www.ji-magazine.lviv.ua

Доктор Філіп Карбер — американський експерт з питань безпеки,
військової стратегії, міжнародних відносин та ядерного озброєння

Тиждень зустрівся з доктором Філіпом Карбером, керівником американського аналітичного центру The Potomac Foundation, щоб обговорити новітню політику США, протидію авторитарним режимам і стратегічну важливість України для європейської безпеки.

Які настрої наразі панують у Вашингтоні?

— Тут є кілька моментів. З 2014 року Сполучені Штати не мали достатньо сильної стратегії щодо приборкання російської агресії в Україні. США наразі не мають посла, хоча був дуже добрий кандидат, який мав підтримку від обох партій (вочевидь, ідеться про генерала у відставці Кіта Дейтона. — Ред.). Коли відбувається передача президентської влади в США чи будь-якій іншій державі, це триває кілька місяців, адже треба здійснити певну реструктуризацію та заповнити всі ключові посади. Наразі близько 70% посад досі залишаються вакантними, бо це вимагає часу. Це повільний процес, який дещо розчаровує, хоча раніше нам усе вдавалося краще, надто коли йшлося про питання міжнародної безпеки.

Чого варто сподіватися Україні від президента США Джо Байдена?

— Гадаю, що політика та стратегія Байдена стануть очевиднішими за кілька місяців. Коли ви вступаєте в нову адміністрацію, там є близькі до вас люди, є ті, хто прийшов з вашої партії, але має інші погляди на деякі питання, а також є професіонали, які працювали за попередніх адміністрацій і мають власні думки та інтереси своїх партій. Ви можете побачити, що лунають різні сигнали. Я не захищаю рішення президента Байдена щодо «Північного потоку-2», однак можу зрозуміти мотиви, що стоять за цим. По-перше, будівництво газопроводу мало бути зупинене ще багато років тому, а зараз його майже завершено. По-друге, після останніх чотирьох років жахливих відносин між Вашингтоном і Берліном намагатися запровадити санкції проти свого союзника — не найкращий спосіб їх налагодити. Реалізація «Північного потоку-2» — це помилка, і я вважаю, що німці пізніше пошкодують про це. Газогін створить додаткові вимоги до ФРН, які швидко зростатимуть. Росія може почати маніпуляції з газопостачанням, схожі на ті, які були проти України, — це не суперечить її принципам і робить західні країни дуже вразливими. Що ж до України, то я налаштований оптимістично, — гадаю, президент Байден розробить послідовну стратегію, яка має містити економічний, політичний та військовий складники. Я дуже хотів би, щоб він уже її мав. Бо краще мати хоч якусь стратегію, аніж жодної. Однак я розумію, що коли бракує так багато людей, то стає надзвичайно складно звести разом питання розвідки, оборони, економіки й торгівлі в єдиний погляд, надто коли йдеться про нинішню ситуацію в Конгресі, пандемію та внутрішні проблеми водночас. Я сподіваюся, що восени на ключові позиції призначать гідних людей і ви побачите послідовну американську стратегію щодо України.

Росіяни припустилися великої помилки цієї весни. Вони привернули до України увагу. Людям знадобилося кілька тижнів, щоб знову заговорити про вашу країну й почати запитувати про дії РФ. Коли Кремль почав перекидати свої кораблі з Каспійського та Балтійського морів, журналісти взялися публікувати статті з супутниковими фотографіями. Такі люди, як я, можуть робити сотні лекцій і презентацій, але це й близько не матиме такого ефекту, як одна-єдина колонка в The Wall Street Journal чи у The New York Times зі знімками російських військ біля українського кордону. Публічна американська підтримка України найвища за останні десять років. Я твердо впевнений, що Байден не кине Україну. Він має оцінити, наскільки реально спрацюють угоди з Москвою у сфері контролю над озброєнням. Їх не можна відокремлювати від агресивної поведінки Кремля проти вашої країни. Насамперед Росія порушила п’ять різних угод, як-от Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (Intermediate-Range Nuclear Forces Treaty, INF), Гельсінські угоди та Будапештський меморандум. Тому немає сенсу підписувати ще один договір, якщо його не виконуватимуть. Майбутня зустріч Байдена з президентом РФ Владіміром Путіним дає можливість зрозуміти, чи можна досягти стабільних відносин з РФ, чи ні.

Ви назвали Україну «новим центром гравітації» в Європі. Що це означає для нашої держави, європейської безпеки та НАТО?

— Термін «центр гравітації» належить відомому стратегу Клаузевіцу, який уживав його на трьох різних рівнях: у військовому сенсі, політичному та на рівні держави. Усі ці три рівні можна застосувати до України. Чорне море є закритою водоймою. Торік улітку американський бомбардувальник відпрацював у Чорному морі знищення керованою ракетою мішені розміром з корабель. Цієї здатності тримати російський флот вразливим до повітряного нападу Москва не могла не помітити. Якщо подивитися на Севастополь, то порівняно з ним Перл Харбор видається безпечним, адже його можна заблокувати. Якщо поглянути на Південну Європу, то більшість країн — членів НАТО мають доволі обмежений військовий потенціал. Водночас Україна може стати своєрідним хвилерізом проти російських гібридних зусиль. Стратегічно, якщо з якихось причин ми не допоможемо вашій країні, то нам її дуже не вистачатиме, якщо вона не буде на нашому боці, адже Україна дає незамінну військову стабільність.

