www.ji-magazine.lviv.ua

Георгій Почепцов

Частина перша

Світ сьогодні будується на слабких зв’язках, у той час як в минулому працювали тільки сильні на кшталт армії або поліції, які утримували поведінку в заздалегідь заданих рамках. Іншими словами, можна також сказати, що управління йшло за допомогою жорсткого інструментарію фізичного простору, сьогодні все відбувається за допомогою інструментарію м’якої сили, який передбачає трансформацію ментального простору як найближчої мети, звідки прийде і трансформація поведінки в фізичному просторі в якості подальшої мети. Наприклад, змінюючи в голові потрібну частину моделі світу виборця, ми отримуємо в результаті інший бюлетень в урні для голосування.

Умовно ми можемо розділити ці моделі на такі типи, виходячи з поєднання жорсткої або м’якої форми і жорсткого або м’якого змісту:

Потрібне і необхідне для виживання соціуму завжди буде запроваджуватися жорстко, хоча населення буде намагатися уникати цього, прикладом може слугувати носіння маски в період пандемії.

Ми бачимо, що світ зміщується до «м’яко-м’якого» типу, наприклад, телесеріалів, роблячи його впливовим, але невидимим самим по собі для свідомості. Тут результат впливу починає проявлятися на наступних етапах і невидимий на початковому. З цієї причини таке управління не зустрічає опору, воно «вшите» на більш глибинному рівні.

С. Карелов акцентує наступний тренд розвитку людства: «Економічний, технологічний і соціальний розвиток цивілізації, що супроводжується зростанням міст, буде неухильно підвищувати рівень толерантності і соціокультурного розмаїття, створюючи сприятливі умови для реалізації творчого потенціалу людства. Отже, зростання мультикультуралізму та толерантності – це не тимчасовий, а глобальний еволюційний тренд у розвитку людства» [1]. І ще: «Цивілізація – це складність, яка зростає разом із різноманітністю, що стимулюється толерантністю».

Це характеристики міст на відміну від більш консервативного середовища сільської місцевості. Звідси порада Карелова щодо виборів: «Організація національних виборних кампаній і виборні технології, що використовуються на них, будуть тепер орієнтовані на ключову мету – підвищення явки своєї електоральної групи:  кандидатам-прогресистам  потрібна максимально висока явка великих міст,  кандидатам-традиціоналістам  потрібна максимально висока явка малих міст і сільської місцевості. Всі інші політзасоби і політтехнології, так чи інакше, будуть використовуватися для освоєння виборчих бюджетів, але суттєвої ролі не відіграватимуть».

Виходить, що провідні країни «вискочили» на цю нову площадку, де тон задають великі міста. І їхній розвиток почав підпорядковуватись іншим законам. Звідси велика толерантність, що йде звідти, і достатня жорсткість, яка зберігається на пострадянському просторі. Звідси всі ці процеси диверсифікації, які виглядають дивними з нашої точки зору. Пострадянський простір програє, не даючи підняти голову іншого типу людині. Нова етика пов’язана з правом малих груп, а не тільки великих, на свою етику.

Сьогодні ми отримали також велику зв’язність і взаємозалежність населення різних країн, яка прийшла не стільки в результаті глобалізації, хоча і через неї, а з розвитку технологій зв’язності, головною з яких виявився інтернет. Відбулося злиття технологій і не-технологій, в результаті Фейсбук, що створювався як суто технічний продукт, став найпотужнішим медіа. Тепер він не може жити за законами і правилами технічними, оскільки до нього висуваються претензії за законами і правилами соціальними.

Дослідники підкреслюють: «У минулі епохи американська влада могла принаймні вивчати, скажімо, нацистську пропаганду під час війни і повністю зрозуміти, у що саме нацисти хотіли, щоб люди вірили. Сьогодні “це не інформаційна бульбашка, а інформаційний кокон. Я навіть не знаю, що бачать інші зі своїм персоналізованим досвідом”, – каже Гельцер [Дж. Гельцер, колишній фахівець з контртероризму в Білому домі, який викладає зараз у Джорджтауні -Г.П.]. Інший експерт у цій галузі, М. МакКорд, каже мені, що вона думає, що сайт 8kun [див. про нього [2 – 4] – Г.П.] може бути більш явним в просуванні насильства, але Фейсбук в певному сенсі є гіршим, оскільки має більш широке розповсюдження. Вона каже: “Немає бар’єрів на вході в Фейсбук. У будь-якій ситуації екстремістського насильства, яке нам траплялося, обов’язково ми знаходили пости в Фейсбуці. І це досягає тисяч людей. Широке охоплення є тим, що об’єднує людей і нормалізує екстремізм, роблячи його мейнстрімом”. Іншими словами, це мегамасштаб, який робить Фейсбук таким небезпечним [5]».

І ще: «мегамасштаби Фейсбуку дають Цукербергу безпрецедентний рівень впливу на населення планети. Якщо він і не наймогутніша особа на планеті, він все одно дуже близький до вершини. Божевільно давати так багато комунікативних, замовчувальних, дозвільних сил, навіть не згадуючи того, що він є кінцевим власником алгоритмів, які визначають віральность всього в інтернеті. Те, чим він володіє, впливає на мислення і уявлення людей, здатне змінити, що вони робитимуть зі своєю ядерною зброєю або зі своїми доларами”. – каже Гельцер» ( там само ).

І ще з приводу інформації, яка збирається, що є найбільш болючою темою сьогодні: «Кожного разу, коли ви натискаєте свою реакцію на Фейсбуці, алгоритм фіксує її і уточнює ваш портрет. Гіпертаргетинг користувачів, що став можливим через накопичених великих обсягів особистої інформації, створює ідеальне середовище для маніпуляцій, яким користуються рекламщики, політтехнологи, емісари дезінформації і, звичайно ж, сам Фейсбук, який в кінцевому рахунку контролює те, що ви бачите або не бачите на сайті. Фейсбук винайняв корпус із 15 тисяч модераторів, яким платять за те, щоб вони шукали огидні речі – вбивства, групові зґвалтування та інші зображення насильства, які виникають на платформі» ( там само ).

Гігантські обсяги зібраної інформації, причому про кожного, хто цікавий для бізнесу або політики, з неминучістю трансформувалися в інструментарій управління. Це, по суті, переклад особистісних характеристик людини в цифрову форму, з якою можуть працювати алгоритми.

Перед нами паралельний реальному інформаційно-технологічний світ, який, ймовірно, ми не маємо права називати просто інформаційним, оскільки людина вбудована як компонент у цю технологічну структуру. Телесеріал і глядач були більш розділені в цьому плані, хоча й інформація збирається, і Нетфлікс своїми рекомендаціями активно управляє майбутніми фільмами для глядача. Глядачеві Нетфлікс підходить більше, ніж телевізор через можливість управляти самому, що, коли і як дивитися.

Зростання толерантності веде до нової етики. Не тільки великі групи можуть мати свої уявлення, але й малі. До речі, це дуже нагадує ідеологію просування Інтернету по світу, коли держдепартамент говорив, що таким чином голос отримають малі групи, маючи на увазі, наприклад, більш помірних мусульман, а не радикалів.

Тоді цим займався Алек Росс, який отримав прізвисько «тех-гуру» держдепартаменту. У своїй статті він писав про досвід того часу: «Ці інструменти посилюють і дають голос тим, хто історично був маргіналізований від основних глобальної, соціальної та економічної арени. Зокрема, це мало безпрецедентний вплив на жінок. Між 2008 і 2009 число жінок, які використовують мобільний зв’язок, збільшилося на 43 відсотки, що можна порівняти з 26 відсотками зростання серед чоловіків. Дослідження показують, що 93 відсотки жінок говорять, що вони відчуває себе безпечніше завдяки своєму мобільному телефону; 85 відсотків жінок повідомляють, що вони відчувають себе більш незалежними через мобільний телефон; і 41 відсоток жінок відзначають, що у них збільшився дохід і професійні можливості завдяки телефону» [6].

