www.ji-magazine.lviv.ua

Іра Рябоштан

Підготовку Росії до наступу можна визначити за пропагандистськими кампаніями, які починаються за місяць до початку бойових дій. Експерти розповідають, куди б’є кремлівська дезінформація і які засоби стратегічних комунікацій проти неї дієві.

В Україні експертне середовище часто сперечається: Росія використовує нові інструменти пропаганди чи все ще працює зі старими, ледь не з радянських часів? Однак із тим, що дезінформація завжди супроводжує будь-які дії Росії — стосуються вони війни, виборів чи епідемії коронавірусної хвороби, — згодні всі.

У які частини мозку б’є дезінформація та як відстежувати її поширення? Чому держава має займатися перш за все реформою спецслужб та органів влади? Чому фейку про «вбиту дроном української армії дитину» не вдалося досягти такого ж успіху, як фейку про «розп’ятого хлопчика»? Про це говорили під час дискусії «Дезінформація як засіб впливу», організованої в межах Kyiv StratCom Forum Центром стратегічних комунікацій та інформаційної політики Міністерства культури та інформаційної політики. Експерти також дали поради, як стати стійкішими до дезінформації за допомогою стратегічних комунікацій. Ми вже розповіли про іншу дискусію з цього форуму, яка була присвячена ролі медіа у протидії дезінформації.

«Для розв’язання великої війни потрібна тотальна кампанія з дезінформації»

Головна редакторка англомовної версії платформи Euromaidan Press, модераторка однієї з дискусій форуму Аля Шандра сказала, що дезінформація є частиною російської стратегії гібридної війни. «Дезінформація невідривно супроводжує російські операції впливу, які не лише створюють фейкові новини в інформаційній сфері, але й створюють фейкові новини на землі — фейкову реальність, яка має на меті вплинути на наші думки, світосприйняття», — сказала вона. 

Аля Шандра

Аналітик медіацентру «Одеська політична платформа» Юрій Христизен звернув увагу на історію війн, які Кремль розв’язував по всьому світу. Він зауважив, що роль дезінформації в них була вирішальною — «без масивної кампанії з дезінформації безліч війн не відбулося б». Христизен також наголосив, що для розв’язання великої війни потрібна тотальна кампанія з дезінформації; виходячи з цього, активні бойові дії майже завжди можна передбачити, аналізуючи дезінформацію противника. «Зараз посилення недостатньо для розв’язання війни. Та кампанія, яка зараз ведеться, навряд чи змусить росіян покинути сім’ї та роботу, щоб поїхати воювати до України. Тобто це не мета тієї кампанії, яку ми зараз спостерігаємо. Ми спостерігаємо тривожність, неспокій, ми вже не готуємось до реформ, а говоримо про війну. Це, швидше за все, і було метою. Якщо метою буде велика конвенційна операція, ми це побачимо по кампанії з дезінформації щонайменше за місяць», — пояснив він.

Метою нинішньої дезінформаційної кампанії Росії є не наступ на Україну, переконує аналітик, а саме удар по емоціях українців — посіяти паніку та страх. Юрій Христизен пояснив механізм впливу дезінформації на прикладі роботи мозку: «Людський мозок влаштований як матрьошка. Зверху є неокортекс, який відповідає за критичне мислення. Далі — лімбічний мозок, який відповідає за емоцію. Кампанія, яка зараз ведеться, б’є в лімбічний мозок, на емоцію. І всередині знаходиться рептильний мозок, який відповідає за реакцію "бий або біжи". Коли в людини пробиваються всі моральні та етичні рівні і вона готова вбивати, то тоді починається війна». 

Роман Цимбалюк

Український журналіст, який багато років працює власкором УНІАН у Росії, Роман Цимбалюк додав: завдання російської пропаганди полягає в тому, щоби створити умови, в яких люди перестануть вірити своєму президенту та війську, тим самим послабивши Україну.

«Російська сторона — як "федеральні", так і "ліберальні" медіа — вживає однакові маркери: "Україна — це погано", "українці — фашисти, нацисти, бандерівці, правосєкі". У Росії немає незалежних медіа. Будь-яку подію в Україні росіяни подаватимуть у негативному контексті, хоч що відбувається», — уточнив журналіст і додав, що синхронність поширення наративів досягається за допомогою монополії на інформацію, яка є в Кремля.

