незалежний
культурологічний часопис <Ї> |
 www.ji-magazine.lviv.ua Віталій ПортниковЛем. Іронічний пілот із майбутнього«Весь Лем, від ранніх оповідань
до останніх публіцистичних
колонок, — це політ у світ, який ще
буде». Двадцять років тому я летів із Варшави, а куди
— вже й не пригадаю. Важливий був не напрямок, а суть цього не надто довгого перельоту.
Напередодні я купив нову
книжку розмов Томаша Фіалковського Польський журналіст, літературний критик, публіцист, упорядник кількох
видань вибраних творів Станіслава Лема. зі
Станіславом Лемом Świat na krawędzi «Світ на краю». І ось коли в салоні літака я дістав книжку, то вельми
здивувався: багато моїх попутників теж її мали.
Увесь літак читав Лема, причім це була
далеко не розвага, а складний
текст про майбутнє людства,
своєрідне підбиття підсумків, з яких Лем поставав не стільки фантастом, скільки захопленим і критичним
футурологом. І ось тепер зрозуміло,
куди ми всі летіли тим літаком.
Ми летіли в майбутнє! Власне, весь Лем, від ранніх
оповідань до останніх публіцистичних колонок у виданні Tygodnik Powszechny — це невпинний політ
у незвідане, політ у світ, який ще
буде, і, можливо, не тільки
після Лема, а й після всіх нас. І нескінченний діалог — з самим
собою, читачем, часом, навіть
із Богом. Діалог, який при всій драматичності
ніколи не втрачав іронії, що часто змушувала Лема у буквальному сенсі слова пускатися в танок на сторінках своїх книг. Так, цей письменник, який вряди-годи песимістично ставився і до часу, в якому довелося жити, і до людства загалом, був великим насмішником! Можливо, саме ця іронія
(вона нерідко залишалася на
дні чашки, як нерозмішана
ложка цукру, але найчастіше
підсоложувала пігулку лемівських невтішних висновків) і дозволила письменникові
вижити у сутінках совєтської цензури. Його вважали фантазером, який розважає публіку
в жанрі космічної одіссеї — популярному тоді у світі загалом й світі довкола Кремля зокрема. А він був філософом, творив світи, що доводили нікчемність реальності, в якій опинилися Польща й інші країни
соціалістичного табору після Другої світової війни. Він
ішов у майбутнє, але його майбутнє нещадним
прожектором висвітлювало сьогодення
і робило його нестерпним. І смішним. Я зараз вже й не пригадаю прогнозів Лема з книжки, яку прочитав у літаку,
зате добре запам’ятав, як він описував неможливість
і приреченість контакту цивілізацій
у своєму останньому романі «Фіаско» — менш відомому у нас просто тому, що на момент його видання наукова фантастика просто
почала виходити з моди на тлі посилення політично-соціальних проблем й зникнення
космічної романтики. Але тепер,
35 років після появи роману, ми живемо на планеті, де люди, занурені у світ соцмереж, виявляються не здатними до контактів навіть із власними сусідами,
не те що зі співвітчизниками. Де люди, які отримали можливість жити в царстві своїх переконань і власного уявлення про реальність, вже практично не уявляють собі іншу
позицію, а іншу реальність і поготів. Саме тому спроби контакту все частіше закінчуються фіаско і ми спостерігаємо, як реальність міфологізується й ігнорується — і розпадається на
сходах Капітолію. Напевно, це не те майбутнє, про яке мріяв Станіслав
Лем. Але принаймні це те майбутнє, про прихід якого він
попереджував. 2 02 2021 |