 І щодо зазначеної вище більшої політичної волі: «Роль соцмедіа в останніх подіях у Північній Африці і на Близькому Сході підказала назвати дисидентські рухи “Твіттер революціями”. Це певне перебільшення. Технології нейтральні. Вони роблять можливими ідеологічні цілі людей, які ними користуються. Більш того, технології не викликають революцій, це роблять люди. Умови, які викликали ці революції, були унікальними самі по собі, починаючи з інфляції і молодіжного безробіття до широкого виключення з політичного процесу. Десятки тисяч громадян, присутніх на площі Тахрір в Каїрі боролися в основному за зміни. Це говорить про те, що технології зв’язності зіграли важливу, навіть основну роль. Соцмедіа істотно прискорили створення руху, в нормі це займає роки, а тут скоротилося до кількох тижнів. Далі – соціальні медіа разом із пан-арабським супутниковим телебаченням істотно наситили інформаційне середовище, даючи людям доступ до більшої інформації і засобів для їхніх дій. І ще: інформація показує, що соцмедіа допомогли зробити слабкі зв’язки сильними; люди, які не мали нічого спільного, знайшли спільну причину в онлайні, а потім змогли вжити заходів разом в офлайні. І остаточно, що найбільш важливо, це були мережі розподіленого лідерства. Замість фігур Нельсона Мандели і Леха Валенси, які організовували і надихали маси, було незначне число тих, хто здійснював управління згори донизу. Лідерство стало більш розподіленим і вузловим через соцмедіа» (там само ). 

Це точка зору оптиміста, причому він хвалить те, чим займався і сам. Але  сторонній погляд може внести певні корективи. Досвід того часу не завжди оцінюється позитивно.

Ось стаття 2016 року Є. Морозова під назвою «Вони зробили з нього дурня. Дивацтва кар’єри Алека Росса». Тут він пише, що насправді робота Росса в держдепартаменті була провалом [7].

І ще він же про книгу Росса щодо індустрій майбутнього: «Єдина велика ідея Росса в цій книзі полягає у тому, що, завдяки приходу нових технологій, ми входимо в нову еру, в якій країнам доведеться вирішувати, де їм бути ідеологічно. Росс пише: “Принципова політична бінарность останньої половини двадцятого століття була комунізм проти капіталізму. У двадцять першому столітті це відкритість або закритість”. Не потрібно багато часу, щоб зрозуміти, що “відкритість” може означати тільки одне – “відкритість для бізнесу”, зокрема для бізнесу американського капіталу. Дихотомія Росса відкритість – закритість не переходить капіталізм – вона просто робить йому ребрендинг» ( там само ).  

Є. Морозов, до речі, свого часу досліджував «арабську весну», і говорив про те, що Твіттер не мав об’єднуючої функції, оскільки основний масив текстів був написаний англійською, тобто був звернений до Заходу.

Він вважає інтелектуальною помилкою припускати, ніби можна продумати наперед, що трапиться зі світом, якщо все буде взаємопов’язаним і дигітальним, акцентуючи наступне: «Така інтелектуальна майстерність ніколи не станеться, частково тому, що дигіталізація або зв’язність не схожі на фізичні або хімічні процеси, наслідки яких ми можемо передбачити. І це не пов’язано з багатогранною сутністю інтернету або з тим, що це найбільш складна сила в історії. Це просто факт того, що те, що дігіталізується і зв’язується, є різними частинами нашого суспільства, і саме ці частини заперечують будь-яку логіку передбачення» [8].

Морозов – великий песиміст, що сидить в колі оптимістів, коли він пише: «Арабська весна довела неможливість прогнозувати наперед, як і холодна війна. Все це незважаючи на те, що майже кожен носить мобільний телефон, багато даних розміщено на сайтах соцмедіа, а комп’ютерна сила, потрібна для наших передбачень, набагато сильніша, ніж вона була у вісімдесятих. І все ж, з усією цією інформацією і з усіма комп’ютерними можливостями навіть ЦРУ з його добре вибудованими моделями і схильністю до теорії ігор та збору інформації, не вдалося навіть близько передбачити це наперед. Реально з цими величезними технологічними ресурсами провал із прогнозом арабської весни виглядає ще більш дивним, аніж провал з прогнозом падіння Радянського Союзу і кінця холодної війни. Тому не очікуйте, ніби хтось здатен розробити найближчим часом тему “політичних наслідків інтернету”» (там само).

Морозов також підкреслює наявність сильних зв’язків, створених до протестів: організатори не були революційними лідерами в звичайному розумінні, чого і не могло бути за диктаторів-президентів [9]. Але вони використовували елементи лідерства, навіть за кілька днів до реальних протестів пішли в підпілля, як звичайні лідери революційних осередків. Не була віртуальною і взаємодія між кіберактивістами Тунісу та Єгипту. У травні 2009 були дві зустрічі блогерів, техніків і активістів, де вони обговорювали шляхи організації свого протесту. Одна зустріч фінансувалася фондом Сороса, друга – американським урядом.

До речі, пріоритет оффлайну в організації дуже схожий на організацію французьких «жовтих жилетів», де робітники мали масу оффлайнових контактів.

У рецензії на книгу Є. Морозова про ілюзії інтернету рецензент New YorkTimes пише, що Морозов доводить, що інтернет частіше звужує, а то й зовсім скасовує свободу [10]. У цій своїй книзі Морозов нагадує Г. Клінтон, що основні пошукові запити в російському інтернеті спрямовані зовсім не на демократію або захист прав людини, люди запитують «що таке любов?» або «як схуднути». І Клінтон сама у своїй промові 2005 року згадувала про інтернет як про «інструмент величезної небезпеки», маючи на увазі батьків та їхніх дітей.

Захоплення фізичного простору є ефективним способом залучення уваги в інформаційному просторі – BBC висвітлювало ситуацію своїми репортажами з площі Тахрір 18 днів у січні 2011 [11]. І це не тільки Єгипет, але й Occupy Wall Street або Майдан.

І ще один висновок П. Райлі: «Медійне уявлення про “Твіттер революції” створює спрощене і неправильне уявлення про сучасні протестні рухи. Замість цього в фокусі повинен бути соціо-політичний контекст, в якому використовуються конкретні технології, а не оптимістичні розповіді, що створюють узагальнене уявлення про інтернет як силу лібералізму» ( там само ).

І ось реальні дані щодо типів комунікацій для випадку площі Тахрір [12]:

– із  тих, кого проінтерв’ювали,  52% мали профіль у Фейсбуці і майже всі використовували його для комунікацій, тільки 16% в Твіттері,

– 48.4% учасників першими почули про протести віч на віч, навіть традиційні медіа не були настільки важливі,

– 48.2% займалися так званою журналістикою громадян, ділячись відео і фото протестів: на Фейсбуці – 25%, на телефони – 15%, на Твіттері – 5%. 72%, що використали телефон, користувалися і Фейсбуком.

Таким чином у цьому конкретному випадку абсолютно зрозуміла неймовірно мала роль Твіттера в арабській весні, хоча вона й була названа «Твіттер революцією».

Книга Є. Морозова мала назву «Ілюзія мережі», в передмові до якої він нагадував, що Захід даремно думав в 1989, ніби боротьба за демократію завершилася, і що Старбакс, МТВ і Гугл далі дороблять все самі [13].

Нічого з цього не сталося. Однією з причин цього може бути те, що авторитарні владні режими точно так само користуються новими можливостями, тільки вже на свою користь, наприклад, для більш якісного відстеження комунікацій і поведінки людей. Морозов каже, що вони «стежать за тим, що відбувається в мережах, намагаючись ідентифікувати тих, хто обмінюється твітами» [14]. Інші поширюють власну пропаганду. Треті самі наймають блогерів для поширення потрібних меседжів. Авторитарна влада, як бачимо, теж любить, коли її люблять, що дозволяє утримувати протестність в рамках норми, не застосовуючи жорстких методів.

У 2013 році вийшло ще одне дослідження арабської весни, в заголовку якого виникло питання – «Четверта хвиля демократії?» (Democracy’s Fourth Wave?) [15]. Тут констатується, що в результаті арабської весни пішло чотири диктатори, які правили своїми країнами 20-30 років.

Безперечним є те, що інтерес приніс багато позитивних змін. Громадянське суспільство отримало нові можливості для розвитку, оскільки інфраструктура інтернету не залежить від контролю держави.

Документування дій влади стало простішим. Автори книги фіксують: «Новинне висвітлення подій в регіоні регулярно демонструє, як громадяни використовують свої мобільні телефони для документування подій, особливо їх власну участь у них. На площі Тахрір командири танків знімали натовп і розміщували це в соцмережах. Інша сторона також знімала фото танків. Коли армійські машини були покинуті, люди знімалися в них для своїх Фейсбук сторінок. Заарештовані робили свої знімки в ув’язненні. Деякі єгиптяни відкрито обговорювали,  що армія не діяла серйозно проти протестувальників, оскільки солдати знали, що їх постійно знімають, а також усвідомили свою соціальну близькість до них. У тих країнах, де армії було наказано діяти більш агресивно, така бійня теж документувалася» [15].