Російські федеральні канали, федеральні та місцеві радіостанції, інтернет, ютуб-канали, навіть так звані ліберальні ютуб-канали, пояснив він, не дають альтернативної точки зору — «вони співають одну й ту саму пісню». Саме тому Україні як демократичній державі не підходить російська модель інформаційної безпеки. 

«Розлюднення українців». Кейси Нових Санжар та загиблого на Донбасі хлопчика

Журналістка-розслідувачка Любов Величко повідомила, що спеціальні інформаційні операції, як і будь-який злочин, залишають за собою сліди та мають сталі складові: канали впливу (соцмережі, ЗМІ) та поширювачів інформації (лідери громадської думки, політики). «Коли ми простежуємо, хто саме починає поширювати інформацію, через які канали, нам стає зрозуміло, хто саме є замовником», — уточнила вона.

Величко розповіла про своє розслідування заворушень у Нових Санжарах під час евакуації людей з Уханя на початку пандемії коронавірусною хвороби. Це журналістське розслідування вивело її на слід російських спецслужб, хоча почалося все з однієї вайбер-групи, до якої мешканців Нових Санжар масово долучили напередодні приїзду українців із Китаю.

«Якась невідома людина створила вайбер-групу, у яку додала 12 тисяч людей, які мешкають компактно на одній території. За 10 годин ця людина поширила понад 50 фейків, які залякували людей: говорили, що станеться велика біда й вони всі помруть, тому потрібно щось з цим робити. Коли я побачила зміст цих повідомлень, то зрозуміла, що просто так ця вайбер-група з нізвідки не могла з’явитися. Зазвичай, коли створюються локальні вайбер-групи, до них люди долучаються поступово (по 10–20 чоловік), а створити групу з нуля за хвилину — це потрібно мати номери телефонів усіх людей; базу інформації, щоб цих людей об’єднати та поширювати інформацію», — повідомила вона.

У той же час з’явилися фейсбук-групи й телеграм-канали, які мімікрували під реальні сторінки місцевих громад. Аналіз контенту цих груп та осіб, які поширювали інформацію, дав журналістці розуміння, що «всі стежки ведуть до Росії».

Любов Величко

«У кого може бути база контактів людей, які компактно живуть на одній території? Це можуть бути мобільні оператори та спеціальні служби. Якщо ми будемо думати щодо спецслужб, то навряд чи українським спецслужбам вигідно поширювати величезну кількість фейків та нагнітати паніку, щоб у результаті виник міжнародний скандал. Під час аналізу побачила, що наративи, які поширюються разом із нагнітанням паніки, перекликаються зі змістом повідомлень, які поширювалися на каналах, що належали проросійським політикам, таким як Віктор Медведчук, Євген Мураєв. Це доказ, що це вигідно Росії», — додала Величко.

За її словами, російські пропагандисти мали на меті показати Україну «країною третього світу», «недолугою країною» та «країною, з якою не треба рахуватися, бо вона не змогла впоратися з такою ситуацією»; посилити недовіру до влади всередині суспільства. «Показати владу настільки слабкою, щоб кожний задався питаннями: що на своїй посаді робить міністр охорони здоров’я, що роблять очільники міністерств та силових відомств? "Вони слабкі" — така думка повинна виникати. Дати підстави для того, щоб робити кадрові перестановки, — сказала журналістка. — Як наслідок, відставка Зоряни Скалецької за два тижні, до чого закликали в цих вайбер-групах, та купа заголовків про Україну в негативному ключі у світових медіа».

Вона оцінила цю спецоперацію на 9 із 10 через те, що найвищу оцінку, на її думку, може отримати лише та операція, яку не викрили. Водночас вона переконана: якби українська влада вчасно відреагувала на російську провокацію, то загострення в Нових Санжарах вдалося б уникнути. «Прекрасним фоном для цієї спецоперації була мовчанка з боку української влади. Будь-яка інформаційна операція не вдасться, якщо державні структури активно працюють. Люди опинилися у вакуумі інформації та не розуміли, що відбувається. Потрібен був конкретний план дій, але його не було. Через відсутність інформації від офіційних органів влади ця інформація (фейкова) з’являлася від альтернативних джерел, які працювали не на користь України», — пояснила Любов Величко.

