www.ji-magazine.lviv.ua

Лариса Осадча, професорка

Культура — всюдисуща. Культура — буденна. Культура завжди про цінності і водночас щось абсолютно одноденне. Але якщо серйозніше, то варто процитувати старого доброго Фрейда: культура завжди постає перед лицем смерті. Тому що смертність унаочнює найцінніше в нашому житті і мова зазвичай йде саме про речі, які мають стосунок до культури.

Чому покоління постпостмодерну не впевнене в своїх ідеалах, скільки читають українці (соцмереж, не книжок), що думає сучасна культурологія про наш вибір кав’ярень, пасіонаріїв та бюрократів, смерть та індустріалізацію, а також героїчний міф Америки та «Зоряні війни» — розповідає Лариса Осадча, професорка культурології та лекторка нового онлайн-курсу «Історія понять: любов, влада, смерть, праця та гра».

Про покоління метамодернізму

Метамодернізм прийшов на зміну цинічному, нігілістичному постмодерну, коли знову є запит на універсальні істини, прості радощі, навіть романтизм. Метамодерн — страшенно дволикий: він освічений та наївний, критичний та ідеалізуючий, цинічний та щирий водночас.

Покоління метамодернізму, тобто вже постпостмодерну, вірить в ідеали. Просто воно не може сказати, в які саме. Це як постамент Леніна на Бесарабській площі: Леніна там вже не буде ніколи, але постамент лишився як пам’ятка про те, що високому, величному місце в нашому житті є.

Покоління метамодернізму, тобто вже постпостмодерну, вірить в ідеали. Просто воно не може сказати, в які саме

Для сучасної молоді вже не існує немаркованої території, питань, яких не можна порушувати. Натомість їй подобається нашарування символів, смислів, багатьох інтерпретацій. Молодь не проти зрозумілих, значущих контекстів, вона проти непохитних і єдиних тоталітарних маркерів і шкал того, що добре, а що погано. Це дає надію, адже це жест не відторгнення чи заперечення, а відповідального включення.

Євген Хандусенко. Rebirth of Venus. Chupa Chups. Полотно, акрил. 200х160. 2018

Про нову культуру nobrow та до чого тут «Зоряні війни»

Донедавна для типології явищ культури зверталися до дихотомії «елітарна» та «масова» культури. Однак з часом продукти колись масової культури перекочовували на рівень елітарної. Наприклад, колись копійчані американські комікси є рідкісною колекційною новинкою чи дорогим аукціонним лотом. Бум цього виду літератури припав на 50-60-ті роки ХХ століття. Їх сьогоднішня комерційна й ідейна цінність полягає не лише у рідкісності й історичному зрізі епохи, який вони дають. Комікси створили героїчний міф Америки — супергероїв Капітан Америка, Супермен, Бетмен, Спайдермен etc.

Покоління ноубрау, на думку Сібрука, зростало перед телеекраном, воно сформувалося як «всеїдне», але й з великим досвідом слухання, споглядання, порівняння

Культура nobrow, поряд з highbrow та lowbrow, — на межі «високої» та «приземленної» культури, для неї немає ієрархії. Термін належить американському культурологу, журналісту та колишньому мистецькому оглядачу New Yorker Джону Сібруку. Покоління ноубрау, на його думку, зростало перед телеекраном, воно сформувалося як «всеїдне», але й у нього великий досвід слухання, споглядання, порівняння. У ноубрау вже не голодні очі. Ноубрау-споживання уможливило феномен архіпопулярності групи Nirvana, яка розірвала шаблони високого та андеграундного, а Джордж Лукас зняв і запустив у прокат «Зоряні війни», всупереч тому, що студія «Юніверсал» назвала задум невдалим і відмовилася від зйомок.

Ноубрау живе в єдиному полі культури, не поділяючи його ієрархічно, і покладаючись на власний смак та інтуїцію у виборі культурного продукту.

Про феномен соцмереж і скільки читають українці

Феномен перенасичення провокує людину до критичності. В мене є знайомий з Луганській області, його батьки залишились на окупованій території. Під час найгарячіших подій вони не могли спілкуватись через відсутній телефонний зв’язок. Він відмовився від переглядання новин по тб та взагалі всього візуального. Тільки читав. А коли ми читаємо, наша моторика мислення уповільнена. Ми встигаємо відмежовувати маніпуляцію та факти. Коли ж ми сприймаємо інтенсивний образний потік — мозок ним перенасичується, а це впливає на наші емоції. Можливо, саме через це серед думаючої молоді зараз читацький бум. Особливо на нон-фікшн.

Перенасиченість візуальної інформації сприяє тому, що ми повертаємося до літер. Як у Геґеля: коли забагато одного, ми шукаємо протилежного, а в результаті створюємо третє.

Дослідження стосовного того, що українці мало читають — не зовсім достовірні. Можливо, книг купують мало, але читають багато. Статті онлайн — це ж теж читання. При цьому ставлення до придбання книг змінилось після появи піратських сайтів. Тепер, купуючи книгу, ми в такий спосіб підтримуємо автора та видавництво.

Євген Хандусенко. The Past Tries to Banish the Fake, but is Petrified by the Gorgona of Social Media. Полотно, акрил. 190х220. 2018

Студенти особливо не можуть собі дозволити нові книги, але вони обмінюються ними. Бібліотеки так і виникали раніше — як меценатський проєкт. Аристократи організовували салони, дискусійні клуби. Багато хто завдяки таким інтелектуальним тусівкам відкривав нові таланти: поетів чи співаків. Інші ж створювали читацькі клуби, запрошували науковців, публіцистів, влаштовували обговорення та суперечки. Там же брали літературу — записувались в чергу, хто буде читати цю книгу наступним. Зараз у Великій Британії система бібліотек працює так само. Відкривається електронна мережа по всій країні і до Манчестера можна замовити книгу з Лондона. Бібліотека — це мережа.