А тепер сталася вся ця ситуація в Білорусі. Лукашенка намагався бути незалежнішим. Він фактично не визнав окупацію Криму, ба навіть запропонував Мінськ як майданчик для перемовин. Внутрішня політична вразливість Лукашенки й нинішня зовнішня ізоляція зробили його залежним від російської економічної та військової підтримки, а Путін водночас тисне на нього та вимагає глибшої військової інтеграції з ЗС РФ. Тепер нам потрібно мати на увазі, що білоруська армія стає частиною російського війська. Ця ситуація є небезпечною моделлю для інших країн: якщо у вас немає друзів, тобто якщо ви не є частиною якогось більшого альянсу, то коли ведмідь стукає у ваші двері, це закінчиться погано.

Якщо ми вже загадали про Білорусь, то чи правда, що західний підхід до авторитарних держав (надати доступ до ринків і світової торгівлі, сподіваючись на ліберальні демократичні перетворення) не спрацював?

— Є деякі місця, де це спрацювало, щоправда, по-справжньому успішних прикладів небагато, як-от Іспанія після правління Франко. А здебільшого ефекту не було, як у Північній Кореї та найімовірніше в Ірані. Я не думаю, що ми (й американці, і західноєвропейці) напрацювали та залучили якусь спільну стратегію, щоб допомогти Білорусі (країні, а не Лукашенці).

Чи час уже змінити стратегію на жорсткішу?

— Як на мене, військові навчання «Запад-2021» та інтеграція ЗС Білорусі до російської армії є ідеальним виправданням того, чому Україна має бути частиною НАТО. Якщо ми не можемо зупинити перше, то маємо здійснити друге. Складно сильно тиснути на авторитарних лідерів на зразок Путіна й водночас не змушувати населення країни страждати чи ставати більш ворожим.

Гадаю, найкращою політикою може стати таке посилення та зміцнення регіону довкола Білорусі, щоб її територію не вдалося використати як трамплін для агресії чи шантажу. Під час навчань «Запад-2017» білоруські та російські війська відпрацьовували марш до Калінінграда через Литву. Це було лише задумом тренування й не відпрацьовувалося в реальності, проте викликає занепокоєння. Кремль розгорнув танкову армію на білоруському кордоні, яка може бути швидко залучена проти країн Балтії, Польщі або України.

Поляки купують зенітний ракетний комплекс Patriot. Вважаю, балтійським країнам та Україні також варто його мати. Нам слід завершити формування інтегрованої мережі протиповітряної та протиракетної оборони. Що цікаво, коли в 1950-х роках створювали систему протиповітряної оборони НАТО, то одним з двох її елементів був так званий пояс Nike-Hercules (американський зенітно-ракетний комплекс великої дальності МІМ-14, перший у світі, який міг бути оснащений ядерною бойовою частиною, попередник ЗРК Patriot. — Ред.). Цей пояс було створено в рамках спеціального інфраструктурного фонду, тобто окремі країни не мали за нього платити. Кожен член НАТО робив певні внески, і з цього спільного фонду проєкт було фінансовано. Гадаю, щось схоже потрібно зробити й для ЗРК Patriot. Якщо його розмістити в Україні, це надасть Альянсу надзвичайні можливості раннього виявлення повітряної активності. Москва почувається надзвичайно некомфортно, коли має передові підрозділи НАТО в країнах Балтії та Україну на своєму лівому фланзі. Тому Україна може зробити надзвичайний внесок у загальне стримування.

Найкращим фактором стримування для Росії є Україна як сильна частина Заходу та член НАТО. Я радив би двоетапний процес. Першим кроком має стати визнання України основним союзником поза НАТО (Major Non-NATO Ally, MNNA) з боку США. Другим — маємо створити та пустити в дію план ленд-лізу, аналогічний тому, який був у нас для Великої Британії в часи Другої світової війни. Генерал Михайло Забродський, один з перших українських героїв війни на Донбасі, а зараз народний депутат Верховної Ради, торік зробив дуже цікаву доповідь у Вашингтоні, використавши приклад Британії. Її добре сприйняли в Конгресі США. Він запропонував стратегічний обмін. Україна має авіабази й місце для американських літаків, які допоможуть нам перевершити росіян на південному фланзі. А Сполучені Штати мають надлишкові літаки, як-от F-15E, багатоцільові винищувачі, які США відправили в сховища на зберігання. Якщо стисло, то його пропозиція була в тому, щоб надати Сполученим Штатам доступ до українських авіабаз в обмін на модернізацію Повітряних Сил ЗСУ.

Такий взаємний обмін є основою для стратегічного партнерства — Україна стає формальним союзником США з рівнем модернізації, який вона не змогла б собі забезпечити в інший спосіб, а Сполучені Штати отримують стратегічне розміщення в Східній Європі для переваги над зловмисною поведінкою РФ у Білорусі й на Чорному морі. 

--------------------

Доктор Філіп Карбер — американський експерт з питань безпеки, військової стратегії, міжнародних відносин та ядерного озброєння. Закінчив коледж у Пеппердайні за фахом політичні науки, здобув ступінь доктора з міжнародного права в Джорджтаунському університеті, має сертифікати Гарвардської школи урядування та Уортонської бізнес-школи. Був зовнішнім радником прем’єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер, радником генерального секретаря НАТО Менфреда Вьорнера, виступав із доповідями для парламентських комітетів з оборони Австралії, Канади, Данії, Франції, Німеччини, Нідерландів, Польщі, Південної Кореї та Великої Британії. З 1978 року викладає міжнародну безпеку та військову стратегію в Джорджтаунському університеті. З 2012-го обіймає посаду президента аналітичного центру The Potomac Foundation. З 2014 року займається вивченням бойових дій на Донбасі, тривалий час перебував у зоні проведення АТО. В березні 2021 був запрошений до Ради безпеки ООН для проведення бріфингу за темою "Російська мілітарізація Криму"

Юрій Лапаєв

15 червня 2021

https://tyzhden.ua/World/252075