ЦЕ МОЖНА НАЗВАТИ ПОЛЕГШЕНОЮ ВІЗУАЛІЗАЦІЄЮ, ОСКІЛЬКИ СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ ДАЛИ В РУКИ БУДЬ-КОГО МОЖЛИВІСТЬ ТАКОЇ ФІКСАЦІЇ. І ЦЕ Є ПЕРЕНЕСЕННЯМ ІНФОРМАЦІЇ В БІЛЬШ ДІЄВУ ФОРМУ, ОСКІЛЬКИ ВОНА СТАЄ ДОКУМЕНТОМ.

Усі ці рядки увесь час переносять нас по асоціації в Білорусь, де склалася більш жорстка ситуація, аж до побиття після затримання, але які теж документувалася.

І ще деякі висновки: «Важко сказати, чи відбулися б революції без дигітальних медіа. Ми знаємо, що в регіоні давно були демократичні активісти, але до цього у них не було багато вдалих проектів. Радіо і телебаченням користуються не всі, тільки 10-20 відсотків населення більшості країн регіону мають легкий доступ до інтернету. Але ця група людей є важливою: зазвичай це урядові службовці, освічені професіонали, молоді підприємці та міські мешканці. Це мережі людей, які ініціювали, координували та підтримували громадянську непокору.  Ми також знаємо, що країни з низьким рівнем поширення технологій мають найслабші демократичні рухи. Контрфактичні сценарії можуть бути інтелектуально цікавими, але неспростовні докази того, що сталося в конкретному наборі ситуацій, вочевидь, не можуть оцінюватися однаково з гіпотетичними випадками і уявними альтернативними сценаріями. З контрфактами і розумовими експериментами приємно працювати, але пріоритет завжди повинен віддаватися доказам і моделям політичних змін, за якими стоять реальні події» ( там само ).

СКІЛЬКИ Б МИ НЕ ОБГОВОРЮВАЛИ МЕХАНІЗМИ ЗМІНИ ВЛАДИ, ЩО НЕ СПРАЦЮВАЛИ, ІСТОРІЯ ВСЕ ОДНО НА БОЦІ ПРОТЕСТУВАЛЬНИКІВ. У ЛЮДЕЙ З’ЯВИЛИСЯ ІНШІ МІЗКИ, ЯКІ ВИМАГАЮТЬ БІЛЬШЕ ПРАВ І БІЛЬШЕ ПОВАГИ. І РАНО ЧИ ПІЗНО КРАЇНА РОБИТЬ КРОК ДО БІЛЬШОЇ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ, НАВІТЬ ВСУПЕРЕЧ БАЖАННЮ ВЛАДИ, ЯКІЙ ДОВОДИТЬСЯ ПЕРЕХОДИТИ ДО БІЛЬШ СКЛАДНИХ МОДЕЛЕЙ СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ. М’ЯКІ МЕТОДИ ЗАВЖДИ БУДУТЬ БІЛЬШ СКЛАДНИМИ, НІЖ ЖОРСТКІ.

Одночасно слід визнати, що, на жаль, суспільство і держава дуже віддалено нагадують конструктор Лего, оскільки в житті все пов’язано безліччю невидимих ​​зв’язків. Не можна змінити щось одне, не зачепивши при цьому іншого. Сьогоднішні квазі-диктатори не розуміють цього, намагаючись вирішити реально складні проблеми жорсткими діями у фізичному просторі.

Арабська весна принесла як успіх, так і неуспіх. Кожна спроба прискорених змін дивним чином через певний час із неминучістю починає буксувати і зупиняється. Так було в СРСР після 1917, так було в Україні після її майданів. Точно те саме трапилося в арабських країнах: «Коли ми дивимося на арабський світ сьогодні, важко повірити в те, що було. Тільки “революція в Тунісі” залишилася недоторканою. Усі інші країни або провалилися в хаос і громадянську війну (як Лівія і Сирія), або (як Єгипет) увійшли в нову епоху диктаторства, більш темну і більш репресивну, аніж будь-коли раніше. Те, що прийшло, виглядає як виконання застережень, які висувалися від самого початку проти протестів: усе це призводить до ще більшої політичної нестабільності» ([16], див. також [17]).

І ще: «в п’яти країнах більшість переконана, що вони не шкодують про протести арабської весни. Це напружений і крихкий виграш для сил старого режиму. Ситуація може бути гірша за ту, що була десятиліття тому, але є один факт, який сьогодні є очевидним для деспотів і подібних до них – факт, що дає людям перевагу, якої вони не мали  першого разу. Це може трапитися. Це траплялося раніше. Ми знаємо сьогодні, як це виглядає. Наступного разу ми будемо знати, що потрібно від нас» ( там само ). 

https://www.stopfake.org/uk/gej-vi-tam-nagori-novi-teoriyi-upravlinnya-lyudinoyu/

Частина друга

Світ став не тільки цифровим, але й візуальним. Він насичений фото та відео, які й краще зберігаються в пам’яті, не вимагаючи слів для перекладу. Це чистої води емоції, що мають миттєвий вплив, який не здатна зупинити жодна раціональність.

Візуальний вплив, який виник в результаті візуальної фіксації, став могутньою зброєю впливу на масову свідомість в Білорусі: “Численні відео побиття і вибухів, що з’явилися в соціальних мережах, шокували білорусів. Обуреними виявилися і ті, хто голосував за Лукашенка. Якщо в Києві взимку 2013/14 обурені насильством обивателі просто приєднувалися до протестів, то в Білорусі включилися інші форми колективної дії – робітничі страйки. Згідно з даними Белстата, 23% білорусів зайняті в промисловості. Робочий клас становить найбільшу соціальну групу країни. Опозиція вже на наступний день після виборів через усі свої медійні канали закликала робітників виходити на страйк. Це спрацювало, хоча важко сказати, хто зробив найбільший внесок у політизацію робітничого класу: влада чи опозиція. Насильство було занадто масовим і шокуючим, реакція на нього була неминучою і без підказок з боку політиків. На багатьох підприємствах почалися мітинги та акції протесту” [18].

ЖОРСТКИМИ МЕТОДАМИ ВПЛИВУ МОЖНА ЗУПИНИТИ ЖОРСТКУ СИЛУ. АЛЕ М’ЯКА СИЛА ЗДАТНА, ЯК ЦЕ НЕ ДИВНО, ЇХ ВИТРИМУВАТИ. ВОНИ ДОЗВОЛЯЮТЬ ВИБУДУВАТИ СВІЙ ВЛАСНИЙ МІНІЗАХИСТ, ЯКИЙ ЗДАТНИЙ ТРИМАТИ ОБОРОНУ.

Например, Беларусь выстроила свои системы защиты против давления государства: “Сейчас появляется множество инструментов в цифровом мире, например, программы взаимопомощи, которые хоть и со скрипом, но работают. А со Наприклад, Білорусь вибудувала свої системи захисту проти тиску держави: “Зараз з’являється безліч інструментів у цифровому світі, наприклад, програми взаємодопомоги, які хоч і зі скрипом, але працюють. А зі скрипом тому, що держава робить все, аби не допустити будь-якої допомоги постраждалим: медичної – для тих, хто постраждав фізично в тюрмах, або юридичної – для вже десятків тисяч протестувальників. Сьогодні цифрові інструменти відіграють величезну роль у тому, що відбувається в країнах з відсталою політичною системою. Під час референдуму 1996 року і пізніше одна з головних проблем полягала в тому, що забороняли друкувати газети, а без них неможливо було ні до кого достукатися. Тому що радіо закрито, телебачення закрито. Удачі їм зараз стримувати цей інформаційний потік!

ВЛАДА ЗАВЖДИ СИЛЬНІША В КОНКРЕТНІЙ ТОЧЦІ ПРОСТОРУ І ЧАСУ, АЛЕ ВОНА ТАК САМО ШВИДКО ВТРАЧАЄ ЦЮ СИЛУ, КОЛИ ПРОХОДИТЬ ПІК ЇЇ ЗІТКНЕННЯ З НАРОДОМ. ВЛАДА З ЛЕГКІСТЮ ПЕРЕМАГАЄ В ФІЗИЧНОМУ ПРОСТОРІ, АЛЕ З ТАКОЮ Ж ЛЕГКІСТЮ ПРОГРАЄ В МЕНТАЛЬНОМУ ПРОСТОРІ НАСЕЛЕННЯ.