Журналіст Роман Цимбалюк сказав, що технологію, використану в Нових Санжарах, Росія застосовує не вперше: так було на початку війни на Донбасі, коли люди під впливом російської пропаганди виходили на вулиці, щоб зупинити українську армію. «Якщо брати за десятибальною шкалою Геббельса, то останні місяці вони працюють на 15. Рівень антиукраїнської істерії на рівні 2014-15 року. Вони розпалюють міжнаціональну ворожнечу, роблять з українців людей, які не мають права на життя, — так зване "розлюднення": щоб пояснити, чому ці люди не мають жити, вони мають бути не людьми. Натомість "брати" та "один народ" — це ті, хто з прапором Росії на окупованих територіях. "Русский мір", який вони транслюють в телевізорі, й те, що вони несуть нам, — ці картинки ніде не перетинаються», — сказав Цимбалюк та додав, що Україна, попри все, зробила колосальний крок у частині захисту національного суверенітету.

Він також нагадав про російський фейк про «вбивство дитини дроном української армії». Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ встановила, що п’ятирічний Владислав Дмитрієв, який жив на окупованій частині Донецької області, загинув внаслідок вибуху, однак про безпілотник у звіті не згадували. StopFake вдалося поговорити зі свідками-сусідами, але жоден не сказав, що чув звук безпілотника, вони переконані, що вибухнув пристрій, який зберігався в будинку.

«Питання в тому, що російським інформаційним військам все одно, що було на землі. Вони цю історію тижні два качали й це схоже було на створення "казус беллі" (привід для війни). Вони такі талановиті, що вигадають усе, за що їм треба зачепитися», — додав Роман Цимбалюк.

Юрій Христизен, своєю чергою, пояснив, чому фейку про «вбиту дроном дитину» не вдалося досягти також ж успіху, як фейку «розп’ятого хлопчика»:

1) у людей сформувалася стійкість до дезінформації;

2) цю інформацію оперативно спростували;

3) це не був момент розв’язання війни. «Якби це був він, то про це трубили всі рупори, усіма мовами, це було б у соцмережах із жахливими подробицями й фотографіями. Ця історія була б не одна, вони котилися б валом одна за одною», — розповів аналітик та додав, що цей фейк виконав локальні завдання, в межах наявної війни.

Юрій Христизен

«Виграна інформаційна кампанія — коли ворог реагує на наші дії, а не навпаки»

Журналістка Любов Величко вважає, що для боротьби проти російської дезінформації органи влади мусять мати активнішу позицію у формуванні інформаційної політики — не на місяць чи два, а на п’ять — десять років вперед. «Якщо буде чітке розуміння, куди й для чого ми йдемо, тоді всі органи державної влади зможуть чітко відповідати на всі запитання та пояснювати громадянам, що відбувається. Дезінформація завжди сіється на тому місці, де дуже мало інформації», — зауважила вона.

Любов Величко переконує, що в цій боротьбі Україна має бути сильною державою: «Ми маємо діяти більш сміливо й робити більш сміливі інформаційні операції. Щоб бойовий дух був на висоті, потрібно не гасити ініціативи офіцерів, які йдуть знизу нагору, як це зараз відбувається, а підтримувати їх. Якраз зневіра та небажання щось робити ніколи не допоможуть нам виграти в інформаційній війні».

Роман Цимбалюк підтримав, що саме спецслужби повинні працювати з тими, хто штовхає Україну до тези, що вона «зіпсована держава», «не захищайте її — прийде Путін і принесе вам щастя». «Вони діють у комплексі: спершу "не захищай свою країну, бо влада злочинна", "вас окупувало НАТО", "вами керує Байден"; потім "дивіться, велика російська література — Достоєвській, Пушкін і Прилєпін" вони кидають цю книжку вперед, а наступний том уже привезуть на танку», — навів приклад журналіст.

Любов Величко, своєю чергою, згадала про акцію противників обов’язкової ковід-вакцинації біля Верховної Ради, на якій мітингувальники тримали в руках плакати з QR-кодами, що вели на сайт партії російського президента «Единая Россия». На думку журналістки, якби Служба безпеки України доповіла про можливий зв’язок мітингу з Росією не після, а до його початку, то ставлення до нього було б кардинально інше.