Про піраміду Маслоу, пасіонаріїв та вибір кав’ярні

Я не дуже вірю, коли посилаються на піраміду Маслоу щодо культури, що вона — далеко не перша необхідність в житті людини. Наприклад, теорія пасіонарності Льва Гумільова говорить про те, що є люди з особливим енергетичним зарядом, які здатні до надзусиль заради високих цілей, всупереч інстинкту самозбереження.

У ніч перед стратою, яку потім відмінили, Гумільова осяяла ідея пасіонарності: є люди, які не просто атоми, а ніби заряджені іони. В них уже від народження багато енергії і вони не можуть не використовувати її. Вони рухають прогрес. Є люди, які не мають особливого заряду, вони можуть черпати його лише від енергії пасіонарія. Цей феномен автор назвав пасіонарним зараженням. Яскравим пасіонарієм був, наприклад, Александр Македонський. Проте, коли він загинув, вся його грандіозна імперія розсипалась. Зникає пасіонарій — зникає пасіонарне поле. Можливо, це якось перегукується з теорією Макса Вебера про те, що є харизматичні політики. Їм легко вдається здобувати прихильників і викликати довіру. Вони сміливі й ініціативні, політика є їх життєвим покликанням, творчістю й місією. А є бюрократи, які просто виконують посадові приписи. Для них політика є професією, котра їх годує, але не приносить задоволення та драйву. Але відмінність теорій Вебера та Гумільова полягає в тому, що якщо лідером можна стати, то пасіонарій — це природжене, це доля. Народження генія не прорахуєш і талант можна тільки виявити, але не створити.

Це заперечує теорію Маслоу про детермінацію наших потреб, і що культурні потреби взагалі не зі списку базових. Але ж навіть коли нам просто треба випити кави, ми віддаємо пріоритет затишному місцю чи приємній компанії. Кава — це атрибут комунікативного акту, це наша культура повсякдення.

Євген Хандусенко. «Викрадення Європи». Полотно, акрил. 240х200. 2018

Про популярність українського фольку та як це пов’язано з індустріалізацією Європи

З років Незалежності ми жили як сателіт Росії. Це проявлялось в тому, що ми читали і що слухали. Від 2014-го відбулось переорієнтування від Росії, бо змінились ми самі.

Є ідентичність суб’єктна та об’єктна. До 2014 року ми були об'єктом. Єдине, що ми могли сказати, що «Україна не Росія». Ми весь час говорили, що ми не Росія. Тепер ми почали шукати позитивний контекст національної ідентифікації.

Про традиції ми довідуємося не з «польового матеріалу», а з музейних фондів. Тому етніка у нас стає не народною, а елітарною

Саме тому етніка та український міксований фольк — фолькрок, технофольк — зараз в тренді за кордоном. В Європі є цікавість до етніки: якщо взяти дизайн інтер'єрів в Європі, то можна помітити інтерес до скандинавського або мексиканского стилів, африканських чи буддистських стилістичних мотивів. Власне європейська аутентика була втрачена завдяки індустріалізації попередніх століть. Індивідуалістична й анонімна культура міста заперечує культуру общинності. Етніка — це те, що виростає в тісній сусідській спільноті. Нам вдалося зберегти пам’ять про такий досвід сусідства та спільнотності, тому нині є чим задовольняти інтерес до етнографічної автентики.

Іронічність ситуації полягає в тому, що цей запит формується в місті, а не в селі. Про традиції ми довідуємося не з «польового матеріалу», а з музейних фондів. Тому етніка у нас стає не народною, а елітарною.

Євген Хандусенко. «Химери». Полотно, акрил. 150х200. 2018

Про смерть та ставлення до життя

Взагалі, смерть є беззмістовною поза уявленням про життя і навпаки. Тому у середньовічній Європі кладовища планувалися в центрі міста — поряд із храмом та ринком. Гаслом епохи було memento mori — пам'ятай, що смертний. До речі, філософ Гайдеґґер теж говорить, що тільки смерть надає цінності нашому життю.

В епоху індустріалізації, коли життєвий ритм асоціюється з рухом заводських станків, моральний екзистенціал смерті знецінюється, бо машина довговічна, а людина біля неї змінна, вона як гвинтик у механізмі, не варта великої уваги. Змінюється міське планування, люди починають жити так, ніби вони безсмертні. Кладовища починають виноситися за межі міста, щоб їх взагалі не було видно. Індустріалізм навчив нас жити так, ніби кінця ніколи не буде.

Про діалог культур

Діалог культур це, переважно, наше спілкування з іноземцями через різні медіатори — через книги, телебачення, соцмережі. Це можливість долучитися і до геніального, і до чогось цілком буденного.

Візуальне мистецтво допомагає нам долати бар'єр іншомовності. Коли ми слухаємо музику, дивимося балет чи споглядаємо твори візуального мистецтва — нам все стає зрозумілим без слів. Суб’єктивна характеристика мистецтва полягає в тому, що коли ми починаємо розуміти іншого — героя, автора, їх мотиви — ми починаємо краще розуміти самих себе. Тому культура — це не тільки про національні образи світу, це й про те, як вони перетиналися і що від чого запозичувалося.

Текст підготувала Оксана Семенік

11 11 2021

https://culturalproject.org/journal/tpost/rlcz3fx961-profesorka-larisa-osadcha-ndustralzm-nav