Сьогоднішній погляд на Білорусь розкриває ситуацію, що склалася, так: “Цікаво ще, що силу і швидкість тектонічному соціальному перелому забезпечили ті ж самі механізми, які раніше працювали на зміцнення диктатури. Це, по-перше, багаторічне придушення незалежних медіа. Воно створило потужний запит на непідцензурну інформацію і думки, який змогли задовольнити YouTube і Telegram-канали. Врешті решт їх використання в Білорусі стало питанням не тільки смакових уподобань, але й банального фізичного виживання. Білоруський агітпроп слідом за Лукашенком усю весну запевняв людей, що коронавірус «не страшніший від грипу» і взагалі «психоз», а після аварії, що отруїла воду в мінському водопроводі – що цю воду все одно можна пити. YouTube і Telegram в Білорусі є ще популярнішими, ніж в Росії, і саме вони в підсумку драматично знизили ефективність пропаганди. Тому саме на блогерах зараз зосередилася репресивна машина: вже семеро заарештовані за надуманими кримінальними справами, ще більше – за адміністративними, двоє, ховаючись від переслідування, зуміли втекти з країни.  По-друге, це заборона – і не формальна, а фактична – на незалежну соціологію. Довгі роки вона дозволяла маскувати зниження реальної підтримки влади. Тому дані опитувань на найбільших інтернет-порталах щодо популярності кандидатів – Лукашенко там набрав близько 3% підтримки – повернули його противникам надію і перетворилися на загальнонаціональний мем. Але і такі опитування заборонили. Інших, незалежних цифр, немає, Лукашенко сам зробив неможливим їхнє існування. І скільки б тепер не нарахував ЦВК, більшість вже цим цифрам не повірить. По-третє, заборонний бар’єр у 100 тис. підписів для висунення кандидата в президенти при мінімальних термінах їх збору. Раніше він дозволяв Лукашенкові обирати собі опонентів на виборах, а зараз здетонував мобілізацією прихильників змін і кілометровими чергами готових поставити підписи за кандидата в багатьох містах” [20].

Тобто всі сильні сторони держави стають слабкими, коли від них йде підтримка населення. Еліта теж виступає за зміни: “Білоруські спортсмени і артисти роками використовувалися владою як PR-обслуга. Але багато хто з них не змогли змовчати в умовах нового консенсусу і  почали висловлюватися проти насильства  та за чесні вибори. І навіть п’ятеро телеведучих державного ТБ (недержавного в країні немає) виступили із засудженням репресій – хоча для кожного це означало миттєве звільнення. Артистів карають відмінами концертів, але спіраль мовчання вже не полагодити. Раніше нелояльність означала втрату доходу і витіснення в маргінали. Зараз ти теж втрачаєш в доході, але ти разом із більшістю і твої дії схвалюють усі навколо. Це нова для Білорусі ситуація” ( там само).

Тут дуже важливим є останнє зауваження, що “ти з усіма”, з правдою, а не з брехнею. Якщо ми про минуле ніяк не можемо добитися правди, то про сьогодення її не дізнатися й поготів.

Є така фраза в щоденниках композитора Г. Свиридова – “Усе життя (видима) – брехня, постійна брехня. Всі вже звикли до цього. Ми живемо, оточені морем брехні. Діти і батьки, чоловік та жінка, суспільства, континенти, цілі народи живуть у повній неправді. Відносини людські (видимі нам), державні, ділові – брехня. Правда  виникає лише на особливо великій глибині людських відносин, виникає рідко й існує, як правило, короткий термін. Тому-то настільки цінною є будь-яка правда, навіть найменша, тобто та, що стосується начебто дрібних справ. Правда існує у великому мистецтві, але не у всякому мистецтві, яке вважається великим”.

БУДЬ-ЯКА ДЕРЖАВА СКЛАДНО КОВЗАЄ ПО ЛЕЗУ МІЖ БРЕХНЕЮ І ПРАВДОЮ. ГОЛОВНЕ ПИТАННЯ В ТОМУ, СКІЛЬКИ ЛЮДЕЙ ЇЙ ПРИ ЦЬОМУ ВІРЯТЬ. ЯКЩО БАГАТО, ТО ДЛЯ ДЕРЖАВИ ВСЕ В ПОРЯДКУ, ОСКІЛЬКИ ПРАВО НА ПРАВДУ Є ТІЛЬКИ У НЕЇ, У ВСІХ ІНШИХ МОЖЕ БУТИ ТІЛЬКИ ВЛАСНА ДУМКА, ЯКУ ЩЕ ПОТРІБНО ДОВЕСТИ.

Особливий ефект виникає, коли журналіст віщає від імені та за дорученням держави. Держава особливо не любить журналістів. Якщо ж це відбувається, то це любов не за те, що іменується журналістикою, а за те, що іменується пропагандою. Вона начебто давно померла, але на телеекранах її все одно можна зустріти, хоч і в нових формах.

В. Соловйов визнаний в Росії журналістом року за опитуванням ВЦВГД. Щоправда, за це проголосувало лише 6% опитаних, але Ю. Дудь і О. Скабєєва отримали ще менше – по 2%. П’ятірку найпопулярніших журналістів року замикають В. Познер і А. Пивоваров (по 2% відповідно). ЗМІ року стали «Первый канал» (9%), «Россия-1» (6%) і «Россия-24» (4%) [21].

Там було питання і про слово року. Можна було назвати три таких слова 2020 року. Нам видається, що саме вони найчесніше задали те, що є в головах у населення. Такими виявилися коронавірус (61%), поправки до Конституції (29%), третє місце розділили самоізоляція, дистанційне навчання і лікарі (по 23% відповідно) [22]. Це увага і це справжні страхи людей.

Держави люблять називати себе першими хоч у чомусь. Це приносить їм суто людське задоволення. Неважливо, наскільки це твердження близьке до істини, неважливо, якщо це лишень у прогнозах, все одно це звучатиме і звучатиме … 

В. Іноземцев підкреслює: “В основі проблем вітчизняної бюрократії, які сьогодні помітні вже неозброєним оком, лежить тотальна брехня. Коли президент на прес-конференції навіть не прагне запропонувати реалістичні версії того, що відбувається, коли він намагається представляти абсолютно брехливі «факти» про те ж радянське минуле, коли з готовністю цитується «медична» статистика, яка не відображає жодну реальність і приймаються за чисту монету звіти губернаторів про господарські успіхи ввірених їм територій – задається стандарт поведінки в бюрократичній системі” [23].

І ще: “Система Путіна і люди, які її створили і намагаються обслуговувати, на наших очах стають кричуще неадекватними сучасному світові. Так, вони, ймовірно, навіть можуть зламувати комп’ютерні системи американського Мінфіну і Держдепартаменту, але поки нам невідомо, яка від цього виникає вигода, окрім нових санкцій щодо нашої країни. При цьому вони не розуміють того, як складно організований сучасний світ і наскільки в ньому втрачена будь-яка privacy. Коли я два роки тому випустив книгу «Несучасна країна», я бачив існуючий тренд, але не його масштаби. Росією сьогодні керують не люди, які ненавидять Захід або мотивовані традиційними цінностями. Нею правлять ті, хто розуміє суверенітет так, як його трактували за часів Віденського конгресу; вважають своїх підданих кріпаками, придумуючи все нові податки і збори; Це люди XIX століття, що несподівано отримали доступ до технологій XXI  – і саме тому вони ще довго навіть не зможуть усвідомити, наскільки швидко відбувається ерозія їхньої влади” ( там само ).

Люди з оточення Путіна вже і коронавірус оголосили результатом американських розробок, що в принципі відповідає загальній анти-американській спрямованості політики. Це зробив М. Ковальчук, який має неоднозначну наукову репутацію: “У науковому співтоваристві вважається, що Ковальчук багато років намагається створити альтернативу РАН, оскільки через відсутність статусу академіка він так і не зміг її очолити. Для цього він приєднав до свого НДЦ три наукові інститути, а собі привласнив кілька посад: від члена президії Ради при Президентові РФ з науки до члена колегії Міністерства освіти та науки” [24].

В ефірі у В. Соловйова він говорить: “У американців виникла ілюзія можливості управління світом, зберігаючи економічну систему через створення хаосу в ньому. Вони включили систему винищення ресурсів і думали, що її можна нарощувати вічно. Але таке неможливо” (там само ).

