www.ji-magazine.lviv.ua

Софі Оксанен, фінська письменниця

Про ставлення фінського суспільства до Росії та СРСР, взаємини зі Швецією, а також свої спроби познайомити Фінляндію з Україною через художню літературу Тижню розповіла фінська письменниця Софі Оксанен.

Коли Росія стягнула війська до українського кордону, чи викликало це занепокоєння у Фінляндії? Які велися дискусії у фінських інтелектуальних колах? Чи було відчуття, що фіни можуть стати наступними жертвами агресії?

— Фінські медіа ретельно відстежували дії Росії на українському кордоні. Мені було приємно це бачити, бо левову частку у медіапросторі зараз забирає COVID-19. Попри це, я не певна, що фінська інтелігенція зараз може достатньо добре концентруватися на чомусь, крім карантинних обмежень, бо літо наближається, а з ним — сезон фестивалів. Пандемія дуже сильно вплинула на культурну та івент-індустрії Фінляндії, і зараз всі намагаються звести кінці з кінцями. А фестивальний сезон — це основа прибутку для людей, які працюють у цих сферах. Фінляндія відома як країна добробуту, але, боюся, цього разу культура не зможе цим добробутом насолодитися.

Щодо кордонів, то Фінляндія завжди межувала з Росією. Географія — наша неминучість, але риторика на кшталт «Хто наступний?» не притаманна фінам. Вони можуть ставити це питання естонцям, але вони вважатимуть його таким самим дивним, як і самі фіни. Ані фіни, ані естонці не запитують у людей, котрі живуть біля вулканів, як вони наважились там поселитися. Як і ті, хто живе біля вулканів чи у сейсмічно активних регіонах, ми готуємося до майбутнього. Там, де підвищена вулканічна активність, зводять будинки, безпечні для цієї території. А у Фінляндії ми маємо обов’язкову армійську службу та потужні збройні сили. Крім того, Естонія є членом НАТО.

Водночас Фінляндія має усвідомлювати загрозу фінляндизації (режим співіснування двох країн, за якого слабша зберігає номінальну незалежність коштом підпорядкування своєї зовнішньої та внутрішньої політики вимогам могутнішого сусіда, як це відбувалося у фінсько-радянських відносинах після Другої світової війни — Ред.), до якої у нас є схильність. А якщо є схильність до чогось, отже, є і психологічні передумови. Особливо коли фіни насправді не пройшли процес ментальної деколонізації, хоча і мали б це зробити.

Фразу «культура поза політикою» в Україні використовують для виправдання співпраці з Росією після анексії Криму та окупації Донбасу. Але чи є історичні прецеденти, коли культура розвивалася сама собою, без зв’язку з політичним життям?

— Культура ніколи не може бути відокремленою від політики. Бо культуру не можна творити без висловлювання і контексту, а контекст завжди прив’язаний до світу навколо нас. Навіть слова, які ми обираємо для письма. — це завжди політика. Якщо пишеться велика роль для акторки — це вже політика, тому що великих ролей для жінок загалом менше, ніж для чоловіків. А якщо пишеться велика роль для літньої акторки, це ще більшою мірою політика, тому що для літніх жінок існує ще менше великих ролей.

Стосовно байдужості європейських держав до російських інформаційних атак та втручання у внутрішні справи інших країн ви використовуєте метафору «вдавати мертвого». Це нагадує ситуацію в Європі перед Другою світовою війною. Як це можна змінити?

— Освіта — ось ключ. А також усвідомлення: що більше ми знаємо про методи та засоби Росії, то краще ми можемо їх виявляти та протидіяти їм. Це завдання не легке, проте воно не є непосильним.

Після анексії Криму півострів став об’єктом рефлексії в українській літературі. Чи Карелія, яку ви втратили у Другій світовій війні, все ще існує у фінській літературі та національній пам’яті? Якщо так, то як про неї пишуть?

— Однозначно так. Взяти до прикладу письменницю Лайлу Гірвісаарі, чиї книжки продалися у Фінляндії накладом у 4 млн копій (зважаючи на 5,5-мільйонне населення нашої країни — це багато). Майже всі вони — про Карелію. При тому що Гірвісаарі, хоча й народилася у Карелії, була змушена полишити її ще в дитячому віці. Навіть після географічної втрати цього краю Карелія й далі існує у нашій культурі. Це було особливо важливим в період фінляндизації. Навіть коли обговорення СРСР у суспільному наративі нагадувало ходіння навшпиньках, про Карелію все одно писали. Таким чином вона стала нашою літературною територією, і не думаю, що вона колись зітреться з національної пам’яті. Але цього не сталося би без культури.

Пам’ятаю, 2018 року під час зустрічі із Сергієм Жаданом ви сформулювали такий результат фінляндизації: у ваших тогочасних підручниках не було жодної негативної згадки про СРСР, лише нейтральні чи позитивні. Ви тоді сказали, що «це викривило національну пам’ять». Чи й досі це впливає на поточну фінську політику та відносини з Росією?

— Коли я розпочала свою кар’єру письменниці, говорити про фінляндизацію було значно важче, ніж зараз. Отже, маємо позитивну динаміку. Але наша традиція говорити про Росію від імені незалежної держави все ще незріла і вразлива. Фінляндизація була свого роду ментальною окупацією — СРСР мав на меті окупувати нашу країну психологічно. Прийняти таке минуле загалом складніше, ніж історію окупованої, колонізованої нації. До того ж, оскільки становище Фінляндії було унікальним, ми навіть не можемо вчитися на чиємусь досвіді. Але сподіваюся, що інші навчаться на нашому: як на мене, феномен фінляндизації мають вивчати в усіх школах Східної Європи. Деякі іноземні політики вважають, що Україна мала би погодитись на такий сценарій. Але не знаю жодного фіна, який би порекомендував таке. Фінляндизація тягне за собою моральну та етичну деградацію. Це ерозія гідності, що роз’їдає ментальний захист нації. Це поступова втрата себе.

