандемії відомчою відзнакою лікаря.

Про муніципальні та громадські нагороди краще не згадувати — їх статус не визначений законодавством взагалі. Де-факто вони є, але де-юре — їх не існує!

Микола Чмир

Реформування системи нагород — питання, яке вже давно назріло. На жаль, просунутися в цьому напрямі ніяк не вдавалося. Кожен з нас свого часу брав участь у роботі різних груп фахівців, які напрацьовували власні варіанти реформування. Отож була певна розпорошеність, натомість не було політичної волі до змін. Нині ми відгукнулися на пропозицію об’єднати зусилля для того, щоб справа нарешті зрушила з мертвої точки. Маємо надію, що саме в такому форматі нам вдасться досягти результату. А результатом має стати проект нового закону про нагороди. Він мусить відповідати викликам, які стоять нині перед Україною, та пріоритетам її розвитку. Тож важливо позбутися ознак, які роблять систему державних нагород пострадянською, і врахувати кращий світовий досвід.

Яке Ваше бачення цього закону?

По-перше, крім державних нагород та президентських відзнак, у ньому необхідно регламентувати нагороди Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, відомчі відзнаки, нагороди органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань.

По-друге, передбачити три види державних нагород: орден, хрест, медаль. При цьому хрести як нагороди за видатні вчинки особистої хоробрості й мужності, здійснені в умовах крайньої небезпеки для життя. Один хрест мав би бути за подвиги на полі бою, інший — за подвиги в не бойовій обстановці. Це дасть змогу нарешті заснувати бойові нагороди, яких так не вистачає. Кількість орденів необхідно оптимізувати, позбутися дублювання їхніх функцій. Натомість бажано, щоб кількість медалей стала більшою.

По-третє, впорядкувати президентські відзнаки. На нашу думку, такі відзнаки мали б бути формою реалізації повноважень Президента як глави держави та Верховного Головнокомандувача. Скажімо, якщо іменна вогнепальна зброя  як державна нагорода — недоречна, то як президентська відзнака — цілком прийнятна. Президентськими відзнаками можуть бути також пам’ятні та ювілейні медалі.

По-четверте, усунути недоліки в нагородній практиці, що викликають справедливі нарікання. Наприклад, законодавчо закріпити строки, в які нагорода має бути вручена. Вкрай важливим є також прописати дієву, ефективну, і при цьому законну процедуру позбавлення нагород.

Звісно, докладний перелік новацій — тема окремої розмови. Зрозуміло, що ця, як і будь-яка інша реформа, не може сподобатися всім без винятку. Відтак хотілося б наголосити ось на чому. У разі припинення нагородження деякими державними нагородами особи, відзначені ними раніше, неодмінно збережуть усі свої права, привілеї та пільги. Адже закон зворотної сили не має. Ми ж розраховуємо на підтримку усіх небайдужих до нагородної справи та відкриті для дискусії.

Досвід, яких країн щодо реформування нагородного законодавства нам варто врахувати?

Максим Царенко

У питаннях реалізації реформи нагородної системи в Україні, нам варто зважити як на позитивний, так і негативний іноземний досвід сталого існування й вдосконалення фалеристичних комплексів.

Так, зокрема, варто згадати позитивний досвід Франції, яка у 1963 р. здійснила радикальну орденську реформу, скоротивши майже десяток галузевих орденів (Військових заслуг, Спортивних заслуг, Поштових заслуг тощо). Відтоді у Франції існує сім орденів: національні — Почесний Легіон, Визволення (не вручається з січня 1946 р., тому є скоріше відлунням історії, а не активним інструментом державної нагородної політики) та Заслуг; так звані міністерські (рішення про нагородження приймається на рівні не Президента Республіки, а керівників відомств) — Академічних Пальм, Сільськогосподарських заслуг, Морських заслуг, Мистецтв та літератури.

Таким чином, ми бачимо, що навіть суттєве переформатування нагородної системи — при розумному підході — не завдає шкоди фалеристичним інструментам державної політики. У той же час, варто визнати, що у Франції відсутній єдиний нормативно-правовий акт, який би регулював нагородну систему. Тому, як не дивно, до цього часу у Франції тривають бюрократичні суперечки щодо порядку носіння (старшинства) нагород: заледве не кожне відомство видає власні регламенти, а час від часу до дискусії підключаються й владні інституції територіальних департаментів.