Ось лист академіків до прем’єра стосовно різних його ініціатив: “Ми стурбовані і засмучені Вашою готовністю серйозно обговорювати ініціативи чл.-кор. РАН М.В.Ковальчука, спрямовані на радикальну трансформацію наукової сфери Росії. Вони показують, що реформаторська сверблячка академічних невдах, яка призвела до катастрофи в цій галузі і до втрати Росією передових позицій у світовій науці, нікуди не поділася і продовжує користуватися підтримкою перших осіб. Нагадаємо, що протягом останніх 15 років вся вкрай активна «робота» М.В. Ковальчука зводиться лише до імітації бурхливої ​​діяльності і вкидання «нових проривних пропозицій», прикладами яких є заклики кинути всі сили спочатку на нанотехнології, потім на природоподобу, когнітивні технології, а тепер на «мегасаєнс». Єдиним результатом цих потуг стали втрачені для справи роки і введення в обіг абсолютно безглуздих словосполучень (наприклад, Центр нано-, біо-, інформаційних, когнітивних та соціогуманітарних наук і технологій (НБІКС-центр)). Усі реальні справи провалені: наприклад, не дивлячись на озвучені більше 10 років тому обіцянки, реактор ПІК так і не перетворений на працюючу наукову установку, реактор ІР-8 в самому Курчатовському інститут майже не функціонує, та й синхротрон в Курчатовському інституті, який повинен був стати «флагманом» для аналогічних проектів, дає вельми скромні результати. Стараннями М.В. Ковальчука в Російській Федерації слово «мегасаєнс» звучить вже кілька років, і за цей час у багатьох країнах вже запущені великі наукові установки, що дають реальний науково-практичний результат, а не поповнення словника новомови” [25].

Соловйов скромно розшаркується у відповідь на визнання журналістом року: “У коментарі радіостанції «Говорить Москва» Соловйов зазначив, що росіян обдурити не вийде. Так, завдяки «розумним, цікавим людям», які «в гострій полемічній манері намагаються спілкуватися один з одним», програми Соловйова стали привабливими для глядачів Росії. «Вдячний за це росіянам. Як я можу це пояснити? Це треба у глядачів питати. Це ж їхня точка зору», – зазначив ведучий” [26]

Однак в іншому опитуванні за кількістю цитувань перша п’ятірка вже інша – К. Собчак (249 273), В. Познер (188480), Д. Губернієв (183454), В. Соловйов (177312), М. Симоньян (141 428) [27 ].

Соловйов присутній у всіх рейтингах, оскільки з одного боку вони відображають обсяги телевізійної активності, а з іншого, він не тільки описує сьогоднішній день, але й бачить майбутній. Як пише С. Митрофанов: “знову в телевізорі заговорили про прийдешню велику війну між Росією і Заходом. Так, В. Соловйов минулої неділі важко зітхнув і сказав у камеру: «Боюся, наше покоління побачить велику війну». З огляду на те, що В. Соловйов вже далеко не хлопчик, війна, мабуть, очікується досить скоро. Ті ж думки регулярно звучать також в інших пропагандистських програмах і в принципі успішно висіваються на депресивну свідомість росіян в карантині “[28].

І ще про “страшне”: “В Америці взагалі труба. У Каліфорнії вже справжній голод. Бідні запасаються неякісною їжею (* показують: як бідні набивають ящиками консерви в машини), від якої потім жирітимуть, а гладкі, очевидно, помруть від ковіду – така перспектива. У Росії ж перспектива найбільш блискуча, тут люди не жиріють – ні з чого, хоч нібито багато зерна. Санкції допомагають розвивати весь свій і замінити все іноземне («Смартфон свій замініть!», – хтось пожартував), перейти на підніжний корм на дачних ділянках. (* Незрозуміло тільки, як виростити там ковбасу.) І якщо справи в світі йтимуть так само кепсько, як зараз, то зерно стане тим чарівним товаром замість нафти, за допомогою якого Росія знову купить собі геополітичне щастя. І люди тоді вже будуть дивитися не на валюти, а на біржові курси зерна” [29].

Наші мізки вбирають все, що мчить з телеекрану, причому, як показують дослідження, через певний час навіть втрачається джерело інформації, і ми починаємо сприймати її як свою власну, а тому – правдиву.

Але і нагорі теж не все так просто, ось посварилися Н. Міхалков і А. Караулов. Як це назвали газети – “битва біля престолу”: “Втім, Нікіта Сергійович був великодушним у фіналі. За його словами, Андрій Вікторович добре знає його мобільний телефон і він ще готовий вислухати вибачення. Чим закінчиться справа – допоки не зрозуміло. Тому готуємо попкорн і слідкуємо за продовженням” ([30], див. також [31]). Хоча і той, і інший, судячи з опитувань, “збиті льотчики”, правда, все ще існують наяву виключно тому, що їх ще пам’ятають нагорі …

На тему Міхалков і Путін написано досить багато. Згадаймо деякі висловлювання:

– Міхалков “анітрохи не соромиться висловлювати свою відданість президенту РФ. Він з люттю кидається на нелояльних до Путіна “внутрішніх ворогів”, він ревний прихильник теорії Росії як “обложеної фортеці”, яку мріє поневолити або зовсім знищити проклятущий Захід, і тому потрібно ще міцніше згуртувати свої лави навколо верховної влади” [32];

– у відповідь на привітання Путіна по відеозв’язку Міхалков розповів йому китайське прислів’я: “Кидай в мене бруд, кидай в мене каміння – я річка». Як це глибоко і як точно. Тому що те, що з нами хочуть зробити, і те, як нас хочуть змусити жити за чужими правилами … Це потрібно витримувати і розуміти, що ми річка, і нас не повинно це зламати” [33];

– сказав у своїй відповіді Міхалкова фразу “без лестощів відданий” і відразу отримав коментар: “як спадковий дворянин, мабуть, міг би й знати: девіз із такими словами був написаний на гербі графа Аракчеєва, вкрай непопулярного в суспільстві військового діяча часів Павла I і його сина Олександра. Саме тоді ці слова набули виключно іронічного і навіть зневажливого сенсу і послужили основою для численних епіграм і каламбурів, зокрема й такого – «Біс лестощів відданий» (ось же іронія історії)” [34].

Підкилимні війни мають жорсткі фінансові підстави: чим людина є ближчою до престолу, тим більші грошові потоки вона може освоїти і зберегти. І вони досить великі у Н. Міхалкова [35]. Пропаганда на їхньому тлі здається дрібним приробітком.

З цієї причини бізнес-імперії мають всі види захисту. Якщо не захистити себе самому в своїй передачі, то хто ж іще допоможе: “абсолютно очевидно, що попередній випуск «Бесогона» мав своєю єдиною метою наїзд на Грефа особисто і на Ощадбанк серед іншого. Інше питання, чи отримав Міхалков замовлення на Грефа або ж сам вирішив здобути більшу суб’єктність в політ-економічної грі, але до цього повернемося трохи пізніше. Греф не міг пробачити Міхалкову такого жорсткого наїзду на держканалі, і включив проти нього всю свою медійну потужність блогерів, телеграм-каналів і ЗМІ: від Мінаєва до «Ехо Москви». Це досить легко моніториться – наїзд на Міхалкова відпрацьовував той самий пул, який регулярно відпрацьовує позитив по Сбєрбанку: з останніх прикладів – позитивну тему «тест на коронавірус від Сбєрбанка за 1900 рублів» відпрацьовував точно цей же пул. Темник по роботі проти Міхалкова теж досить простий і був розроблений єдиним для всіх. Одним з найефективніших медійних механізмів просування негативу є виривання з контексту сумнівної фактури і доведення до абсурду. У цьому випадку такою фактурою стало «Чипування від Білла Гейтса і Число звіра», доведене до абсурду, а негатив з Грефа був відведений в сторону. Цвяхом у домовину Міхалкова мало бути відлучення від ВГТРК. Але дідусь Міхалков виявився не ликом шитий: великий режисер виявився крутезним технологом-піарником, який розводив політеліту ще в ті часи, коли нинішніх піарників і планах не було” [36]. 

Тим більше прозвучала і така фраза щодо умінь Міхалкова: “Все-таки досвідчений царедворець Міхалков тонко чує, в який струмінь лити гвалт. Або просто знає. От і добре” ( там само ).

В інтерв’ю Грефа ТАСС все ж прозвучала матеріальна складова цього конфлікту:

– Міхалков сказав, що у нього не було ніяких справ зі Сбербанком: він ніколи не звертався до вас особисто і до банку з проханнями. Це відповідає дійсності?

– Ні, не відповідає.

– Розшифруйте.

– Не буду в це опускатися. Ми добре знайомі з Нікітою Сергійовичем, в тому числі за різними, скажімо так, пікантними ситуаціями. Не хочу цього коментувати. Міхалков звертався до нас не раз і письмово, і усно …” [37].

