www.ji-magazine.lviv.ua

Геннадій Друзенко

Стиль, як правило, промовистіший за зміст. Часто-густо те, як люди говорять, промовистіше за те, що вони говорять. Не даремно Святий Августин якось сказав: Dilige et quod vis fac – "Люби і роби, що хочеш".

Іноді, аби зрозуміти сутність людини, варто просто вимкнути звук – і подивитись на саму картинку, чи абстрагуватись від значення слів і вслухатись у тембр голосу.

Спостерігаючи за сучасними боями в інформаційному полі, я все частіше пригадую моє дитинство та юність. Цькування інакодумців та нетерпимість до опонентів. Небажання слухати та чути. Культ хунвейбінів та зневага до елементарної людської емпатії.

Коли я зрідка дивлюсь на екрані комп’ютера уривки з телешоу чи читаю коменти в ФБ, я мимоволі пізнаю до болю знайомий мені комсомольський етос, незалежно від ідеології, яку декларують його носії. Комсомольським етосом я називаю спрощене, інфантильне сприйняття світу, в якому один бік правди, одна ідея абсолютизується і атакує складність буття та апофатичність істини. Шарикови можуть писатись через російське "и" чи українське "и", але вони апріорі відчувають класову ненависть до проф. Преображенського, бо його світ для них заскладний і незрозумілий.

Є простий тест, який відрізняє комсомольців-шарикових – критичний брак емпатії. Ідея для них важливіша за людину. Вони ті, хто завжди мають достатній запас каміння, аби закидувати ним усіх, хто вчинив справжній чи удаваний "перелюб", зрадив ЇХНІЙ правді. Їм навіть на думку не спаде, що опонент - не завжди ворог, а ворог – це також людина. Їм дико читати Світлану Алексієвич про "її героїню" – радянську медсестру, яка на полі бою водночас рятувала життя поранених радянського та німецького солдатів, що приходячи до тями, рвались добити один одного.

Їхній герой не ця медсестра – їхній герой Троцький, який у відповідь на благання проф. Кузнєцова врятувати Москву, що "буквально помирає від голоду", відповів: «Это не голод. Когда Тит брал Иерусалим, еврейские матери ели своих детей. Вот когда я заставлю ваших матерей есть своих детей, тогда вы можете прийти и сказать: “Мы голодаем”».

Коли ми відкинемо в бік риторику, і почнемо міряти людей лінійкою емпатії – тим, що і робить кінець-кінцем людину людиною, коли ми вимкнемо звук і зосередимось на жестах, а потім увімкнемо звук, але слухатимемо тон, тембр голосу, інтонацію, а не слова – ми прозріємо: Фаріон та Бужанський, Дубінський та Шабунін – явища того самого порядку.

Fiat justitia et pereat mundus! Нехай загинуть всі навколо, аби тільки перемогла ЇХНЯ правда. І не важить, це тотальна українізація, русский мир, боротьба з корупцією чи щось інше.

Звичайно, це не ранні комсомольці часів Островського та Хвильового, які були готові не тільки вбивати, а й вмирати за свою ідею. Це комсомольці брежнєвського розливу. Які чудово заробляють на своїй ідеологічній непримиренності. Це "одновимірні люди" Макрузе, а не "солдати революції" Троцького.

В кожному суспільстві є такі "комсомольці". Але здорове суспільство тримає їх на маргінесі. Вони можуть сперечатися до мордобою у пабах і демонструвати свою невичерпну ксенофобію на трибунах футбольних стадіонів. Але щойно вони потрапляють у політичний мейнстрім, суспільству слід задуматись і згадати уроки ХХ століття.

Хто сприймав усерйоз Мусоліні, Леніна чи Гітлера ще за кілька років до того, як вони прийшли до влади? Джина ненависті, радикалізації та простих рішень легко випустити з пляшки політичного маргінесу – його дуже важко потім загнати назад.

Тому, друзі, залишайтесь насамперед людьми, міряйте себе безпомильною лінійкою емпатії і стережіться сучасних комсомольців...

2 02 2021