А от, наприклад, нагородна система США є вкрай зарегульованою відомчими нормативно-правовими актами, які, природно, у кінцевому підсумку вносять безлад — знову ж, через відсутність єдиного закону федерального рівня. Одночасно правовий статус окремих нагород, зокрема, Медалі Пошани Конгресу США — захищений на державному рівні. За неправомірне носіння цієї вищої військової відзнаки можливе накладення покарання і у вигляді реального терміну ув’язнення, і у вигляді дотепних, але від того не менш дієвих покарань. Так, наприклад, одного з фальшивих «кавалерів» було засуджено (з огляду на поважний вік) до зобов’язання власноруч написати вибачення за свій проступок усім живим, відзначеним Медаллю Пошани.

Характерною рисою нагородної системи США є фактичне толерування багаторівневості й самобутності. Жорстке регламентування порядку носіння військових нагород загалом аж ніяк не суперечить існуванню власних фалеристичних комплексів на рівні штатів, графств, окремих муніципалітетів та численних академічних товариств, бізнесових асоціацій та інших неурядових (громадських) організацій.

Надзвичайно корисним для нас може стати досвід вдосконалення нагородної системи Польщі. Маючи такий самий досвід фалеристичного «соцреалізму», як і Україна, наш західний сусід спромігся цивілізовано поєднати у національній нагородній системі ордени (не кажучи вже й про відзнаки нижчого рівня), встановлені як за часів Першої Речі Посполитої (Білого Орла, «Віртуті Мілітарі»), у міжвоєнний час (Відродження Польщі), так і в роки правління комуністичного режиму (Заслуг). Фалеристична культура поляків не стоїть на місці: вже після повалення авторитаризму вони доповнили нагородну систему ще двома орденами — Військового Хреста та Хреста Незалежності. В той же час, це не заважає залишатися наймасовішою польською нагородою медалі «За довголітнє подружнє життя», яка була встановлена ще 1960 року (лише за 1992—2007 рр. подружжям, які прожили у спільному шлюбі понад 50 років та виховали хоча б одну дитину було вручено понад 700 000 медалей).

Ще однією позитивною рисою польської нагородної системи всіх періодів є свідома повага не лише до державних та відомчих відзнак, а й до відзнак муніципалітетів та громадських організацій різноманітного спрямування. Польська фалеристична ментальність делегує неурядовим спільнотам не лише право нагороджувати гідних власним рішенням, а й покладає відповідальність за авторитет таких нагород тим, хто ініціював подібні відзначення. І цей урок нам також варто засвоїти! Децентралізація не лише права відзначати, а й обов’язок дбати про належний рівень відзначень — ефективний інструмент зрілого громадянського суспільства.

Так само корисним є німецький досвід фалеристичних реформ. Після «обнуління» нагородної системи навесні 1945 р. Німеччина почала створювати систему відзначень вкрай обережно. Достатньо сказати, що й до сьогодні у Федеративній Республіці Німеччина існує один — бодай і восьмиступеневий — орден Заслуг. При цьому у кожній федеральній землі існує розгалужена система власних нагород, яка інколи веде свою історію ще з ХІХ ст. (як, наприклад, у Баварії). І, знову ж таки, німецька нагородна система дружньо складається з федерального, земельного, муніципального, відомчого та громадського компонента, уникаючи конфліктів. Ніщо не заважає, наприклад, очільнику пожежного товариства того чи іншого міста носити на цивільному одязі загальнодержавні медалі за ліквідацію наслідків стихійного лиха, відомчі відзнаки Бундесверу, земельний орден та нагороди власної недержавної спільноти добровільних рятувальників.

Повага до нагород у цивілізованому суспільстві, якими є сталі демократії європейського типу, формується не фактом того, що вони встановлені й надаються лише вищою у державі владою, а рівнем оцінки реальних заслуг, які стали підставою для нагородження, прозорістю процедури нагородження й взаємною відповідальністю.

Усе це якраз і варто взяти до уваги під час реформування нагородної системи України, що давно стало актуальним питанням.

Довідка

Тарасенко Тарас Петрович, народний депутат України 9-го скликання, голова підкомітету з прав людини Верховної Ради України.

Сопов Олександр Михайлович, громадський активіст, автор 10 знаків державних нагород України, більше 400 відомчих і муніципальних відзнак та Відкритої системи нагород, яка занесена до Реєстру національних рекордів. Заслужений працівник промисловості України.

Чмир Микола Васильович, член Комісії державних нагород та геральдики, 2006—2012 рр. — заступник начальника Відділу військової символіки та геральдики Генерального штабу Збройних Сил України, кандидат історичних наук.

Царенко Максим Володимирович, журналіст, член Українського геральдичного товариства, провідний фахівець з світової фалеристики, кавалер Зірки «За мужність» (№ 2) — єдиної української державної нагороди, в статуті якої написано: «За подвиг з ризиком для життя».

18 05 2021

http://www.golos.com.ua/article/346051