Ми живемо у світі втрачених правил. У Шварца була казка про втрачений час, зараз перед нами розгортається казка про втрачені правила … У цьому світі має рацію той, хто і так правий заздалегідь. На додачу до радянського часу, де головною складовою була або здавалася, що була, ідеологія, тепер з’явилася ще одна така ж головна складова – фінансова. Вона виступає в ролі такого якщо не маяка, то маячка, який визначає роботу всіх інших складових, і його завжди треба шукати навіть там, де його не видно.

Телебачення в принципі будується на великих грошах, які несе все від стрільби по ворогам батьківщини до … Дому-2. В. Боня назвала зарплати учасників, які доходять до 12 тисяч доларів [38]. В іншому викладі названі такі суми: “У липні стало відомо, що перша ведуча проекту Ксенія Собчак, яка вела телебудівництво вісім років, отримувала щомісяця 100 тисяч доларів. Нинішні ведучі – Ольга Бузова і Ксенія Бородіна – заробляють не більше 30 тисяч доларів” [39]. Правда, його все одно збирається перехопити інший мовник або навіть дати йому окремий канал [40].

Як саме існування передачі, так і хвилювання через її зникнення відображають не тільки падіння моралі, але й зубожіння мізків масової аудиторії.

С. Тарощіна так описала її суть: “Учасники шоу (вік від 18 до 27) і парувалися, і займалися сексом, і плели інтриги з лінощами закоренілих трієчників. Цей зріз покоління вражав найбільше. «Домушники» сприймали те, що відбувається, не як випробування духу, плоті і навіть не як гру, а як заслужений відпочинок по профспілковій путівці. Саме пристрасть до халяви забезпечила найнароднішому з проектів небачений рейтинг. Тут вже відчувалося щось ментальне –  представники покоління next укупі зі своїми шанувальниками так само не готові до свободи, як були не готові до неї їхні предки, кріпаки пореформеної Русі” [41].

І ще про розкручування її учасників: “Експеримент століття завершено. Кілька років тому Бузова дихала в потилицю Путіну. Відповідно до соцопитувань, він був першою, а вона другою найпопулярнішою людиною в країні. Горда Ольга прийшла до Урганта в червоній переможної майці з написом «Я створюю історію». Більше не створює. У вітчизні було два феномена – тривале президентство Володимира Володимировича і нескінченне будівництво «Дому». Тепер залишився тільки один – Путін” ( там само ).

Світ у цей же час турбують інші речі. Глава міжнародної системи тестування школярів PISA А. Шляйхер говорить про зміну пріоритетів у навчанні: “Простий приклад –  у 2000 році вміння відрізняти факти від власних думок було не так затребуване. Тому що всі факти, викладені в книгах, газетах або журналах були дуже ретельно відібрані, ретельно сформульовані і перевірені. Сьогодні ти повинен вміти самостійно орієнтуватися в потоці інформації. Тому я б сказав так –  вимоги до рівня володіння функціональною грамотністю просто злетіли, в той час як сам рівень володіння в учнів і студентів залишився колишнім.  І це стосується більшості країн “[42].

І ще одне його зауваження:  “найцінніше сьогодні – це вміння думати, а не сліпе володіння інформацією. Моя особиста думка – сьогодні ми вчимо надто великої кількості речей, але дуже поверхово. А ми повинні вчити меншому, зате набагато глибше”  (там само).

Свій власний позитив можна побачити тільки в тому, що принципі у наш час відбувається зміна аудиторії телебачення, молодіжна частина якої йде в Інтернет. На це накладається також і трансформація інтересів. Радянський глядач був більш рафінований, більш вимогливий, ніж сьогоднішній. Г. Іванкіна, наприклад, пише щодо глядача, який був у Жванецького:

“Нещодавно проводили в останню путь Михайла Жванецького. Його монологи з хитромудрим стилем і особливою інтонацією били точно і прицільно – зал вибухав сміхом розуміння. У «епітафіях» йшлося приблизно про одне й те саме – до середини 1990-х Жванецький зблід і потьмянів, а в 2000-2010-х став пам’ятником самому собі – так говорять про особистості, які пережили свою епоху. Але можна і грубо: Жванецький нудний для цільової аудиторії пострадянського телеящика, а «його» аудиторія постаріла разом з ним, маючи Міхал-Міхалича за об’єкт ностальгії за ерою НДІ. Для нинішніх поколінь такий варіант гумору – надто складний. Якщо відстороненим поглядом, не вслухаючись і перемотуючи, подивитися на YouTube номера «Вокруг смеха», то ми побачимо низку немолодих чоловіків у строгих костюмах. Усі вони мали блискучу вищу освіту: Жванецький – інженер-механік підйомно-транспортного устаткування портів, Арканов – лікар, Альтов – випускник Ленінградського хіміко-технологічного інституту, Інін закінчив Харківський політех. Вони, володіючи гарною дикцією, читали зі сцени розповіді і мініатюри. Інтелігенти – в кадрі, і такі ж інтелігенти – в залі” [43].

До речі, звернімо увагу і на те, що названі автори виявилися людьми з технічною освітою. Власне кажучи, невизнані гідно державою інженери, що ледь животіли, і були головною підтримкою перебудови.

Слідом за зникненням глядачів якось тьмяніє і гумор. Виходить, що гумор радянського періоду був тоншим і іронічнішим, оскільки над усім висіла цензура, що вимагало більш складної роботи з написання текстів.

Пропаганда працювала з масовою аудиторією. Але цікаво, що саме з такою масовою аудиторією працював і Жванецький. Тільки пропаганда була обов’язковою, а Жванецький – факультативом. Телесеріал, кіно в цілому стоїть між ними, обов’язково будучи прихованою пропагандою чогось, що просувається в суспільство. Це може бути державним завданням, а може так хочуть бачити світ корпорації або військові.

Цензура дивиться на світ крізь звичні для держави “окуляри” – шукає і знаходить “ворогів”. І цензор не може їх не знайти, оскільки саме за це він отримує свою щомісячну зарплатню, щоб щомісяця знаходити підступи ворогів.

Ось думка людини, яка найбільш сильно страждає від державної цензури – кінорежисера, оскільки без великих грошей кіновиробництво неможливе. Письменник в крайньому випадку може писати в стіл, що є не дуже приємним, але трапляється. Кінорежисер нічого такого зробити не може, у нього виробництво.

Кінорежисер А. Звягінцев закликає: “Не перетворюйте людей, які формують світовідчуття глядача, самого часу, народу, врешті-решт, на виконавців номерів «чого бажаєте?», Не забирайте можливість говорити правдиві, гострі речі, не цензуруйте їх! Це необхідно для здоров’я самої держави – опір матеріалу, критика і проблемна постановка питань нашого спільного буття” [44].

І ще його ж: “Цілком очевидно, що в простір культурного життя країни цензура увійшла на повний зріст. Заперечувати це може тільки брехун або невіглас. Заборона вистави, заборона виставки, заборона публікації тексту – все це і є цензура. Просто неймовірно, з якою легкістю зараз відбувається підміна понять. Ніхто навіть і не скривиться. Ми говоримо: «Це цензура», вони кажуть: «Це держзамовлення». І ще нам же пропонують «не плутати поняття». Ви зможете назвати хоч один оперний театр або хоча б із десяток кінострічок, створених без участі держави? Ситуація в нашій економіці і культурі зараз така, що їх немає. Звідси випливає, за логікою прес-секретаря, для якого «якщо держава дає гроші … вона замовляє твір мистецтва на ту чи іншу тему», відповідно, практично все культурне життя Росії сьогодні ангажоване владою” [45].

Це плач з приводу того, що можна визначити як вчорашню відлигу, після якої держава знову все прибирає до своїх м’язистих рук: “Дивлячись на вільний політ тіла твору вільного розуму, глядач бачить, як у відображенні, себе самого вільним і незалежним, тому що, як відомо, художник не може не співати пісню, яка німує на устах його народу. Влада ж замість цього заохочує бездарну, сумну брехню про людину, котра заполонила екрани і телевізора, і кінотеатру. Віддаляють тим самим людину від самої себе, справжньої і складної. Ось чим обертається їхнє «держзамовлення»” (там само ).

“СВІЙ” ОТРИМАЄ ФІНАНСУВАННЯ, “ЧУЖИЙ”, ТА ЩЕ Й З НЕПРАВИЛЬНИМИ ДУМКАМИ, НІКОЛИ. ПРИ ЦЬОМУ ТАКА СИСТЕМА СЛАБО КОРЕЛЮЄ З ТИМ, ЩО ХОЧЕ ПОЧУТИ І ПОБАЧИТИ ГЛЯДАЧ. ВІН ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА КАТЕГОРІЮ ДРУГОРЯДНОГО ПОРЯДКУ.