З одного боку, у Фінляндії говорять про колоніальні країни та їхнє минуле. Однак ця тема завжди стосується таких країн, як Велика Британія чи Франція, тимчасом терміни «експансія», «імперський», «колоніальний» ніколи не застосовувались до Росії. З іншого боку, Зимова війна — наш найсильніший національний наратив. Ми взагалі ні проти кого не боролися, крім Росії. Але от обговорювати закордонну політику Росії — це інша річ. Хоча останніми роками все ж намітилась позитивна тенденція.

У фінів не було таких тісних відносин із росіянами, як зі шведами. Як формувалися стосунки двох держав, відколи Фінляндія перестала бути частиною Швеції? Чи трапляються випадки, коли шведи «привласнюють» собі того чи іншого поета або художника на підставі його походження чи мови, якою він творив?

— Дуже цікаве порівняння! Справді, шведи ніколи не оголошували «своїм» жодного фіна. Існують шведсько-фінські письменники, котрі пишуть шведською, але для самих шведів вони однозначно фіни. Багато з наших національних митців належали до шведсько-фінської меншини. І хоч їхня рідна мова шведська, ми ніколи не вважали їх шведами, так само як і сама Швеція. Візьмімо до прикладу Туве Янссон, котра була шведомовною фінкою. І шведи люблять її. Звісно, інколи іноземець може подумати, що фін зі шведським ім’ям є шведом. Але таке рідко трапляється. З нагоди сторіччя незалежності Фінляндії у Швеції навіть влаштували урочистості, і я тоді виступала з промовою у Королівському драматичному театрі у Стокгольмі. Тоді було багато урочистих подій, в яких брали участь і шведський уряд, і королівська сім’я. Тоді я подумала: ось як поводяться справжні друзі та сусіди. А не так, як Росія, котра лишень поширює фейки про дружбу з різними країнами.

Ваш останній роман «Собачий майданчик» торкається діяльності корумпованих компаній, котрі займаються сурогатним материнством в Україні. У Фінляндії цій темі взагалі приділяють багато уваги. Що ви хотіли сказати цим романом фінам та міжнародним читачам?

— Ще кілька років тому ця тема так всебічно не висвітлювалася. У 2015 році я писала про сурогатне материнство у своєму романі «Норма» — тоді ця тема не була популярна, і фіни нічого не знали про фертильний бізнес за кордоном. Автор ніколи не може вирішити за читачів, що саме їм буде цікаво. Кожна людина робить власну інтерпретацію, засновану на власному досвіді. Але я сподіваюся, що цей роман покаже Україну більш живою тим, хто там не був.

Коли я написала свій перший роман «Сталінські корови», то прагнула писати такі твори, які зацікавили б як жінок, так і молодь радянським минулим, бо це те, що досі впливає на світ і політику сьогодні. СРСР, холодна війна, фінляндизація — всі ці теми, схоже, цікавіші чоловікам, ніж жінкам. Таким чином, мені треба було вивести в історії щось, що привабило би жінок та молодь. А фертильний бізнес — це точно те, що зацікавить жінок, навіть тих, які не переймаються війною в Україні. Звісно, немає ніякої шкоди в тому, що чоловіки, які оберуть книгу через воєнний сюжет, також дізнаються щось і про «жіночу тему». Якщо ми записували б інтерв’ю для жіночого журналу, то малоймовірно, що розмова точилася би навколо війни в Україні. Але якщо писати про фертильний бізнес в Україні, то розмова про війну та політичну ситуацію не буде пересторогою навіть для жіночого журналу. Тобто тема стає доступнішою для жінок.

У Фінляндії видано небагато книжок про Україну — і за це також слід «подякувати» фінляндизації. Історична книжка про Україну була видана після того, як у вас почалася війна, тоді ж вийшла і перша книжка про Голодомор. Потрібен час, щоби фіни побачили, що історії, нерозказані протягом радянських часів, і є найважливішими. І я розглядаю художню літературу як хороший спосіб пробудити їхню пильність та інтерес. 

------------------------------------

Софі Оксанен народилася 1977 року у Фінляндії, у місті Ювяскюля, у фінсько-естонській родині. Навчалася в університетах Ювяскюля та Гельсінкі, а також у фінській Академії театру. Авторка книг «Сталінські корови» (2003), «Дитя Джейн» (2005), «Очищення» (2008), «Коли зникли голуби» (2012), «Норма» (2015), «Собачий майданчик» (2019). За роман «Очищення», перекладений 40 мовами, письменниця отримала премію «Фінляндія», премію Рунеберга та премію «Феміна», а також Літературну премію Північної Ради. Однойменна екранізація роману була номінована від Фінляндії на премію Оскар. 2012 року нагороджена медаллю «За Фінляндію» — вищою державною нагородою цієї держави для діячів мистецтв.

Наталія Терамае

16 05 2021

https://tyzhden.ua/Culture/251935?fbclid=IwAR2fA2Ddx6SEgcJDlw2yxa_0Bg7Q4f5S8bgkgH1oRkOt5PEw_Oyb7BwZGTg