«Ми побачили ситуацію, коли ми гасимо вогонь. А виграна інформаційна кампанія — коли наш ворог реагує на наші дії, а не навпаки. Якби наші спецслужби напередодні акції повідомили, що цей мітинг — спланована Росією акція, то настрій у суспільства й сприйняття цієї акції наступного дня були б зовсім іншими, — переконана Величко. — Мені здається, треба більше агентури та людей, які дають їм інформацію».

Загальний рівень медіаграмотності суспільства, за її словами, хоч і важливий, але не може перешкодити російській пропаганді. «Середньостатистичний українець живе не політикою, а побутовими речами, читає новини у фейсбуку чи місцевих вайбер-групах, тому навряд чи ходитиме на тренінги з підвищення медіаграмотності», — резюмувала Любов Величко. З нею погодився Юрій Христизен, який зауважив, що медіаграмотність працює з критичним мисленням, а російська пропаганда б’є по емоціях. Він зазначив, що для розробки стратегії боротьби з націленими на емоції наративами варто залучати психологів, соціологів, біхейвіористів тощо.

Водночас аналітик закликав політиків, журналістів, експертів і громадянське суспільство перестати використовувати мову агресора та замінити її поняттями, що визначаються міжнародними нормами, законами, правом та здоровим глуздом. Цимбалюк додав, що варто працювати над власним словником, щоб окупаційні адміністрації не називали «так званими республіками», а колаборантів — «сепаратистами». Такий глосарій нещодавно випустила Рада національної безпеки та оборони України, його рекомендують використовувати для боротьби з російською пропагандою та інформаційним впливам.

Юрій Христизен каже, що під час війни набагато важливіше вчасно доносити правду, аніж запускати інформаційну кампанію з мобілізації. «Загострення, воєнний час, особливий стан для країни-жертви також доведеться включити мобілізаційну кампанію, зокрема інформаційну. Але вона має суттєву відмінність від кампанії агресора. Якщо агресор спрямовує людей в іншу країну вбивати інших людей, то жертва агресії відправляє своїх громадян захищати тих, хто в них за спиною. Тут також накладається низка обмежень. У мирний час будь-яка контрпропаганда є контрпродуктивною. Інформування, пояснення дають значно більше, ніж намагання просувати контрпропаганду», — уточнив він.

На фото Любов Величко, Аля Шандра, керівник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки при Мінкульті Ігор Соловей та Роман Цимбалюк (зліва направо)

Насамкінець медіаексперти дали рекомендації, які допоможуть українцям та країні стати стійкішими до дезінформації:

1.    Запам’ятати, що російські ЗМІ завжди брешуть про Україну. Це стосується і «ліберальних», і проросійських ЗМІ.

2.    Коли почули будь-яку інформацію, йдіть на офіційні сайти державних органів.

3.    Не довіряйте блогерам — у них можуть бути замовники. Також вони не несуть жодної відповідальності за свої слова та нічим, окрім репутації, не ризикують.

4.    Читайте закони: там чітко виписане все, що стосується роботи органів влади.

5.    Завжди запитуйте: «Кому ця інформація вигідна?»

6.    Якщо інформація зачепила емоції та з’явилося бажання її поширювати — зробіть паузу, можливо, це неправда.

7.    Звертайте увагу на реакцію: чи здатні люди критично мислити та обговорювати пропагандистські наративи? Велику частину суспільства дезінформація зачіпає лише на рівні емоцій: страх, тривожність, прагнення шукати притулок, «бігти купувати сіль».

8.    Дезінформація — це війна інтерпретацій: хто перший інтерпретацію дав, той виграв. Потрібно блокувати інтерпретації супротивника та поширювати свої.

9.    Формувати інформаційну політику на п’ять — десять років уперед.

10.           Головні кроки для захисту українського інформаційного простору:

o     

o    блокувати ворожу пропаганду;

o    створювати якісний український контент, у тому числі російською мовою;

o    підвищувати якість освіти.

Фото: фейсбук-сторінка Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

15 12 2021

https://ms.detector.media/internet/post/28689/2021-12-15-dezinformatsiya-siietsya-na-tomu-mistsi-de-malo-informatsii-yak-pratsyuie-rosiyska-propaganda-ta-yak-iy-protystoyaty/