Ю. Латиніна згадала такі цифри: “головна історія тижня – це бомбезне інтерв’ю Навального про спіднє, в якому він розпитує члена команди, котрий прав труси Навального, про те, як власне все відбувалося. Загалом, судячи з усього, тепер на дзвінок до ФСБ «Алло, це пральня?» можна отримати відповідь: «Так». Інтерв’ю перевалило за 20 мільйонів переглядів – тільки сам ролик. І нагадаю, що, наприклад, відомий фільм «Кримський міст. Зроблено з любов’ю!” подивилися в кіно десь 250 тисяч чоловік. Ну, просто для порівняння”. І ще: “Розмову Навального з Кудрявцевим на YouTube подивилися 20 млн. чоловік, а прес-конференцію Путіна – 9 млн.” [46].

І тут логіка держави, навіть не вникаючи в особистості, зрозуміла. “Кримський міст” нічого зіпсувати не зможе, він дружний з домінуючими ідеологічними уявленнями, які ніхто не знає точно, але всі їх добре розуміють. А ось фільм Звягінцева буде породжувати питання, а вони не менш страшні, ніж відповіді. І пропаганда в принципі – це завжди повтор, а не щось нове.

Внутрішньоелітні війни під сонцем призводять до того, що тільки “свої” зніматимуть фільми, а “чужі” можуть їх обговорювати. І ось думка ще одного кінорежисера – А. Сокурова: “Якість соціальної культури в Росії стає незрівнянно нижчою, ніж це було навіть в радянський період. Втрати від односторонньої ідеології, які ми отримували, врівноважувалися величезним числом художнього мовлення загальнонаціонального характеру. Зараз цього немає, тому що нинішня епідемічна ситуація ще більше опускає рівень соціальної культури. Дегуманізація пов’язана ще з дерелігійністю – в гуманітарному сенсі, а не в ідеологічному. Я був недавно президентом журі Каїрського кінофестивалю, і звернув увагу, якої шкоди по змістовній стороні завдала дерелігійність мистецтва. Якісь глибокі мотиваційні конструкції просто не враховуються. Кіно висить в повітрі, тому що у авторів, режисерів немає ніяких канонів. Дегуманізація – це епідемія” [47].

І ще дві відповіді на два питання:

– “Які способи розвитку по-справжньому гарного смаку в свідомому віці ви порадите звичайним робочим людям з низькими доходами, для яких масмаркет все життя був нормою?

– Відповідь проста. Читання – це та практика, яка не має жодних кордонів. Можна жити і в невеликому селі, і місті, і це буде вихід. У літературі створено так багато, і це має об’єктивну цінність, на відміну від кіно. А література і велика справжня музика – це те, чим можна займатися все своє життя”;

– “Що ви думаєте про сучасний відеоблогінг? Чи знайома вам творчість яких-небудь вітчизняних блогерів і що ви про них думаєте?

– Ні, я нічого не дивлюся, у мене немає на це часу. Я чую, що є такий термін і є люди і навіть школярі, які якось багатіють на цьому. Мене насторожує нестримна легкість цього спілкування, нестримна необов’язковість і невідповідальність життя в публічному просторі. Для мене відповідальність людини, яка звертається до інших людей, є надзвичайно чутливим моментом. Візуальність, кіно – дуже небезпечна зброя”. 

І можна розширити кінець його другої відповіді – візуальність – це завжди віртуальність, яку видозмінюють, трансформують під задані кимось цілі, навіть коли ми бачимо нібито навіть документальне кіно. І напевне, особливо документальне кіно, яке входить в наші мізки з чітким маркером, що це все правда.

Внутрішньоелітні війни є також результатом довгого перебування при владі першої особи. Т. Станова вважає, що своє місце зберігає тільки “свита”, тобто те оточення Путіна, яке можна визнати “технічним”: “Путін скорочує спілкування не тільки з урядовими бюрократами, але й і з більш вагомими постатями в ієрархії влади, включаючи його власних старих соратників, адже вони завжди щось просять, відволікають від більш важливих завдань або на щось скаржаться. «Свита», на відміну від усіх інших, мовчазна, запопадлива, самовіддана і ліпше за інших розуміє, про що можна, а про що не можна говорити з президентом. Така комфортність для Путіна автоматично веде до того, що свита грає все більш помітну роль у державній політиці. Як на практиці відбувається політизація «свити»? Гарним прикладом служить підготовка в 2019 році обміну полоненими між Росією і Україною. Ключову роль в цьому зіграв не російський МЗС і не відповідальний на той момент за Донбас Владислав Сурков. Усі переговори спочатку були замкнуті на Керівника Адміністрації Президента Російської Федерації Антона Вайно, який, в свою чергу, курирував дії інших органів влади і працював у зв’язці із Дмітрієм Козаком. Організаційна роль легко перетворюється на інструмент впливу, навіть коли у тебе немає мандата на визначення змістовної частини курсу. Саме тому складається парадоксальна ситуація, за якої політичний важковаговик Сергій Іванов, як керівник адміністрації, був менш залучений у щоденну роботу Кремля і більш відсторонений від роботи, аніж «технічний» Вайно, який завжди напоготові”.

Оточення першої особи є для неї джерелом інформації. При цьому оточення теж трансформує свій шматочок дійсності під себе, адже комунікація несе в собі не тільки інформацію, але і вплив на того, хто її читає. Діє правило на кшталт “читай мене, і ти станеш моїм другом” …

Змінюються мізки. Нові покоління бачать світ по-іншому. А оскільки вони не мають негативного досвіду, накопиченого в радянські часи, їхня поведінка стає більш незалежною від держави. Ці зміни фіксують і аналітики, які бачать різномислячі групи в залежності від їхніх джерел інформації – інтернет або телевізор. Влада прив’язана до думки телевізора, опозиція – інтернету.

К. Рогов так говорить про те, що може бути названо віковим “збоєм” схвалення влади: “найголовніше і найцікавіше сьогодні в Росії – це віковий розріз уподобань. Там відбувається те, що у соціологів називається «поляризацією»: молодий вік проти старших. Серед людей 18-39 років негативні емоції щодо обнуління відчувають 44%, а позитивні – 37%. Серед вікових груп 40-54 роки: 40% проти 36%. І тільки серед пенсіонерів (55+) негативні емоції з приводу обнуління декларували 27%, а позитивні – 58%” [49].

І ще: “з точки зору влади, загін потенційних незгодних у працездатній віковій категорії (цих Журденів громадянського суспільства) занадто великий. І є значною загрозою, яка може бути актуалізована якимись випадковими і непередбачуваними обставинами. Це і змушує владу впадати в чорну істерику заборонних і репресивних ініціатив на тлі, здавалося б, існуючої про-авторитарної рівноваги”.

Ми постійно потрапляємо в якийсь військовий або передвоєнний час, коли всі воюють або цілком готові воювати один з одним. Це раніше воювали ворог із ворогом, нині ж усе не так. Саме тому на світ божий витягли гібридні війни, коли незрозуміло, йде війна чи ні. І тут не врятує навіть публікація довідкових матеріалів під гучною назвою “Організації, що очорнюють Росію” [50]. Світ занурився у перехресні інформаційні операції, де роль атакуючих ракет виконує дезінформація. Вона стріляє безшумно, але так само точно.

Література:

1.    Карелов С. Открыта формула победы на выборах https://sergey-57776.medium.com/%D0%BE%D1%82%D0%BA%D1%80%D1%8B%D1%82%D0%B0-%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D1%83%D0%BB%D0%B0-%D0%BF%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D0%B4%D1%8B-%D0%BD%D0%B0-%D0%B2%D1%8B%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%B0%D1%85-4870a9dad7d0

2.    Wang J.C. 8chan: the far-right website linked to the rise in hate crimes https://www.theguardian.com/technology/2019/aug/04/mass-shootings-el-paso-texas-dayton-ohio-8chan-far-right-website 

3.    8chan https://en.wikipedia.org/wiki/8chan

4.    Roose K. ‘Shut the Site Down,’ Says the Creator of 8chan, a Megaphone for Gunmen https://www.nytimes.com/2019/08/04/technology/8chan-shooting-manifesto.htm l

5.    LaFrance A. Facebook Is a Doomsday Machine. The architecture of the modern web poses grave threats to humanity. It’s not too late to save ourselves https://www.theatlantic.com/technology/archive/2020/12/facebook-doomsday-machine/617384/

6.    Ross A.  Digital Diplomacy and US Foreign Policy // The Hague Journal of Diplomacy 6 (2011) DOI: 10.1163/187119111X590556

7.    Morozov E. They Made Him a Moron. The strange career of Alec Ross https://thebaffler.com/salvos/made-a-moron

8.    Morozov E. The Internet, Politics and the Politics of Internet Debate https://www.bbvaopenmind.com/en/articles/the-internet-politics-and-the-politics-of-the-internet-debate/

9.    Morozov E. Facebook and Twitter are just places revolutionaries go https://www.theguardian.com/commentisfree/2011/mar/07/facebook-twitter-revolutionaries-cyber-utopians

10.           Siegel L. Twitter Can’t Save You https://www.nytimes.com/2011/02/06/books/review/Siegel-t.html

11.           Reilly P. Egypt uprising: much more than just a ‘Twitter revolt’ https://theconversation.com/egypt-uprising-much-more-than-just-a-twitter-revolt-15444

12.           Remington A. Social media and participation in political protest: Observations from Tahrir Square https://journalistsresource.org/studies/society/internet/social-media-protest-egypt-tahrir-square/

13.           Morozov E. The net delusion. The dark side of internet freedom. – New York, 2011 In The ‘Net Delusion,’ Internet Serves Oppressors https://www.npr.org/2011/01/04/132653928/in-the-net-delusion-internet-serves-oppressors

14.           Howard P.N. a.o. Democracy’s Fourth Wave? Digital media and the Arab spring. – Oxford, 2013 Malik N. The Arab spring wasn’t in vain. Next time will be different https://www.theguardian.com/commentisfree/2020/dec/21/arab-spring-people-movement

15.           Посмели выйти на площадь. Последствия и уроки «арабской весны» спустя десять лет после ее начала https://www.kommersant.ru/doc/4617289?from=main_spec

16.           Смирнова Е. В Белоруссии просыпается глубинный народ https://expert.ru/expert/2020/45/v-belorussii-prosyipaetsya-glubinnyij-narod/?yrwinfo=1608338982706431-106573247560189161800227-prestable-app-host-sas-web-yp-94

17.           «Путин дает деньги, чтобы нас продолжали бить». Интервью с членом Координационного совета Беларуси Максимом Богрецовым https://theins.ru/politika/237630

18.           Навоша Д. Как диктатура Лукашенко споткнулась об интернет https://www.proekt.media/opinion/navosha-belarus-protesty/

19.           ВЦИОМ: Владимир Соловьев стал журналистом года https://mbk-news.appspot.com/news/vczom/

20.           Итоги 2020-го: события, люди, оценки, ожидания от 2021-го https://wciom.ru/analytical-reviews/analiticheskii-obzor/itogi-2020-go-sobytija-ljudi-ocenki-ozhidanija-ot-2021-go?ref=tjournal.ru&cHash=ecda7158023b37048a22791e4bbeb717

21.           Иноземецев В. О культуре вранья и отсталой продажности, которые высветило расследование отравления Навального https://spektr.press/lozhnyj-vyzov-vladislav-inozemcev-o-kulture-vranya-i-otstaloj-prodazhnosti-kotorye-vysvetilo-rassledovanie-otravleniya-navalnogo/

22.           Чумаков Н. «Животный страх смерти»: друг Путина в эфире у Соловьёва рассказал о создании коронавируса американцами https://openmedia.io/news/n1/zhivotnyj-strax-smerti-drug-putina-v-efire-u-solovyova-rasskazal-o-sozdanii-koronavirusa-amerikancami/

23.           Тамарченко Е. Академики РАН потребовали остановить «уничтожение научного пространства России» Михаилом Ковальчуком https://theins.ru/news/238020

24.           Кучерявых Д. «Зритель умный — его не обманешь»: Соловьев объяснил свою популярность у россиян https://mockva.ru/2020/12/24/231438.html

25.           Топ-30 самых цитируемых журналистов – 2020 год https://www.mlg.ru/ratings/media/journalists/8010/

26.           Митрофанов С. Большая война: Телевизор предлагает решить проблему воды в Крыму ракетным ударом https://newizv.ru/news/society/10-12-2020/bolshaya-voyna-televizor-predlagaet-reshit-problemu-vody-v-krymu-raketnym-udarom

27.           Митрофанов С. Телевизор спешит спасти мир российской вакциной и гиперзвуковой ракетой https://newizv.ru/news/society/25-12-2020/televizor-speshit-spasti-mir-rossiyskoy-vaktsinoy-i-giperzvukovoy-raketoy

28.           Преображенская И. Битва у престола: о том, как поссорились Никита Сергеевич и Андрей Викторович https://newizv.ru/news/politics/20-12-2020/bitva-u-prestola-o-tom-kak-possorilis-nikita-sergeevich-i-andrey-viktorovich

29.           “Кто же может быть крысой?” Никита Михалков показал прямые оскорбления Путина и указал на виновного https://mpsh.ru/30329-kto-zhe-mozhet-byt-krysoj-nikita-mihalkov-pokazal-prjamye-oskorblenija-putina-i-ukazal-na-vinovnogo.html

30.           Рыковцева Е. Никита Михалков: Герой труда и раб любви https://www.svoboda.org/a/30906878.html

31.           Михалков рассказал Путину китайскую пословицу https://iz.ru/1076798/2020-10-21/mikhalkov-rasskazal-putinu-kitaiskuiu-poslovitcu

32.           Петровская И. Без лести предан. Телеканалы широко отпраздновали юбилей Никиты Михзалкова https://novayagazeta.ru/articles/2020/10/22/87648-bez-lesti-predan

33.           Барское дело. На чём зарабатывает миллионы Никита Михалков. Анализируем кэш-машину бесогона https://secretmag.ru/stories/barskoe-delo-na-chyom-zarabatyvaet-milliony-nikita-mikhalkov.htm

34.           Федеральная медиавойна: Ковальчуки против Грефа и «китайской партии» https://www.business-gazeta.ru/article/469627

35.           Ванденко А.  Герман Греф: я – игрок вдолгую. Интервью https://tass.ru/business-officials/8827375

36.           Виктория Боня рассказала о зарплатах в шоу “Дом-2”: до 12 тысяч долларов https://newizv.ru/news/secular_chronicles/27-12-2020/viktoriya-bonya-rasskazala-o-zarplatah-v-shou-dom-2-do-12-tysyach-dollarov

37.           Боня рассказала Соловьеву о зарплатах участников «Дома-2» https://www.rosbalt.ru/russia/2020/12/27/1880057.html

38.           «Дом-2» задумали возродить на другом канале https://lenta.ru/news/2020/12/22/dom2_rebirth/

39.           Тарощина С. Самцы уходят на покой. Финал подкрался незаметно: на ТНТ закрывается “Дом-2” https://novayagazeta.ru/articles/2020/12/19/88448-samtsy-uhodyat-na-pokoy

40.           Приемская Е. Самое ценное сегодня – умение думать. Интервью с главой международной системой тестирования школьников PISA А. Шляйхером https://iz.ru/1100273/evgeniia-priemskaia/samoe-tcennoe-segodnia-umenie-dumat

41.           Иванкина Г. Некомильфо! Смех по-советски и культ интеллигенции https://zavtra.ru/blogs/nekomil_fo

42.           Звягинцев А. Кто ты, чтобы бунтовать против несовершенства человека? Интервью https://novayagazeta.ru/articles/2020/12/26/88553-andrey-zvyagintsev-kto-ty-chtoby-buntovat-protiv-nesovershenstva-cheloveka

43.           Звягинцев А. Дурной сон госзаказа https://www.kommersant.ru/doc/3126654

44.           Латынина Ю. Код доступа https://echo.msk.ru/programs/code/2764046-echo/

45.           «Без гуманитарной пищи Россия существовать не может» — Александр Сокуров в проекте «Приближая будущее» https://thebell.io/bez-gumanitarnoj-pishhi-rossiya-sushhestvovat-ne-mozhet-aleksandr-sokurov-v-proekte-priblizhaya-budushhee

46.           Становая Т. Пять путинских элит на фоне транзита https://carnegie.ru/2020/02/27/ru-pub-81158

47.           Рогов К. Репрессивная истерика: что за ней стоит https://www.rosbalt.ru/posts/2020/12/26/1880011.html

48.           Очерняющие Россию организации https://ruxpert.ru/%D0%9E%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%8F%D1%8E%
D1%89%D0%B8%D0%B5_%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%81%D0%B8%D1%8E_
%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D1%86%
D0%B8%D0%B8

12 01 2021

https://www.stopfake.org/uk/gej-vi-tam-nagori-novi-teoriyi-upravlinnya-lyudinoyu-chastina-druga/